Російські шовіністи

Для тих хто думав, що після розвалу СССР традиційний російський шовінізм відійшов до історії, навіть профілактичний огляд останнього двадцятиріччя по відношенню поведінки Російської Федерації (вже не СССР !) мабуть відкриє очі тим хто фактично не знали Росії або ніколи з нею не мали до діла. Росія як  була імперіалістичною  так і залишилася. Не потрібно показувати пальцем на Затуліна, Жириновського чи Лужкова бо це карикатурні і мало впливові особистості.
До списку вже новітніх російських шовіністів можна вписати разом з давніми царями та комісарами, усіх без винятку сучасних президентів Росії: від Єльцина, мабуть найбільшого демократа у тому сумнівному списку, до Путіна, напевно найбільш авторитарного. Україна проголосила незалежність у суботу 24 серпня, а вже в понеділок Борис Єльцин висловив претензії на українську територію. Наводити тут приклади шовінізму Владимира Путіна чи Дмітрія Медведева, мабуть,  не вистачало би  місця.
При цьому не можна обминути навіть духовних осіб – патріархів московського православ’я, попереднього відносно скритого Алексея чи сьогоднішнього яскравого шовініста Кирила, який висунув концепцію новітнього імперіалізму під прикриттям єднання слов’янських народів під “руським миром”. Часті поїздки в Україну Кирила полягають у тому, щоби конкретно делімітувати кордони своїх парафій і дати українцям зрозуміти, що не може бути сподівання на якусь незалежну церкву. Все це під плахтою духовного єднання, адже ми один християнський народ з спільною історією яка походить від Київської Русі.
Тим більше, що російські шовіністи імперські тенденції не приховують ні в особистих розмовах, ні у публічних виступах, ні на двохсторонніх заходах, ні на міжнародних форумах. 18 лютого 2009 року посол Росії в Україні колишній прем’єр міністр Росії Віктор Черномирдін дав інтервю “Комсомольській Правді” у якому він сказав: “З цим українським керівництвом домовитись не можна. Прийдуть інші люди — подивимось. Обов’язково тверезі прийдуть, нормальні.” 6 серпня 2009 року президент Росії Дмітрій Медведєв направив президенту України Віктору Ющенко послання i висловив обурення російсько-українськими відносинами в результаті терміну Віктора Ющенка на пості президента. Яскравим прикладом такого шовінізму є довголітній і, здавалося би, професійний дипломат, Міністр закордонних справ Сергій Лавров, який відкрито причини ліквідації українських структур у Росії назвав  політичними.

Росія перейняла спадкоємство СССР, загарбала усі активи, не збиралася і не збирається платити пасиви та навіть чваниться успіхами та захищає, коли треба, білі історичні плями СССР. Якби не зміна назви держави, мабуть, ніхто і не запримітив, що СССР вже не має.

Оскільки по статусі та на практиці, держави-члени в ООН мають дуже мале відношення до неурядових організацій, представники СКУ фактично майже ніколи не зустрічалися з речниками Місії Росії. Одначе в травні 2007 року СКУ згідно з приписами ЕКОСОК подав звіт свої діяльності при ООН за 2003-2006 роки до Комітету не урядових організацій при ЕКОСОК для ознайомлення, а також  схвалення. На засіданні у січні 2008 року Комітет розглянув звіт та відхилив ухвалу, натомість поставив до СКУ два запитання:
” Яка є позиція Вашої організації, щодо спільної Заяви про “Голодомор”, що була зроблена під час 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН?”
“Які є джерела чисел жертв від “Великого Голоду” у Вашому “Стейтменті?”
СКУ відповів:
“Позиція СКУ…..є що (спільна Заява) є важливим підтвердженням майже сорока держав світового товариства про існування цієї великої трагедії…..ми вважаємо, що це був важний перший крок у визнанні цієї події Геноцидом згідно з окресленням Конвенції Геноциду з 1948 року. СКУ допомагав Постійному представництву України до ООН з цією заявою даючи пораду. Остаточний текст, ясно, був оформлений Місією.
Оцінка 7-10 мільйонів….. на підставі різних джерел, такі як: книжки Роберта Конквеста “Жнива Смутку”, Остаточного Звіту Конгресової Комісії США про Український Голод та дослідження Міжнародної Комісії визначних міжнародних юристів, яких зібрав Світовий Конгрес Українців і які подали свій остаточний звіт у 1990 році. Число 7-10 мільйонів приписує 7 мільйонів на територію колишньої Української РСР, а 3 мільйони на іншій території СССР, включно з Кубань, Північний Кавказ у Росії та Казахстані. Регіони поза УРСР, в яких голод був найгіршим, в багатьох випадках були населені густо українцями. Звіт Міжнародної Комісії включає статистику з двох переписів населення в СССР по національності до і після Голоду 1932-33 , що підтверджує це число.”
