Шановні Львів’яни й гості міста!
Відзначення славної пам’яті
члена Проводу Воюючої України
Петра Дужого
відбудеться в неділю 29 жовтня 2017 року о 15-00 у Львівській обласній універсальній науковій бібліотеці на просп. Шевченка, 13.
Запрошуємо до участі всіх небайдужих!
Родина Героя, ОУН, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих, НСОУ “Пласт”, ЦНВ ім. Степана Бандери, КУН, МНК, “Українська справа”, “Громадська варта”
СЛАВНИЙ ЛИЦАР УКРАЇНИ
Петро Дужий належить до визначних діячів національно-визвольної боротьби України. Понад шістдесят років у минулому столітті, не шкодуючи ні життя, ні здоров’я, ані сил, він був у перших лавах незламних борців за утвердження, розбудову і захист Української держави.
Народився Петро Дужий 7 червня 1916 року в селі Карів на Львівщині. Він був десятою дитиною в Атанасія і Параскеви Дужих.
Петро Дужий був обдарованою дитиною. У чотири роки він декламував напам’ять у читальні села «Заповіт», «Розриту могилу», «До Основ’яненка» Тараса Шевченка. У 1929 і 1930 роках Петра Дужого посилено готував до вступних іспитів у Рава-Руську гімназію студент права – син місцевого священика – Микола Сиротинський. Як результат, Петро Дужий успішно склав екстерном курс першого і другого класів гімназії і став учнем третього класу Рава-Руської гімназії.
У 1932 році був прийнятий до підпільної організації юнацтва ОУН, у якій проявив себе слухняним і здібним виконавцем доручених йому завдань. У березні 1934 року в сімнадцятирічному віці Петро Дужий уперше був арештований польською поліцією і відправлений у Львівську в’язницю “Бриґідки”, де на той час перебував відомий націоналістичний діяч Зенон Коссак, який і став першим учителем політичної боротьби Петра Дужого. У вересні 1934 року після шестимісячного ув’язнення Петра Дужого звільняють, а через місяць заарештовують удруге. У камері він зустрічається з прославленим героєм Миколою Лемиком, який пожертвував своє юнацьке життя на захист голодуючої Східної України в 1932–1933 роках. Ця зустріч остаточно утвердила світогляд Петра Дужого і його прагнення боротьби за незалежну Україну. Цього разу, лише завдяки великому розуму та дипломатичній гнучкості адвоката – професора доктора Володимира Старосольського, вдалося вирвати Петра Дужого з пазурів шовіністичної польської поліції.
Літературно-публіцистичною
У 1937 році успішно закінчив Львівську (польську) гімназію. Восени цього ж року став студентом Академії закордонної торгівлі у Львові. У 1938 році Петра Дужого втретє арештовують. Знову “Бриґідки”, але свідки відмовилися від попередніх показів, і Дужого звільняють. 1 вересня 1939 року поліція вчетверте арештувала Петра Дужого. Цього разу поляки збирали всіх підозрілих і без слідства й суду мали відправити до польського особливого табору «Береза Картузька». На щастя, справа не вдалася полякам, бо німці розпочали Другу світову війну, напали на Польщу та розбомбили залізничні полотна. А арештанти, скориставшись нагодою, звільнились із ув’язнення.
Восени 1939 року після приходу червоних «визволителів» Петро Дужий зорієнтувався і подався на Холмщину. Там він учителював, а згодом став секретарем повітового шкільного інспекторату, а далі й інспектором. Як активний член ОУН пройшов військовий вишкіл, сам проводив ідеологічні та культурно-освітні вишколи молоді та старшого покоління.
13 квітня 1940 року московські окупанти сім’ю Дужих вивезли до Сибіру.
У 1941 році Петро Дужий був уведений до списку 700 членів ОУН, які мали виконувати найвідповідальніші завдання. Цього року він пішов у Похідну групу “Північ”. Проте Дмитро Мирон (псевдо «Орлик») покликав Петра Дужого до своєї групи, яка мала проголосити Акт відновлення державності в Києві, подібно як у Львові 30 червня 1941 року. Але 31 серпня 1941 року німці заарештували цю групу у Василькові поблизу Києва і перевезли її до Львова та запроторили до в’язниці на Лонцького. Таким чином, Петро Дужий був ув’язнений уп’яте. Восени Петра Дужого німці звільнили, як з’ясувалося потім, – помилково. І не тільки його, майже вся група була звільнена. Не гаючи часу, він перейшов на нелегальне становище і став «В’ячеславом Романовським». Відтоді він працював у Головній організаційній референтурі ОУН. У 1942 році Петра Дужого було призначено заступником Крайового Провідника ОУН на південних землях України й організаційним референтом.
