18 травня – день пам’яті жертв депортації кримських татар. Саме 18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам’ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.
Громадськість полтави влаштувала автопробіг на підтримку кримських татар
У понеділок, 18 травня у Полтаві відбувся автопробіг на вшанування жертв депортації кримських татар. Організували акцію громадська організація «Справа Громад – Солідарна Полтава», «Полтава за НАТО та ЄС» , «Солідарна молодь м. Полтава». Спершу громадські активісти проїхали від ТРЦ «Екватор» до центрального автовокзалу. Потім автоколона рушила вулицями гетьмана Івана Мазепи і Європейською до центру міста: помандрували до краєзнавчого музею ім. В.Кричевського та зробили коло довкола Корпусного парку. А далі маршрут автопробігу проліг і завершився так : площа Зигіна – мікрорайон «Браїлки»- ТРЦ «Екватор».
Показ тематичної передачі на полтавському телеканалі
З нагоди Дня боротьби за права кримськотатарського народу в ефірі полтавських телеканалів «Місто+» та «ІРТ» показали тематичну телепередачу «Розмова в студії». Її учасниками стали регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, завідувачка відділу абонементу Полтавської обласної наукової універсальної бібліотеки ім. І.П.Котляревського Лариса Лисенко та директор обласного музично-драматичного театру ім.М.Гоголя Олексій Андрієнко.
Олег Пустовгар провів історичні паралелі російської імперської політики: висвітлив як і події 74-річної давнини – російсько-комуністичний злочин геноциду киримли, так розповів про продовження переслідування кримських татар вже у нас час – окупаційною владою у Криму, які здійснюються з моменту російської окупації Криму в березні 2014 року і тривають донині. Переслідування з боку російських окупантів, зокрема ФСБ, мають за мету залякати кримських татар та змусити їх покинути Крим.
Просвітницьку передачу створили на замовлення Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації.
Історична довідка від Інституту нацпам’яті
Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.
Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.
Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвили до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.
Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.
В ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб.
Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, чимало кримських татар в дорозі загинула. Відразу після перемоги сталіністів над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Семья Алимовых и Сейдаметовой”
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливого масштабу це явище набуло 1948 р., коли втекло 8692 кримських спецпоселенця, з яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 р. спеціальною постановою «Про заслання, висилку і спецпоселення» зобов’язало МВС встановити режим повного припинення втеч. 28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом «Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» встановлювала довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування.
Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повернулися на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.
Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті
