Московія – путінізм – московська мова
Національно-визвольна війна українського народу проти московської імперії зла триває. Битву за власну свободу українці мають здійснювати також і на гуманітарному фронті. Це, зокрема, стосується офіційної назви країни-агресора, означення її політичного режиму, а також статусу мови.
Московія
Назви багатьох країн не є сталими і з плином часу можуть змінюватися. Так, наприклад, земля європейського племені Даків після завоювання древніми римлянами стала називатися Романія (латинською “Romania”), а українцям ця країна відома під назвою Румунія. Галлія стала Францією, а Московія в 1721 році, за порадою Феофана Прокоповича, була перейменована царем Петром I на Росію. Назви окремої країни можуть бути цілковито різними у різних мовах. Та ж Німеччина (німецькою “Deutschland”) англійською називається “Germany”. Таких прикладів можна навести досить багато. Варто лише відзначити, що сучасна Румунія не претендує на історію древнього Риму, як це робить Московія у випадку з Україною-Руссю. Вже один лише пам’ятник хрестителеві Русі, святому київському рівноапостольному князю Володимиру в центрі Москви є свідченням такого історичного злодійства, адже в 988 році, коли у Києві було започатковано хрещення Русі, на місці сучасної Москви були лише болота, на яких кумкали жаби.
Щодо назви країни-агресора, то історично її називали по-різному: Моксель, Залісся, Московський улус [Золотої Орди], Тартарія, Московія, Московське князівство, Московське царство, Російська імперія (Росія), СССР, Російська Федерація (Росія).
Нещодавно президент України Володимир Зеленський доручив чинному прем’єр-міністрові «комплексно опрацювати» можливість перейменування в українській мові сучасної Росії на Московію. Про це повідомлялося 10 березня у відповіді Зеленського на відповідну петицію, розміщену на сайті президента. Іще раніше таку ж пропозицію висувала, зокрема, й Львівська облрада. Зрозуміло, що за нормами мовотворення, після перейменування жителів Московії потрібно буде називати «московитами», а їх мову – «московською». Як, власне, й було до перейменування Московії на Росію у 1721 році. Себто, йдеться, фактично, не про перейменування, а про повернення status quo до намагання привласнити історію України-Руси, адже слово Росія (грецькою Ρωσία) означає «земля Русів», себто предків українців. Загальновідомо ж що Московія має стосунок до Русі аж ніяк не більший, ніж Румунія до Древнього Риму.
Путінізм
В українському політикумі вже давно обговорюється питання щодо означення якимось окремим терміном сучасного кремлівського тоталітарного авторитарного режиму, який є нічим іншим, як різновидом гітлерівського нацизму. Саме нацизму, а не фашизму, адже гітлерівський нацизм = [італійський] фашизм + расизм + юдофобія (примітка: антисемітизм більш широке поняття, тому що семітських народів декілька, зокрема, араби теж семіти). Сучасний московський режим можна назвати «путінізмом». Путінізм = фашизм + расизм + українофобія.
Расизм кремлівського режиму полягає у нічим не обґрунтованому возвеличуванні московитів, створенні і нав’язуванні світові власних псевдоісторичних міфів і міфологем, а також у паплюженні та обпльовуванні інших сусідніх народів: казахів, прибалтів, молдован, поляків та інших. Це ж стосується і власних національних меншостей, яких путіністи називають «чурками», «чорно.опими», «узкоглазимі» тощо. Що ж до українофобії, то це абсолютно очевидно і лежить на поверхні. Щоб у цьому переконатися, достатньо лише один раз ввімкнути якийсь центральний московський телеканал під час транслювання новин чи круглих столів з запрошеними на них «обкуреними» пропагандистами.
Московська мова
У світі 7,6 мільярда людей, які розмовляють сімома тисячами мов. Найбільш поширеними є сорок мов, якими послуговується 60% всіх землян. Українська мова за поширеністю у світі посідає 33 місце.
Зараз членами створеної в 1945 році Організації Об’єднаних Націй (ООН), декларованою метою якої є підтримка і зміцнення миру та міжнародної безпеки, є 193 держави. Кожна з шести — англійська, китайська, іспанська, арабська, французька, московська — офіційних мов ООН є першою або другою мовою для 2,8 мільярда людей на планеті.
Наразі московська мова є державною лише у Московії та Білорусі, які утворили єдину союзну державу; має офіційний статус у Казахстані та Киргизстані, а за поширеністю перебуває на останньому шостому місці серед офіційних мов ООН. Кількість носіїв цієї мови не припиняє скорочуватися.
Не можна також не брати до уваги, що членство Московії в ООН є юридично нікчемним і що ця держава постійно порушує норми міжнародного права, вчиняє злочини проти людяності не лише в Україні, а й в інших країнах нашої планети.
Особливо вражає підла, ница, нікчемна, безсоромна пропаганда, фейки, маніпуляції, до яких вдається державна машина найбільшої за розміром країни світу, постійного члена Ради Безпеки ООН, не лише у цілковито підконтрольних тоталітарній владі національних ЗМІ, а й з трибуни ООН та інших авторитетних міжнародних організацій. І все це робиться московською мовою — офіційною мовою ООН. Такий стан речей не може бути прийнятним у цивілізованому світі. Мова держави-терориста, держави-парії не має морального права мати міжнародний статус офіційної мови ООН.
Прийшов час винести питання про скасування московської мови, як однієї з офіційних мов ООН, на розгляд Генеральної Асамблеї ООН.
***
Як би не розгорнулися події в подальшому, українцям і їх нащадкам ніколи не буде соромно за своїх предків. На відміну від московитів, які житимуть з вічною ганьбою, якою покрили себе їхні предки у війні з Україною. Чого вартий лише той факт, що на підступах до Києва, у перші дні війни, співвідношення сил було 12:1 (примітка: дані британської розвідки) на користь московитів, а вони були зупинені українцями і змушені до відступу…
Про Бучу, Маріуполь, Бородянку, Ізюм, Херсон та десятки якщо не сотні інших тимчасово окупованих українських міст і сіл, де путіністи поводили себе як примітивне бидло, переплюнувши навіть гітлерівські зондеркоманди у своїй тваринячій жорстокості та вчиненні злочинів проти людяності, цивілізований світ ніколи не забуде. Московитам же та їх нащадкам доведеться вічно жити з цією ганьбою…
Валерій Степаненко,
магістр зовнішньо-економічних відносин
