В Росії шукають найоптимальніший шлях для модернізації ЗРК “Тунгуска”. Так, відомий російський фахівець з ППО СВ, д.т.н., генерал-лейтенант у відставці А. Лузан опублікував низку статей, де запропонував напрями модернізації засобів ППО переднього краю, та, у першу чергу, зенітних комплексів “Тунгуска” для забезпечення захисту бронетехніки формувань СВ від нових загроз.
Оскільки такі комплекси є також в українських СВ, то слід зважити на пропозиції, які можу бути цікавими для керівництва ЗС та ОПК України. Нижче наведені фрагменти цих статей.
Ще у 70-ті роки XX-го сторіччя ПТУР почали розміщувати на ударних вертольотах (УВ), які стали новим засобом боротьби з бронетехнікою на полі бою. УВ могли діяти з малих висот, з підскоку та із засідки.
У ЗС США це були AH-1Q Huey Cobra з ПТУР TOW, АН-64А Apache з ПТУР Hellfire тощо. Тоді у СРСР провели дослідження та встановили, що для ефективної боротьби з УВ найбільш доцільне створення зенітних гарматно-ракетних комплексів (ЗПРК).
Озброєння “Тунгуски”: дві 30-мм гармати та 8 ракет
Основним завданням їх (“Тунгуска” з БМ 2С6 розробки Тульського КБП), було надійне прикриття бронетехніки у бою та на марші, у першу чергу від ударів УВ до застосування ними ПТУР. Тоді потрібних за дальністю (12-15 км) та влучністю засобів супроводу СВН не було.
Оптичний візир “Тунгуски”
Гарматний канал з дальністю пуску до 4 км в “Тунгуске” створили цілодобовим та усепогодним, але у ракетному каналі довелося застосувати оптичні засоби візування та ручного супроводу цілі, внаслідок чого він виявився не цілодобовим. Але й Apache тоді був не цілодобовим, та ракетний канал “Тунгуски” дозволяв знищувати його на 8 км, до пуску вертольотом ПТУР (6 км).
30-мм двоствольні автоматичні гармати 2А38
Створення “Тунгуски” було великим досягненням. Правда, враження УВ вимагало високих навичок оператора. Але до початку 2000-х років у СВ США надійшов цілодобовий та усепогодний УВ Apache-Longbow з ПТУР, що вражає танки на 10 км. Також, стали створюватися далекобійні ПТУР JAGM з дальністю пуску понад 15 км для заміни ними ПТУР TOW, Hellfire та УР Maverick.
Робоче місце оператора у “Тунгусці”
Без модернізації ракетного каналу протистояти усепогодним УВ з далекобійними ПТУР “Тунгуска” вже не могла, була потрібна її модернізація. КБП від модернізації “Тунгуски” самоусунувся, а завод-виробник ініціативно провів деяку модернізацію БМ, але цього виявилося недостатньо.
У “Тунгуске-М1” (на озброєння з 2003 р), ввели модернізовану ЗУР, яка вражає цілі на дальності до 10 км. Була полегшена робота навідника при стрільбі ЗУР, введена цифрова апаратура телекодового зв’язку з УБКП “Ранжир”, яка забезпечує реалізацію режиму автоматичного розподілу цілей між БМ у батареї.
Але й після модернізації “Тунгуска-М1” не стала усепогодною та цілодобовою, ЗПРК був не випробуваний у боротьбі з БЛА та не забезпечує враження носіїв далекобійних ПТУР.
Тому на заводі-виробнику запропонували АТ “НТЦ ЭЛИНС” створити для “Тунгуски-М1” сучасну оптико-електронну систему виявлення та супроводу цілей. Ті розробили цифрову цілодобову теплотелевізійну систему (СТТ), яка забезпечує цілодобовий огляд, виявлення, розпізнавання повітряних цілей, у т.ч. БЛА, автоматичний супровід їх та ЗУР, яка наводиться, видачу інформації у бортову ЦВС.
Але доведення ТТХ “Тунгуски” до необхідного рівня зупинилося, хоча у ЗС РФ є 250 2С6. Ситуація посилюється тим, що розробник “Тунгуски” входить у ГК “Ростех”, а виробник – у концерн “Алмаз-Антей”.
