Йосиф Сірка

Петро Потічний відійшов у вічність (1930 -2026)

Всього 7 років тому я писав, що для, колись, наймолодшого добровольця УПА було й залишилося святим! Сьогодні, після його відходу з життя, стверджую – він залишиться символом людини-науковця і гуманіста, який усе своє життя боровся за правду і справедливість, який брав участь у визвольній війні проти совєтської та німецької імперій, проти Армії Крайової (підконтрольної екзильному урядові Польщі у Великій Британії). І, як воїн збройних сил США, брав участь у Корейській війні (1950 -1953).

Його патріотичної енергії, наукових і організаційних здібностей, відданости справі справедливості та любові до рідного, вистачило б і на десятьох. Вже 15-літнім юнаком Петро прийняв рішення служити своїй нації – він добровільно вступив до лав УПА, що вплинуло на його майбутню долю. Протягом 75 років він свого рішення ніколи не пожалів, а плоди його юнацької відваги ми можемо подивляти сьогодні – понад 30 окремих книжок, десятки науково-популярних та наукових статей, 92 томи „Літопису УПА”, до появи яких він безпосередньо причинився як засновник та співредактор видавництва „Літопис УПА” (1973-2000), відповідальний редактор цього видавництва (2000-2017), голова видавництва (2017-18).

Траґедія українців Павлокоми, яка взяла кілька сот життів села, стала джерелом не одної розвідки, але, чи не найґрунтовнішою, залишається книжка П.Й.Потічного «Павлокома. 1441-1945: історія села» (Торонто, 2001; 2024 р. появився переклад книни англійською). Петро не забув про своїх замордованих 366 односельчан, він не тільки дослідив і оприлюднив їхній список, але й брав участь у відкритті меморіалу жертвам ненависти, в надії, що це послужить прикладом для поляків і українців будувати спільне майбутнє на основі взаємоповаги.

Мрією Петра було довести світовіі, в першу чергу полякам, що УПА боролася за справедливе життя під сонцем українців, яких, без власної держави, знищували совєти, німці і польська армія. Участь П.Потічного у відкритті Меморіалу жертам – 366 українців, включаючи жінок і дітей, спонукала його до надії, що замирення між двома сусідами можливе. Надія порозуміння між поляками та українцями появилася після промови президента ПР Леха Качинського, у присутности президента Віктлора Ющенка 13.5.2006 р.:

“Прийшов уже час, аби не приховувати правду й говорити про неполагоджені кривди. За жодних обставин для жодного злочину немає виправдання. Пам’ятаючи і поганий, і добрий досвід, ми повинні підняти тягар польсько-української історії. Є ще багато трагічних місць, часто безіменних могил із обох боків кордону. Ми повинні говорити про болісне й важке минуле відкрито, крок за кроком опрацьовуючи оцінку всіх тодішніх воєнних трагедій”.

Народився Петро Йосиф Потічний 2 червня 1930 р. в селі Павлокома, яке стало першим місцем поза межами України, де пам’ятником вшанували траґедію українського народу. 1944 р. Петро Потічний закінчив 4-річну освіту у львівській ґімназії, яка вплинула на формування майбутнього науковця, на його потяг до науки. Добровільний вступ у лави УПА загартував його не тільки фізично, але й психічно. Восени 1947 року 17-річний Петро Й. Потічний, з рештками сотні «Громенка», у складі 36 вояків, прорвася до контрольованої американцями зони в Німеччині. В Німеччині він використовує час на навчання й закінчує вчительську семінарію, а згодом еміґрує 1950 р. до США, де, знов таки, «нетратить час», але 20-річним, вступає до морської піхоти Збройних сил США й бере участь у Корейській війні 1950-53 р. ).

Після повернення з Кореї Петро Потічний поступив на Темпльський університет, де здобув ступінь бакалавра (1957), згодом маґістра (1961) та доктора (1964) історії й політичних наук у Колумбійському університеті, де отримав і диплом спеціаліста російських і східно-європейських студій. Після здобуття поважної освіти в американських університетах П. Потічний переїхав до Канади (1964), де отримав посаду професора політичних наук у Макмастерському університеті в м. Гамільтон. Згодом – стає професором політичних наук УВУ в м. Мюнхен (Німеччина) та деканом факультету права і суспільно-економічних наук цього університету. Одночасно, стає старшим науковим співробітником центру російських і східно-європейських студій університету в м. Торонто.

Петро Й.Потічний, з великим досвідом солдата УПА та ВМС США, „підкований” знаннями з американських університетів, дуже швидко став завойовувати наукові поля діяльности на науковому фронті. Неймовірний досвід з різних фронтів – з антисовєтського, антинацистського, з пропаґандивних рейдів УПА до Чехословаччини, робить його – 34-річного науковця – надзвичайно привабливим й атрактивним для університетської праці. Його наукові праці, з-поміж яких нашу увагу привертають такі, як:

The Ukraine and the Czechoslovak Crisis. Canberra,1970.

Poland and Ukraine: Past and Present. Edmonton–Toronto, 1980.

Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective. Edmonton, 1988.

Ukraine and Russia in their Historical Encounter. Edmonton, 1988,

є конкретним свідченням не тільки про детальний, методично-науковий підхід Потічного до певної історичної події, але й переконують читача глибоким і об’єктивним вивченням та оцінкою певних явищ суспільного розвитку. Незаперечна наукова ерудиція, базована на фактах та джерелах, яка притаманна його книгам та десяткам статей наукового та науково-популядного характеру, підтверджує здатність Потічного не тільки обирати, коментувати, чи аналізувати, але й відстоювати та переконливо подати читачеві висловлену думку.

Поряд з університетською діяльністю, Потічний ніколи не забував про УПА, участь в якій залишила великий слід у пам’яті науковця, який вважав своїм обов’язком очистити цю найвідомішу організовану частину Повстання українців проти вічного ворога України – Російської Імперії – від брехні та вигадок. П.Потічний поставив перед собою мету донести правду про УПА, якої не знали не тільки у світі, але й в самій Україні. Кремлівська брехлива пропаґанда поширювала всякі вигадки про Українську Повстанську Армію. НКВДівським та КГБівським аґентурам і окремим аґентам десятиліттями вдавалося заводити в оману не тільки українців, але й цілий світ, коли йшлося про Повстанську Армію українців.

Кремлеві вдалося розбити ОУН на бандерівців та мельниківців, провокувати окремі атаки під різними прапорами, чи назвами, які закінчувалися смертельно – свідченням чого й були вбивства Коновальця, Ребета та Бандери. П.Потічний завжди твердив, що УПА завжди трималася поза політикою партій – вона залишася Повстанською армією усіх українців. В її рядах боролися за незалежність і не етнічні українці, серед яких знаходилось і багато українців єврейського походження.

Саме Потічному вдалося знайти й словацького науковця, який документами довів, як впливали кремлівські аґенти на ЗМІ у післявоєнній Чехословаччині, де до 1947 року писали про УПА (Ukrajinska Povstalecka Armada – Українська Повстанська Армія) , а потім, за наказом з Москви, змінили УПА на Banderovci (Бандерівці), бо кремлівській пропаґанді йшлося не так про самого Бандеру, як про назву бандерівців, що знижувало етимогоґію слова до банди, а не відводило від прізвища. Потічний був одним із засновників видавництва “Літопис УПА” 1973 р., став його співредактором, згодом – відповідальним редактором чотирьох серій “Літопису УПА”. Зусиллями П.Потічного та редакції “Літопису УПА” протягом 1976–2011 в усіх серіях “Літопису УПА” побачило світ 92 томи, а 2012 р. появився під 100 номером „Каталоґ УПА” !

Ще далекого до визнання УПА, БіБіСі (14 жовтня 2008 р.) було оприлюднило інтерв’ю з відомим українським поетом Мойсеєм Фішбейном, стосовно УПА та згадало закиди, мовляв, дехто твердить про антисемітизм в УПА. Св. п. Фішбейн перерахував євреїв, які воювали в рядах УПА і також пригадав Потічного. „ Я вам перелічив євреїв, але ж я маю одного з найближчих друзів, який 3 роки був вояком УПА, відомий професор, і не тільки в Канаді, де він мешкає, і не тільки у США і Україні, а навіть в Китаї. Це професор Петро Потічний, 3 роки був молоденьким вояком УПА. Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе». Тому Петро Потічний присвятив більшу половину свого життя і діяльности УПА, бо вона була й залишилася для нього чимось святим, що не підлягає жодниму сумніву – тому його слід – оберігати від нечисті, яку поширює імперська проґанда, не тільки вагомий, але й незаперечний.

Про свій довгий життєвий і творчий шлях Петро Потічний детально ознайомив читачів 1992 англомовними спогадами My journey (Моя подорож) I & II. Toronto–Lviv. Стосовно оцінки наукової діяльности Петра Й.Потічного не можна не згадати й те, що він іменований професором-консультантом Гейлюндзянського університету в м. Харбін, КНР; обраний почесним професором Східно-китайського університету в м. Шанхай, КНР; почесним професором національного університету “Львівська політехніка” в м. Львів; виконував функції Президента канадської асоціації славістів, почесний Президент китайської асоціації україністів. Член Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади, Голова ОКВ; дійсний член НТШ, відзначений президентом України В.Ющенком орденом “За заслуги” ІІІ-го ступеня.\

Петро Потічний вважав, що він має право і обов’язок пояснити світові і, в першу чергу, полякам, що боротьба бездержавної української національної меншини, була боротьбою за вижиття, за існування. Він хотів, щоб поляки і українці жили у такій же злагоді, в якій жила його мати українка і батько поляк! І саме це робить Петра Потічного прикладом і надією на майбутнє, бо ж обидва народи приречені на сусідство споконвіку. Зрештою, його рідні не одинокі, які показали, що «змішані родини» (поляків і українців) живуть у порозумінні і любові.

Президенти і вожді міняються, а народи залишаються. На жаль, фашистська та комуністична ідеолоґії (гітлерівського і кремлівськлого ґатунку) нікуди не ділися – то ж – пам’ятаймо!

Торонто, 6.6.2026 Р.

«Тільки вірність і слухняність творить передумови успіху національної боротьби. Вірність є основою не тільки родинного життя. Вірність ідеям є підставою внутрішньої сили ширших громадських об’єднань, до національного включно. Скупчимося один біля одного з готовістю взаємної допомоги і перестороги. І ми витримаємо всі «міри і проби»…»

(Симон Петлюра, головний Отаман і органвізатор 3-ої доби Української революції (1879-1926).

Історична роль у відбудові української державности 1917 р. феноменального керівника та активіста політичного проукраїнського руху, відбулася,майже 110 років тому, але його бачення перемогти ворогів Української держави актуальне – як ніколи! Вірність ідеї НЕЗАЛЕЖНОЇ держави зрадив президент, який замість «вірности ідеям», замість «сили громадських об’єднань, до національного включно», розбудовував «ручне управління» з порушеннями Конституції, що призвело, практично, до диктаторського управління Україною, яка славилася на всю Европу демократичними майданами.

Перший «суттєвий порушник української демократії», на посаді президента України – В.Янукович, настільки налякався кари за свої вчинки, що став першим «втікачем», який зрозумів, що йому краще подалі від народного гніву! Оскільки «молода українська демократія» призвела до обрання на посаду президента 50-мільйонної країни цілковито неосвіченого у політиці клоувна, який висмівював політиків, але не мав жодного поняття не тільки про складну й велику історію України, але й про управління державою у парламентсько-президентській респукбліці, то й дійшло до траґедії, яку розпочав кремлівський диктатор 20.2.2014 р. окупапцією Кримського півострова.

Траґедія багатьох українців полягала в тому, що вони дуже поверхово слідкували за передвиборчою поведінкою В.Зеленського, а образ «народного президента Голобородька» безпідставно – сліпо, прикладали до кандидата на президента, який їх змушував сміятися над самими собою. У такий спосіб, ніхто навіть не задумався над питанням: «Як же ж 4 разовий ухилянт від ЗСУ буде керувати многотисячною армією» – країна ж буда у війні!

Зрештою, саме ухилянт В.Зеленський, який, під час інавґураційного виступу у ВР України оголосив, що українці більше не будуть плакати, бо він домовиться з кремлівським диктатором про мир. Замість миру, Зеленський став «героєм, бо не втік»! Найбільшого злочину проти українців театральний комік допустився тим, що дозволив своїй «правій руці» А.Єрмакові керувати урядом, ВРУ, ґенералітетом, судівництвом, СБУ – та, просто – всім! Такого спотворення державного управління не знала, наввіть, у перші роки утворення УНР, в якій Петлюра намагався залучити освічених патріотів.

Зеленський переорієнтувався – із комика сформувався «репрезентативний діяч», який здатний літати президентським літаком цілі тижні і відвідувати країни та говорити про мир. Брак знань управління державою та принципової поведінки політика на державній посаді сприяла тому, що він вже після півроку, на посаді президента вдався до обдурення виборців і всіх українців. Це стало початком кінця вигаданого Голобородька. В перших числах січня 2020 р. президент В.Зеленський піддався пропозиції свого «радника» А.Єрмака, який, вже тоді розумів, що його «ідея» таємно, практично – украв Зеленського з «новорічного відпочинку» в Буковелі і полетів з ним до Оману на зустріч з Н. Патрушевим.

Такий вчинок, гадаю, не зміг би собі дозволити жоден президент цивілізованої країни на планеті Земля! Завдяки мовчанню та толеруванню ЗМІ, які повірили, що Зеленський з Єрмаком «відпочивали», а хто не вірив, то його «навчили» вірити. Зрештою, ніхто не запитав, як це так – Зеленський, без обґрунтування, поміняв досвідченого управлінця державними справами -А.Богдана (брав участь у праці при кількох президентах та урядах) – раптово – замінили на досвідченого управителя київськими «ларьками» та маловідомого у кінобізнесі – А.Єрмака?

Зараз, коли вже А.Єрмака навіть горобці на деревах визнають кремлівським «щурем», то напрошуються самі питання до В.Зеленського, який, безсоромно і безвідповідально мовчить про викриті найбільші корупційні оборудки в історії незалежної України! В той час, коли, майже, на всіх теле- YouTube каналах працівники ЗМІ закликють до спонзорства хоч 1-2 гривні, щоб купити автівку для ЗСУ, щоб герої могли успішніше винищувати окупантів і терористів – друзі президента зібрали за кілька днів 140 мільйонів гривень, щоб звільнити ув’язненого корупціонера, якого звинувачують у «гріхах», за які, в цивілвізованих країнах, світить пожиттєво (бо в них нема смертної кари)!!!

Хтось може «похвалити» Зеленського, мовляв – він не дав ані копійки на Єрмака. Звичайно, не тому не дав, що бідний, бо минулого тижня на YouTube появилася стаття: Хроника Истории: Марионетка запада? Кто на самом деле управляет Зеленским? (Полное разоблачение). В ній йде детальна мова про те, як Зеленський порушував закони України, як купував нерухомість в Европі та США, яка оцінюється на 40 мільйонів доларів США!

С.Петлюра, опинившись як політичний втікач у Франції, важко бідував, але й той скромний заробіток віддавав на політичну діяльність української еміґрації, яка вірила, що вона ще зможе повернутися в Україну і залучитися до будівництва нележної від московії держави. В.Зеленський, який, під час війни, мріяв про будівництво палацу на тисячі квадратних метрів, досі не хоче зректися президентства, яке законно закінчилося вже після конституційнихт 5 років! Коли б він був чесним політиком, а не організатором, чи співорганізатором корупційних схем на мільярдні суми доларів, то мільйони українців (і тих, що за нього голосували) могли залишитися живими, непокаліченими, не осиротілими, не вдовами, у власних будинках, помешканнях, на праці, на пенсії – просто – живими!

Замість того, він підтвердив, що чотиразовий ухилянт нездатний написати: «Пробачте, виборці та інші постраждалі, я думав, що буду здатний домовитися з кремлівським диктатором, але помилився. Пробачте. Я складаю уповноваження». Пятий рік повномасштабної аґресії московії в Україну, з її гордою «другою армією світа» – садистів-вбивць, гвалтівників, терористів та злодіїв, які не визнають жодної міжнародної угоди, а на вимоги, припинити терор, реаґують погрозами атомної зброї!

В українців є одна з найкращих армій Европи, десятки дружніх країн, які допомагають у боротьбі з терористичним сусідом, але для цього потрібно не клоунів, не ворожок, відьом, картярів, що малюють надію, чи катастрофу. Людина, яка не розуміє у чому ж істина єдности і, навіть, не повчиться поведінки від керівників Ізраїля, де не менше політичних партій у Кнесеті, ніж їх є у ВР України – повинна звільнити місце і дати нагоду іншим організувати єдність та звільнення української території від окупнта.

В.Зеленський продовжив своє президентство не тому, що не читав Конституцію України, де написано – термін президентства 5 років! Україна має досвід з президентами – Янукович був «класичним» прикладом. Його заміна «тимчасовим виконавцем обов’язків президента» Турчиновим, виявилася правильним рішенням, що не порушило політичну стабільність демократичного устрою держави.

ВР України залишається державним орґаном, який здатний навести порядок в державі, в якій, «просрочений» президент не здатний, на 3-ому році «тимчасового перебування» на президентській посаді, керувати країною, яку привів не тільки до війни, але й неуявної корупції! Притім, саме його роль у цій корупції не можливо встановити – до поки він контролює усі ділянки державного управління.

Народне прислів’я вчить: Краще з розумним згубити, як з дурним знайти! Тобто: прийдеться депутатам різних партій шукати «розумних», бо ж тільки з ними можлива відбудова демократичних традицій України, які знищила не війна, але неуявних розмірів корупція, керована «спеціалізованою» Офісно-президентською структурою Зеленського-Єрмака! Без її ліквідації українці не дочекаються ні миру, ні справедливости – а після внесення 140 мільйонів за А. Єрмака, Зеленський залишився «у полі» не одним «невоїном» у воюючій країні!

Торонто, 27.5,2026

Швидке зібрання 140 мільйонів гривеннь застави за колишнього керівника ОП Зеленського – Андрія Єрмака, нагадало нам історію з «безсмертним» героєм голівудських фільмів, який відомий під номером 007 – Джеймс Бонд (James Bond). Різниця між Д.Бондом і Єрмаком величезна – Бонд вигаданий, А.Єрмак дійсний. Окрім того, поведінку Єрмака, якщо виявиться, що він вже з 2019 р. працював на Москву, не був би здатний показати жоден голівудський актор.

Звільнення під заставу Єрмака, викликало незадоволення у европейських партнерів, яких приголомшила не тільки новина про арешт недавнього «управителя» України, але й «недостатнє судове обґрунтування». Це, у с вою чергу, викликало і в українських фахівців низку запитань, які привели до того, що різні експерти приглянулись і до родини А.Єрмака – батьків. Політолоґ І.Рейтерович на YouTube «привідкрив» невідому сторінку відвідин Москви батька А.Єрмака – Бориса, та матері Марії – вже після призначення сина Андрія на посаду радника президента України В.Зеленського, а, згодом, голови Офісу (з лютого 2019 р.).

Звичайно, люди мають правао їздити (літати), куди забажають, але РФ вже була у війні з Україною і коли батьки, через Білорусь (бо ж Україна вже не мала повітряного сполучення з РФ),літали до ворога України, викликає сьогодні запитання: А чого це? Підозріння посилюються і тим, що батько – Борис Єрмак, літав до Москви у листопаді, а вже початком січня 2020 р. син Андрій «організував сімейний відпочинок» (таємний) Зеленському до Оману. Щоправада, дружину з дітьми, здається, замінив «радник» А.Єрмак – власною особою. Про таємний відпочинок писали деякі ЗМІ, які звертали увагу на те, що президентська адміністрація, на той час – забула стягнути з резиденції прапор – на знак того, що його нема в країні!

Під сучасну пору, різні ЗМІ – закордонні і українські, вже відверто твердять, що в Омані Зеленський з Єрмаком зустрілися у російському посольстві (детальніше про це у Ю.Луценка) зі заступником (на той час) Путіна Н.Патрушевим. Поінформовані джерела, вже тоді, твердили, що Зенленський з Єрмаком повернулися в Україну (9.12.2020) літаком, на якому до Оману прилетів Патрушев. Подальші дії «росту» впливу і сили А.Єрмака в Україні почалися з 11-ого лютого, коли Зеленський звільнив довгорічного «приятеля» та «конструктора» майбутнього президента Голоборотька. З того дня А.Єримак продемонстрував таку діяльність, до якої б не далася будь-яка думаюча людина.

Голова ОП став «найголовнішим переговірником» України, узурпував зовнішню політику країни, усуненням Міністерства закордонних справ від конституційних обов’язків, змінива цівлий молодий і професійний уряд України, віданими Єрмакові, і не дуже патріотичними, особами. На діяльність призначення міністрів та державних службовців звернула інтернетна Петиція до президента В. Зеленського (12.4.2020 р) – звільнити А.Єрмака з посади і п ровести кримінальне розлідування. На жаль, президент Зеленський її, безпідставно, відкинув. Наступні роки Єрмак не тільки керував урядом, але й ВР України та самим президентом, перетворивши його на свого «сіямського брата», без якого президент ніде не появлявся.

Якщо проаналізувати всю діяльніст А.Єрмака на посаді радника та голови ОП, за увесь період – 6 років – то виявиться, що він працював на РФ, в чому жоден фільм з аґентом 007 (з(Джейсом Бондом) важко порівняти. Східнонімецький шпіон Ґ.Ґійом при відомому політикові та бундесканцлерові Федеративної Німеччини В. Брандтові (1974) – не годиться, навіть, до порівняння!

Слушно буде додати, що голівудські фільми закінчуються завжди знищенням противників – окремих осіб, чи груп. Кремлівський «прототип» 007 обійшовся Україні і Росії мільйонами вбитих, покалічених, переміщених осіб,, знищенням міст, сіл, електростанцій, гребель, фабрик, шкіл та лікарень. А все могло змінитися, коли був би Зеленський відмовився від «швидкого миру» і не обдурив своїх виборців таємним «відпочинком», який спричинився до траґедії між двома сусідами, які ніколи не були друзями, чи у добрих взаєминах!

Ото доказ, на який здатна Росія, я переконаний – тільки в Україні, тільки при такому президентові, якого обрали 73% «демократичного стада», яке Зеленнський і досі вважає кошарою овець, а не думаючих істот. Якщо б була повага до виборців, то резиґнація повинна була відбутися після звільнення Андрія Єрмака – так воно відбуваєтьсмя у демократичних країнах, до яких сам Зеленський зараховує Україну. Приклад В.Брандта взяв вже не один політик цивілізованих країн!

Звичайно, тзв.»бананових республік» це не стосується!

Торонто, 21.5.2026

Йосиф Сірка

У далекому 1974 році популярний у світі і улюблений більшістю німців (Західної Німеччини) тодішній бундесканцлер Віллі Брандт (1913 – 1992) повернувся із Єгипта, де був з державним візитом. Зразу на летищі Бонн-Кельн, працівники державної безпеки повідомили його, що зранку був арештований його особистий референт Ґійом (Guillaume), разом з дружиною – обоє працювали на розвідку тзв. Демократичної Республіки Німеччини – за шпигунство.

Шпигунський скандал був одним із найгучніших у післявоєнній історії Німеччини. Два тижні пізніше, В.Брандт зрезиґнував з посади бундесканцлера, незважаючи на те, що, навіть, опозиція цього не вимагала! Політик-демократ, який боровся і проти нацистського режиму, був «зразком» нового післявоєнного німця. Відповідальний політик, який 23 роки був головою Соціал-демократичної партії Німеччини, не піддався на прохання залишитись на посаді – його демократичне розуміння політичної відповідальности не дозволило йому залишатися на посаді. Тамким чином, Віллі Бранд, перший німець Лауреат Нобелівської премії миру (1971), показав приклад відповідальности не тільки німцям, але й всьому цивілізованому світу.

Політична авантюра українського гумористичного артиста, який, згідно з українським прислів’ям: Не розібравши броду, поліз у воду! І став президентом. Саме так, комік Володимир Зеленський, який викликав у людей сміх висміюванням, часто, самих присутніх –«поліз» на посаду президента країни, яка виборола демократію. Українські «демократичні вибори» довели, що населення Ураїни або не розуміють, що таке демократія, або продавали сумління за обіцянки коміка. Найбільшою траґедією виборів 2019 р. було те що політична махінація кловна спиралася на «улюблений» фільм», в якому В.Зеленський зіграв провідну роль, не маючи жодного поняття про державне управління, про політичну структуру держави, в якій панують поділені уповноваження між президентом і парламентом, тобто: в парламентсько-президентській Україні.

Неуцтво, ароґантність В.Зеленського, за перші місяці на посаді, ще не показала його нездатности до управління державою. Тодішній голова ОП А.Богдан, був обізнаний з управлінням держави – він був учасником попередніх урядів. Тому за наймолодшого голови уряду України 2019 р. О.Гончарука українці вірили у «покращення», але «непланова» і дуже раптова та ще й таємна «родинна відпустка», яку організував «радник» Зеленського А.Єрмак до Оману 8.1.2020 – обвірвала все – і наймолодший і фаховий склад українського уряду та заплановані реформи, і підвищенння заробітної плати учителям і т.і..

Те, що послівдувало після горезвісного «відпочинку» в Омані, де (згідно з твердженнями різних знавців справи) відбулася зустріч з тодішнім заступником Путіна – Патрушевим – змінило не тільки недосвідченого президента В.Зеленського, але й цілу структуру та державну політику.

Заміна Богдана на Єрмака привела до початків узурпації влади, яка керувалася кремлівським баченням влади, а не парламентсько-президентським – задокументованим в українській Конституції. Перший «аварійний» дзвінок «задзеленькав», коли новоспечений керівник ОП А.Єрмак 11.3.2020 поїхав, перевершуючи свою функцію, на засідання робочої групи, в рамках базових Мінських угод. «Гість-контролер Єрмак, не маючи жодного відношення до влади, іґноруючи МЗ справ (якому належать справи міждержавних відносин), не маючи на це уповноважень ВР, чи уряду – підписав «угоду», яку ніхто із членів переговірників не хотів підписувати (голова української групи переговірників Л. Кучма відмовився підписувати той самий документ з представниками ОРДЛО.

«Сирени сигналили червоним свівтлом», коли Іванов О.Я. 1. 4. 2020 направив до президента Зеленського електронну петицію № 2091322-еп «Звільнити та притягнути до кримінальної відповідальности голову Офісу Президента Андрія Єрмака». Зеленському взяло 5 тижнів- 6. 5. 2020, щоб відреаґувати на петицію, яку підписало понад 26 000 із обов’язкових 25 000 . Замість відповісти на звинувачення, Зеленський довів, що він нездатний оцінити небезпеку для себе і ОП, або знав про це і вважав за правильне, що Єрмак робить.

Якщо зараз, після судового рішення, А.Єрмак таки потрапив, по справедливости, за ґрати, то Україну можна було оберегти від Міндічґейту, від будівництва ДинастіЇ, від міністрів оборони, які купуквали яйця за 17, за безпілотники, які не літали за мільйони, за окопи та «укриття», яких ніхто не бачив і багато іншої корупції – навіть гуманітаркою торгували.

Зрештою, вчасна заміна Єрмака, могла врятувати Україну від повномасштабної московської аґресії, яку саме Єрмак заперечував, та запевняв, що переговірний партнер Козак це «ґарантує». І тут доречним буде сказати, що в демократичному світі влада не належить одній особі, але обраним людям, які творять владу, парламенти, чи виконують президентські функції – згідно з Конституціями. Система, яку Зеленський запровадив після призначення А.Єрмака на посаду керівника ОП, нагадує прихід і панування Путіна, який досі може вирішити: зупиню війну, або, почну нову і продовжуватиму стару. Отже, кремлівська диктатура, навіть з допомогю «ворожок» та «картярок» (які на картах бачать вашу «долю»), не зуміли врятувати від найбільшої корупції Україну. В голові зі здоровим глуздом неукладається думка, що існують «створіння», які на людськомук горі, на вбивствах сусідів, рідних, знайомих, знаходять методи заробляти криваві гроші, зраджують державу, в якій жили й живуть.

Я згадав німецького політика В.Брандта тому, що йому вдалося змінити ставлення німців до самих себе – багато-хто (зокрема з молодого покоління) тяжко переношував тягар минулого – нацистського. Зрештою, самі сусіди німців (французи, австрійці, чехи, поляки) пам’ятали аґресію нацистської Німеччини. Політик Брандт був свідомий того, що сусідам слід не тільки показати повагу, але й бути здатним вибачитися і стати на коліна перед пам’ятником полеглих, яке зробив В.Брандт 1970 у Варшаві, що послужило примиренням між двома народами.