Оскільки повторний розгляд звіту СКУ був намічений на кінець травня 2008 року, СКУ виготовив та направив докладніший п’яти-сторінковий документ на підтримку своєї позиції. На сесії комітету в травні, жодна держава не висловилась проти прийняття звіту СКУ, тільки Російська Федерація (РФ). ЇЇ представник подякував СКУ за швидку відповідь та опрацьоване підкріплення, одначе сказав, що представники Росії не готові схвалити звіт СКУ, а чекають “інструкцій з Москви.” Так було відкладено справу звіту СКУ, фактично, через одну державу, хоча у Комітеті, який розглядав звіт було 19 держав. Російські шовіністи тут відіграли головну роль.
5 травня 2009 року Постійне представництво РФ при ООН провело брифінг у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку під назвою «Підсумки та уроки Другої світової війни і сучасність». Захід відкрив і його провадив Ілля Рогачев, заступник Постійного представника Російської Федерації при ООН. У своєму вступному слові Рогачев висловив пропаганду своєї Місії:
“Незважаючи на трагічні уроки Другої світової війни, ми часто є свідками відродження практики, яка сприяє ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації та ксенофобії. На жаль, ряд країн останнім часом проводить неприкриту політику подання в якості героїв тих, хто брав участь в нацистських злочинах, що включає вибілювання в себе колишніх членів СС, яка була визнана злочинною організацією Нюрнберзьким трибуналом. Зовсім недавно ми стали свідками профанірованої дії або бездіяльності з боку українських властей, які дозволили щит з гербом Української дивізії СС”Галичина”, розміщувати на вулицях міста Львова. Добре відомо, що українські члени СС вбивали радянських воїнів, партизанів, бійців у Франції та Югославії, і ні в чому не винне цивільне населення в Польщі, побороли антифашистські повстання у Словаччині та страчували євреїв і комуністів в Україні розстрілами. Відкрите прославлення ветеранів СС та Української Повстанської Армії борцями, які заплямували себе злочинами проти тих, хто воював в рядах антигітлерівської коаліції, заявивши горезвісного нациста Романа Шухевича як героя України, руйнування і осквернення пам’ятників радянським солдатам – всі ланки одного ланцюга практичних заходів, спрямованих на повторне написання історії Другої світової війни і прищеплювання грубо про-фашистської ідеології в свідомості нинішнього і майбутніх поколінь”.
Потім Рогачев відправився нападом на балтійські держави, і їм присвятив трохи своєї пропаганди. На кінець свого вступного слова він представив Олександра Брода, керівника Московського бюрo з прав людини, члена Громадської палати Російської Федерації. Брод доповнив  пропаганду Рогачева, додавши імя Степана Бандеру в список нацистів з нагоди річниці народження і загибелі Степана Бандери. Два інших запланованих промовці виступили більш скромно та менш пропагандивно. У залі сиділи переважно літні люди — ветерани “Великої вітчизняної війни” з причіпленими медалями.
Побіжний огляд веб-сайту, що належить до так званого Московського бюрo з прав людини, показує, що це, нібито, не урядова організація, але коли приглянутись ближче до її документації та видавництва, можна бачити, що вона говорить дуже подібно до позиції уряду РФ. Насправді, навряд чи можна знайти хоч один виступ цього бюрo з критикою існуючого режиму в Росії. Натомість бюро випустило заяву, яка звинувачує Україну в політизації Голодомору 1932-33 рр., а також заяву, яка закликає США скасувати поправку Джексона-Веніка в застосуванні до Росії. Мабуть у демократичному суспільстві немає таких місцевих не урядових структур, які за своїм завданням піклуються людськими правами, але немає у їхній історії жодного випадку застереження, щодо порушення людських прав у власній державі.
Представникові СКУ вдалося отримати слово і запропонувати присутнім вислухати декілька думок іншої точки зору. Речник СКУ охарактеризував цей брифінг за змістом і формою аналогічним до колишніх совєтських брифінгів в ООН, хоча подія відбувається майже 18 років після падіння СССР. Представник СКУ вказав, що найбільш кричущі нацистські колаборанти в історії були Сталін, Молотов та взагалі Совєтський Союз, які підписали пакт Молотова-Ріббентропа з Гітлером 70 років назад, а потім розділили Європу. Цей союз двох імперіалістів був не особливим, оскільки він був звичайним диявольським пактом двох агресорів, котрі в кінцевому підсумку обидва записали літанію жорстокості і залишили спадщину жертв.