А боротьба за панування у повітрі над полем бою триває. Для досягнення цього та забезпечення ефективної боротьби з бронетехнікою у СВН вибраний розвиток далекобійних ПТРК з дальністю пуску понад 15 км.
Ці ПТРК стали розміщувати на СВН, вживаних у ближній тактичній глибині: УВ, тактичних літаках та середніх БЛА. У т.ч. це створюваний у США далекобійний ПТРК 4-го покоління JAGM. Його ракета AGM-179 має дальність від 16 км (УВ) до 28 км (літак), автономну систему наведення та підвищену вражаючу здатність.
ПТРК JAGM планується розміщувати на ударних вертольотах і безпілотниках, він сумісний з Bayraktar TB2
ПТРК JAGM планується розміщувати на УВ AH-64Е та AН-1Z, вертольотах UH-60, БЛА Reaper, ударних літаках тактичної та палубної авіації. ЗС США планують спочатку придбати 35 тис. ПТУР JAGM, а усього – 100 тис. Створенням далекобійних ПТРК повітряного базування також зайняті у Ізраїлі, Франції, КНР.
Така майбутня значущість далекобійних ПТРК викликає необхідність дослідження способів боротьби з ними. Враження ракети ПТРК у польоті під силу модернізованим засобам ППО переднього краю з дальністю пуску понад 15 км. ТТХ JAGM (вага 49 кг, довжина 1,75 м, діаметр 178 мм, швидкість до 650 м/с, ЭПР 0,1-0,3 кв. м) дозволяють ефективно боротися з нею. Але цей варіант пропонується лише як 2-й (фінальний) рубіж оборони.
Прийнятніше, у т.ч. за критерієм “ефективність-вартість”, боротьба з носіями далекобійних ПТРК до пуску з них ракет, тобто враження на дистанціях більших, ніж дистанція пуску ПТРК. Це основний варіант та 1-й рубіж оборони. Для вирішення цього завдання засіб ППО повинен забезпечувати ефективне враження носія на 20 км.
Тульським КБП для ЗРПК “Панцирь-С1” створена ЗУР 57Э6Е, що вражає повітряні цілі на 20 км. Ракета бікаліберна (з розгінним блоком та малим часом розгону), маневрена, Вона має командну систему управління, осколково-стержневу БЧ (20 кг), контактний та неконтактний детонатори (радіус спрацьовування 7-9 м).
Ракета “Панцирь-С1” не має власної ГСН та наводиться по командам з землі
Але й у “Панцире-С1” із ЗУР 57Э6Е потрібної ефективності ураження цілей на дальності 20 км досягти не вдалося. Автор пропонує провести доопрацювання та модернізацію цієї ЗУР, ввівши оптичну голівку самонаведення (ОГСН) та реалізувати комбінований спосіб наведення: командний на початковому та середньому етапах польоту ракети та самонаведення у фіналі за допомогою ОГСН, що дозволить парирувати помилки наведення, властиві командному способу на дистанціях 20 км.
Також це важливо при використанні для автосупроводу цілей, які обстрілюються ЗУР, РЛС комплексу. Зниження вимог до точності супроводу цілі РЛС дозволить також відмовитися від застосування у них залежного від метеорологічних умов міліметрового каналу.
Уражений ЗРГК “Панцир С1” в Лівії
Як ОГСН у модернізованій ЗУР 57Э6Е пропонується використати ГСН як у ПЗРК “Верба”, яка працює у двох інфрачервоних та ультрафіолетовому діапазонах. Це підвищує захищеність ГСН від завад, забезпечує наведення ЗУР на цілі з малим тепловим випромінюванням, що дає вражати БЛА – носії далекобійних ПТРК та крилаті ракети (КР). Модернізована ЗУР 57Э6Е з ОГСН разом зі штатною ЗУР 9М311 має бути включена у ЗПРК “Тунгуска”.