Чи чув український президент В.Зеленнський про В.Брандта політика? Я сумніваюся, бо коли б знав хоч про причину його резиґнації з посади бундесканцлера – зраду «правої» руки (так звали його особистого референта Ґійома – шпіона). Справа в тому, що після оманського «відпочинку» та відвідин російського посольства (Україна не мала дипломатичних взаємин з Оманом) та заміни А. Богдана на А.Єрмака, поспіхом помінялася влада. Нових обирав Єрмак – затверджував Зеленський. Оба вони не мали «зеленого поняття» про управління державою, про працю усталених державних структур, про поведінку щодо політичних партій, про охорону державного суверенітету, про функціонування судової системи і…..т.і..

Зеленський успішний комік, Єрмак – успішний «управитель київськими ларьками» – оба були вже не бідними, але це не затримало їх використати можливість вкрасти так, щоб ніхто не помітив. Турбовала не дума: як справедливо поділити, але як вкрасти, навіть від війська, яке їх захищає від бомб та куль російських імперіялістів?

Звичайно, східно-німецького шпіона – праву руку бундесканцлера – важко прирівняти до двох рук Єрмака, який знав Патрушева та руки «ворожок і «картярок» (ті що по картах сповіщають майбутнє) і це у 21-ому ст.! Не можна с казати, що Зеленський не знає, що в Україні демократія. Він часто протиставляє узурпатора Путіна собі – демократові. В дійсности демократія і свобода слова, судова та законна справедливість та інші цивілізаційні здобутки українців, він згадує. Його освіта (якщо вона була) пригадує йому їх існування, але призначення Єрмака на керівника ОП та наділення його можливостями деформувати, ліквідувати демократичні здобутки українців на Майданах, які Зеленський і обидві руки Єрмака та Кремля сприймали вибороте майданівцями з нерозумінням та ненавистю, залишилися доказом нездатности зміни коміка на політика.

І саме в цьому траґедія українських виборців, які голосували не за програму, але обіцянку, не за політика, який здобув довіру, але за клоуна, який їх доводив до сміху, та те, в яку долю їх завів – плач, смерть та страждання. Зеленський за останній місяць був більше поза межами країни, ніж вдома, де щодня виринали нові відкриття корупції. Складалося враження, що він уникає повернення в країну, де його навіть три роки після п’ятирічного президентського терміну, вважають своїм президентом. Погляд на нього визраджує, що він вже змучений, бо війна виснажує не тільки на фронті, а корупція, яка запанувала все його оточення, може зникнути тільки під тиском антикорупційних розслідувань та цілковитої заміни корумпованого уряду, Офісу президента та різних установ, які досі залишаються під благословенням свого неназваного «ґенерала» Єрмака.

В.Брандт знав, що таке політична відповідальність, Зеленському це поняття чуже, тому він не здатний зрезиґнувати. А шкода, бо незамінних людей нема, вічних президентів також нема. Чи розуміють хоч радники президента, бо велика кількість радників Єрмака не була здатна його врятувати!

Торонто, 17.5.202

«Своїми нарисами Й. Сірка б’є на сполох: Люди добрі! Невже ж ви не бачите, як продумано, планомірно і послідовно вороги України ліквідують вашу мову, національну самобутність і культуру! Як від дитячих садків, через основну освіту й до вузів вщеплюють у ваші мізки чужу мову, чужі ідеї і чужу культуру?! Як у сучасній Україні руйнується все українське?! Як до влади приходять скорумповані люди, здебільбшого колишні комуністи, для яких, крім грошей, ніщо не є святим?! Невже ж ви забули про штучний голод 1933 року, про 70-річний терор, жертвою якого стали мільйони ваших земляків?! І тим людям ви на виборах даєте голоси?! Схаменіться, поки є час, бо завтра може бути пізно!»

Микола Мушинка ( із передмови до кн. Й. Сірки Актульно, 2008 р.)

Один із перших закордонних академіків НАНУ с.п. М. Мушинка, відомий науковець: фольклорист, історик, літературознавець та мистестецтвознавець, не тільки бездоганно збирав науковий матеріял, але й вивчав, аналізував та науково і обґрунтовано передавав у кількох тисячах наукових статтей, у понад 50 окремих книжках та численних виступах з лекціями в університетах Чехословаччини ( до 1993 р,), Словаччини, України, США та Канади, на наукових конференціях. Він був вірним сином південних лемків, які споконвіку заселяють південно-східну частину Лемківщини (у Словаччині), яку оминула доля північної частини Лемківщини, що зазнала етноциду від комуністичного польського режиму 1947 р.. Перший лемківський академік був добре обізнаний зі станом української мови та нації за так зв. СССР, його дружні зв’язки з відомими українськими шестидесятниками спричинилися до політичного переслідування у тодішній Чехословаччині, яке закінчилося тим, що на кілька років, щоб прогодувати родину, він став пастухом колгоспної худоби (у Словаччині колгоспи мали назву артіль).

Передмова академіка до моєї 2-ої збірки актуальних статей, навіть, після 18 років виявилася не тільки актуальною, але й «пророчою», бо саме «язиком» споконвічного ворога України – московії послуговувалася і керувалася зрадниками (А. Деркач) найкорумпованішої верхівки України, за всю її історію. Вона й досі досі зберігається не тільки в оточені президента, але й в інших кримінальних, антиукраїнських колах. Міндічґейт, Умеров (ще не ґейт ), корпорація Династія, А.Єрмак, медичні «звільнення» від військової служби, різноманітні корупційні махінації, які приносили мільйонні прибутки, почастішали після «благословення» КГБіста у рясі, патріарха РПЦ, на війну проти «братнього православного народу» в Україні, «братніх православних» вбивць.

Задокументовані на стрічках правоохоронних орґанів записи підтверджують, що мовою найбільших злочинців-корупціоненів була і є – мова великого Леніна, яку так наполегливо практикують на більшості колишніх каналів оліґархів та всіх контрольованих каналах ОП.

Редакції, на деяких ТБ каналах та YouTube, масово подають російськомовних «фахівців» із РФ, Ізраїля, США, Польші, Франції, України та з колишніх союзних республік, які стали незалежними. Все це, разом взяте, нагадує нам «першопричину» кремляівського диктатора, який досі безжалісно вбиває тих, яких вважав «соотечественніками». А правда схована в тому, що окупант боїться українського слова, яке він переслідував понад 300 років!

Справа набирає «ґротескного» вигляду, коли українські ЗМІ розшукують російськомовного «фахівця», але не запрошують україномовних колеґ, незважаючи на те, що у Вашинґтоні є україномовний Голос Америки та найстарша українська газета-тижневик «Свобода, в Німеччині «Німецька хвтля», в Британіїї – ВСС – україномовні. Окрім того, існує кілька інших українських тижневиків в різних стейтах, українських блоґерів з власними YouTube каналами та політиків – етнічних українців, напр., як пан Добрянський, який, часом, отримує можливість інформувати слухачів-глядачів.

Обмеження, а то і ліквідація інтернетного зв’язву на московії, призводило декого до істерики. В Україні інтернет працює на всі 100%, але у людей «притупилася» пам’ять, якщо згадати, що було «першопричиною» повномасштабного вторгнення московської недоімперії в Україну, під назвою «Специальная военная операция» (СВО) – 24.2.2022. «Операція» Путіна триває вже 5-ий рік! За цей час загинуло та покалічено мільйони людей – одних, яких аґресор змусив оборонятися, бо не хотіли стати знов кріпаками недоімперії, інших навербували за гроші, аґітували брехнею про «визволення» «русскоязичних», а декого »небезпекою для Росії», «київськими нациками».

Спочатку ідеолоґ і фальсифікатор історії Московії та України Путін оголосив про рятувальну «операцію русскоязичних соотечественников», які, дивом, опинилися на території суверенної і незалежної України. Згодом, за допомогою колаборантів та зрадників України, він вирішив, що України нема, а є «исконно руские територии» – а московитам, очевидячки, таке пояснення аматорського історика, який, випадково, став президентом – сподобалося.

Зазначимо зразу, що «визволення» в розумінні кремлівського брехуна – це – або здаєшся, або вмираєш. Масакер російськими пілотами понад 1000 матерів і дітей та старших людей, які шукали укриття від бомб «братів-визволителів», 16 березня 2022 р. в Донецькому обласному театрі Маріуполя – був першим доказом того, що окупантам йшлося не про «визволення», а загарбання – будь якими жертвами незалежної України. Вигадані «соотечественники» були задля виправдання аґресії перед цивілізованим світом!

Російський воєнний злочин у Маріуполі, був доказом нелюдського і цілковито нехристиянського єства окупантів, для пілотів яких, перед будинком театру великими літерами було написано ДЕТИ – щоб москалі знали, що там, переважно, діти ховаються від бомб. Згодом окупанти сотні жертв забетонували і «відновили» – на спільній могилі, злочинного вчинку – театер! Нормальній людині важко зрозуміти, що на всю країну не було протесту, щоб недозволити будівництва тзв. «відновлення» театру на колективній могилі російського злочину. Воєнні злочини російського аґресора порушили й порушують всякі міжнародні закони, норми, угоди які людство встановлювало тисячоліттями – щоб не повторювати старі помилки. Маріуполь, Оленівка, дитячі лікарні, школи, церковні споруди т.і. є доказами свавілля російських злочинів у неоголошеній війні.

Приємно було читати про «воскресіння» української мови у російськомовних, які собі усвідомили траґедію – свою і держави, яка нікому не забороняла розмовляти іншими мовами, але вимагала дотримуватися вживання та використання державної – української – як це заведено в демократичних країнах цивілізованого світу. Московщина, яка ліквідувала етнічні мови, бо ж, і нація формувалася на базі руйнувань різних племен та етнічних груп, для християнізованих племен в московському царстві запровадила церковнослов’янське письмо і мову. Саме ця мова стала джерелом для М. Ломоносова(1711 – 1765) створити для імперії, під новою назвою Московского государства – Россия (1721), российский язик (звертаю увагу на те, що йшлося не про руський – від Русь, але російський – від Россия).

Оскільки церковна література поширювалася на обох територіях – Московії і України – звичайно, багато слів увійшло до народної – етнічної мови українців, відповідно і до мови, створеної для імперії – російської. Доречно зазначити, що Ломоносов послуговувався першою книгою «Граматика слов’янська» (1619) Мелетія Смотрицького (1577 – 1633), яка систематизувала церковнослов’янску мову, і, саме він, запровадив до українського альфавіту літери Ґ та Й, що є доказоми того, що українська мова вже існувала на початку ХVI ст., а Ломоносов створив для імперії російський язик щойно у другій половині 17-ого ст. (1755) – на 131 років – 136 р. пізніше!

На початку ХVI ст. Альберт Кампензе (нідерландський письменник, 1490 -1542) в листі до папи Климента VII (коло 1523-1534 р.) писав про Московське князівство (Moscovia), що воно заселене різними народами: югри, карельці, печоране, вогуличі, череміси. Збереглась, із цих численних народів, лише мордва, яка поділена на дві групи – ерзя і мокша, що живуть у Республіці Мордовія, яка розташована в центрі европейської частини РФ.

Щоб зрозуміти сутність Московської держави і як вона зуміла ліквідувати численні народи, щоб створити свою могутність – вистачить одної влучної характеристики з книги Карла Маркса „Викриття дипломатичної історії XVIII століття” : „Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства), а не сувора слава епохи норманів, і сучасна Росія – лише метаморфоза Московії”. (Взяте з оригіналу: Secret diplomatic history of the eighteenth century by Karl Marx. Edited by his Daughter Eleanor Marx Aveling. London: Swan Sonnenschein & Co., Limited, Paternoster Square, 1899. стор. 77

Тому німкеня – цариця Катерина – докладала багато зусиль, щоб, з допомогою німецьких «ґастарбайтерів» (робочих гостей-науковців), замінити історію свойого царства героїчним і гідним подивом історії Руси-України, яка славилася в ХІ ст. своїми родинними зв’язками з більшістю европейських князівств.

Короткотривалий перехід російськомовних на українську, які, після московської аґресії та звірств у Маріуполі, пізніше в Оленівці, Бучі та в сотках інших міст та сіл, був сповнений надії. На жаль, виявилося, що «какая разница на каком язике» стало чумою не тільки російськомовного населення, яке заплатило життям, руйнуванням рідного краю, розбиттям родини і т.п. але й для багатьох, хто дає перевагу заробітку (платні). Звичайно, що саме працівники ЗМІ піддалися перші на «вкиди» «русского миру». Досі незрозумілий перехід фахівців, таких як Жданов, Береза, Снєгірьов та багато інших, які в перший рік аґресії ще інформували українського слухача українською, згодом, стали все більше інформувати мовою ворога.

Складається враження, що навіть українські інтелектуали (якими себе вважають фахівці-журналісти) піддалися підступному твердженню, мовляв, російською можна до московії дійти, щоб її, певно, «перевиховати», чи «правдою поінформувати. На жаль, жертвою цього стали не тільки названі фахівці, але й численні журналісти, які на свої україномовні канали ( ТБ та YouTube) почали запрошувати величезну кількість «гостей» з Ізраїля, США. Польщі, колишніх союзних республік, з якими не використовують Штучний Інтелект, щоб український слухач послухав розмову державною мовою. Буває, що до слухачів – ведучий – звертається українською, а тоді «гість» інформує російською, тобто – «какая разница?»!?

В цивілізованому світі цього не роблять, навіть, у двомовній Канаді, чи Бельгії! Це НЕПОВАГА до українського слухача, який щодня терпить бомбардування, яке проводять наказами саме мовою, якою «українські» журналісти змушують слухати українського слухача, якщо він хоче довідатися чогось нового.

На жаль, і серед українських журналістів досі є «твердо» переконані журналісти, які досі не зрозуміли значення державної української для безпеки незалежного розвитку і сувенренітету Української Держави! Живим прикладом «притуплення українського інтелекту» у тих, хто себе вважає «українським інтелектуалом», але хворіє «величієм» російського язика, є відомий журналіст Дмитро Ґордон з власним російськомовним каналом в YouTube та своїми «учнями». Він незаперечний український інтелеліґентний журналіст та патріот України, бо ж, навть, одягається в українські кольори. Він, певно, був дуже старанним учнем, студентом, який сприймав сказане «авторитетами» про російську мову, культуру, як щось, що є понад усе, що створило людство.

Звичайно, Д. Ґордон знає бездоганно і українську, що він довів ще 2018 р., коли записав розмову з поетом Д. Павличком, чи, іншим разом, з колишнім президентом В.Ющенком та іншими «авторитетмами». Виховання в совєтських школах та вишах було дуже простим – російське все мало «світове» значення, язик був «найсвітовітішим», а українська мова була – село, яке прихильники російського язика вважали «відсталим» від проґресу, культури та, взагалі – цивілівзації.

Звичайно, що Д.Ґордон не мовознавець, не історик, але, як патріот України, міг би відвідати Св.Софію, де знаходиться рідкіний доказ існування української мови – вкарбований у мурах святині, якій вже 1000 років! З того часу минуло, майже,1000! років, коли, не український, але американський науковець: лінґвіст, Проф. Джон МекВортер (John McWhorter), Columbia University, дійшов до сенсаційного «відкриття». Він подивляє гнучкість української мови та її лоґічну структуру ( вона більше лоґічна ніж англійська), що робить її легшою для мовника та творення нових (зрозумілих) слів.»

Далі пропоную інформацію про нього Міли Киричук:

»Американський лінгвіст шокував світ заявою про українську мову. Дослідження Джона МекВортера, професора лінґвістики з Колумбійського університету , який вивчав складність мов. Він аналізував 200+ мов світу за параметрами: граматика, словотвір, фонетика, система відмінків… І виклав результати в статті, яка підірвала лінгвістичне ком’юніті.

Цитата, яку запам’ятали назавжди:

Українська мова — це лінгвістичний парадокс. Вона має 7 відмінків, 3 роди, складну систему дієслівних форм, але при цьому ЛОҐІЧНІША ніж англійська”.

Він пояснив:

У більшості складних мов є “винятки з винятків”.— Латина, німецька, французька — там треба вчити напам’ять тисячі форм. Українська побудована як конструктор LEGO: є правила — і вони працюють.Майже немає irregular verbs, як в англійській. “Ви розумієте систему — і можете створити будь-яке слово”.

Найбільше його вразило словотворення.

МекВортер показав приклад: “читати” → прочитати, зачитатися, дочитати, перечитати, недочитати, вичитати, зачитати… Одне слово породжує 15+ нових сенсів через префікси.

При цьому кожен українець інтуїтивно розуміє, що таке “зачитатися” і чим це відрізняється від “зачитати”. “Це генетична пам’ять мови, якій тисячі років”.

Далі він сказав:

Англійська спрощувалась століттями, щоб стати lingua franca. Ми втратили відмінки, роди, складні форми — заради простоти. А українська зберегла ВСЮ складність і при цьому залишилася лоґічною. Це означає, що: носії цієї мови мають неймовірну коґнітивну гнучкість.

Професор порівняв словники: Англійська –100 000 слів; Українська – 256 000 слів (офіційно), але потенційно — необмежена кількість через словотворення. .“Ви можете створити слово недоперечитувач — і кожен українец зрозуміє з першого разу. Покажіть мені іншу мову, де це працює так само”.

Після публікації статті мовознавці писали: “Чому ми не вивчали українську раніше?” Зараз у 15 університетах США відкрили курси української — не через політику, а через лінгвістичний інтерес.

МакВортер сказав:“Якби я мав вивчити ще одну слов’янську мову — я б обрав українську. Вона як шахи серед мов: складна, але елегантна.»

Визнання української інозеицем мало б відкрити очі українським працівникам ЗМІ, політикам і всім, хто ще сумнівався, що виявилося «соловійна» – не тільки одна з найбагатших щодо словникового складу, але й логічна, яка нагадує науковцеві гру в шахи та конструкторське LEGO, робить мозок здатним адоптувати мислення! І саме цього бракукє у прихильників «переваги» російського язика над іншими мовами! Отже — саме зараз НА ЧАСІ звернути увагу на СВОЄ, РІДНЕ, яка вже тисячу років нагадує нам про сваоє існування і красу! ‘

Торонто, 16.5.2026

Саме так слід оцінити вшанування 212-ого Дня народження Батька нашої нації Тараса Шевченка, яке відбулось 14 березня 2026 р. у відновленій залі при православній церкві Св.Андрія, у місті North Port, західної Флориди (США).

Участь молодого покоління у відзначенні свята народження, яке складало, принаймі, 1/3 усіх присутніх, та 2/3 учасників концерту була доказом того, що український ґеній є “об’єднуючим фактором “ усіх катеґорій переселенців з України, починаючи від нащадків першої “хвилі” в 19 ст. та, кінчаючи, 4-ою хвилею 20 ст., зокрема, після розпочатої повномасштабної війни московської недоімперії проти миролюбних сусідів українців 24.2.2022 р..

Після урочистих промов на сцену вийшов квартет церковного хору Св.Марії, до якого приєдналися усі присутні, які своїми голосами, мовби, відгукнулися на слова Т.Шевченка:

“І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вільній, новій,

Не забудьте пом’янути …”

стверджуючи, що ми не забули – пам’ятаємо, шануємо і безмежно вдячні!

Вперше, за багато років, виступи чергувалися – дорослі та відомі виконавці – з учнями заснованої Української школи, які вивчають не тільки мову, але й українські пісні, виконання яких було нагороджене бурхливими оплесками. Програма Свята задокументувала і нових творців українських пісень вже на еміґрації.

І на цей раз, присутній український захисник Батьківщини, який перебуває у США на лікуванні, він, мовби, пригадав своєю участю : бережіть своє, щоб вас ніхто не зміг виганяти зі споконвічних українських територій! Щоб ви не жили у страху що вас вивезуть у далекий Сибір, чи депортують із США!

Традиційне закінчення урочистостей вигуками: СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА! Та виконання усіма присутніми “Реве та стогне “ засвідчило здатність українців згуртуватися. Шкода, що український президент досі не зрозумів, що сила українців в єдності і співпраці, бо саме демократія дає можливість згуртовувати спільні інтереси, а не окремі перемоги провокаторів, зрадників, корупціонерів. Українська еміґрація у США, здається, це зрозуміла!?

Йосиф Сірка, Норт Порт, 15.3.2026 р.

Світлини Програми та окремих виступів А.Сірка

Водночас угорські королі намагалися запровадити тут католицьку віру, для чого намагалися витіснити русинів насамперед із Спішського, Шаришського й Земплинського комітатів, забрати в них землю і населити її католиками німецького, італійського, бельгійського й французького походження.

Але найстрашнішим ударом для корінного населення Закарпаття була третя угорська експансія, що розпочалася після татарського нашестя в середині ХІІІ століття. Тоді знищені ордою русинські поселення, як правило, повністю заселялися угорськими колоністами. В народній пісні з цього приводу вказується, що до того “русином був земледілець, русин бив ай пан. Добре жилося, поводилося нашим русинам. Але це не любилося мадярським панам, які не любили руську пісню, што несе Попрад, слово руське видавали – гайди до Карпат”.

«Мадяри добре знали, – писав історик А. Пекар, – що їм не вдасться винародовити Закарпаття, доки воно бути мати зв’язки з іншими українськими землями. Тому політично, адміністративно і економічно вони цілком ізолювали Срібну землю від Галичини й Буковини. Їм удалось паралізувати у великій мірі теж і культурні зв’язки. Силою обставин між Галичиною й Закарпаттям залишались деякі зв’язки на релігійному полі. Народ не піддавався цілковитій мадяризації, хоч він сам ледь животів».

І хоч Конгрегація східних церков 1866 року літургію в греко-католицьких церквах Закарпаття угорською мовою заборонила, уконституювання угорців у тепер уже Австро-Угорській імперії додало їм завзяття в мадяризації колись винятково української греко-католицької церкви. Скажімо, саме тоді греко-католицький парох Будапешта Еміл Меллеш у фанатичний спосіб розпочинає добиватися обов’язкового запровадження угорської мови для богослужінь у греко-католицький церквах Закарпаття. Називаючи його «найдіяльнішим з церковних мадяризаторів, Августин Волошин у 1937 році писав: «Він був душею цілої акції мадяризації руського обряду…Дуже небезпечним планом цих «грек. кат. мадярів» було особливо акція домагання заведення Григоріянського календаря й викинення кирилики з церкви і школи».

Треба наголосити, що тоді Рим не тільки продовжував підтримувати збереження українських обрядів у греко-католицькій церкві Закарпаття, а й не знімав з порядку денного питання про об’єднання уніатів Львівської, Перемишльської, Станіславської, Ужгородської та Пряшівської навколо Святоюрського престолу у Львові, який папа Лев ХІІІ планував піднести до патріархату, на чолі якого міг бути Андрей Шептицький.

Присипана попелом з чужого вогнища українська іскра на Закарпатті постійно тліла, не гасла, а коли повіяв вітер свободи наприкінці Першої світової війни, загорілась вона великим вогнем. Відбуваються стихійні зібрання українців, на яких ухвалювалися рішення про відірвання від Угорщини. Перше таке віче відбулося в Любовні 8 листопада 1918 року, на якому утворюється Руська Народна Рада.

Подібні тенденції поширювалися по всьому Закарпаттю – від Спиша до Рахова. Марамороський народ, писала 24 листопада 1918 року угорська газета «Герег Католікуш Семле», «за винятком духівництва й інтелігенції, рішуче об’єднується. Більш радикальні (долина р. Ріка, с. Теребля) навіть у галузі релігії хочуть порвати з теперішніми порядками, а в політичному відношенні бажають приєднатися до Русі (України. – В. С.), помірковані елементи в церковному відношенні тягнуть до Львова, а в політичному – до Великої України».

Так, з угорською колонізаційною політикою українці Закарпаття не могли погодитися, тому коли восени 1918 року почала розвалюватися Австро-Угорщина, то населення Срібної землі й справді потягнулося до матері-України: “би ми раді од мадьярського ярма оторватися, бо нас туй дуже гублять, топчуть. Ми не годні туй ужити, бо од нас школи наші рускі загубили, і наш язик од нас ізтерли”.

Коли влада Угорщини спробувала навернути українців до Будапешта всілякими солодкими обіцянками автономії, то відповідь автохтонів була однозначною: 18 грудня 1918 року собор Мароморощини заявив: “Не треба нам нічого од мадьярів, най живе Україна, до України, ідемо до України”.

Отже, не забули багатостолітньої угорської неволі, не могли пробачити Будапешту постійної наруги над правами й традиціями корінного населення. І коли не вдалося остаточно приєднатися до великої України, як було постановлено на Народних Зборах 21 січня 1919 року в Хусті, пішли за порадою заокеанських українців під Чехословаччину, але не до Угорщини.

А коли в 1939 році Гітлер пообіцяв самостійне Закарпаття угорцям як своїм союзникам, то їх тут зустріли зі зброєю в руках у нерівному бою. Боролися проти угорських агресорів затято, відступаючи аж до карпатських перевалів, бо ж пам’ятали той багатовіковий гніт.

Не могли забути й ті злочини, які угорські загарбники вчинили після 15 березня 1939 року протягом усієї Другої світової…

Подібні злочини пам’ятали і в Прикарпатті, яке Гітлер віддав угорцям за їхнє вислужництво перед ним. Не могли забути злочинів нацистських союзників і на Волині, і на Чернігівщині, де розміщувалися угорські каральні підрозділи в складі гітлерівської окупаційної адміністрації. Зокрема, вічною ганьбою Угорщини залишиться знищення населення Корюківки Чернігівської області, до якого причетні військовослужбовці 105-ї легкої угорської дивізії.

Зрештою, ми цих злочинів і не забудемо, бо то трагедія нашого народу. Але коли 1956 року радянські танки пішли на Будапешт, щоб упокорити волелюбність демократичної Угорщини, багато українців підтримали сусідів. Десятого листопада 1956 року канадська газета “Гомін України” опублікувала звернення до вояків-українців, яких москва кинула придушувати виступ угорців: “Браття, українці! Не виступайте проти самостійницького руху мадярського народу! Не виконуйте катівських наказів вищого командування! Не знищуйте життя і майна мадярського народу! Не нападайте на демонструючі народні маси!

Не стріляйте в мадярських повстанців!

Допомагайте їм завжди і всюди в їхній священній боротьбі! Передавайте їм зброю!

Залишайте їм при всякій нагоді воєнні, санітарні та харчові припаси! Унеможливлюйте боєздатність автомашин, танків і самокатів, що їх висилають проти повстанців!

Переходьте зі зброєю одиницями і частинами з боєвою технікою на бік мадярських повстанців! Поповнюйте їхні невгнуті ряди, як поповнювали бойові лави славної Української Повстанської Армії!”.

Тогочасна іноземна преса повідомляла про виведення з ладу залізничних колій у Карпатах, якими надходило постачання для введеного до Угорщини радянського військового контингенту.

Лайос Ледерер в британській газеті “Лондон обсервер сервіс” 16 грудня 1956 року повідомляв: “Останнім тижнем деякі старшини (радянської армії. – В. С.), головним чином українці, перейшли зі своїми відділами на сторону мадярських повстанців і звернулися до других відділів із закликом піти за ними. Деякі відділи перейшли зі своїми танками, а інші тільки із легкою зброєю.

Згадані старшини, подаючи свої прізвища й ранги, пересилали через військові радіоапарати заклики в українській мові до своїх товаришів по зброї, щоб вони приставали до них.

Військові круги визначають число організованих відділів, які взяли участь у цих заворушеннях, на 15.000. Найбільша частина їх прилучилася до мадярських повстанців у горах Борзод-Гомор на пограниччю Карпатської України”.

Зрозуміло, підтримували угорський здвиг і в українському суспільстві через різні акції, які демонструвалися як у закликах до солідарності, так і у відвертих протестах проти введення радянських військ до Угорщини. Засуджували цю акцію робітники, інженери, швачки, лісівники, бухгалтери… А киянин Наум Коржавін написав вірша на підтримку Угорщини, за що буде одразу ж покараний.

Так, москва негайно давала оцінку таким діям сміливців. Скажімо, саме за протест проти введення радянських військ на територію Угорщини 30-річного вчителя на Донеччині Олексу Тихого було засуджено на 7 років тюрми та на 5 років позбавлення громадянських прав.

Донецького шахтаря Сергія Бабенка, який у березні 1957 року опустив у виборчу урну анонімного листа зі словами «Вічна слава робітникам Угорщини, які загинули в боях з комуністичною диктатурою” і “ганьба радянським військам”, знайшли й засудили до 8 років таборів.

П’ять років ув’язнення одержав у таборах Гулагу студент факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка Борис Мар’ян, однокурсник, до речі, майбутнього поета-академіка Бориса Олійника…

Про це доводиться нагадувати тому, що українців москва відправляла до Сибіру неісходимого за підтримку угорських повстанців у 1956 році, а тепер нащадки тих революціонерів з берегів Дунаю, маючи політичний і військовий захист Євросоюзу і НАТО, не тільки відмовляються допомагати українцям у їхній збройній боротьбі за свободу всієї Європи і світу, а й усіляко блокують рух України до здобуття повноцінного членства в цих структурах.

