«Змінити ситуацію в український освіті може тільки об’єднання свідомих, патріотичних педагогів і громадськості» – професор Омелян Вишневський

Ця теза звучала в більшості виступів на круглому столі, присвяченому сучасним проблемам української освіти, який пройшов  минулого тижня у «Центрі національного відродження» в Києві.

Пропонуємо вашій увазі перший із цілої низки матеріалів, присвячених сучасним проблемам в український освіті. Символічно, що вступне слово надається відомому науковцю, професору Омеляну Вишневському, що присвятив значну частину свого творчого, наукового життя дослідженню українського виховного ідеалу і розвитку методології української освіти. 

Шановні колеги,  я хотів би почати з того, що ми з вами ось уже 20 років живемо в координатах двох світоглядів: посткомуністичного, я думаю, комуністичний вже можна не враховувати, а посткомуністичний він живучий, і національно-демократичний світогляд . Ці світогляди проникають у всі сфери гуманітарних наук, в тому числі, безумовно, і в педагогіку. Наша педагогіка вийшла з-під Макаренка, була абсолютно зруйнована традиція наша автентична, національна традиція. І на голому місці, з «талановитого» Макаренка була створена концепція, у якій була втілена ментальність російського народу. Ну зокрема, для прикладу зведу: общинність стала ідеалом колективізму, інтернаціоналізм … революції, і так далі, і так далі. І ця педагогіка закреслила всі наші національні педагогічні надбання минулого, потім естафета перейшла до Сухомлинського. Якщо ідеалом виховання Макаренко вважав чекіста –це ним самим визначено, то Сухомлинський вважав за ідеал порядного комуніста – також був вже подвиг, але це вже не наш сучасний ідеал.

В 90-і роки було поставлено питання відродити нашу національну автентичну традицію і, власне, тою постаттю і тою спадщиною виявилася спадщина Григорія Ващенка. Він був ситуацією висунутий за межі рідної землі і близько 40 років тримав на своїх плечах тяглість нашої педагогічної традиції. Було створено педагогічне товариство імені Ващенка, яке очолював в свій час, світлої пам’яті, Анатолій Погрібний,  співучасником був Роман Коваль, була створена фондація міжнародна і ми видали шість томів праці Григорія Ващенка.  Вони поширилися, правда, невеликими тиражами. Таким чином була відновлена наша національна педагогічна традиція .

Тепер львівське товариство, до я кого я теж маю відношення, так ми наче попрацювали ці всі роки, але стало питання так – зробили, а що далі? Тим більше, що праці Григорія Ващенка писалися в середині минулого століття. Вони конче необхідні  щоб доповнити традицію, але безумовно, є потреба подальшого розвитку тої педагогіки і треба цілити далі.

Це не значить, що я тут один, була ціла когорта достойних, творчих людей, на жаль, сталося так, що вони покинули наш світ. І тепер питання стоїть так – що тепер? Як діяти? Водночас ми опинились, мені здається, перед новими викликами які носять політичний характер і очевидно десь наша педагогіка, наша освіта повинна давати відповідь, таку ж аналогічну відповідь – політичну відповідь. Ми мусимо протистояти тій агресії, яка йде у формах різних євразійських союзів і «руських міров» і все, що там нам не нав’язують. Очевидно виникла така ідея, тим більше, що товариство ім. Ващенка в ряді областей практично не помітно, але свою справу це товариство зробило, щоб створити єдине всеукраїнське загально -педагогічне широке товариство, основною метою якого було би те, що сказано могло би бути в заголовку «Українське національне педагогічне товариство» , тобто товариство, яке відстоює українськість , цінності українські, наші автентичні цінності,  наші традиції у педагогічній науці і освіті.

Таке товариство, ми так поміркували з колегами над цим питанням у Львові, мало б мати широке членство, але членство, однозначно патріотичне, тобто членство, яке настоювало на тому, щоб українська мова не усувалася і вирішувалась ціла низка проблем.  Отака виникла ідея і ця ідея, безумовно, якщо за неї братись, то братись дуже серйозно і дуже серйозно обдумати, наскільки це можливо, сьогодні побудувати таке товариство. Була в нас така задумка, щоб товариство ім. Ващенка трансформувати в таке товариство тому, що вже надалі – оскільки спадщина, практично вся педагогічна спадщина Григорія Ващенка, видана – то залишається пропаганда цієї спадщини, але сама ця спадщина не є достатньо такою, щоб можна було протистояти сучасному, як назвав це Дзюба, здається, сучасному мороку, тут очевидно потрібні широкі громадські зусилля, власне тому ми звернулися до громадських структур, щоб якось цю справу нашу сплідно злагодити.

Далі буде, слідкуйте за нашими публікаціями.

Матеріал записаний і упорядкований УІС

Опубліковано Блоги.