Невшанована велич Українського Велета культури

Цьогоріч виповнюється 150 літ від дня народження видатного Українця, величавого світоча української культури Богдана Лепкого.
На жаль, не бачимо гідного вшанування цього Українця і цієї дати на державному рівні…
150-ліття Богдана Лепкого чомусь не помічається, ігнорується державними чинниками сучасної України. А це ж один з найвидатніших культурних діячів України, це постать першорядної ваги, непересічного таланту!

1938LepkyjBБогдан Лепкий – вельми багатогранна особистість, оскільки він – поет, письменник, талановитий художник і мистецтвознавець, дослідник літературних процесів і перекладач, автор текстів численних музичних творів і теоретик феномену Українського Січового Стрілецтва, видатний педагог і активний громадський діяч.
Об’єм доробку Лепкого-письменника вражає. За кількістю написаного він поступається лише Іванові Франку. Загалом творча спадщина Б. Лепкого складає понад 80 власних книг, у т.ч. цикл романів “Мазепа”, повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування.
Він – упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Б. Лепкого налічує до тисячі позицій.

У поезіях Богдана Лепкого знаходимо відгук на всі явища й події народного життя, що засвідчує його близькість до народу. А ніжність і чистота, легкість і прозорість його поезії засвідчують м’якість, чутливість і лагідність його натури. Поезія Богдана Лепкого є дзеркалом його душі, його чистої й щирої душі.
У прозових творах письменника поряд з названими рисами характеру проявляється гострий аналітичний розум і глибокий психологізм. Проза Богдана Лепкого засвідчує досконале знання історії України, справедливий і чесний аналіз ментальності українців, тверезу оцінку суспільних процесів, а головне – щиру любов до України та її люду.

Найбільш вагомими, неперевершеними є монументальні твори Богдана Лепкого, присвячені постаті гетьмана Івана Мазепи. Їх традиційно називають трилогією, тому що вони за попереднім задумом автора мали складатися з трьох частин. Проте в процесі роботи цей задум розрісся, і письменник вже планував дев’ять томів цієї епопеї, чого, однак не встиг здійснити.
Трилогія “Мазепа” становила 6 томів (“Мотря” – 2 томи, “Не вбивай”, “Батурин”, “Полтава” – 2 томи). Після неї була написана повість “З-під Полтави до Бендер”, в якій головним героєм є гетьман Пилип Орлик. Першу частину цієї повісті Богдан Лепкий завершив незадовго до смерті, але видана вона була його братом Левком лише в 1955 р. у Нью-Йорку. При тому Левко Лепкий сам дописав загублений кінець рукопису. Другу частину “З-під Полтави до Бендер” та наступний, завершальний том про Войнаровського письменник не встиг здійснити, що є значною втратою для української літератури й культури взагалі.
Все ж, і те, що він написав є феноменальним, єдиним в українській літературі полотном про бурхливу й драматичну епоху нашої історії та про видатну її постать – Івана Мазепу. Правда, в епопеї охоплено лише гетьманський період цієї видатної постаті, яка надихала багатьох митців різних національностей і країн. Адже Іван Мазепа став героєм багатьох класиків європейської літератури.
У своєму трактуванні постаті Івана Мазепи Богдан Лепкий спирався на історичні джерела та праці авторитетних дослідників, передусім на праці Михайла Грушевського як на найавторитетніші дослідження, які й сьогодні не втратили свого значення.
Богдан Лепкий, думається, найглибше вникнув у думи й переживання великого гетьмана, у його щире прагнення порятувати Україну від чужоземного поневолення. Вельми вірогідними є передані Лепким такі роздуми гетьмана:
“Ти московський цар, а я український гетьман. Ти будуєш нову царську державу на кістках сотні поневолених народів, я рушивсь будувати свою, незалежну від деспотії твоєї. Я зрадив тебе, бо не хотів зрадити власної ідеї. А хоч би мені й довелось остоятися в бою з тобою, хоч би й прийшлось зложити свою голову, стару і стурбовану, так останеться Мазепина ідея. Вона житиме під попелом і кістками, поки грядучі покоління не відгребуть її, не піднімуть високо на свій прапор і не заткнуть його біля престолу вільної та незалежної від московських царів української держави”. (“Батурин” – Львів, “Червона Калина”, 1991, стор.254)
У цих рядках Богдан Лепкий прозірливо заглянув і в минуле, і в майбутнє. Оцінімо це!
Мазепа Лепкого – це не та демонічна постать, якою він постає у творах класиків західноєвропейської літератури, а радше будівничий і просвітницький діяч. І саме такий підхід відповідає історичній правді. Адже за його гетьманства і при його сприянні було споруджено церкву св. Миколая в Пустино-Миколаївському монастирі, церкву Богоявлення, церкву Вознесення в Переяславі, відбудовано в стилі українського барокко Софійський собор, Києво-Могилянській колегії надано статус академії і збудовано для неї новий будинок і т.д. Чи могла б це робити людина, байдужа до своєї батьківщини, до свого народу?
Богдан Лепкий, котрий понад усе любив Україну й український народ, і гарячим серцем, і аналітичним розумом глибоко прихилився до постаті гетьмана Мазепи, думається, якнайдостовірніше розгадав думи великого гетьмана, який, жертвуючи всіма вигодами, почестями і статками своїми, піднявся на порятунок України, яка гинула від царського свавілля.

