70 років тому:
5.11.1953 (в літературі також 4.11.1953) – в ув’язненні у м. Щеглово Донецької области помер Михайло Вовчик, священник УГКЦ (1920), ісповідник віри. Закінчив гімназію у м. Перемишль, вищу освіту здобував на теологічному відділі Львівського університету та через брак коштів перевівся на навчання до духовної семінарії у м. Перемишль (закінчив 1920). Одружився з Анною Добрянською, в шлюбі народилися два сини і дві доньки. Душпастирював на Бойківщині (нинішні Старосамбірський та Турківський райони). На парафіях активно займався просвітницькою роботою, протидіяв комуністичній пропаганді, особливу увагу приділяв праці з молоддю, дописував до часопису «Нова зоря». Перед приходом більшовиків у 1944 дружину з дітьми відправив на Захід, проте сам залишився, мотивуючи: «Що буде моїй пастві, то буде і мені. На все воля Божа». Та через рік дружина повернулася. Після псевдособору 1946, попри постійні намовляння та обіцянки доброго життя у Дрогобицькій єпархіальній конторі та управлінні НКВС, рішуче відмовлявся переходити в московське православ’я: «Я присягав Католицькій Церкві і готовий покласти за це життя». Заарештований на парафії у с. Торчиновичі 1947 і засуджений на 10 років позбавлення волі. Душпастирюючи у селах Бойківщини записував фольклор та вивчав їх історію, в часі арешту усі рукописи загинули. Син Іларіон попри волю батька та перестороги, що німцям жодним чином не можна довіряти, пішов добровольцем в Дивізію «Галичина» й відтак пропав безвісти. Син Орест (псевдо «Орел») боровся в підпіллі ОУН, був заарештований і 1952 загинув у таборах. Від 2001 триває беатифікаційний процес о. Михайла Вовчика. Народився у м. Старий Самбір на Львівщині в ремісничій сім’ї 1892.