Невже це забуде завтра Україна і світ? Та й, зрештою, народ Угорщини…

Володимир Сергійчук,

завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор.

Шість років тому (6-9 січня 2020 р.) відбулася доленосна подія в житті президента Володимира Зеленського та його тодішнього радника Андрія Єрмака. Згідно з повідомленнями Офісу президента, президент перебував у Буковелі, але виявленням В.Зеленського в одному з найдорожчих готелів Оману, важко було в ОП пояснити. Згодом, з ОП пояснили, що “президент, за власний рахунок, полетів з родиною до Оману відпочити. Оскільки відомо, що “брехня має короткі ноги”, то й почалися “новини” (вже з допомогою радника А.Єрмака), мовляв, “президент використовує приватну відпустку, щоб знайти інвесторів”, забуваючи, що в Омані Україна не має, навіть, дипломатичного представника.

Інтенсивні журналістські розслідування, включно зі спільнотою міжнародних журналістів, розслідувачів та спостерігачів, відомих під назвою Bellingcat, політичні оглядачі та аналітики дослідили, що “таємний відпочинок” Зеленського з Єрмаком мав іншу мету, а не “відпочинок”. Згодом, виявилося, що “таємний відпочинок” повинен був пройти без будь-яких свідків, бо ж, Зеленський “відпочивав” у Буковелі.

Сьогодні вже “всі горобці чвірінькають”, що це була перша ґрандіозна брехня наймолодшого з усіх українських президентів, який розпочав свою каденцію з порушенням Конституції. Спочатку Зеленський незаконно розпустив ВРУ, потім, свавільно, змінив Адміністрацію президента на Офіс президента, щоб мати можливість взяти до своєї команди таких, які були активними в уряді Януковича. Таку зміну Зеленський пояснював “наближенням до систем держуправління в Европі”, куди прямує й Україна.

Нагадаю, що в жодній з европейських країн нема такого голови ОП, який би міг узурпувати стільки влади, якою оволодів А.Єрмак в Україні. Одиноку подібність, яку викликає ОП Зеленського, до західної демократії, можливо прослідкувати на долі відомого у світі німецького політика Віллі Брандта (Willy Brandt, 1913 – 1992), 1974 р. західнонімецька поліція арештувала особистого референта бундесканцлера, В.Брандта – Ґюнтера Ґійома (G. Guillaume) – аґента Східної Німеччини (в той існували дві Німецькі держави). Ґійом був найдовіренішою людиною політика Брандта, який брав його зі собою, навіть, на відпустку. Саме ця особа, яка зі Східної Німеччини “втекла” і зуміла знайти шлях до “найвищої особи” в державі ФРН.І тут, просто, напрошується порівняння А.Єрмака до Ґійома. Не тому, що супроводжував Зеленського, замість дружини, на “таємному відпочинку” а тому, що вже 2020 р. появилися підозри, що Єрмак є кремлівським аґентом під іменем Козир. Дехто вже тоді припускав, що син кремлівського КГБіста організував в Омані зустріч Зеленського зі заступником Путіна, що, під сучасну пору, появилося на каналі YouTube під назвою: “Оманський протокол: Швець викрив таємниці домовленості Єрмака з Кремлем, що зруйнували нашу оборону” (статтю оприлюднив і Перший цифровий та CULES).

Різниця між східнонімецьким шпіоном при найвищій особі Федеративної Німеччини та кремлівським кротом при найвищому посадовці України полягає в тому, що східнонімецький аґент лише інформував своїх, а український виконував (та й виконує) вказівки ворожої держави.

Київську “мистецьку” пару (комік та кінопродюсер) важко прирівняти до учасників відомих змагань класичного танцю ТАНҐО, бо там майстерність та витонченість кожного руху вимагає від учасників численних вправ, від яких і потієш і змучуєшся. “Оманське танґо”, з кремлівським режисером (твердать, що це був Патрушев) було приречене вже від самого початку на провал. Справа в тому, що до Омана двійка полетіла таємно, а коли їх, випадково, виявили в дорогому готелі, то, майбутній узурпатор не знайшов іншого пояснення, як відпочинок.

Правда про “Оманське танґо” президента Зеленського з майбутнім № 1 в українській державі була замінена брехнею. Нетерпеливий кремлівський “режисер” вимагав негайних дій – призначити Єрмака на керівника ОП і провести заміну уряду, який мав у своїй програмі боротьбу з корупцією, кумівством, підвищити життєвий рівень населення, місячні платні вчителям. Єрмак став не тільки керівником ОП, але й увійшов до різних наглядових рад, втручався у переговори, навіть спробував визнати ЛНР та ДНР, але вчасно встановили, що на це він не має уповноважень.

Західнонімецьким орґанам безпеки потрібно було понад три роки, щоб виявити і знешкодити (арештом) східнонімецького аґента, а українським орґанам державної безпеки, які вже сьомий рік мають інформацію про кремлівського крота, бракує рішучости, сміливости, щоб, хоча б, після обшуку НАБУ зробити пояснювальну інформацію.

Приклад ліквідації шпигуна у демократичній Західній Німеччині 1974 р. та нерішучости до зрадників і кротів в Україні 2026 р. Є свідченням того, що українцям прийдеться ще довго говорити про “вступ до ЕС”, тому що зрадницький злочин тзв. “Оманського відпочинку”, приніс вторгнення московської недоімперії в Україну 24.2.2022 р..

Поведінка Зеленського: його швидкі і, часом, дуже сумнівні рішення – заміна голови уряду, переміщення міністрів, втручання у військові справи, в яких не має поняття, є свідченням того, що він вже втомився. І було б на часі, щоб він добровільно склав уповноваження президента, щоб парламент обрав тимичасового президента, а депутати б відчули відповідальність стосовно консолідації суспільства, коаліційного уряду порятунку та загальнонародної згуртованости навколо ЗСУ. Це був би патріотичний вчинок, замість зусиль рятувати спільника з Оману, якого і зголошення до Зовнішньої розвідки СБУ не врятує – бо сотки тисяч вбитих і покалічених не можна забути – а їх могло б і не бути без “відпочинку” в Омані!

Торонто,10.1.2026 р.

Американський аналітик (українського походження) Юрій Швець, незаперечний знавець політичної, економічної та історичної ситуації в Україні, відомий своїми викривальними статтями про зрадницький “відпочинок” новообраного президента України В.Зеленського, у супроводі майбутнього узурпатора влади в Україні А.Єрмака . “Доленосний відпочинок” майбутньої “ сіамської двійки” відбувся, майже, рівно 6 років тому – 7-9 січня 2020 р. в Омані, а його наслідками стала неоголошена Московією війна, під назвою СВО – 24.2.2022 р..

Щоб зрозуміти мету і значення таємного “відпочинку” молодого українського президента України, то слід вийти на канал в YouTube (28..12. 25 та 2.1.26) під назвою: “Оманський протокол: Швець викрив…” на каналах: (Перший цифровий та CULES).

“Гаряча” активність президента В.Зеленського – змінювати, замінювати, робити “ротацію” дуже нагадує часи, коли панувала диктатура “вічно живого”! Колись це можна було пояснити ідеологічно, сьогодні “сіамський близнюк” Володимир це робить, бо він так “вирішив”.

На жаль, це нагадує українцям час, коли український ґарант, з такою ж настирливістю звільнив гордість ЗСУ; головнокомандувача ґенерала В.Залужного. Саме після його звільнення розпочалися захоплення окупантами тяжко визволені території України.Таке враження, що аґент Кремля (згідно з твердженням Ю. Швеця, Р .Червінського та ін.) Андрій Єрмак – Козир – “вічно живий”.

Гадаю, що у громадян України виникне законне запитання до свого президента: Чому він самовільно втручається до заміни посадовців, доля яких залежить від рішень ВРУ? Чому президент не займається жодною заміною свого численного ОФІСУ, з яким пов’язані основні проблеми України з того часу, коли ним став керувати кремлівський наставник?

Неактивним у політиці, здається дивним, коли, майже два роки після простроченого президентського терміну, застосовуються узурпаторські звички “сіамського близнюка” українського президента Єрмака, тоді, коли країні потрібно підтримати успішних героїв України та держслужбовців – об’єднуватись навколо ЗСУ?!

Зрозумілим вчинком Зеленського було б, коли б він попросив НАБУ та САП довести до логічного закінчення кримінального Міндічґейту, щоб переконати своїх виборців, що злодії, які збагачувались на крові і жертвах українських захисників Батьківщини, будуть покарані. В противному разі простроченість президентського терміну буде оцінена як зрада передвиборчих обіцянок, в яких була обіцянка “посадити корупціонерів”, а не захищати їх!!!

Торонто, 5.1.2026 р.

Andere Laender, andere Sitten

Що край, то звичай!

Це народні прислів’я – німецькою та українською, які дуже близькі не тільки своєю лаконічністю, але й змістом. І саме ця народна мудрість двох із найбільших народів Европи, яким колись приходилось бути сусідами, нагадала мені дуже близьку шпигунську історію, поєднаною зі шпигунством – зрадою.

Йдеться про найвідомішу шпигунську аферу, наприкінці ХХ-ого ст., яка послужила причиною для резиґнації відомого західнонімецького Бундесканцлера Віллі Брандта (Wіlli Brandt). Кремлівському КҐБ, якому підлягала східнонімецька STASI – таємна служба та поліція тодішньої DDR – НДР (1949 – 1990), вдалося “просунути” шпіона – Ґюнтера Ґійома (Günter Giullaume) до Західної Німеччини. Йому вдалося, під вигаданою історією “втікача із НДР, “прилаштуватися до Соціал-Демократичної партії Західної Німеччини. Згодом, Ґійом став довіреною особою Канцлера В. Брандта, супроводжуючи його, навіть у відпустки.

Неймовірна шпіонажна афера була виявлена 1974 р., а рік пізніше Ґійом був засуджений до 13 років ув’язнення.

Безмежна довіра українського президента В.Зеленського до недавно звільненого з посади, ніким необраного, але незаконно “уповноваженого” “керівника Офісу президента” Андрія Єрмака, якого деякі поважні закордонні видання вважали “найвпливовішим” у рішеннях України, привела до небаченої узурпації влади. Це допомогло Єрмакові переверщити і шокуючу новину ХХ-ого ст. про виявлення шпигуна Ґійома у найпопулярнішого післявоєнного німецького політика, носія Нобелівської премії миру (1971).

Звичайно, що “офіційно”, поки що, ніхто не звинувачує Єрмака у шпигунстві на кремлівських нащадків сумнозвісної КҐБ. Йому, навіть, і не нагадують, що батько був полковником сумнозвісної КГБ-ФСБ. На жаль, якщо порівняти усю “державницьку діяльність” А. Єрмака, яку він проявив протягом семи років на посаді “радника” президента, який “порадив” президентові В.Зеленському, вже після шести місяців президентства, таємно “відпочити” в Омані.

Якщо вірити колишньому міністрові Внутрішніх справ та Ґенеральному прокуророві України Ю.Луценкові, то саме з 8 січня 2020 р., після повернення з “таємного відпочинку” в Омані і почалася діяльність Єрмака, яка цілковито була скерована не на добро, але на шкоду України. Якщо порівняти шкоду, яку завдав східнонімецький шпіон Ґійом владі та Німецькій Федеративній Республіці з нищівною шкодою Українській Державі, яку вона зазнала за час дій “ефективного переговірника та менеджера” (характеристика Зеленського) – А. Єрмака, то в Україні потрібно запровадити смертну кару.

Звичайно, що “вибір” А.Єрмака Зеленським, замінити А. Богдана, викликав підозри, але час, коли в Ірані був збитий український цивільний літак, а українцям навіть неповідомили, що президент за півроку президентства так “змучився”, що “змушений” був полетіти (приватно, забувачи, що він президент і став “батьком” українців, яких зобов’язаний інформувати, зокрема, про закордонні подорожі, бо ж він і Верховний головнокомандувач і публічна особа.

Колишня прес–секретарка президента В.Зеленського Юлія Мендель (2019 – 2021) у своїй книзі “Кожен з нас президент” (2022) описує Андрія Єрмака як “досвідченого та ефективного менеджера, який має сильні дипломатичні якості. Вона підкреслює його здатність знаходити компроміси та вести переговори, а також його стратегічне мислення у кризових ситуаціях.

• Сильні управлінські якості: Мендель відзначає його ефективність як менеджера, здатність приймати складні рішення та керувати процесами.

• Дипломатичні таланти: Вона підкреслює його вміння вести переговори, знаходити спільну мову з різними сторонами та будувати діалог, що є ключовим для дипломатичної роботи.

• Стратегічне бачення: У своїй книзі вона описує його як стратегічного гравця, який здатен аналізувати ситуацію та діяти на випередження, що особливо проявилося в умовах кризи.

• Спостереження за роботою: Мендель описує свої спостереження за роботою Єрмака, його підготовкою до зустрічей, а також його поведінкою та реакцією на події, що дозволило їй сформувати таке враження про його якості”.(Цитата із інтернетної стор. про Ю.Мендель).

Після раптового звільнення Єрмака з посади голови ОП, пані Мендель, мовби, прозріла. Зараз вона каже: “Щодня молюся і дякую Господу, що ще живу”. Можливо, що “прояснення” і “переоцінка” :“управлінського хисту, дипломатичних талантів, вміння провадити переговори, стратегічне бачення”. Нагадаємо, що усі перемовини А.Єрмака з Кремлем закінчилися найкривавішою війною ХХІ-ого ст., яка вже обійшлася мільйонними жертвами та міліярдними матеріяльними втратами.

Саме Єрмак, завдяки “доброму знайомству” з кремлівськими перемовниками, твердив, що вторгнення не буде. Тобто, заперечував можливість вторгнення своїм твердженням – “атаки не буде я знаю”, мовляв, краще українське військо забрати з російського кордону та кримського перешийника.

Полковник СБУ Р.Червінський, який був одним з перших, хто висловив підозру, що А.Єрмак працює на Кремль, а колишній закордонний аґент СССР Ю. Швець твердить, що кличка у ФСБ КозьІрь належить А. Єрмакові. Нагадаю, що західнонімецька поліція арештувала Ґійома 1994 р., а вже наступного року його засудили до 13 років ув’язнення.