Дальше речник СКУ нагадав учасникам, що навіть радянські прокурори при Нюрнберзькім трибуналі, Роман Руденко і Лев Смирнов, не висунули звинувачення проти утворень та осіб про яких говорили Рогачев і Брод, а Нюрнберзькі висновки не згадують ці імена зовсім. В кінці, представник СКУ поінформував пана Брода, що він провів огляд його організації на сайті і на основі матеріалу вважає його фактично промовистим рупором для російського уряду, але не задля людських прав. А коли він і інші особи, зацікавлені в порушеннях прав людини урядовими чиновниками РФ, можна запропонувати йому звіт «Міжнародної Амнестії», де обширно описано порушення прав людини по РФ. На кінець свого виступу речник СКУ роздав копії цього звіту “Міжнародної Амнестії” президії та учасникам зібрання.
Брод змяк під цим докором, але Рогачев намагався спростувати сказане, вказуючи на неспроможність речника СКУ зрозуміти тонкощі договору Молотова-Ріббентропа, пояснивши, що Радянському Союзу треба було виграти час. Про загарблення Європи двома імперіялістами він не згадав. Одначе не було великого захоплення чи переконання у його відповіді і він закрив брифінг.
Це не перше намагання з сторони Росії в ООН змалювати українців як нацистських колаборантів чи воєнних злочинців. У розділі про Голодомор цього допису, згадується пресову конференцію посла Росії Віталія Чуркіна від 28-го жовтня 2008 року. На тій конференції посол РФ Віталій Чуркін використав і такий аргумент, що українці намагаються представити голод 1932-33 років геноцидом українського народу, щоби таким чином приховати або виправдати свою злочинність у співпраці з нацистами під час Другої світової війни. У ході його викривального виступу, він спробував підключити позицію України по відношенню до Великого Голоду з відзначенням Президентом України Романа Шухевича посмертно “Героєм України”, якого посол Чуркін прозвав нацистом. Відповідаючи на запитання, Постійний представник РФ пішов дальше у пропаганді, звинувачуючи українців і балтів у найбільшому вбивстві євреїв, а коли йому було поставлено питання про агресію СССР супроти України та Балтики, він з певним нервуванням заявив, що Україна і країни Балтики добровільно приєдналася до СССР. На закінчення, він висунув різні похвали на честь СССР за заслуги перед світом.
25 січня 2010 р. у штаб-квартирі Обєднаних Націй (ООН) в Ню Йорку, заходами Постійного Представництва Російської Федерації (РФ) при ООН відбулася презентація під назвою „ Международного Совета Росссийских Соотечественников (МСРС)”. Презентація в основному звелася до лиття помиїв на сусідів РФ де знаходяться російські діаспори.
Найбільше дісталось Україні, а також  Латвії. Були промовці, які уболіваючи за важкий стан російської мови, вказували, що є багато регіонів України де російська діаспора фактично не діаспора зовсім, а радше корінне населення. На завершення обливали брудом як завжди ОУН-УПА, Шухевича та Бандеру та надання їм Україною почесних звань.
Речник яка представляла неурядову організацію при ООН- Американську Асоціацію Кримських Турків-Татар, і представник СКУ, звернули учасникам увагу, що, мабуть для кращого діалогу, а то взаємної пошани та співпраці зі своїми сусідніми націями, бажано росіянам врещті позбутися імперських тенденцій та зазіхань на сусідні території. Говорити про корінні російські території в межах України це нісенітниці у кращому випадку, а у гіршому це арогантний прояв імреріалізму, бо території де живуть концентрації росіян в Україні це наслідки імперської політики, депортацій (напр. татар з Криму в 1944 році), репресій та Голодомору і штучного поселення туди росіян. Такі ствердження намагаються підважити територіяльну цілісність та суверенітет даної держави з якою росіяни повинні жити в згоді.
Представник СКУ також звернув увагу, що корисним було б для вірогідності переконувати світ про інтерес Росії займатися захистом людських і національних прав, замість кривдити Україну, де, на жаль, більшість населення розмовляє російською мовою і де є тисячі російсько- мовних шкіл фінансованих з державного буджету України, краще розглянути проблему у Росії , де хоча є місцевості сильної концентрації українського населення, але не має жодної української школи на цій території РФ, яка фінансується з держаниого бюджету РФ.
Російські представники намагались відбріхуватися у відповідь, але голова МСРС Пьєр Шереметьєв, шляхецького російського роду, тобто ще з царських імперіалістів (до речі, імям яких названо летовище в Москві), з певним обуренням подав доручення припинити конференцію. Модератор так і розпорядилася.
Двома найгрізнішими обвинувателями України були: один народний депутат Верховної Ради України Вадим Колесніченко, член Партії Регіонів та голова Руху правового захисту рускомовних в Україні, а другий- депутат Верховної Ради Криму Сергій Цеков, голова російської діаспори в Криму та близький друг відомого російського шовініста Константина Затуліна, якого проголошено персоною нон грата в Україні за його заклики до сепарації Криму від України.
