Чому бандерівці уже перемогли і яким буде українське післязавтра

ABN

Війна – це не лише про героїзм і не лише про жахіття. Феномен війни – окрема тема для дослідження, але, узагальнюючи, можна стверджувати, що війна – це, водночас, і зміни: соціального, демографічного, геополітичного, економічного характеру, а також зміни у суспільній свідомості та у парадигмі розвитку.

Україна вже ніколи не буде такою, як до 24 лютого 2022 року. Ба, більше, увесь цивілізований світ уже став іншим. Світ подивований українській боротьбі та жертовності, світ захоплюється нашими військовими та силою духу всього народу. Але і наші союзники, і наші вороги, а, навіть, самі українці не до кінця розуміють коріння українського героїзму, а вони, направду, сягають тисячолітніх глибин. Проте, вирішальною поживою для них стали націотворчі процеси, які тривали протягом останніх 30 років.

І коли ми говоримо про тектонічні зміни української парадигми, то, в особливий спосіб, вони розпочались у 2014 році, після Революції Гідності та з початком війни на Донбасі. За вісім років боротьби українці, вогнем і мечем, загартували дух і волю, які переплавили із совково-малоросійської маси у попередні десятиліття. Українці переосмислили свою історію і власне місце серед вільних народів. Українці обрали ціннісні орієнтири, чорне назвавши чорним, а біле – білим. Українці скинули ідолів минулого і приклонили коліно перед справжніми героями та їхньою посвятою! Так, не все відбувалось ідеально, але на те вони і тектонічні зміни, щоб не реагувати на дрібні коливання.

Наш споконвічний ворог, який розпочав повномасштабне вторгнення, заявивши про потребу «денацифікації» України, власне це і мав на увазі. Для нього було критично важливим спробувати мілітарно зламати українців, щоб не дозволити їм перейти точку неповернення. Але Путін і його «аналітики» помилились у розрахунках. Українська точка неповернення вже була перейдена, жереб кинуто і Рубікон залишився за спиною українських легіонів. А понтонний міст через національний Рубікон спорудили ті, хто чітко усвідомлював суть і значення місії, закладеної у перших рядках Декалогу українського націоналіста: «Я, Дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської потопи і поставив на грані двох світів творити нове життя: Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї!»

Нещодавно було опубліковано Звернення Організації Українських Націоналістів (бандерівців) «Всі зусилля для української перемоги!». Ємкий документ висвітлює чітку позицію ОУН (б) щодо причин, перебігу і наслідків війни та містить інформацію про участь представників організованого націоналістичного руху у боротьбі на фронтах війни, роботу в тилу та поза межами України. Водночас, знаходимо у тексті одне важливе, але, на перший погляд не зовсім помітне, твердження, яке потребує більш широкого трактування задля розуміння питання, викладеного у заголовок цієї статті.

«Попри складну воєнну та гуманітарну ситуацію на території України, – йдеться у Зверненні, – стверджуємо про динамічні зміни у свідомості громадян, ріст патріотичних настроїв, підтримку базових постулатів бандерівської ОУН, над пропагандою, поширенням та втіленням яких Організація працювала впродовж десятиліть». Тобто, мова йде про те, що методична робота у сфері української пропаганди і у системі національно-патріотичного виховання, які були обрані пріоритетами у діяльності структур ОУН (б) в умовах державності, стала не менш ефективною зброєю у боротьбі проти окупантів, аніж «Джавеліни» та «Байрактари»!

Для багатьох таке твердження може здатися доволі амбітним, а для кремлівсько-раzистських ЗМІ, навіть, сенсаційним, хоч йдеться тут не про «американські біолабораторії» і не про українських «птахів-камікадзе». Виявляється, що протягом десятиліть, під носом у кгб-фсб, працювала бандерівська сітка, яка послідовно і методично готувала українців до нового, ймовірно – вирішального – етапу війни проти споконвічного ворога! І так, основною метою діяльності цієї сітки була не гонка озброєнь, а боротьба за серця і душі українців, першочергово – молоді. І так, головним завданням було плекання нового покоління патріотів-бандерівців у незалежній державі та поза нею. Того покоління, яке виросло у вільній країні, у якого відсутні комплекси меншовартості чи малоросійщини. Того покоління, яке, власне, і стало основою для формування якісного складу Збройних Сил України і підрозділів ТРО, потужної волонтерської мережі та інформаційного війська.