Оскільки офіційно А.Єрмака у шпигунстві ніхто не звинуватив, то залишається лише на НАБУ – пояснити, чому проводила обшук у Єрмака вдома та на робочому місці. В противному разі, назріває ”підозра”, що обшук відбувся за планом самого А.Єрмака, щоб врятувати друга-президента, який потрапив у складне становище не тільки з цілим складом депутатської фракції “Слугів народу”, але й вже “призабутої” 100-мільйонної доларової злочинної афери, яка й виявила тзв. “Плівки” Міндічґейт”.

Я навів приклад з таємним аґентом в Німеччині, яка пережила режим націонал-соціалістів А.Гітлера, програла Другу світову війну, яку розпочала з допомогою СССР, була поділена на частини, але після 80 років відбудови, об’єднання – вона побудувала демократичне суспільство. І це суспільство сьогодні завоювало симпатії сусідів, які задоволені, що вони є членами одної спільноти – Европейського Союзу.

Декларативні проголошення української влади про те, що українці хочуть стати членом ЕС ламаються саме такими акція, яку продемонстрували НАБУ та президент В.Зеленський. Іскра надії з резіґнацією А.Єрмака згасає щодня. Гадаю, що більшість української спільноти знає сама оцінити “всесвітньовідомого” і одинокого дипломата-перемовника, якому бракує базової дипломатичної освіти, поведінки. Численна, але безрезультативна діяльність Єрмака-дипломата обійшлася Україні у мільярдні матеріяльні втрати, але й втрати людських життів, які не можна викупити жодними сумами.

Неконституційний керівник, неконституційного Офісу, узурпатор ролі Міністра закордонних справ, який вмів керувати і фракцією Слуг у ВР України, який призначав міністрів та держслужбовців – Андрій Єрмак отримав би хоч підозру, навіть у державі з нерозвиненою демократією. На жаль, в Українській парламентсько-президентській республіці, де існує законне Національне антикорупційне бюро України, панує далі незаконна система узурпатора, який працює на ліквідацію держави.

Союз европейців базується на верховенстві права в кожній окремій країні – про це повинні пам’ятати і українці, якщо мріють стати членами великої европейської родини, серед яких і досі живуть нащадки Ярослава Мудрого!

5.12.2025

Не в дружбу, а в службу! (Перелицьоване прислів’я.)

Смішно, коли слухаєш у ЗМІ (ТБ та YouTube), читаєш на сторінках друкованих видань “докази” поліґлотів, як “доказ інтелекту” журналістів, різноманітних політолоґів, які є яскравим явищем ХХІ-ого ст.. Певна “інтернаціоналізація мови” помітна по цілому світі і Україна також бере участь в ній. На жаль, українці, завдяки, майже сторічному, пануванню російської комуністичної диктатури (прихованої під назвою СССР), не могли вивчати вільно чужі мови – у 20-х рр. минулого століття російська комуністична влада замінила, вже готовий правопис – тзв. Скрипниківка, який відповідав будові та вимові одній із найстарших мов світу. Фраґменти цієї мови вже понад 1000 років вкарбовані на стінах української Святині – Київської Софії!

Світ дуже зменшився в медійному просторі. Якщо, ще кілька десяток років тому, на повідомлення певної новини потрібно було кілька годин (а то і днів), щоб її донести до усіх континентів Землі, то, під сучасну пору, для цього потрібно лічені хвилини, чи години. Ця швидкість поширення інформації часто пов’язана і з використанням чужих слів, які часто відмінні від їхнього першопочаткового значення. Найкращим прикладом цього став тзв Вотерґейт скандал 17.6.1972 р., в готелі Watergate, Washington D.C. Внаслідок розслідування, новобраний президент Річард Ніксон, вперше в історії США, змушений був залишити посаду.

Ця історична подія для США поширювала по всьому світі як Вотерґейт – в прямому розумінні – водяна брама, що прибрала “нове значення-зміст” – незаконний скандал, за який поплатився демократично обраний президент. З того часу, у ЗМІ стали з’являти “саморобні” ґейти (брами), які приставляли до чогось незаконного, скандального, шкідливого і кримінального – на подобу Міндіч-ґейт. На жаль, навіть на 35 році після Референдуму про Незалежність України українці все ще не звикли до того, що їхня мова є також складовою їхньої безпеки.

Український Міндічґейт, який в українських ЗМІ відомий під “Міндічгейт” вказує на те, що використовують слово гейт не за стандартними правилами транслітерації, Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 р. N 55 «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею». Літера G відповідає за вимовою українській Ґ і недотримування транслітерації в українських ЗМІ – під впливом заученого з російських підручників, де G передають як Г, а H як Х, оскільки в російській бракує звука “г”, а в українській Г відповідає англійському Н, майже, на 100% – гауз – house, гай – Hi. Стосовно G – Ґ, то заміна Ґ на Г – породжує помилку, бо англійське hate означає – ненависть, а це цілковито міняє сенс.

На жаль, неуважність до вимови чужих імен та прізвищ часто породжує і образливі форми імен. Стосовно ж прізвищ, чи імен на Ґ автори новин, статей, вісток часто замінюють буквою Г: отак колишнього віце-президент Ґор (Gore) в українських ЗМІ став Гор, що відповідає назві повії (whore); цілковито дико звучить, коли досвідчений політолог каже Адольф Ґітлер – замість справжнього Гіітлер (Hitler).

Зрештою, саме ЗМІ повинні слідкувати за чистотою мови, за дотримуванням новних норм, які починаються вже зі шкільної лавки. А “мовний салат”, який часто подають деякі теле- та YouTube канали є свідченням того, що для таких каналів як Freeдом, Сегодня – та всіх не перерахуєш – путінський урок “захисту русскоязичних” нічому не навчив навіть після 12 років війни, з яких, майже, 4 роки найбрутальнішої та найруйнівнішої війни в Европі за всі століття. І це під гаслом “визволення” тзв. “братів по мові і вірі”, яким не дають навіть можливість перехреститися і нападають під час ночі, коли всі лягають спати.

Торонто, 30.11.2025 р

З нагоди 28 роковин відходу у вічність с.п. Митрополита редемпториста УГКЦ Володимира Стернюка, у церкві Св. Димитрія в Торонто – Етобіко (Канада), 28 вересня н.р., після Служби Божої – в церковній залі – відбулася вистава світлин інженера, мецената і благодійника Олега Іванусіва. Українська гілка редемптористів постала стараннями митрополита Андрея Шептицького, який 1913 року прийняв членів ордену з Бельгії, які прийняли греко-католицький  обряд.

Світлини О.Іванусіва є історичним доказом його зустрічі з визначним українським церкоаним діячем, але й одиноким візуальним документом істинного героя України у боротьбі за українську церкву ще за існуючого безбожного комуністичного режиму 1988 року!

Володимир Стернюк після початкової освіти в Пустомитах та Львові ґімназійну освіту здобув у Бельгії та Голандії, де у липні 1927 р. вступив до новіціату Чину Найсвятішого Ізбавителя і розпочав університетські студії в Боплані та Лювені. Після студій, з 1932 р. повертає в Україну і працює консультором провінції редемптористів.

Редемптористи (від. redemptor — відкупитель, офіційна назва — Згромадження Найсвятішого Ізбавителя) — чернечий орден, заснований  1732 р., католицької церкви західного і східного обрядів.

Під совєтською окупацією України о. Володимир категорично відмовився підписати «перехід на православія», що стало причиною комуновладі для переслідувань та арештів. Владика Василь (Величковський), який підпільно займався душастирською працею, в 1964 р. уділив о. Володимиру Стернюку єпископську хіротронію, як своєму заступникові.

Виставку Олега Іванусіва можна б назвати «Свідки (світлини) вірности Господу й народу». Історична світлина зустрічі Олега з митрополитом Володимиром 1988 р. була їх першою. Результатом наступних була поява книги: «Пам’яті Митрополита Володимира Стернюка – мемуари та фотоґрафії» (2007).

Олег Іванусів та його дружина Божена відомі не тільки тим, що допомагають появі таких видань як «Реймське Євангеліє Анни Ярославни» та «Архиєрейський служебник і требник Івана Боярського 1632», але й власної продукції у вигляді появи безцінної книги «Церква в руїні», яка сприяла внесенню дерев’яної архітектури українських церков до культурної спадщини ЮНЕСКО.

Йосиф Сірка

Торонто, 30.9.2025 р.

31 серпня 2025 р., в інтернеті, появилася стаття (Rasa Pilvelytė, www.aidas.lt, www.alkas.lt), яка нагадала про те, що понад два роки (24.5.2023) тому, на сторінках газенти EU Today, була опублікована стаття про переслідування дослідників-істориків Голодомору-ґеноциду в Україні. Оскільки йдеться не тільки про переслідування, але й про продовження Ґеноциду українців, яке вже четвертий рік доводять цілому світові, безкарно, московські головорізи, терористськими щоденними діями,то вважаю, що потрібно й в Україні прочитати статтю, яка появилася литовською мовою: Р. Пільвеліт «Цензура пам’яті: боротьба України за правду про геноцид українського народу (подаю у комп’юторному перекладі). Й.Сірка

24 травня 2023 року EU Today опублікував статтю під назвою «Війна за пам’ять: викриття переслідування слідчих Голодоморо-геноциду в Україні».

EU Today – це базована в Брюсселі інформаційна служба з аналітичними статтями, відома своєю достовірною інформацією з Європейського парламенту.

Сьогодні викриття злочинів Кремля та диктатора Путіна є важливою гарантією перемоги демократичного світу над рашизмом.

Понад століття війни

Протягом десятиліть Росія контролювала гуманітарну політику України, зокрема через свою мережу агентів на найвищих посадах у державі, включно з «цензорами історії», які перешкоджали появі невигідних для Кремля досліджень. Служба безпеки України порушувала кримінальну справу за державну зраду – була організована інформаційна кампанія зі знищення правди про Голодомор – геноцид у вигідному для українського народу напрямку, у сприятливому для Кремля.

Росія вже майже три з половиною років веде масштабну військову агресію проти України. Кожен новий день війни приносить жертви таких масштабів, яких не було в Європі з часів Другої світової війни. 12 червня 2023 Кремлівський режим переступив ще один психологічний поріг – у Генштабі ЗСУ повідомили, що загинуло понад мільйон російських військових. Ці цифри збігаються з даними, раніше опублікованими американською та британською розвідками.

Західному світу досі складно зрозуміти: як можлива така жорстокість у ХХІ столітті? Чи справді амбіції Путіна відновити так звану «імперію» настільки сильні, що він готовий знищити українську державу, націю та європейські країни? Одержимість Путіна Україною стає зрозумілішою, коли ми дивимося на історію. Щонайменше сто років, метою всіх кремлівських диктаторів було знищення української державності, включно з геноцидом українського народу.

Війна між Росією та Україною почалася не у 2022 році і навіть не у 2014 році, а у 1991 році, коли Україна проголосила незалежність від Радянської Росії після 70 років окупації. У серпні 1991 року, коли український парламент ухвалив Акт проголошення незалежності, представники московської влади почали публічно погрожувати йому. Анатолій Собчак, якого тоді називали «демократичним» політиком, але помічником був лейтенант КДБ Володимир Путін, заявив на російському телебаченні: «Україні не можна дозволити створити власну армію» – і закликав застосувати військову силу проти сусідньої країни.

Через кілька років, не у Криму спалахнули заворушення, інспіровані московською владою. 2003 Україна та Росія знову опинилися на межі війни через острів Тузла в Керченській протоці. Події 2014 року – анексія Криму та окупація частини Донбасу – вже добре відомі західному світу.

Однак сучасне розуміння війни виходить за рамки не лише військової сили. До 2014 року гармати мовчали, але вищі органи РФ робили все, щоб не допустити виходу України зі своєї зони впливу, проводячи спецоперації в політичній, економічній, інформаційній та гуманітарній сферах.

Значна частина агентів КДБ (їх наступника – ФСБ) зашилася в Україні і після розпаду СРСР. Вони працювали в політиці, бізнесі, культурі, освіті та науці. До революції 2014 року російська «п’ята колона» діяла відкрито. Наприклад, за часів президентства Віктора Януковича Міністерство оборони, СБУ та інші інституції очолювали громадяни Росії, а частина депутатів парламенту мала російські паспорти.

Гуманітарна окупація

Водночас Кремль зосередився на підпорядкуванні гуманітарної сфери України своїм ідеологічним наративам. Не випадково на початку 2022 року Москва сподівалася, що українці зустрінуть окупаційну армію “з квітами”. Росія готувалася до цього 30 років після розпаду СРСР – розширювала використання російської мови в суспільному житті, зміцнювала «Українську православну церкву України» при Московському патріархаті, яка отримала більшість культових споруд, а також переписувала історію.

Донедавна борців за незалежність ХХ століття в українських шкільних підручниках називали «зрадниками» або «бандитами». Великий вплив тут мав Дмитро Табачник, колишній міністр освіти, колишній віце-прем’єр з гуманітарних питань, який був відомий своїми відверто українофобськими поглядами. Сьогодні він обіймає посаду в російській окупаційній адміністрації.

Україна також успадкувала від СРСР радянську історіографію. Декомунізація так і не відбулася, тому багато вчених радянських часів, які співпрацювали з КДБ, залишилися на керівних посадах і після 1991 року. Вони залишаються впливовими й донині – наприклад, в Інституті історії України, який фактично став інструментом цензури на користь Москви.

Найяскравіші свідчення: з 1991 по 2021 рік. В Україні не захищено жодної наукової дисертації, в якій Голодомор був би названий геноцидом українського народу (підкр.ЙС).

Злочин без покарання: Голодомор як ахіллесова п’ята Кремля

1932–1933 Голодомор-геноцид – це справжня «ахіллесова п’ята» Кремля. Міжнародна спільнота засудила ці злочини дуже пізно, що дозволило комуністичному тоталітарному режиму перетворитися у нинішній путінізм, який знову чинить геноцид українців. На відміну від Німеччини, після Другої світової війни, Росія не пройшла “денацифікацію”, хоча знищила понад 10 мільйонів людей через національність. Непокаране зло має тенденцію до повторення.

Україна також успадкувала від СРСР радянську історіографію. Декомунізація так і не відбулася, тому багато вчених радянських часів, які співпрацювали з КДБ, залишилися на керівних посадах і після 1991 року. Вони залишаються впливовими й донині – наприклад, в Інституті історії України, який фактично став інструментом цензури на користь Москви. Парламент

Сьогодні Голодомор визнано геноцидом парламентами 37 країн світу, включно з європейською (грудень 2022 року). Попри це, Москва скрізь зустрічала опір цьому процесу, включно з шантажем та погрозами. Наприклад, президент Медведєв прямо тиснув на азербайджанське керівництво, щоб воно не визнавало Голодомор.

Під таким закликом відсвяткували у столиці канадської провінції Онтаріо Торонто, вихідці з України та тимчасові «біженці» – у величезному Centennial Park. Оскільки Конґрес Українців Канади щороку організує святкування Незалежности завжди в суботу – не залежно від того на який день припадає річниця, то й, на цей раз, відзначення відбулось у суботу 23 серпня (від 13-ої до 22-ої години.

34-ий рік Незалежности і цього року довів, що українці люблять країну свого походження і не забувають, що їхня історична, а для багатьох і рідна, Батьківщина перебуває у жорстокій війні зі споконвічним ворогом. Тисячі людей, на сотках автівок, мов мурашки займали частину одного з найбільших парків міста (загальна площа Сентеніал парку біля 200 гектарів).

Після вступного слова голови Конґресу Українців Канади П.Штурина пролунали гімни Канади та України, згодом слідували Молитва та Благословення представниками Греко-Католицької та Православної конфесій. 24-сторінкова програма вміщувала вітальні листи церковних достойників, найвищих осіб уряду Канади та Онтаріо, очільників українських громадських організацій та депутатів і політиків.

Численні інзерати у Програмі є доказом того, що підприємницький дух вихідців з України зріз у рази, а сортимент для відвідувачів вже не обмежується лише культурною програмою, вишиванками, варениками та голубцями. Десятки розложених столів пропонували людям і різні послуги – починаючи з порадами представників кредитівок, риболовлі та пропозиціями численних книжкових видань — серед яких, чимало перекладів з інших мов на українську.

Звичайно, на величезній площі, цей раз, можна було спокійно придбати, щось смачне з української кухні і поласувати за столом. І все це під звуки першокласної музики, чудові голоси численних виконавців пісень та майстрів українських народних танців. Зокрема тацювальні ансамблі: Десна, Явір, Барвінок показали різноманіття народних танців, яке полягає у відмінності не тільки народних кроїв українських областей, але й самим фізично-мистецьким виконанням

Звичайно, і найменші відвідувачі мали своє задоволення на святкуванні 34-ої річниці Незалежної, але страждаючої України. Для них були створені не тільки можливості рухатися у надувних «будинках», але й спробувати свої мистецькі здібності.

На одній ділянці стояв стенд Згуртовання Беларусів Канади (ЗБК), на якому була інформація про те, що білоруси воюють в Україні проти москалів і на стендах були світлини 87 жінок та чоловіків, які загинули у боротьбі на українському фронті проти фашистської Московії. Хлопці білоруси сказали, що білоруси розуміють, що без перемоги українців, їм ніколи не вдасться звільнитися ґеноцидного процесу, який проводить Лукашенко. Згідно з їх думкою – білоруська допомога ЗСУ є і боротьбою за майбутню Білорусь.
Шкода, що і решта европейців не такої думки!

Українські хори, солісти, танцюристи своїми виступами, в чергове довели, що українці люблять і шанують свою культуру, мову, які московська орда не зуміла знищити протягом понад 300 років.

Читачам подаю кілька світлин із Програми та з виступів, щоб хоч трохи наблизити «дух» відзначення 34-ої річниці відновленої Незалежности в онтарійській столиці Торонто.

Торонто, 24.8.2025 р.

«Мовне питання – це не питання, а вердикт!»

Володимир Дніпровський

На Facebook появилася інформація Романа Маленкова про те, як він, випадково, виявив, прихованих прихильників «руZZкого мира» у самій столиці України. «Інформаційна» розмова Р. Маленкова з російськомовним екскурсоводом, привела його до того, що він виявив, що у м. Києві: «Є така Ліга екскурсоводів міста Києва – на їхньому сайті я знайшов і цього екскурсовода – Халтагаров Константин Емельянович. Я вперше потрапив на сайт цієї Ліги, і просто вжахнувся – там близько 200 членів, із яких приблизно три чверті пропонують екскурсії російською мовою, причому назви екскурсійних маршрутів подаються російською, а у переліку мов екскурсій, українська часто взагалі відсутня, або, у більшості випадків йде після російської. А бува й так “Экскурсии проводятся на русском, английском и польском языках”, як у Людмили Германчук…

Радянський спадок продовжує нас переслідувати. Контролю за екскурсійно-туристичною діяльністю немає ніякого».

Не знаю, чи пан Маленков звертає увагу на те, як на декотрих теле- та YouTube каналах та радіо хвилях, підступно вдаютьс я до «мовного салату», коли ведучі, журналісти без перекладу подають цитати та проводять і годинні розмови на українономовних карналах. Вершиною хамства і непрофесійности можна прослідкувати на полтавському каналі PTV UA, 24, СЕГОДНЯ та ін., які «поміж українську» свавільно залучують україномовних коментаторів – фахівців, які володіють, не тільки російською (Жданов, Березовець, Снєгурьов та ін.), але україномовного слухача і глядача змушуть слухати мовою, якою щодня подають накази на вбивство, руйнування українців.

Не думає, що це робиться з метою, переконати тих, що ще не перейшли на українську, мовляв: «бачте, як нас б’ють, калічать, руйнуюють – переходьте швидше на державну – де живете»!

Невкладається в голові, нормальної людни , що на 12-ому році ґеноцидної війни, яку розпочав самозваний кремлівський «братовбивця» Путін під гаслом «визволення русскоязичних» – досі ще знаходить таких, які не зрозуміли слова К.Маркса, що: Чужою мовою розмовляє або гість, або раб, або окупант.

Вже найвищий час, щоб і українські ЗМІ зрозуміли, що допомогти ЗСУ вони можуть саме дотримуванням ДОРОГОВКАЗУ Т. Шевченка: «У своїй хаті своя правда і сила і воля». Поведінка каналу FREEДОМ, УНІАН, Сегодня та такі «патріоти свободи слова», як Д. Гордон і його канал, які свідомо не допускають навіть прямої мови президента України державною мовою, повинні вирішити ким вони хочуть бути у демократичній Україні: гостями, рабами, окупантами, чи вільними громадянами України?

Торонтло, 22.8.2025 р.

Як правило – всякий освічений журналіст, який працює на теле-, радіо- та YouTube каналах, будь якої країни, в якій, згідно зі Законом, панує державна мова, не дозволить собі звертатися до слухачів державною мовою, а потім, без пояснень, перейти на мову співбесідника, який не володіє українською. Це трапляється не з усіма чужинцями, бо ж є й такі, як німецький вчений, політолоґ і Проф. Києво-Могилянської Академії Андреас Умланд, який володіє і російською, але, принципово, україномовному каналові дає інтерв’ю українською.

Зазначимо, що такі «розмови» стосуються тільки російської мови, що викликає підозру, що хтось хоче «братовбивців» (бо московити вважають українців братами) «задобрити», демонструючи що? Що ви, мовно, вже готові до окупації?

Сторонній людині не зрозуміло, при наявности російськомовних каналів, кого інформують і чому україномовні вживають російську не тільки у розмові з російськомовними «експертами», але й ґвалтують нею чужинців, які з труднощами формують свої думки – німці, поляки, американці та ін.. Може, хтось надіється, що коли фашистська орда вбивць, гвалтівників, терористів почує «язик Леніна», то пожаліє хоч дітей, пенсіонерів, немічних?! Але ж, про ставленння злодюг-загарбників до «освобождьонних русскоязичних» (часто «освобождьонних від життя), можуть послужити прикладом окуповані міста та села, яких фальшиві «освободителі» тримають у гірших умовах ніж господарі худобу.

Американський історик Т. Снайдер, великий приятель українців, вивчив українську, але, коли йдеться про інтерв’ю, то використовує досягнення Штучного Інтелекту, який миттєвого перекладає на потрібну мову. Так діють і професійні журналісти «Европрейської правди», та і журналісти у цивілізованому світі.

Що українська і російська не одне і те саме доводять колеґи україномовних ЗМІ – російськомовні канали УНІАНу, FREEДОМ та декотрі програми колишніх оліґархічних каналі. У їхніх пересиланнях ніколи не звучить, хоч би хвилину, українська мова – вони, з першого слова президента (чи когось україномовного) перекладають з української на московську мову! Саме це підтверджує: вони розуміють, що це інша мова, яку їхні слухачі не розуміють.

Можливо, що працівники україномовних ЗМІ дуже переоцінюють знання своїх співвітчизників – україномовних. Не сумніваюся, що багато-хто із україномовних співгромадян не тільки розуміє, але й розмовляє мовою ворога, який щодня когось вбиває, ранить, руйнує, а тут ще й тою мовою, яка для Путіна стала «причиною» руйнівної аґресії України, переслідують тебе «свої» україномовні ЗМІ – на українських каналах!

Я вважаю, що це знущанняч над українським слухачем, коли, на кілька хвилин – задля ілюстрації, залучають фашистських пропаґандистів (Соловйова, Скабеєву, Симонян). Це полюбляють не тільки в україномовних матеріялах 24 каналу, але й решта численних пересилань – мов би, доводячи правду народної мудрости, що: «Дурнота отруйлива!»

Цілковито незрозуміло, якого слухача інформує канал на YouTube PTV.UA, коли раптово «поміж» українську мову, надає слово військовим, фахівцям, кореспондентам О.Жданові, Д.Снєгірьову, які, безсоромно, послуговуються мовою ворога, володіючи бездоганно українською. Їх, мов би, наслідують і такі, як Т.Березовець (який довший час працював на каналі «Прямий», чи Б.Тизенгаузен (колишній радник президента Порошенка), зрештою і Р.Світан, на четвертому році вже міг інформувати українською своїх співвітчизників.

Невинні смерті та покалічення сотень тисяч українців постраждали лише за те, що розмовляли московським язиком. Неграмотний московський президент вважає це ознакою належности до московських кріпаків – яких він щодня посилає на убій (вже понад мільйон вбитими і покаліченими –згідно з офіційною статистикою).

Відомий політолоґ М.Давидюк, на своєму каналі YouTube, закликає слухачів поставити «подобайку», щоб зміцнити україномовний простір та витіснити «російських аґентів та російські наративи з українського медіапростору». Без сумніву – думка вірна і заслуговує уваги.

.

Знання мови ворога можна було б використовувати на російських каналах, а не інформувати ворога, його ж мовою – на україномовних про те, де ЗСУ не мають досить солдат, чи зброї іт. ін..

На жаль, нова Уповноважена зі захисту державної мови – О. Івановська, не звертає увагу на те, що багато журналістів порушуть не тільки закон, але й етикет журналіста, дотримуючись шовіністичного гасла московитів «какая разніца, на каком язике» – аби по маскальському (як кажуть закарпатці). Пані Івановська звернула увагу на рос. пісні в українському ефірі, а те, що інформаційний простір в Україні перебуває, цілковито, під гаслом візуальних патріотів (які «поважають» жовто-блакитні кольори): какая разніца. Саме це вже давно розпочав Д.Гордон, який «язик леніна» відстоює навіть під бомбами та ракетами, які вбивають українців після наказу саме цим язиком!

Так, мова не винна, але саме російська вже 4-століття вбиває русинів-українців. Цим «язиком» звучали й звучать досі письмові (укази, постанови найвищих орґанів імперської влади) й усні накази на знищення всього русинського-українського. То ж, хто заперечить, що мова не вбиває? Чи знають про це сучасні помічники імперської ідеолоґії, які з таким завзяттям пропаґують гасло «какая разніца», аби не українською?

Ґенній українського народу Т.Шевченко попереджав:

І чужому научайтесь, свого не цурайтесь!

Торонто, 8.8.2025 р.

«Якби я жив у той час і був навіть не молодою людиною, я б усе одно пішов до Української повстанської армії. УПА була єдиною армією, яка воювала за незалежність України. До якої армії ще я, український поет, міг піти!»

(Мойсей Фішбейн, 1946 – 2020).

Оце були слова справжнього українського Мойсея, який своїм талантом і розумом допомагав зміцненню національної свідомости нових українців ХХІ-ого століття, які сформувалися на засадах рівности й справедливости борців за Незалежність. На жаль, оліґархічні клани та імперський «русский мир», за підтримки московської церкви та великоросійського шовінізму, довели країну до війни, яка триває вже 12-ий рік.

Огидно читати щоденні «інформації» та «зауваження», безпідставні «передбачення» новоявленого «мойсея», керівника ОП Зеленського – Єрмака. Людина, яка, після кількаденного «приватного відпочинку в Омані» (початком січня 2020 р.), стала найдовіренішою і найвпливовішою особою в адміністрації президента. Під сучасну пору важко щось знайти, де б не було «коментара», «повідомлення – з фронту (якщо успіх), звільнення з полону дітей та солдатів – від «наймогутнішого адміністратора».

У світі побутує назва Wunderkind – вундеркінд – це з німецької – чудова дитина (подиву гідна, дуже мудра). Таку характеристику надають дітям, які проявляють ознаки ґеняльности, розумових здібностей (як звичайно, на різних ділянках людського буття). Керівник ОП Зеленського А. Єрмак «виявив риси» вундеркінда вже після 50-ти, певно, міг би увійти до книги рекордів Ґінеса. Саме Єрмакові приписують «здібності», які перетворили парламентсько-президентську республіку на Офісно-президентську, в якій головним залишається голова Офісу, а президент підписує. Таке враження, що, навіть, найновіше твердження Єрмака, вміщене на сторінках французького видання Le Point (у спільному авторстві з французьким кінорежисером Бернар-Анрі Леві), про те, що «Україна, недавно, дала світові урок демократії», фальшивий «Мойсей» ОП Зеленського, «переплюнув» усіх вундеркіндів на планеті – він наважився назвати, в дійсности, державний переворот, який мав допомогти запровадити диктатуру – кремлівського зразка –«уроком демократії». Тобто, не спроба ОП запровадити диктатуру, але «повчити світ», що таке демократія. Якщо прослідкувати за ненконституційними «уповноваженнями» (якими «орудує», навіть не держслужбовець Єрмак), то це викликає запитання: Чи знає Єрмак, що означає слово демократія? Бо ж його вчинки вже давно мають диктаторський характер, що й пов’язане зі сплеском корупції, пов’язаної з Офісом, яким він керує.