Сам ЗПРК також має бути підданий модернізації КБП спільно з Ульяновським заводом. Пріоритетні цілі, які вражаються модернізованим ЗПРК “Тунгуска” (назвемо його “Тунгуска-МД”), повинні включати повітряні носії далекобійних ПТРК 4-го покоління до застосування ними ПТРК, КР, у т.ч. на малих висотах, пілотовані та безпілотні СВН, наземні цілі (гарматами).
Тільки такий комплекс може ефективно боротися з такими цілями на необхідних рубежах та застосовуватися у бойових порядках військ. Нинішній “Панцирь-С1” (на колісному шасі) у бойовому положенні має неприйнятну висоту (5,6 м), низьку прохідність та живучість, не має броньового захисту та виконувати ці функції не може.
“Панцирь-С1” на колісному шасі
Варіанти застосування модернізованої ЗУР 57Э6Е з ОГСН (назвемо її 57Э6ЕМ) на БМ ЗПРК “Тунгуска-МД” та у батареї з цими комплексами, у т.ч.:
- на 1 БМ ЗПРК “Тунгуска-МД” (2 ЗУР 57Э6ЕМ та 6 – 9М311, або по 4 ЗУР кожного типу);
- у зенітній батареї (2 БМ 2С6 із ЗУР 57Э6ЕМ та 4 – із ЗУР 9М311).
Шляхом такої модернізації за думкою автора буде забезпечений захист бронетехніки формувань СВ від нових загроз.
Висновки для ЗС та ОПК України
У формуваннях СВ України є 75 ЗПРК “Тунгуска” (у 1993 р було 140). Встановлений термін служби (УСС) цих ЗПРК та їх ракет давно вичерпався.
А ВКС Росії мають до 310 нових УВ (понад 64 Ми-35М, понад 92 Ми-28Н “Ночной охотник” та 12 Ми-28УБ, 140 Ка-52 “Аллигатор”) з ПТРК “Атака-М/Д” (дальність пуску до 8/10 км) та “Вихрь-1” (до 10 км).
Також є до 100 старіших УВ Ми-24П/ПН з ПТРК “Штурм-В” (до 5 км). В сумі це понад 410 УВ, у т.ч. більше половини (з ЮВО та ЗВО) може бути зосереджена проти України. Укладений контракт на постачання до 2027 р 98 модернізованих Ми-28НМ та у 2021 р намічено укласти контракт на 114 Ка-52М.
Їх намічено озброїти новими ПТУР “Гермес-А” (дальність пуску 15-20 км). Також у 2020 р надійшли 2 комплекси “Орион” (по 3 БЛА з УР Х-50), а у 2021 р намічено поставити ще 6-7 таких комплексів. Тобто для бронетехніки України вже існує дуже велика загроза, яка у перспективі зростатиме у міру зростання кількості носіїв та ПТРК РФ й поліпшення їх ТТХ.
Тому вважається необхідним провести капремонти українських “Тунгусок” з продовженням УСС БМ, та модернізацію їх в напрямах, вказаних вище. Для них треба створити сучасні оптико-електронні системи виявлення та супроводу цілей, а також нові ЗУР з дальністю пуску 20 км (на зразок запропонованих СТТ та 57Э6ЕМ).
Проект ЗРК ближнього радіуса дії “Стріла-10 Луч” від ДержККБ “Луч”
ОПК України має такі можливості (у Ізюмського приладобудівного заводу та ДККБ “Луч”). ДККБ створює ЗРК ближньої дії “Стріла-10 Луч” та РК-10, малої дальності “Корал”, але у перших двох ЗУР мала дальність пуску (5 та 10 км), а у 3-му ЗРК дальність ЗУР 30 км, але надмірні розміри та вага.
Зенітна версія ракети РК-10 від КБ “Луч”
ЗУР закордонних ЗРК (MIKA, Land Ceptor, IRIS-T SL) мають потрібні ТТХ, але інтеграція їх із ЗПРК “Тунгуска” зіткнеться з великими політичними, фінансовими та технічними проблемами, тому тут залишається сподіватися на ДККБ “Луч”. Це складна робота, але є надія, що йому під силу створити необхідну ракету.
Олексій Яровий
Джерело: Defense Express
