Чому всі активні російськомовні – запутинці

Завдячуючи своїм фейсбук френдам-русофілам я ознайомився з останніми викидами захисників російської мови в Україні. Педіатр Комаровський та блогер Арестович рішуче засудили теперішню гуманітарну політику чинного президента; педіатр ще й кляв себе за свій вибір дворічної давнини.

…Моя однокласниця Віра (сьогодні вона успішна директорка однієї з харківських шкіл) якось поділилася своїми дитячими враженнями від нового місця проживання –  її батьки переїхали з Росії. Вона ніяк не розуміла, навіщо у назві магазину тканин додають зайвий склад «ни». «Ткани» – зрозуміло. «Тканини» – дурня якась.

Навряд чи вищезазначені педіатр і блогер так само плутаються в українських назвах; ну не шукатимуть вони  дитячих ліжечок у відділі краваток. Навпаки, вони клянуться у досконалому володінні  українською мовою і навіть іноді демонструють це. Вони не проти мови – вони за свободу. Свою, зрозуміло. В їхній картині всесвіту (яка повністю співпадає з картиною, що її малюють в пропагандистських московських студіях)  є лише бідолашні російськомовні, котрим протистоїть державна репресивна машина, яка примушує їх розмовляти (!) українською мовою.

Україномовні в цій картині відсутні взагалі. Педіатру не сплаває на думку, що українець має повне право слухати його геніальні педіатричні настанови зрозумілою і звичною для українця мовою. Навчатися українською, дивитися телебачення, читати сайти тощо. Тому що Україна – не Росія.

На думку таких російськомовних, такі природні українські бажання – не більше як випендрьож. Какая разница? Всі ж розуміють російську, адже вона така близька до української, тому що спільні корені. Спотворені поляками та австріяками. Тож треба повернутися до витоків. До яких – читайте Путіна. Або слухайте Комаровського. І знайдіть хоч маленьку різницю.