Нормандські ілюзії «вічного миру»

Нормандські ілюзії «вічного миру» з червоним дияволом на 9 грудня 2019 року

18 березня 1921 року Польща і Росія підписали в Ризі мирний договір після тривалої війни 1919-1920 років. За формулюванням Дмитра Донцова в есе «Пакт з дияволом. Від містики до політики» московський диявол запропонував «пану Твардовскому вічний мир і приязнь». Варто розглянути, як розпочався цей мир, що закінчився загарбанням «польської Малгожати» разом з «тевтонським Фавстом» у 1939 році.

Наприкінці 1922 року в прикордонних землях Західної України і Білорусі після введення обов’язкової військової повинності посилилася підривна робота совєцьких терористичних груп. Комуністи розгорнули бурхливу кампанію проти призову до Війська Польського. В результаті сотні молодих волиняків не пішли на призовні пункти, а поповнили ряди грабіжників у лісах. Совєцьке ГПУ посилало в Західну Україну все більші групи агентів і бойовиків. Звичайно, совєцька пропаганда називала їх «партизанами». Жоден із представників польської влади не міг з’явитися у волинському селі без озброєної охорони*.

dobrovolecДоброволець до Польської армії на Волині. Графіка Олександра Довженка.

Переважно такі акції відбувалися в лісових районах Полісся й Волині. Проте і в безлісному Кременецькому повіті банда Возняка щоденно нападала на прикордонні застави та об’єкти з озброєною охороною. Це було можливим, адже до жовтня 1924 року кордон із СССР охороняли мало- численні постерунки (застави) поліції, які складалися тільки з восьми охоронців і коменданта. Безпека на землях Волині покращилася, коли кордон стали охороняти військові частини Корпусу охорони прикордоння (КОП).

У кінці вересня 1924 року Центральний комітет Комуністичної партії Польщі розповсюдив відозву: «Товариші! Робітники! Селяни! В останній час становище на східних околицях загострилося в небувалих розмірах. Незадоволення селянських мас на білоруських і українських землях, їх обурення пануванням польських окупантів приймає все частіше форми збройного спротиву. На цю партизанську війну Польський уряд відповідає загостренням терору. Всемогутня поліція тисячами заарештовує селян, б’є та мучить, на допитах ламає кості, відбиває легені, вириває жили. Військово-польові суди розстрілюють десятки «підозрілих» і часто невинних, каральні експедиції замучують до смерті сотні людей і спалюють цілі села!…

А недалеко, майже за межею лежать Совєцькі республіки, де немає панів і мужиків, де поміщицьку землю забрали і віддали трудівникам… І Польський уряд стає на сторону польських магнатів проти білоруських та українських робітників і селян!

Польські робітники і селяни!

До боротьби, до захисту наших білоруських та українських братів!

Хай живе Польська Совєцька республіка!

Хай живе Революція!».

18 листопада 1924 року московська газета «Правда» надрукувала радісне повідомлення: «Паніка на польських окраїнах зростає. «Товариство опіки над Східними кресами» щоденно отримує повідомлення про напади на поміщицькі маєтки. Поміщики перебралися до міст. Вбивства польських поліцаїв і таємних поліційних агентів стали звичайним явищем». Після укладення Ризького мирного договору між Польщею і Совєцькою Росією від квітня 1921 року до кінця 1924 року відбулося 260 атак на польські землі з російської території, організованих спеціальним закордонним штабом у Москві.

Та що там говорити про Волинь, коли в Кракові й Варшаві пролунали вибухи, здійснені членами польських комуністичних угрупувань. 15 травня 1923 року потужна бомба зруйнувала другий поверх у будинку редакції сіоністичного часопису «Нови Дзіеннік» у Кракові, на другий день – вибухнула в готелі на краківському Казімєжу, 24 травня 1923 року – рознесла партер і частково пивницю в будинку «Братньої допомоги» Варшавського університету (на щастя збори студентів перенесли), під кінець травня – знищила редакцію газети «Жечипосполіта» у Варшаві.

Але серпні 1923 року прийшов до поліції член бойової групи Комуністичної робітничої партії Польщі Ю. Цєховскі. Отримавши бомбу від комуніста поручника В. Багіньского, він мав підірвати Повітову команду в м. Ченстохова. Відразу заарештували поручника В. Багіньского, підпоручника А. Вєчоркєвіча й кількох комуністів.

На перший погляд несподіваним було те, що після переможної Польсько-російської війни 1920 року польські офіцери стали комуністами й організовували й виконували бомбові терористичні акти у Варшаві й інших містах. Але в цьому не було нічого дивного, адже перша в світі пролетарська держава ще від 1917 року не шкодувала валюти на утримання своєї агентури в країнах Європи. І хто би звертав увагу не те, що у 1921-1922 роках власні громадяни помирали від голоду.

3 жовтня 1923 року від потужного вибуху здригнулася вся Варшава. Це злетіла в повітря головна військова порохівня Варшавської цитаделі. Перед тим до неї доставили 40 вагонів (два ешелони) пороху з Італії. Від вибуху повилітали шиби в у містечках Рембетуві, Міляновку і Разиміні на відстані 15 кілометрів від Варшави. Вибух знищив і пошкодив військові об’єкти цитаделі. Тіла забитих рознесло на друзки. Поліція й військова контррозвідка збилася з ніг у пошуках диверсантів. Знайшли свідка, що бачив, як через мур цитаделі до пороховні біг вогник по шнурі. Крикнути не встиг – пролунав вибух.

prochowniaРуїни Х-го павільйону Варшавської цитаделі після вибуху порохівні. «Zolnierz Wielkopolski». – Nr 25. – 01/11/1923 r.

Почувши на допиті про вибух у Варшавській цитаделі офіцери-комуністи В. Багінські й А. Вєчоркєвіч заспівали «Sztandar czerwony» (Червоний прапор). Суд призначив їм кару смерті, яку замінили на пожиттєве ув’язнення. В 1925 році їх мали обміняти на ув’язнених у СССР польських дипломатів. Але в поїзді, що віз В. Багінського й А. Вєчоркєвіча до совєцького кордону їх ліквідував польський поліцай Юзеф Мурашко, додавши, що «застрелив двох псів». За це отримав два роки в’язниці. Відсидів тільки один рік.

Враховуючи неодноразові спроби польських комуністів за завданням Москви порушити стабільність в Польщі, Сейм надав міністру внутрішніх справ Владиславу Керніку надзвичайні повноваження. Комуністичні організації визнали «державними зрадниками». У лісових районах Волині запровадили надзвичайний стан. Заарештували 300 бойовиків, 42 бойовиків вбили при збройному опорі. Підривні акції совєцьких агентів і «партизанів» пішли на спад.

levyckijЛеопольд Левицький. Підпільна робота. 1948 р.

Із приходом до влади маршалка Юзефа Пілсудского після травневого перевороту 1926 року комуністи Польщі за завданням Кремля підхопили в антиурядовій пропаганді «фашистську тему». Нам українцям «фашистська» тема російської пропаганди добре знайома ще від 2014 року.

А щодо діяльності європейських «миротворців» напрошуються слова відомого політика (1736-1799) Патрик Генрі*: «Джентльмени можуть волати: «Мир! Мир», але немає ніякого миру! Війна почалася! Чи життя таке миле, або мир такий солодкий, щоб бути купленим ціною кайданів і рабства?

Пробач мені, Всемогутній Боже! Я знаю не те, який шлях, можливо, оберуть інші, але щодо мене, то дай мені свободу або смерть!».

* За матеріалами книжки: Ярослав Середницький «Пані Льоля: втекти від більшовиків. – Київ: Темпора, 2019. – 428 с.

** Епіграф до книжки: Павло Шандрук «Сила доблесті». – Івано-Франківськ: Лілея НВ, 2008. – 240 с.

Ярослав Середницький, Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка

Опубліковано Аналітика.