Інтронізація владики Андрея Шептицького на митрополичий престіл

01_17_Шептицький 02

17.01.1901 – у соборі святого Юра у Львові відбулась урочиста інтронізація Андрея Шептицького на Митрополита Галицького, архиєпископа Львівського, єпископа Кам’янець-Подільського. За Божим провидінням владика Андрей став главою Церкви та батьком нації саме в той час, коли вони найбільше цього потребували. Він підніс і духовно настільки скріпив Церкву, що та з успіхом змогла витримати майже півстолітні жорстокі комуністичні переслідування і в кінці 1980-х вийти звитяжцем у нерівній боротьбі зі злом. У добу його духовного правління не було більш-менш значимої релігійної, культурної, економічної чи політичної ділянки життя української нації в якій праведний Андрей, як правдивий пастир і батько не доклав би велетенської особистої праці та молитов задля добра та зростання свого народу. Перелік лише найвагоміших ділянок його уваги та діяльної участі вражає своєю масштабністю та широтою: плекання східного (українського) богослов’я, катехизація і євангелізація, максимально високий інтелектуальний та духовний рівень священства, розвиток монаших чинів і згромаджень, підтримка музейництва, національного мистецтва, архівної та бібліотечної справи, піднесення національної освіти та науки, екологія та створення заповідників, економічний розвиток нації та українського підприємництва, патронат у сфері медицини, захисту сім’ї і родини, харитативна діяльність та особлива турбота про сиріт, творення при парафіях найрізноманітніших релігійних, культурних та суспільних патріотичних товариств і організацій, спорт і фізичний розвиток молоді, дипломатія і пропаганда українства у світі, захист знедолених і переслідуваних незалежно від нації та віри, екуменізм, підтримка державності України та її війська. І усе це й багато іншого чинилось в умовах, коли українці були позбавлені права на власну Державу і перебували в окупації. Він використовував кожну, навіть найменшу нагоду щоби захистити свою паству, Україну, невтомно стукаючи у високі двері Берліну, Риму, Варшави, Відня, різних країн та континентів. В той період бездержавності саме Церква, очолювана праведним Андреєм, взяла на себе чимало функцій, які в умовах свободи мала би сповняти держава.

Із спогадів Юрія Шевельова (Шереха) про зустріч з Митрополитом Андреєм: «Він не міг ходити і прийняв нас у великому фотелі, фотель був широкий, але якось творилося враження, що Шептицький у ньому не вміщався, як, мабуть, він не вміщався в українському світі. Спогад зберіг уяву про велич і фізичну великість усього,з Митрополитом зв’язаного. (…) Якщо входячи я поцілував руку Митрополита, бо це була частинка прийнятого ритуалу, то виходячи я вже знав, що ця рука заслуговує на те, щоб дістати поцілунок. Це вже не була частина ритуалу, це був символ дійсності. Мені здавалося, що понад цим чолом були непомітні для багатьох роги Мойсея, біблійного і Франкового, а ці руки може тримали скрижалі Завіту».

Зенон Боровець