Заходи до відзначення 140-річчя від дня народження Симона Петлюри

Український інститут національної пам’яті проводить інформаційну кампанію, присвячену 140-річчю від дня народження Симона Петлюри

До цієї дати Український інститут національної пам’яті приготував інформаційні матеріали. Матеріали Українського інститут національної пам’яті до змістового наповнення уроків і тематичних заходів, присвячених Голові Директорії УНР та Головному отаманові військ і флоту УНР, представляють його як лідера українського державотворення, організатора українського війська, діяча, котрий став символом українського національно-визвольного руху.

Зміст інформаційних матеріалів охоплює такі пункти: 20 фактів про Симона Петлюру; Видатні сучасники про Симона Петлюру; Методичні рекомендації до ділової гри «Музейний конструктор»; Технологію підготовки експозиції «ФРОНТ-MAN УНР»; 10 світлин, що розкривають життя Симона Петлюри; Документи про переслідування комуністичними спецслужбами сестер і племінника Симона Петлюри; Проекти Українського інституту національної пам’яті, що розкривають різні аспекти діяльності Головного отамана та Орієнтовний перелік наукової та науково-популярної літератури.

Кілька фактів про Симона Петлюру:

Петлюра-журналіст. Петлюра писав статті для газет. У 1902 році налагоджував співпрацю з “Літературно-науковим вістником”, а наступного – “Записками Наукового товариства імені Шевченка”, редагованими Михайлом Грушевським. Писав також для РУПівських газет “Добра новина”, “Праця”, місячника “Гасло”. На прохання РУП облаштував у власному помешканні міні-друкарню для виготовлення антицарських листівок. У грудні 1903-го заарештований. У березні наступного року випущений під заставу й виїхав до Києва. Загалом Петлюра протягом життя дописував, друкувався, співпрацював із виданнями: “Добра новина” (Львів, 1903), “Областное Обозрение и Вестник Казачьих Войск” (С.-Петербург, 1903), “Праця” (Львів, 1904–1905), “Селянин” (Чернівці, 1903, Львів, 1904), “Київська старина” (Київ, 1904), “Воля” (Львів, 1905), “Записки наукового товариства імені Тараса Шевченка” (Львів, 1905) та ін. Був засновником і редактором воєнно-історичних газет, журналів і літературних альманахів на еміграції: “За державність”, “Вісті”, “Військова думка”, “Запорозька думка”, “Залізний стрілець”, “Наша зоря”, “Нове життя”, “Промінь”, “За дротом”, “Козацька думка”, “Український сурмач”; “Запорожець”, “Військовий вісник”, “Військово-науковий вісник”, “За Україну”, “Джерело”, “На хвилях життя”, “Український стрілець”. Мав такі псевдоніми і криптоніми: В.Марченко, В.Салевський, Г.Рокитний, О.Ряст, Святослав Таток, Зілот, СТ., Симон, С.Торнтон.

Був знайомий із Іваном Франком. Восени 1904 року для налагодження Закордонного бюро РУП і редагування партійного органу РУП “Селянин” Петлюру відрядили до Львова. Там він познайомився з Михайлом Грушевським, Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, вступив до Наукового товариства імені Шевченка, почав друкуватися у виданнях НТШ та в галицькій періодиці. Переклав у співавторстві “Нарис історії західноєвропейської літератури до кінця XVII віку” Миколи Стороженка, професора Московського університету. Праця опублікована у Львові 1905-го зі вступом і під редакцією Івана Франка.

Ознайомитися із матеріалами детальніше можна за посиланням – «ФРОНТ-MAN УНР». Методичні рекомендації до відзначення 140-річчя від дня народження Симона Петлюри – http://bit.ly/30nvJPY.

Нагадаємо, що 22 травня у Києві відбудеться відкрита лекція про Симона Петлюру, а в Полтаві цього ж дня пройде урочистий захід до 140-річчя з дня народження Симона Петлюри та концерт «Хореї Козацької» із презентацією музичного альбому «Пісні Української революції». Також 22 травня передбачено покладання квітів до меморіального барельєфу Симону Петлюрі у Києві (вул. Симона Петлюри, 2/4)

Історична довідка:

Симон Петлюра народився 22 травня 1879 року у Полтаві. Спочатку вчився у церковнопарафіяльній школі, потім – у Полтавській духовній семінарії. Зі студентських років брав активну участь в українському суспільно-політичному житті. У 1900 році вступив до Революційної української партії (РУП). 1903-го, рятуючись від переслідувань тогочасної влади, виїхав на Кубань, де включився в організацію українського руху. Тут його ув’язнили і відправили до Катеринодара (нині – Краснодар).

Протягом 1906–1917 років як редактор та журналіст популяризував українську політичну думку в низці друкованих видань: «Селянин», «Вільна Україна», «Рада», «Україна», «Украинская жизнь».

Після формування в червні 1917 року першого уряду УНР очолив військове відомство і всю енергію спрямував на створення українських збройних сил.

Не погоджуючись з політикою Голови Генерального Секретаріату Володимира Винниченка щодо принципів формування українського війська, подав у відставку і вийшов з уряду. Це була чи не перша політична відставка в українській політиці у ХХ ст.

У травні 1919 року очолив Директорію УНР. У важких внутрішніх і зовнішніх умовах керував збройною боротьбою проти російських більшовицьких і білогвардійських військ. Робив усе можливе, аби запобігти єврейським погромам.

Енергія та наполегливість Петлюри визначили його безперечний авторитет як лідера українського національного руху й після поразки Української революції 1917–1921 років. Слово «петлюрівщина» на довгий час стало вживатися на означення боротьби за незалежну Україну. Постать Симона Петлюри викликала острах у комуністичного режиму. 25 травня 1926 р. у Парижі його розстріляв більшовицький агент С. Шварцбард.