При цьому російський шовінізм, щодо української громади в Росії діяв дуже активно. Заходи російської влади проти  української громади в Російській Федерації у 2010-11 роках, включали судову ліквідацію української структури , Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКАУР), а опісля внесено позов Міністерством юстиції РФ до Верховного суду РФ про ліквідацію другої ще давнішої структури Обєднання українців Росії (ОУР), що теж закінчилося ліквідацією. Крім цього був цензурний напад на бібліотеку української літератури в Москві, закриття бібліотеки, пізніше відкриття, новий цензурний напад і навіть побиття міліцією керівника бібліотеки. Ці заходи вказували на відкриту та безпощадну боротьбу проти українців на території Росії, щоби, щонайменше, серйозно обмежити діяльність української національної меншини, або, у гіршому випадку, зовсім її підкорити, або щоби перестала вона діяти.
Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров недвозначно повідомив пресу, що ці потягненя РФ носять політичний характер, тобто це реакція РФ на політичну діяльність української національної меншини в РФ. До політичної діяльності включали такі заходи як відзначення річниць Голодомору, переведення конференцій про українську мову та інші.
30 березня 2011 року СКУ прийняв участь у” брифінгу” Заступника високого комісара людських прав при ОН з титулом заступника Генерального секретаря ООН Івана Сімоновича, що відбулося в приміщенню ОН в Ню Йорку. При цій нагоді вдалося передати меморандуми СКУ щодо ліквідації в Російській Федерації ФНКАУР і ОУР, та усно представити проблему порушення людських прав у Росії, яка є перманентним членом Ради Безпеки ОН з правом вето. Через високий статус Росії,  в загальному ОН чи Високий комісар людських права зазвичай не реагує на порушення людських прав у Росії. На зауваги представника СКУ Заступник високого комісара висловив симпатичний коментар та пораду продовжувати наші зусилля. Також була відповідь, що при останній поїздці Високого комісара в РФ, було порушено питання людських прав в РФ. Представник СКУ попросив текст виступу Високого комісара в РФ.
У меморандумі СКУ, щодо українських структур в РФ написане таке:
“…заходи Міністерства юстиції Російської Федерації виглядають мотивовані виключно політикою. Єдиний спосіб, що юридична інституція така як Верховний суд РФ міг задовольнити прохання МЮРФ про ліквідації це прямо поставити свій гумовий штамп на позицію МЮРФ, тим самим вказуючи, що суд не є незалежною інституцією в РФ. У судовому акті позивача знаходиться обвинувачення, що спів-голова ОУР Валерій Симененко виступав на “Радіо Свобода” та на телевізійні програмі “Свобода думки”…Це немов червона плахта, що вказую на явно політичну мотивацію справи з сторони уряду. …Незважаючи на його позицію спів-голови ОУР, В. Симененко є також людиною з правом свободи слова, право яке є захищене міжнародними законами, угодами та домовленням Росії з міжнародними інституціями, та захищене Конституцією РФ…”
У червні 2011 року СКУ одержав від бюра людських прав текст виступу Високого комісара  на пресовій конференції у Москві з 17 лютого 2011. Мабуть найбільш помітне зауваження у виступі наступне:
„Росія має сьогодні найбільше справ, які розглядатимуться Європейським судом з прав людини . Це є виразним показником закорінених проблем у російській правовій системі,” а також: „Я заохочую владу стримати всі дії, які намагаються не допустити щоби громадське суспільство, включно з медією, користувалося правом свободи слова і свободи зустрічей, що є виписані в Конституції Росії, а також у Міжнародному зобов’язанню про громадянські і політичні права до чого і Росія зобов’язалась.”
Ось єдине зауваження у сторону Росії. На жаль справа української національної меншини в РФ не була порушена Високим комісарем у розмовах чи комунікаціях з Росією і Високий комісар ніколи не відповів на меморандум СКУ у цій справі.
30 червня 2011року представник СКУ брав участь у ще одному «брифінгу» Івана Сімоновича, Заступника високого комісара щодо людський прав у Ню Йорку де знов порушив справу ліквідації українських організацій в РФ. Знов пан Сімонович у відповідь обіцяв цією справою поцікавитися, але знов без жодного відгуку і ясно без результатів.
Немає сумніву, що Росія почувається дуже вигідно на форумах ООН. Супроти Росії не застосовується будь яких санкцій з сторони ООН. Мабуть і це наголошує основну проблему в ООН, брак ефективності, зокрема у питаннях людських прав коли це відноситься до великих держав, а тим більше тих, які посідають перманентні місця у найвищому органі ООН, Раді Безпеки.

(далі буде)
8 березня 2013 Аскольд Лозинський