Це сьогоднішній Майдан.
Десь там в натовпі, серед живих лежить тіло ветерана Миколи “Ворона” Микитенко. Він лежить в закритому гробу, бо його тіло обпалене вогнем. Душа його також була обпалена. Десь серед натовпу стоїть його дочка, також учасниця бойових дій, вона військовослужбовиця. Юля поховала на цій війні свого чоловіка, який загинув в бою. Тепер вона ховає батька, який не пережив наслідків війни.
Ворон був дуже яскравим дядьком. Майдан, контузія на Майдані, потім війна в складі першого енгеушного батальйону, Карачун, перші бої, виноси тіл своїх побратимів. Потім поранення, лікування, знову служба в різних підрозділах, знову лікування.
На Майдані почав свій шлях воїна, на Майдані і завершив. Давайте я не буду фейсбучним експертом щодо суїцидів, але їх є купа. Його вибір це, перш за все, акт звернення уваги найгучнішим способом. Кожен отримав меседж. І я в тому числі. Мені сумно і я картаю себе, що не зміг допомогти, але я зроблю все аби робити цей світ кращим. Це мій меседж від Колі.
Ну а ветерани, які думали прощось подібне, не гребуйте підтримкою. Іноді ми не розуміємо, що ми потребуємо підтримки і нам треба навчитися просити (вимагати, питати) про підтримку. Такий ментальний “I need assistance”.
Не обезцінюйте його вчинок.
