30 років тому, 15 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила Державний Гімн України – національний гімн на музику Михайла Вербицького. Пам’ятна дата з ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно з Постановою ВР цьогоріч відзначається на державному рівні.
Гімн у перекладі з грецької мови означає «святкова пісня». Державний Гімн є одним із державних символів і ідентифікує державу на міжнародних зібраннях, форумах, спортивних змаганнях. Державним Гімном України є пісня «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського і музику Михайла Вербицького. «Символічно, що вірш «Ще не вмерла Україна» був створений на Наддніпрянській Україні, а піснею-гімном став у Галичині», – пише Олександр Штоквиш у матеріалі до 200-річчя Михайла Вербицького.
Михайло Вербицький
У 1863 році у четвертому номері львівського літературно-політичного часопису «Мета» серед інших поезій Тараса Шевченка («Лічу в неволі», «Мені однаково», «Весело сонечко ховалось», «Заповіт») був надрукований вірш «Ще не вмерла Україна», і саме тому в Галичині він певний час вважався твором Кобзаря. Насправді ж автором вірша був український етнограф, громадський діяч, поет Павло Чубинський, який написав його у Києві восени 1862 року. Цей вірш припав Вербицькому до вподоби як патріотичним змістом, так і легкістю форми. Спершу композитор представив цю патріотичну пісню як солоспів і сам виконав її на сходинах гімназійної «Громади» в Перемишлі. А щоб усі члени «Громади» могли співати разом, то зробив з неї хорову композицію.
Перша публікація вірша у львівському журналі «Мета» у 1863 році
Вперше майбутній гімн публічно було виконано 10 березня 1865 року в Перемишлі як заключний концертний номер перших у Галичині світських «вечерниць в пам’ять Тараса». Перший запис гімну «Ще не вмерла Україна» відбувся за участі видатного українського композитора Модеста Менцицького у 1910 році.
Іван Франко та Леся Українка визначили «Ще не вмерла Україна» як національний гімн. Під час перших у 20 столітті національно-визвольних змагань, тобто у період Української революції 1917-21 рр. (при Українській Центральній Раді, Гетьманаті, Директорії УНР) український славень утверджується як національний і державницький. Зокрема, у 1917—1920 роках став одним з державних гімнів Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Тож славетне творіння Чубинського і Вербицького у виконанні хору під орудою Кирила Стеценка лунало під час проголошення Акту Злуки між УНР і ЗУНР. Суто офіційне юридичне затвердження пісня «Ще не вмерла Україна» одержала 15 березня 1939 р. – як гімн Карпатської України. Слова Українського Гімну надихали у важких боях за незалежність із російськими загарбниками Героїв Крут, Січових стрільців, воїнів УПА.
Після окупації УНР більшовицькою Росією і створення СССР радянські ідеологи вирішили створити окремий гімн для кожної квазіреспубліки в його складі. Тож варіант використання пісні-гімну часів УНР окупанти відразу відкинули, щоб не викликати патріотичні, самостійницькі настрої серед українців.
Проте наприкінці 90-х років минулого століття, у період загнивання СРСР і хвилі українського національного відродження, гімн «Ще не вмерла Україна» пробився через асфальтобетон компартійних цензорів. Пісня таки воскресла, подолала комуністично-російські заборони! Вперше заспівали її Василь Жданкін, Віктор Морозов і Едуард Драч 24 вересня 1989 року на головній сцені фестивалю «Червона рута» у Чернівцях. А ще пісня прилюдно прозвучала в Борисполі над могилою Павла Чубинського наприкінці 1989 року. «І покажем, що ми, браття козацького роду» – багатоголосо звучало на велелюдних рухівських мітингах, демонстраціях та інших зібраннях, де проголошувалася ідея незалежності України, зокрема у жовтні 1990 року – під час студентської «Революції на граніті». Визначною подією стало виконання 9 квітня 1990 року у Львівській опері перед початком сесії Львівської обласної Ради народних депутатів ХХІ-го («першого демократичного») скликання; перше аранжування для оркестру здійснив художній керівник та диригент Галицького симфонічного оркестру Ростислав Демчишин.
Після проголошення Верховною Радою Акту незалежності України, починаючи з 17 вересня 1991 року, Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна». А 5 грудня того ж року вона вперше офіційно зазвучала урочисто на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента країни у виконанні хору імені Григорія Верьовки під керівництвом Анатолія Авдієвського.
Офіційно «Музична редакція» Державного Гімну була прийнята Верховною Радою України 15 січня 1992 року.
6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн Національний Гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46. Не брали участі в голосуванні комуністи і соціалісти.
Гімн України набув мегапопулярності під час Помаранчевих подій й Революції Гідності. Слова «Ще не вмерла України…» лунали на Майдані кожної години. Мільйони протестувальників відчували духовну силу, впевненість в тому, що треба стояти, аби зберегти незалежність України, визволити її від проросійського режиму Януковича. Цікаво, що український Гімн увійшов у книгу рекордів Гіннеса як найбільш заспіваний впродовж короткого часу (протягом Революції Гідності). Лише за 2014 рік гімн України звучав набагато частіше, ніж за всі роки Незалежності!
Композитор Валентин Сильвестров, що виходив на акції протесту під час Революції Гідності в Києві, висловився так: «Гімн України — дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Насправді його створив Михайло Вербицький — церковний композитор середини ХІХ століття. Він жив в Австрійській монархії, мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар — це помітно з його літургій. Він був церковним композитором. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів (наспівує). У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: це — гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають».
І нині Державний гімн об’єднує і надихає українців. Нерідко чуємо його тепер у дуже різному виконанні, починаючи від маленьких діток до ветеранів новітньої російсько-української війни й бійців, які захищають Вітчизну від російських путінських агресорів на східному фронті.
Полтавський офіс Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті (за матеріалами офіційного сайту УІНП та інтернет-джерел)
