Фобії Москви і небезпечний приклад

Павло Подобєд

169584342_10224891867060510_7785601584287191265_n

В одній відомій казанській школі надзвичайна подія: вчитель написав одразу два доноси на директора. Заявник звинувачує шефа у численних порушеннях трудового кодексу РФ, а головне – в дружбі з лідером Татарського громадського центру, який від 2020 року прокуратура через суд намагається визнати екстремістською організацією, а відтак заборонити.
На перший погляд, йдеться про пересічне «стукачество». Однак, є кілька незвичних деталей:
1. Школа татарська, яка протягом багатьох років вважається одним із осередків збереження татарської мови в столиці республіки.
2. Директор школи – етнічний росіянин Павєл Шмаков.
3. Донощик – вчитель історії Фарід Нігамедзинов, татарин.
Сьогодні в центрі Казані відбувся одиночний пікет, організований татарською активісткою Лейлою Нургалі. Вона тримала плакат, зміст якого можна перекласти приблизно наступним чином: «Ганьба тим, хто лжесвідчить проти татарського національного героя Павла Шмакова!».
Павєл Шмаков дійсно має надзвичайно високий авторитет серед татарської інтелігенції і навіть серед політичних еліт Татарстану. Росіянин, який досконало опанував татарську мову і не раз захищав її не лише у стінах рідної школи, але й в російських судах, вважається 100% своєю людиною серед татар. Його нерідко називаються сучасним “татар каһарманы” – татарським героєм.
Ця історія порушує надзвичайно цікаву для України тему, абсолютно недосліджену і не вивчену Києвом: трансформація етнічних рухів корінних народів РФ у політичні. Історія зі Шмаковим вказує на те, що в Татарстані активно формується татарська політична нація. Добрими новинами для Москви є те, що наразі кількість татар, які бажають стати росіянами, більша за число росіян, які бажають татаризуватися. Однак, Шмаков власним прикладом демонструє, що татарський проєкт, хоч і має міцний етнорелігійний фундамент, здатний до модернізації і залучення союзників з числа інших народів.
Російські коментатори, не лише маргінальні шовіністи, досить болісно реагують на Шмакова, звинувачуючи його у «спайці з адміністрацією президента Мінніханов», та «усілякому потуранні татарських кланів» директорові елітної школи. До цих російських комплексів та імперських травм додається ще одна важлива фобія Москви – лише одна мова може бути міжнаціональною та слугувати соціальним ліфтом. Цією мовою має бути виключно російська. Татарстан цілковито ламає цю московську парадигму.
Республіки Північного Кавказу, безумовно, значно більш моноетнічні, а в певному сенсі і опірні до зросійщення, ніж Татарстан. Однак Північний Кавказ – це радше приклад клановості («чужі тут не ходять»), і аж ніяк не формування політичних націй. Татарстану ж вдалось зробити дещо надзвичайне в умовах сучасної РФ – він зумів винести татарську ідентичність за рамки етнографічного проєкту зі збереження етнічних традицій. Татарським патріотом (а за певних обставин і самостійником) може бути етнічний росіянин.
Небезпечний приклад. Насамкінець, Татарстан подає сигнал іншим корінним народам Ідель-Уралу та федерації загалом – надія є. Чисельність певної нації, показники її фертильності, хоч і є надзвичайно важливими для національного будівництва, але не є вирішальними. Привабливий політичний проєкт може бути збудований зі збереженням національного наративу навіть фіно-угорськими народами. За певних обставин ідентифікувати себе з марі або комі може стати вигідніше ніж ідентифікація з росіянами.
Можлива і реідентифікація зросійщених представників корінних народів. Однак все це стане можливим лише за умов глибокої кризи імперського проєкту. Наразі ж перед корінним народами стоїть значно простіша і водночас важливіша мета – вижити.
P.S. Завтра в Татарстані відбудеться судове засідання у справі письменниці Фаузії Байрамової, про яку я писав раніше.

Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraineтак і не спромоглось навіть на два речення в твіттері на підтримку Байрамової (найдзвичайно відомої та авторитетної татарки, яка підтримала нас у 2014 році і засудила дії Москви).

 

Опубліковано Аналітика.