Ціна обміну: де криється підступ Путіна

putingorloЗараз всі небайдужі й мислячі люди гадають: яку ціну ми заплатимо за полонених? З якого дива Путін раптом розчулився? Йому так потрібен Вишинський? Чи Цемах (підозрюється в участі у військовому злочині – знищенні малазійського боїнга в 2014-му). Маячня, йому на всіх і на все плювати, окрім себе, коханого, і своїх амбіцій.

Що ж тоді рухало російським диктатором? Страх перед продовженням санкцій? Так він цього не боїться, він боїться лише втратити владу. Санкцій боїться його оточення. Звичайно, падіння рейтингу Путіна, криза російської економіки, зростання протестного потенціалу змушує очільника Кремля шукати виходи. Але якщо ви думаєте, що він готовий піти на поступки і нічого не просити взамін – ви глибоко помиляєтеся. Хай би навіть в Росії хліб за картками видавали, ВВП не відступить від своїх божевільних планів.

Тоді, що ж задумали в Москві?

Відповідь, насправді, лежить на поверхні: полонені в обмін на «особливий статус» ОРДЛО. Пояснюю простими словами: перетворення України на Боснію і Герцеговину! Є ряд факторів, які свідчать про це: пожвавлення перемовного процесу між РФ і Францією, термінове скликання «Нормандської четвірки», внутрішньоукраїнські дані – відкриті та інсайдерські. Наприклад, нова Верховна Рада вже зареєструвала законопроект про фактичну амністію бойовиків авторства донедавна громадянина Росії, олігарха Вадима Новинського. В середовищі дотичних до нової влади людей теж кажуть про «путінську реінтеграцію ОРДЛО». Плюс соціологічне опитування від німецького Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень (ZOiS), яке «раптом» виринуло 27 серпня. Згідно його даних, 54,5 % населення ОРДЛО хоче повернутися до складу України. Співпадіння? Не думаю! (до речі, а чому такі цифри намалювали, чому не 60%, не 70%? А щоб офіційний Київ бачив, що є багато людей з іншою позицією, з якими «треба шукати компроміс»).

Чому Москві це потрібно, зрозуміло: тактично – це зняття частини санкцій. Стратегічно – розпочати процес федералізації України, посіяти хаос і громадянську війну. Але найбільш прикро, що й на Заході вже практично погодилися на «злиття України». Макрону треба підняти статус Франції в ЄС і свій особистий як «миротворця», значна частина Євросоюзу вже практично звиклася з позицією, що воювати краще, ніж торгувати, у США  теж є своя мотивація. Це – Венесуела. Не сумніваюся, що між Москвою і Вашингтоном ідуть переговори про те, щоб розміняти Україну на Венесуелу. Тобто, РФ досягає свого щодо України натомість дозволяє США змінити у будь-який вигідний їм спосіб режим Мадуро. Щоправда, за такими діями слідує зняття з Венесуели санкцій з боку Америки, а отже – падіння цін на нафту, що вдарить по економіці РФ, але Путіну то вже байдуже – після нього хоч трава не рости.

Ситуація, насправді, дуже загрозлива і подальша доля країни залежить як від політичної волі влади, так і від позиції українського суспільства. Влада, якщо навіть вже щось пообіцяла, має з агресором діяти в його ж стилі – просто «кинути» російську сторону. А суспільство, діючи на випередження, повинно чинити систематичний тиск на владу, аби не допустити жодних капітулянтських рішень.

Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД імені Олександра Никонорова

Опубліковано Аналітика.