Вітаємо наших читачів зі знаменною подією. В Києві з ініціативи ОУН (б) друком вийшов збірник праць Провідника ОУН Степана Бандери «Перспективи української революції». 664 сторінки концентрованих і досьогодні актуальних текстів допоможуть зрозуміти мету і сенс боротьби ОУН, зрештою, зрозуміти з першоджерел, хто був Степан Бандера і за що він боровся.
Пропонуємо нашим читачам передмову до збірника доктора політичних наук Олександра Сича, а бажаючим придбати розкішне видання рекомендуємо звертатися на адресу редакції нашого сайту.
Ред.
Твори Степана Бандери є нелегкою лектурою для пересічного читача. Для того, щоби опанувати його тексти, треба володіти контекстом тих умов, в яких вони писалися.
Квінтесенцією більш аніж 10-річної інтелектуальної творчості Степана Бандери є титульна праця збірника його творів «Перспективи української національно-визвольної революції». Надзвичайно аналітично і структуровано вибудувана, вона ввібрала ввесь той життєвий підпільно-революційний досвід та концептуальні ідеї щодо справи національного визволення, якими автор встиг поділитися протягом попередніх 10-ти років і які ніби поспішав у лаконічній формі зафіксувати незадовго до своєї трагічної смерті. Якщо потенційний читач в силу різних обставин не матиме змоги прочитати весь збірник, але прагне мати враження про нього і про світогляд та спосіб мислення Степана Бандери, то він повинен ознайомитися принаймні в першу чергу з цією працею.
Отож, праці Бандери слід читати, застосовуючи для повного розуміння метод історизму, тобто накладання його думок і окремих суджень на сучасну для нього поточну політичну ситуацію. Очевидно, що не володіючи знаннями про згадані вище історичні контексти, читачеві важко сприймати зміст його творів. А особливо це стосується всього комплексу тогочасного еміграційного життя. І якщо сьогодні в читача вже не мало б виникати проблем із прочитанням загальної історії ОУН, то історія її Закордонних Частин (ЗЧ ОУН) ще висвітлена недостатньо системно і повноцінно. А що вже казати про політичну історію української еміграції загалом!
Загалом, в працях Степана Бандери можна виділити два типи суджень. Перший – це його реакція на актуальні події суспільно-політичного життя на еміграції, на прояви різних тенденцій у національно-визвольному русі чи на міжнародні події і зміни в політиці СССР. В той же час другий – це концептуальні ідеї, які мають значимий інтерес для дослідників теорії націоналізмознавства та практиків сучасного націоналістичного руху. Доброю ілюстрацією для цього є його «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном». З одного боку в ньому висвітлені деякі дискусійні питання політики ОУН на початковому етапі війни (створення Українського національного комітету (УНК), проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 р., створення УГВР) та процеси політичної консолідації за кордоном і відношення ОУН-р до Української національної ради (УНРада) як надпартійного координаційного органу. А з іншого – в ньому порушені такі концептуальні питання як можливий устрій Української держави, людина і нація в національно-визвольному русі і в ідеології націоналізму, заперечення тоталітарних методів в організації державного та громадсько-політичного життя.
Власне другий тип суджень Бандери особливо цікавий для аналізу сучасних процесів і він є тим продуктом, якого зазвичай шукають в творах класиків націоналізму сучасні визнавці його ідеології. Щоправда, й аби віднайти його в масі поточних політичних характеристик, читач мав би докласти достатніх зусиль.
А тому праці Степана Бандери треба читати, тримаючи також в уяві сучасні політичні процеси в Україні і зокрема в націоналістичному таборі. Бо ж часто виникають проблемні ситуації, майже ідентичні до тих, які свого часу обмірковував Провідник. І як тут не згадати древніх: «Історія – вчителька життя»!
У цій частині тексту максимально надамо слово самому Бандері. Для прикладу, ось такі його слова могли б стати влучною відповіддю на теперішні тотальні нарікання в патріотичних середовищах щодо змаргіналізованого стану українства: «Для того, щоб могти і вміти повести успішну працю для опанування широких мас, треба брати їх такими, якими вони є в дійсності, це значить, також з усіма їхніми хибами і недомаганнями. Підходячи до мас, не слід розраховувати тільки на високовартісні чи вже вироблені елементи і тільки такими займатися, а на інших махнути рукою».
А щодо актуальної в усі часи української Незалежності теми «консолідації за всяку ціну здорових національних сил», то Степан Бандера категорично виступав проти «механічного об’єднання», вважаючи, що «політична консолідація не може бути самоціллю», а тільки «засобом, політичним інструментом» для досягнення поставленої політичної мети. Й тому «першою і головною передумовою участи в політичній консолідації є те, щоб політичні угрупування керувалися одним основним політичним імперативом змагання за здійснення головної мети». Для його покоління такою метою було здобуття УССД, для сучасного – утвердження і розбудова Української держави.
Не менш актуальною залишається і ось така іронія Степана Бандери: «Так тісно, що не можна протовпитися, може бути тільки при політичному чи суспільно-громадському “жолобі”. Натомість у боротьбі і при праці є дуже багато місця для всіх, більше, ніж охочих і доброї волі».
А от наступний його вислів влучно надається для характеристики нинішнього стану російсько-української війни «Кожне продовжування війни – це погіршування умов миру». До слова кажучи, автор більш аніж критично оцінював можливість отримати допомогу для української національно-визвольної справи від Заходу і тому також немов рекомендаційно для нинішніх очільників Української держави застерігав від «бажання зв’язати справу визволення України з політикою західніх держав і до того достосовуватися до них під різними оглядами».
В цьому контексті цікавими навіть для характеристики теперішнього стану тотального насаджування у всьому світі західного зразка ліберальної демократії є такі думки Степана Бандери: «Боротьба за панування у світі тієї чи тієї державно-устроєвої і суспільно-політичної системи, за такий чи інший лад в інших державах, в інших народів є в дійсності боротьбою передусім за свої власні, егоїстичні цілі держави, яка ставить себе за безкорисливого захисника даної системи».
Не менш актуальними для характеристики сучасного світового порядку є й судження автора про значення в його укладі національного інтересу головних суб’єктів: «Деякі люди втратили зрозуміння того, що насправді діється в світі. Вони не розуміють, що головними рушіями всіх міжнародніх взаємин є в першу чергу змагання кожного народу за свої власні інтереси, за здобуття та забезпечення собі життєвого простору, землі, всяких дібр, потрібних для всебічного розвитку й добробуту за досягнення можливо великої політичної, економічної, і мілітарної безпеки та могутности».
Збірник творів Степана Бандери дозволяє спростовувати цілий ряд міфів про нього самого і про український націоналістичний бандерівський рух.
Одним словом, не шукайте у працях Степана Бандери легких шляхів. Шукайте поживу для живого українського державницького інтелекту й збагатитеся життєвим багажем людини високої ідеї, чину, глибокого інтелекту, майстерного аналітичного мислення і немислимої самопожертви.
Олександр СИЧ