Історичні твори Б. Лепкого – вельми реалістичні, хоч і сповнені романтичної любові до рідного краю. Сюжети їхні захоплюючі, мова легка й колоритна, читаються вони легко, а при цьому наповнюють читача високою духовністю.
За його творами можемо вивчати українську історію і, що ще головніше, можемо вчитися справжньої любові до рідного краю. Яскраві постаті Мотрі, Чуйкевича, Пилипа Орлика, Андрія Войнаровського та інших можуть служити і для нас чудовими зразками служіння Україні, здатності підпорядкувати свої особисті інтереси й прагнення високій національній ідеї.

***

Люди мого і моїх синів поколінь добре пам’ятають, як широко вивчали в школі “Війну і мир” Льва Толстого. Вивчали з цікавістю, бо справді твір талановитий; при цьому учні писали твори про героїв того твору й подивляли їхні інтелект, героїзм і патріотизм. Патріотизм російський!

А український письменник такого ж таланту й масштабу Богдан Лепкий був строго заборонений, його твори звідусіль були вилучені, за зберігання їх ув’язнювали. Адже в них прославлялось українських героїв, плекалось національну ідею та стремління до незалежної України.

На жаль, тепер при владі є покоління, яке не знає творчості Богдана Лепкого, яке щойно тепер вимушено вчить історію України і не здатне щиро перейнятися українським духом. Обстоюючи тепер державні інтереси, все ж бояться прослави Івана Мазепи, державницькі змагання якого так широко й високо підніс у своїх історичних романах Богдан Лепкий. Не усвідомили ментальності північних сусідів, яку так яскраво описав письменник.

Я переконана, що, якби впродовж тридцяти років у школах вивчали твори Богдана Лепкого, українське суспільство було б масово наповнене високим українським духом і демонструвало б усьому світу свою національну свідомість. Тоді ніякі чужоземці не посміли б нападати на таку державу.

Тож коли, нарешті, державні й освітянські чиновники збагнуть велич і значення творчості Богдана Лепкого?! Чи здатні хоч з нагоди ювілею, довідатись про те, які скарби українського національного духу залишив нам цей Велет Культури?!

Без творчості Богдана Лепкого українська література є неповною, збідненою, як і без творчості багатьох його сучасників, що були штучно викреслені з нашої духовної спадщини.
Таке довге табу завдало непоправної шкоди нашій культурі, сумні наслідки його ще довго даватимуть про себе знати. Адже кілька поколінь росло духовно збідненими, обкраденими.
Тож, дбаючи про побудову сильної та справедливої Держави, відновлюймо справжню картину літературного процесу минулих часів, не ігноруймо тих українських діячів, пам’ять про яких окупантські режими намагалися знищити!

Опубліковано Блоги.