У Томську померла організаторка українського руху в Сибіру Мирося Булка

MyroslavaМирося Булка(21.11.1952 – 21.11.2021)

Сумна звістка надійшла з Томська. Відійшла у вічність членкиня українського руху в Росії, відома українська громадська діячка Мирослава Філіппова (Мирося Булка).

Зачинателі українського руху в Росії добре пам’ятають Мирославу, голову Томської регіональної громадської організації «Центр української культури «Джерело», учасницю Конгресів українців Росії, світових українських форумів. У неї була щира, відкрита душа. При обговоренні будь-якого питання Мирослава вносила спокій і рівновагу, її слова були м’якими і водночас твердими і ніколи не були пустими чи оманливими.

На життєвому шляху  Мирослави виразно позначився український визвольний рух. Її батько Булка Орест Іванович у віці 19 років був засуджений і висланий до концтабору на Колиму як член ОУН. У Львові в січні 1941 р. т. зв. «визволителі» влаштували показовий судовий процес 59-ти. Ніхто із в’язнів не зламався, більше того не приховували готовності продовжувати боротьбу за українську справу. Можливо тому вироки були суворими (хоча тоді не було м’яких вироків) – 19 осіб були засуджені до розстрілу, решта на довгий час до концтаборів, затим поселень і обмежень у правах.

На поселенні в Хабаровському краї батько одружився з Іванною Сулимою, теж репресованою сталінським режимом, і  в1952 р. на світ з’явилася Мирося з уже міцно закладеними українськими пассіонарними генами. Тільки у 1956 р., коли Миросі було  4 роки сім’я змогла повернутись на Батьківщину.

Після закінчення школи Мирослава збиралася вивчитися на лікаря. З першого разу до Львівського медінституту вступити не вдалося. Затим ще 4 рази пробувала вступити, але чомусь не вдавалося. Зрештою їй дали зрозуміти, що у дітей ворогів народу немає шансів попасти до інституту. М’яка і лагідна вдача у Мирослави поєднувалася з твердими принципами. Не роздумуючи вона зібрала валізу і поїхала подалі від Львова випробувати долю. Доїхала до Томська і там граючись вступила до медінституту. Заповітна мрія звершилася – вона стала лікарем, заслуженим лікарем Російської Федерації. У Томську зустріла чоловіка і замість Булки стала Філіпповою, але залишились і вкоренились в ній українські гени, які Мирослава передала дітям.

З початком українського руху в Росії Мирослава стала засновницею Центру української культури «Джерело». Вона була джерелом багатьох громадських ініціатив. У 1995 р. разом із своєю соратницею Антоніною Макаревич започаткували український клас в Заозерній школі № 16, В якому до українського слова долучились багато учнів. Школа була однією з візитних карток «Джерела», учні брали активну участь в регіональних і загальноросійських культурно-просвітніх акціях.

Всеволод Поротов, товариство “Джерело”, лауреат ІІ ст. Шевченкіани_2020

Мріяла  Мирослава про повернення в Україну, куди доправила свою доньку. Оксана вивчилась, як і мати, на лікаря, там живе і працює. Тепер за велінням долі її чекає печальна місія – перевезти прах мами в  Україну, і прах тата, який  пішов у засвіти за місяць перед Мирославою.

Так що Мирося повернеться в Україну, рідна земля прийме свою доньку, і душа її здобуде спокій.

Мирослава пронесла через все життя любов до своєї Батьківщини – України. Українські цінності складали суть її громадської діяльності, були осердям її життєвого кредо. І сама вона є українською цінністю для української громади Росії і такою для громади залишиться.

Прес-служба Об’єднання українців Росії

Опубліковано Українці в світі.