Парадоксально, але вся ця, часто невидима для простого ока, діяльність, яка не припинялася від 1990 року по сьогоднішній день, здійснювалась, переважно, на громадських засадах, іноді, навіть, всупереч позиції офіційної влади. В часи президентства Кучми та ростовського утікача бандерівці стикались із шаленим опором та гідно протистояли представникам «пятої колони». Попри все, окремі проєкти, які розроблялись у середовищі організованого націоналістичного руху, ставали елементами державної політики. Зокрема, такі тенденції мали місце у сферах освіти та молодіжної політики, національної пам’яті. Наприклад, починаючи від 2003 року, на межі Тернопільської та Рівненської областей, щорічно відбувалася молодіжна теренова гра «Гурби-Антонівці». Через горнило цього військово-патріотичного проєкту пройшло майже 10 тисяч учасників із всіх куточків України і, увага – із Білорусі, Литви та Сполучених Штатів Америки.

Це лише невеличкий, але яскравий приклад якісної роботи у напрямку національно-патріотичного виховання, результати якої, без перебільшення, стали одним із ключових факторів у боротьбі українців від 24 лютого 2022 року. А поряд із цим йдеться про сотні інших вишкільних таборів, тисячі пропагандистських і просвітницьких акцій, наукових заходів, десятки тисяч залучених активістів і сотні тисяч виданих та презентованих книг та брошур! Чого тільки вартує, для прикладу, «Повстанська абетка», яка після 2013 року витримала сім перевидань і спричинила кісєльовську істерику про те, що в Україні дітей навчають по «бандеровкой азбукє»! Доля правди у цій істерії, власне була, про що говорилося вище: синергійними зусиллями вдалося виховати покоління справжніх патріотів своєї землі! Те покоління, яке безкомпромісно боролося за Київ, Суми і Чернігів, яке визволяло Ірпінь і Бучу, яке героїчно боронить Маріуполь і яке не лише звільнить Донбас і Крим, але й напише «Слава Україні!» на руїнах Кремля…

У футболі є одне важливе амплуа – опорний півзахисник. Гравці, які діють на цій позиції, як правило, не отримують «Золотих мячів» та інших нагород, лаври дістаються яскравим голеадорам. Проте, більшість футбольних аналітиків сходиться на думці, що дуже часто не голи і фінти вирішують долю матчу чи турніру, а саме невидима робота опорників, тих, хто забирає під свій контроль центр поля. Так, зрештою, можна охарактеризувати і бандерівську місію: стати опорниками і опорою для нації. У своїй діяльності націоналісти керувались і керуються виключно добром української справи. Вони не є політичною партією, щоб гнатись за піаром чи хизуватися здобутками.

У свій час, засновник революційної ОУН Степан Бандера, ім’я якого, нарешті, відновлено із гідністю, наголошував: «Наша перемога – це перемога наших ідей!». І саме у ці дні, дні вирішальної битви, ми переконуємось, що ідеї ОУН, ідеї Степана Бандери, Євгена Коновальця, Романа Шухевича та Ярослава Стецька таки перемагають. Боротьбою України та українців захоплюється увесь цивілізований світ. Бандерівське привітання «Слава Україні – Героям Слава!» звучить на усіх континентах. «Батько наш Бандера…» піднімає у бій солдатів та офіцерів українського війська, а «Бандеромобілі» наводять жах на ворога!

І ця очевидна бандерівська перемога стала можливою за однієї умови, про яку йшла мова вище. Українські націоналісти впродовж десятиліть визнавали московію та московитів реальною загрозою для України та світу. Не лише визнавали, а готувалися самі і готували до війни весь великий український світ. А хто готовий, хто бачить на крок, а то й на два наперед – за тим завжди перевага!

І, виходячи із останнього твердження, завершити цей матеріал варто ще однією «сенсацією». Бандерівцями уже створена модель українського післязавтра! Так, на нас ще очікують епохальні битви, до остаточної перемоги ще довгий шлях. Але майбутня Україна мусить таки обрати бандерівський вектор розвитку. А він також закладений у Декалозі, зокрема у його десятій точці: «Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства і простору Української Держави!». Концепція «Українського наступу або десятої точки Декалогу» – це і є українське післязавтра. Альтернативи цьому шляху не існує, бо в ньому – код вільної, успішної, сильної, справедливої, соборної України. України, яка врятувала світ!

Олег Вітвіцький

Опубліковано Аналітика, Головне.