9 листопада 2014 в Парижі відбувся допрем’єрний показ фільму режисера Ігоря Парфенова «Майдан. Одного разу в Україні». Ідея фільму з’явилася ще в серпні 2013 року, після згвалтування у Врадіївці двох дівчат. Режисер відклав розробку сценарію, розпочавши зйомки в Києві 7 грудня 2013, після побиття на Майдані студентів. Головною думкою режисера було «показати, що можна знімати малобюджетне кіно. Знімальна група може вміститись в мікроавтобусі разом із всією технікою. Україна витрачає невиправдані кошти на зйомки картин, котрі потім ніхто не дивитиметься». Фільм розпочинається із сцени насилля над двома дівчатами, що була відзнята в Ялті ще до анексії Криму. Олена Слюсарчик, харківська акторка і майстер художньої гімнастики, виконавиця головної ролі Ніни, після згвалтування двома міліціонерами вирушає на Майдан шукати правду. Присутність сцен насилля у фільмі не завадили їй зіграти головну героїню. «Адже потрібно показати правду, хоч це і важко, щоб привернути увагу до проблеми»,- зазначила Олена. Гімнастка і режисер познайомились підчас акції на захист тварин, влаштованої правозахисним фондом «Сходи», очолюваного Парфеновим. Олена зауважила: «Підчас Майдану я зрозуміла, що можу бути корисною, як творча людина, а не просто тримати плакат. Революція показала світові, що ми не є раби». Отже, гімнастка знімалася в кіно на волонтерських засадах.
За задумом режисера, кіно матиме продовження і міститиме ще дві частини. Зараз знімається його друга частина про війну на Донбасі, а згодом запланована й третя- «Мартін Іден», про долю творчої інтелігенції в Україні, бо «в сучасному суспільстві багато підробок під мистецтво, а справжнє мистецтво має розродитись, як вагітна жінка, аби щось показати»- сказав Парфенов. Жоден з акторів не є професіоналом. «Хоча в мене знімалося багато видатних артистів, зокрема, Армен Джигарханян, але ж я дійшов висновку, що для авторського фільму це непотрібно. Адже є ризик того, що глядач дивитиметься на відомих особистостей, а не картину». Ігор Парфенов вважає врадіївські події прелюдією Майдану, бо після них була влаштована хода із Врадіївки до Києва з подальшою вимогою селян змінити міністра внутрішніх справ і міліцейську владу.
Не дивлячись на першопочаткову пересторогу майданівців, робота знімальної групи на Хрещатику згодом дістала їх схвальне ставлення і допомогу. Ідеєю режисера було зняти не документальну, а саме художню стрічку. «Вже знято тисячі документальних фільмів про цей період історії, тому нецікаво монтувати чужі кадри», -зазначив Парфенов. Фільм був продемонстрований на кінофестивалі в Котбусі, Німеччина. Не дивлячись на трагічний сценарій, проект, на думку митця, є оптимістичним, бо показує «очищення через біль».
Записала Марія Романова