Улітку 1943 року Петро Дужий разом з Михайлом Медведем переїжджає в район легендарної Холодноярщини, де вони організовують загони УПА. У жовтні 1943 року Петра Дужого схопили німці. Це вже вшосте його арештували. Знову допити й катування. Дужий двічі втікав і двічі його ловили. Згодом був засуджений до страти. Під час перевезення до крематорію Петро Дужий зірвав дошку в підлозі товарного вагона і під час руху потяга зумів утекти. Важко поранений, ледве добрався до Умані, де була розгалужена підпільна організація. Після короткого лікування Дужого скерували на Волинь, де 21 листопада 1943 року в селі Будераж відбулася Перша конференція поневолених народів, у якій він брав участь. Відтак Петро Дужий повернувся до Львова. Після тритижневого лікування його призначено референтом пропаганди Західноукраїнських земель. Під керівництвом Петра Дужого працювали Петро Федун (псевдо «Полтава»), Йосип Позичанюк, Зенон Тершаківець. А в 1944 році Петра Дужого було прийнято до складу Головного Проводу ОУН на пост референта пропаганди, співредактора і редактора видань ОУН і У ПА. У 1944-1945 роках – головний редактор часопису ОУН «Ідея і Чин». У 1945 році Петро Дужий був нагороджений «Бронзовим Хрестом заслуги» за самовіддану працю в підпіллі.
4 червня 1945 року сталося непоправне. Зрадницька рука показала енкагебістам криївку в с. Дев’ятники на Львівщині, в якій знаходилося вісім повстанців, в тому числі й Петро Дужий. Петро Дужий був арештований всьоме.
22 березня 1947 року в спецтюрмі м. Києва Петра Дужого засуджено до розстрілу. На щастя, вийшов Указ від 26 травня 1947 року, який відміняв смертну кару.
Понад п’ятнадцять років Петра Дужого тримали в далеких концлагерях Колими, Сибіру, Мордовії. В ув’язненні писав вірші (підпільно), значна частина яких (поеми, сонети) увійшли до збірки «Розкуте слово», виданої в Мельбурні (Австралія, 1980 р.) Восени 1960 року на вимогу деяких урядів західних держав Петра Дужого звільнили з ув’язнення і поселили у Запоріжжі під суворий нагляд. А у жовтні 1965 року йому вдалось переїхати до Львова. Не так легко жилося Петру Дужому у Львові. 27 жовтня 1977 року Петра Дужого через рукописи заарештували увосьме. Були допити, обшуки, конфіскація друкарської машинки, книжок. Усе це стало причиною тяжкого серцевого стресу і, може, власне це й врятувало Петра Дужого від ще одного вироку.
Але Петро Дужий не склав рук, а боровся, як міг. У 1980 році в Австралії під псевдонімом Опанас Скелястий (Скеля – Петро) виходить його збірка «Розкуте слово». Він є автором нарисів, спогадів, оповідань, три з яких увійшли до збірки «Новорічний подарунок» (1994 рік). У 1996–1997 роках у двох частинах виходить конче потрібна книга «Степан Бандера — символ нації».
У 1997 році видається його праця «За яку Україну боровся Степан Бандера» та «Генерал Тарас Чупринка» (нарис про Романа Шухевича – Головного Командира Української Повстанської Армії).
Наприкінці 1991 року Петро Дужий активно включився у роботу по створенню Львівського обласного товариства репресованих, яке з перших днів об’єднало цю знедолену категорію людей. Він багато доклав своїх знань та досвіду щодо об’єднання Спілок і Товариств політичних в’язнів репресованих в єдину організацію в Україні, а саме у Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих, яке активно працює по сьогодні у розбудові та утвердженні незалежної України. Цей процес був не легкий і продовжувався майже рік.
Завдяки змістовним і переконливим виступам на об’єднавчому зборі у Києві на об’єднавчому зборі політв’язнів і репресованих Миколи Руденка, Петра Дужого, Євгена Чередніченка було знайдено спільну думку і у грудні 1992 року відбулося об’єднання політичних в’язнів і репресованих в єдину організацію в Україні.
У його діяльності є велика заслуга перед Українською нацією. Він продовжував свою активну наполегливу працю в розбудові Української держави, незважаючи на вік і пережите, на тому ж рівні як у 30–40-х роках минулого століття. Петро Дужий брав активну участь у І, II Зборах Конгресу Українських Націоналістів (1993, 1995 рр.) та у двох Всесвітніх Конгресах Українських політичних в’язнів (1991, 1993 рр.), у першому Зборі Антибільшовицького Блоку Народів (1993 р.). Петро Дужий виступав з палкими, змістовними, патріотичними доповідями і промовами. Делегати Конференцій і Зборів з захопленням і задоволенням слухали його, не дивлячись на шельмування і провокації з боку прокомуністичних сил і не тільки. Бог їм суддя.
Перенесені з юнацьких років нечувані муки, тюрми, знущання, приниження борця за волю України не могли залишитися безслідними. І після тяжкої хвороби 24 жовтня 1997 року великий син України Петро Дужий – лицар нації відійшов у царство небесне.
У 1998 році побачила світ його книга «Роман Шухевич політик, воїн, громадянин». У 1999 році видано збірку поезій «Біль і гнів». У 2002-2003 роках виходить друком двотомник публіцистичних творів, написаних у різні роки, «Українська справа вчора і сьогодні».
Завдяки старанням дружини Петра Дужого Марії славної українки, патріотки, яка також зазнала долі політв’язня комуністичних особливих концлагерів, побачили світ залишені ним неопубліковані твори, які увійдуть до золотого фонду національно-визвольної боротьби українського народу в XX столітті проти окупантів.
Твори Петра Дужого розкривають боротьбу, масовий героїзм, незламність української нації та її великих Провідників – Степана Бандери та Романа Шухевича – у боротьбі за найвищий ідеал – за відновлення суверенної Української Держави.
Петро Франко
