Минає сторіччя з дня народження Володимира Щигельського – поручника УПА, військового та політичного діяча.
З цієї нагоди 8 серпня о 14:00 у Львові на вул. Пекарській, 19 відбудеться покладання квітів до меморіальної дошки й поминальна молитва.
Володимир Омелянович Щигельський (псевдо «Бурлака») — військовий і політичний діяч, поручник УПА, командир сотні «Ударники-4», що входила до 2-го Перемиського куреня 26-го Територіального відтинку «Лемко», ВО-6 «Сян», оперативної групи «УПА-Захід».
Щигельський Володимир Омелянович народився 8 серпня 1921 року у м. Львові. У 1927 році вступає до початкової української школи імені Короля Данила, котру закінчує 1931 році. У 1931 році Володимир вступає до Львівської Філії Академічної Ґімназії. В тому ж році він вступає до лав спортивно-патріотичної організації «Сокіл».
Наприкінці 1938 року Щигельський вступає до лав «Карпатської Січі», і після нетривалого навчання отримує звання вістуна з прикріпленням до «Летючої бриґади», основним завданням котрої була пропаганда серед населення Закарпаття.
У червні 1944 року, Володимир зустрічається із заступником командира Військової Округи УПА «Буг» Мирославом Онишкевичем, котрий призначає його керівником новосформованого відділу. Після вступу до УПА, Щигельський обирає собі псевдонім «Бурлака».
Наприкінці літа 1944 року, сотня «Бурлаки» здійснила напад на німецький табір, внаслідок чого вдалось врятувати 50 полонених українців. Наприкінці жовтня 1944 року Василь Мізерний отримав наказ повертатися разом зі своїм куренем в Західні Карпати на Лемківщину.
6 вересня «Бурлака» проводить операцію проти польських військ у селі Тисова, внаслідок котрої 20 ворогів вбито, в тому числі 1 капітан та двох взято у полон. Проте під час виконання акції, Володимир Щигельський отримав кульове поранення в ногу. Наступним завданням було спалення нафтових копалень в Тиряві Сольній. Для його виконання «Буралаці» додали відділ Григорія Янківського-«Ластівки». Враховуючи те, що копальні добре охоронялися, «Бурлака» відправляє сотню «Ластівки» на спалення копалень, в той час як його сотня стримувала польські війська. Протягом 45-хвилинної атаки, акція була успішно виконана.
Наприкінці 1945 — січні 1946 року сотня «Бурлаки» брала участь у боях за Бірчу.
31 січня відділ «Бурлаки» знищує станцію Залужне на шляху Нове Загір’я-Лісько, що призвело до припинення залізничного руху на цій ділянці на кілька тижнів. 20 січня 1946 року, за проявлену активність та особистий героїзм, командування військової округи «Сян» присвоїло Володимиру Щигельському звання хорунжого та нагородило Срібним Хрестом бойової заслуги 2-го класу.
16 листопада 1946 року, відділ «Бурлаки», разом з усіма іншими сотнями другого Перемиського куреня здійснили напад на містечко Динів. Протягом дня повстанці утримували контроль над містом. Після поповнення припасів амуніції та медикаментів, повстанці залишили Динів і попрямували в Дилягівські ліси.
З початку 1947 року, польська влада вирішує будь-яким коштом знищити повстанський рух. Лише протягом березня сотня «Бурлаки» мала шість великих боїв з польськими військами. 25 травня, заступник провідника ОУН на Закерзонні Василь Галаса-«Орлан», видає наказ про відхід сотень на Захід. Для виконання цього завдання, сотні «Ударники-4», «Ударники-6» та «Ударники-7» об’єднуються в один курінь, під командуванням Володимира Щигельського.
Після чисельних боїв, в ніч з 21 на 22 червня 1947 року курінь переходить на словацьку територію.
Протягом літа 1947 року загін успішно просувався територією Словаччини і в середині серпня 1947 року відділ «Бурлаки» вийшов в долину річки Ваг. Проте через несприятливі погодні умови повстанці не змогли перейти річку і потрапили в оточення чехословацьких військ. 16 серпня, «Бурлака» приймає рішення про поділ відділу (68 осіб) на сім окремих груп. У ніч з 3 на 4 вересня сотенний Володимир Щигельський-«Бурлака», потрапляє у полон
Одразу після арешту Володимира Щигельського в супроводі генерала Носка відвезли до Жиліни. Тут він зустрівся з міністром внутрішніх справ Чехословаччини. Розмова стосувалася тих українських повстанців, що ще пробували пробитись до Німеччини. Міністр запевнив, що вирватись з оточення у них немає шансів, а подальші спроби це зробити принесуть тільки непотрібні втрати з обох сторін. Він запропонував Щигельському написати звернення до вояків УПА із закликом здатися. Сотник висунув наступні умови: полонені повстанці будуть трактовані як військовополонені з усіма гарантованими цій категорії міжнародними угодами правами, і, що було дуже важливо для повстанців, їх не передадуть до Польщі. Міністр дав обіцянку дотриматися цих вимог, і 5 вересня 1947 року «Бурлака» написав звернення «До членів УПА на території Чехословаччини».
З приходом до влади в Чехословаччині в лютому 1948 року комуністів. Розпочалося слідство у справі полонених вояків УПА. У судовому обвинуваченні, що підсумовувало цей процес, Володимирові Щигельському як командирові сотні було висунуто більш ніж 50 пунктів звинувачення. Першим з них було: «Добровільно вступив до військової організації УПА, хоч і знав, що метою тієї організації є створення самостійної Української Держави, до якої має бути приєднана, між іншим східна частина Чехословаччини до річки Попрад». Після цього він разом з чотирма товаришами вирішив втікати з в’язниці. Стимулом до втечі було те, що словацькі офіцери, які симпатизували «Бурлаці», повідомили його про можливе переправлення упівців до Польщі або СРСР.
12 лютого 1948 року о 20:00, на вечірній перевірці полонених з’ясувалось, що бракує п’ятьох з них, а саме: Володимира Щигельського-«Бурлаки», Богдана Кашубинського-«Нестора», Теодора Бойчука-«Юри», Михайла Сіхлицького-«Галайди» і Володимира Духника-«Шуліги». Проте, через сильні морози та глибокий сніг, його незабаром знову захоплює чехословацька поліція. За іншою версією, вже наступного дня він вирішив сам здатися поліції.
Незабаром, у квітні 1948, слідство проти українських повстанців було припинено, але не для того, щоб звільнити, а тільки, щоб передати Польщі.
1 січня 1949 року розпочався суд над Володимиром Щигельським, і через три дні, 4 січня суд оголосив вирок — смертна кара. Ще три місяці він перебував у Ряшівській в’язниці на Замку, очікуючи виконання вироку.
7 квітня 1949 року в 20:15 вирок був виконаний на подвір’ї ряшівської в’язниці.
