В московському домі національностей в 20-й раз відбувся Євразійський конкурс високої моди національного костюма, який показав кращі досягнення громадських об’єднань, художників-дизайнерів в сфері створення колекцій національних костюмів.
Головна мета конкурсу – демонстрація національних костюмів, які є яскравим уособленням народної творчості. В національних костюмах етнічна самобутність і різноманіття поєднуються з тенденціями сучасної моди.
В конкурсі взяли участь студія української національної моди Світлани Грудько з Москви, ансамбль «Рось» Української національно-культурної автономії Санкт Петербурга.
Світлана Грудько під мелодію пісні “Гомерицький край” показала унікальну колекцію українського національного одягу. Складали колекцію костюми з різних регіонів України, виготовлені народними майстрами з дотриманням місцевого колориту, традицій. Колекція викликала великий інтерес залу, журі. Окремі члени журі з усіх боків розглядали костюми, особисто хотіли пересвідчитись в їх натуральності і якості. Деякі костюми ручної роботи без перебільшення мали вік біля ста років, але досить добре збереглися.
Гомерицький край
Світлана з дипломом
Українці Санкт-Петербурга представили два проєкти «Ішов козак», «Берегиня» і взяли участь в показі костюмів з колекції Світлани Грудько. Допомагали провести конкурс голова товариства ім. Т. Шевченка Ю. Божескул з Омська і голова Саратовського земляцтва українців Поволжя А. Шелест, які прибули в Москву у службових справах і були мобілізовані на конкурс.
Учасники конкурсу
Показ костюмів в домі національностей пройшов на високому рівні і засвідчив великий інтерес нинішнього покоління до надбань попередніх поколінь. Успішна участь українських громадських організацій показала широкі можливості для популяризації української культури.
На конкурсі не було помічено ні в якій ролі Культурний центр України (КЦУ), покликаний пропагувати українську культуру. Світлана Грудько вже більше 10 років намагається зацікавити КЦУ, але епопея їхніх відношень ніяк не дійде до змістовного завершення. Не знаходиться місця в Культурному центрі для унікальної колекції. В КЦУ є відділ української діаспори, який нібито повинен подбати про долю колекції. Заввідділом В. Скопенко і дбає, щоправда своєрідно – коли щось треба від Грудько, користується її послугами, звітує, ставить собі галочку за проведення заходів і забуває, щоб зробити унікальну колекцію надбанням широкого загалу, надати їй імпульс для подальшого розвитку. Але тут потрібна зацікавленість і системна послідовна робота.
Про негаразди в Культурному центрі написано багато, але ситуація там не покращується, а тільки погіршуєтья. За останні 4 роки один директор В. Юрченко довів центр до ручки, залишив без грошей і поїхав, не сам, а Київ прибрав. З Києва прибув кризовий менеджер О. Овсієнко, скоротив штат в 3 чи 4 рази, дещо вирівняв фінансову ситуацію. І пріоритетом його діяльності стала повна комерціалізація центру, продовження непрозорої фінансової політики. А Державне управління справами (ДУС), якому підпорядкований КЦУ, наразі бачить одну можливу перспективу – «йде війна, не треба особливої діяльності, аби зберегти будинок для майбутніх поколінь». Вочевидь про змістовну культурно-інформаційну діяльність КЦУ в такій ситуації говорити намарно. Слід сказати, що російський центр науки і культури у Києві, який працює як і КЦУ на основі двосторонньої міждержавної Угоди, має дещо відмінну концепцію своєї роботи.
З керівництвом КЦУ якась дивна історія відбувається. Влітку 2017 р. на т. зв. «конкурсі» генеральним директором було обрано В. Юрченка. Про результати його роботи див. вище. Кризовий менеджер О. Овсієнко з’явився навесні 2021 р. і через деякий час подав документи на конкурс (вже третій, перші два не дали результату по причині відведення журі всіх кандидатів). Комерційних талантів кризовому менеджеру на конкурсі не вистачило, на культурній ниві він не набрав навіть мінімальних балів, і журі відвело його кандидатуру. Щоправда інші кандидати теж розділили долю кризового менеджера. Деякі члени журі вже готові відмовитись від членства при такому підборі кандидатів. Справжній серіал виробництва господарської установи ДУС стосовно української культури чекає свого продовження.
Культурний центр був місцем зібрань українського громадського активу Росії. Люди приїздили на пару днів, їх поселяли в готель при центрі безкоштовно. Для центру це крапля, а для наших людей було свідченням хоч невеликого піклування України про закордонних українців, українських громадських активістів. При центрі діяла консультативна громадська рада. Зараз на конкурс жінки прибули з Сургута, Санкт-Петербурга, з громіздкими валізами шукали готель у Москві. Проведення якихось зібрань громадського активу в КЦУ наштовхується на глуху стіну. Складається враження, що у високих кабінетах у Києві нічого не знають про подібну ситуацію з українською культурою за кордоном або це не входить в їх інтереси.
З метою покращення розуміння та сприйняття України та українців у світі, формування позитивного іміджу держави за кордоном українці Росії сподіваються на кардинальні зміни на основі утвердження концептуальної ідеї: Імідж України у світі – через професіоналізм і патріотизм.
Прес-служба Об’єднання українців Росії