Після зриву, захоплення повної влади, почастішали не тільки світлини з фізіономією Єрмака, як активного «держслужбовця», яким він не є, але й його «думки» стосовно зброї, гуманітарних питань, дипломатії та «повідомлення» про «нараду» президента Зеленського з Єрмаком та сумнівним дипломатом Р. Умеровим, є свідченням того, що Єрмак контролює все. Таке враження, що протестами молоді проти беззаконня, яке могло привести до втрати европейської перспективи, фальшивий мойсей хоче завести в оману і французів.

Дивно, що у списку «радників президента» є люди, з якими Зеленський не радиться, якщо все звелося до свого «завгоспа», який «допоміг» своїми порадами та твердженнями, мовляв, «РФ ніколи не нападе на Україну», аґресії РФ. Притім, Зеленський прийшов незаконно до влади, бо ж країна була вже 7-й рік у неоголошеній війні! І саме керівник ОП Зеленського – Єрмак, який став «потужним» (Зеленський) переговірником, «супер дипломатом», без дипломатичної освіти, «військовим фахівцем», який зумів докласти зусиль, щоб замінити найуспішнішого українського Головнокомандувача. Саме після звільнення не тільки з посади, але й зі ЗСУ В.Залужного, розпочалися захоплення окупантом українських територій.

Отже, «уроком демократії» було б, коли би, виборці, які обрали президента, який не має зеленого поняття про військо, а ще менше про ведення військом війни з нерівним ворогом, домоглися віддати воєнну справу військовим фахівцям.

Складається враження, що в ОП Зеленського не зрозуміли, що викликало неочікований протест молодого покоління, яке бачить перспективу тільки в Европі. «Звітування» та «подяка» НАБУ в ОП, свідчать про те, що головний режисер ОП Єрмак, без «допомоги» якого не обійшлося «відновити» «незалежність» антикорупційних НАБУ, САБ, не зрозумів, що «урок демократії» молоді України, був призначений саме Офісові президента. Так оцінили не тільки у світі ЗМІ, але й депутати ВР України без жодного – проти!

Доречно буде нагадати, що, в Китаї та декотрих інших країнах, за корупцію карають карою смерти. Навіть керівники найбільших банків у світі, та керівні «секретарі» китайських комуністів стали жертвами своїх корупційних вчинків. Не зашкодило б і в Україні, де крадуть від захисників воюючої країни, запровадити кару смерти за корупцію та зраду!

Зрештою, в США за корупцію – карають подвійною сумою накраденого та конфіскацією – є в кого, і є чого повчитися.

«Підзвітність» незалежних орґанів боротьби з корупцією ОП позбавить їх незалежности і буде спробою контролювати їх. Тому: порада: НАБУ і САБ – тримайтеся подалі від ОП Зеленського! Докажіть, що таке НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, яку виборола молодь у своїй першій боротьбі за европейську перспективу!

Торонто, 5.8.2025 р.

«Не хлібом єдиним!» нар. прислів’я

Олег-Володимир Іванусів – батько чотирьох дітей, інженер, історик, мистецтвознавець, публіцист, громадський діяч, волонтер, меценат, спостерігач на демократичних виборах в Україні, активіст та президент Лемківської організації в Торонто та ін. і це за 90 років життя! Перераховані «титули» Олега є доказами його зацікавлень, але вони не вказують на те, скільки часу, зусиль, енергії, здоров’я та, зрештою, фінансів він витратив на свою «позапрофесійну діяльність».

Українські патріоти ЗСУ героїчно боролися з «другою армією планети». На жаль, після звільнення Харківщини, Херсонщини, появилася «нечиста сила», яка замінила символ українського опору – «залізного» ґенерала Залужного», а з ним найдосвідченіших бойових офіцерів ЗСУ. Цей вчинок «зеленної влади» нагадує зусилля О.Іванусіва, коли він (2010), в надії відновити й посилити історичну пам’ять українців, презентував факсимільне видання 1000-літньої давности «Реймське Євангеліє Анни Ярославівни» у Києві, проукраїнського президента Ющенка вже замінив проросійський Янукович.

Не кожен українець здатний залучитися до історичної боротьби двох протилежних ідеологій, якими є фашистська Росія Путіна та миролюбна Русь-Україна – країна народних майданів, як це зробив Іванусів. Ґеноцидна війна Московії, яка започаткувала атаку на Україну ще з часу перейменування Московії на Россию (1721 р.), набрала найруйнівнішого характеру Голодомором -Ґеноцидом (1932 – 1933) – стосовно людських жертв. Військове вторгнення московії розпочалося 20 лютого 2014 р., воно завершилося повномасштабною війною 24. 2. 2022 р., яка позначена воєнними злочинами РФ проти людяности, тероризмом мирного населення, вбивством дітей та мирного населення України.

Олег Іванусів – один з небагатьох українців діаспори, які ще пригадують життя в Україні, в Польщі, Австрії, Німеччині та Канаді. Спочатку – дитячі роки, потім підлітка, дозрілого та проофесійного і пенсійнолго віку. Іванусів, «на власній шкірі» зазнав страхіття війни, голоду й холоду. Він своїм життєвим шляхом, довів, що вільний українець здатний не тільки дбати свій і своєї родини ріст і безпеку, але й полюбити та розбудовувати свою нову батьківщину. Саме українська частина еміґрантів Канади доклала багато зусиль та праці до економічного, культурного та політичного розвитку країни, яка стала їхньою другою Батьківщиною.

Вихований на християнських засадах співіснування людей, Іванусів ніколи не забував про відповідальність, яку він досі доводить своїми вчинками. Народився Олег Володимир Іванусів 28.7.1935 р. у м.Вацевичі (сьогодні Залужани) в Україні. Його дитинство подібне до багатьох його ровесників та ровесниць Західної України, Лемківщини, яким прийшлося міняти не тільки місце проживання, але й школи, країни, континенти. Сьогодні це може виглядати «туризмом», але, під час Другої світової війни та після неї – це були муки – постійний страх перед переслідуванням, бомбленням, переїздами з міста у місто.

З України – через Польщу, Австрію, Німеччину, родина Олега Іванусіва 1948 року знайшла місце-притулок в канадській провінції Алберта. В Едмонтоні він здобув вищу освіту і ступінь BS електротехніки Університету. 1957 р. Олег переїхав до м. Торонто, провінції Онтаріо, де знайшов працю і отримав посаду інженера в Ontario Hydro.  Після закінчення початкового та наукового навчального курсу, Олег отримав посаду інженера-приладобудівника в дослідній лабораторії Ontario Hydro W.P. Dobson. 1972 року Іванусів заснував партнерство під назвою Olman Instruments, яке розробляло та виготовляло обладнання для енергетичної промисловості. Згодом, Іванусів став президентом компанії Olman Instruments, в якій залишася на різних посадах фірми до її закриття 1994 р..

З 1995 року Олег Іванусів розпочав консультативний бізнес. Консультативна практика привела його, спочатку, в Індію та в Україну, згодом, в інші країни: Бразилію, Аргентину, Південну Африку, Малайзію, Єгипет, Нову Зеландію, в США.

Олегові належать кілька оригінальних розробок та винаходів в області електричних тестів і вимірювань, які були призначені для вимірювання якости електричної ізоляції і точности вимірюваних трансформаторів. Траплялося, що,часом, бракувало фінансів запатентувати їх. Та все ж, більшість розробок було перероблено в тестове обладнання, яке досі виготовляється. 

Олег Іванусів зареєстрований як «Волонтер-радник» (VA) в CESO (Canadian Executive Services Overseas – філія Канадського агентства міжнародного розвитку, Департамент закордонних справ) і реалізував кілька проектів для уряду Канади.

Завдяки своєму «загостреному» почуттю відповідальности, Олег Іванусів здобув визначних професійних успіхів. Але, було б несправедливістю не згадати, що у професійному і життєвому успіху він мав підтримку своєї дружини Божени, з родини Вертипорох. Доля звела їх ще на пластовому таборі – коли їй було 19, а йому 23 – згодом, вони одружилися. Їхнє одруження цілковито підтверджує сутність cлова «одруження» – знайшли свого – свою приятел-я (ьку) (друга) – на життя. Божена пройшла подібний процес дитинства, дозрівання, як і Олег. І їй прийшлося пройти дитиною через міста, держави та континенти і знайти «пункт підпори» в Канаді.ТомуЄ взаємна прихильність і повна довіра, однакові погляди на життя, церкву та суспільні й національні питання, дали плоди: дві дочки та два сини – зі «спільних проектів» подружжя Іванусів, а «результат» – 8 внучок і внуків, 12 правнучок і правнуків – на 67-ому році спільного життя. На жаль, старший син з дітей – Данило, через раптову недугу передчасно – на 6О-році відійшов з життя, недочекавшись 90-річча батька Олега.

Численні нащадки Олега та Божени є свідченням того, що талановитому інженерові й історикові, «родинні турботи» не перешкоджали стати і визнаним фахівцем-інженером, винахідником патентів і незаперечним істориком української сакральної літератури та архітектури. Поряд з тим, він залишився чутливим батьком, дідом та прадідом і меценатом потребуючим.

Олег та Божена були й залишаються активними членами не тільки церковної громади, але й громадського життя. Олег є президентом Фонду Енциклопедії України, який збирає кошти та спрямовує їх на дослідження та публікацію творів про українську культуру, історію та освіту. Останнім часом допомагає студентам України, які опинились у нужді.

Божена була активною членкинею «Пласту». Вона є активною при Українсько-канадській соціальній службі (UCSS) – організації, яка допомагає не тільки українцям Канади, але й інших частин світу та України. Божена є «доповненням» Олега, його позапрофесійні ініціативи були б неможливі без її допомоги.

Божнена та Олег Іванусіви часто подорожували світом, часом, використовуючи службові відрядження до різних країн та на континенти, розшуковували українську присутність в них. 1965 та 1971 рр. відвідували Совєтську Україну, куди більшість українців діаспори боялася їздити.  Подорожі Европою, у 1980-х роках, завершилися публікацією – «Церква в руїні» (1987), яка обійшлася Івасівим у 165 000 канадських доларів. Поява цієї книги викликала великий резонанс і послужила прикладом іншим дослідникам призабутої ділянки української історії.

Книгаим«Церква в руїні» була першим професійним виданням і доказом руйнівного ставлення комуністичних режимів Східної Европи до релігійних споруд історичного значення. В ній, вперше, у такому форматі та з кольоровими ілюстраціями (500 кольорових світлин), з англійським і українським текстом, мовиться про руйнування українських греко-католицьких та православних церков у Польщі. Появаа цієї праці Іванусіва сприяла появі низки інших авторів, які наповнені енциклопедичними знаннями сакральної архітектури та ікон українців.

О. Іванусів був одним із перших, який ще за комуністичного панування в Польщі, відважився об’їздити, за власні кошти, тзв. Закерзоння та Лемківщину, де його діди (з боку тата і мами) були священиками. Неабиякі здібності інженера – винахідника патентів, не перешкодили йому стати науковцем–істориком, якому вдалося допомогти тому, що частина спадщини української сакральної архітектури Лемкіщини увійшла до списку світової спадщини ЮНЕСКО. На жаль, деякі, із споруд, збереглись лише в архівних документах, зібраних Іванусівим.

Завдяки спонзоруванню від Фонду Енциклопедії України, організованого Олегом Іванусівим, появилися й такі вагомі праці, як «Церкви України. Перемиська єпархія» (1998), Василя Слободяна. Це енциклопедичне видання присвячене архітектурі та історії майже 800 церков Перемиської єпархії, яка існувала з XI до середини XX століття. Об’єкти подані в межах сучасної України. Особливу історико-мистецьку цінність становлять матеріали втрачених нині 160 дерев’яних і мурованих споруд.

Іншим доповненням церковної української історії, кульури та архітектури є поява важливої історі визначної праці Михайла Сирохмана «Церкви України. Закарпаття» (2000), яка появилася завдяки зусиллям Фонду енциклопедії України. Це видання охоплює церковну архітектуру та історію церков східного обряду на території Закарпатської області. Фотоальбом висвітлює всі місцевості на Закарпатті де стоять, чи стояли церкви. Матеріал розміщений територіально і подає як енциклопедичні, так і популярні інформації про церкви,про фундаторів та про майстрів-архітекторів. Окремо широко описані та ілюстровані давні й унікальні дерев’яні церкви, всі які втрималися до нашого часу, а також ті, котрі зникли.

Завдяки Фондові Олега Іванусіва, світ побачили і спогади Ірини Сеник «Метелики спогадів»(2003) та 68 стор., «Пам’яті митрополита Володимира Стернюка – мемуари та фотоґрафії» (2007).

До найдовших проєктів по збереженню О.Іванусіва було факсимільне видання пам’ятки української релігійної книжкової культури «Архиєрейський служебник і требник Івана Боярського 1632 року», яке він презентував у Києві 2015 р..

Зрештою, «життєвий портрет» Олега Іванусіва не був би повним без згадки того, що він був і залишився щирим меценатом. Одним із перших меценатів побудови Лемківської церкви в «Музеї народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького», відомого у Львові, як «Шевченківський гай» був О.Іванусів. Меценатську щедрість Божени та Олега Іванусівих відчули і будівельники Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.

Доречно буде зазначити, що родина Іванусівих, особливо, переймається долею сиріт, як наслідок московської війни проти України. Невістка Оксана доглядає, щоб допомога потрапляла до тих, хто її потребує – все в сенсі справедливости, якою керуються Іванусіви-благодійники.

Людина – істота, яку Господь, на відміну від тварин, обдарував розумом, мовляв, вона буде використовувати його не тільки для себе, але й для свого ближнього. О.Іванусів, як внук духовних отців, довів «дар Божий» не тільки на користь своєї родини, але, по справжньому християнському вченню, до свого ближнього. Оскільки в його оточенні і стосунках отими «ближніми» стали його історичні свіввітчизники, ото й найбільшої його уваги і допомоги дісталося їм.

22. 2. 2025 р., працівниця видання Греко-католицької церкви «Патріярхат» Л. Мідик, під назвою «Не для продажу. Олег – Володимир Іванусів та його книжки», оприлюднила «спогад» Олега, який стосувався 2010 р.. Вона зазначила, що під час «спогаду» вона помітила «страждання та сльози». Оскільки я ближче ознайомлений з поглядами і діяльнцстю Іванусіва, то, гадаю, що співрозмовниця «Патріярха» не мала уяви, про той час і ситуацію в Україні, яка викликала сум і «сльози» не тільки у нього». «Спогад» належав презентації факсимільного видання «Реймського Євангелія Анни Ярославівни», яке є, було й залишається одним з найважливіших історичних документів існування нашої мови і державности. Олег витратив кілька років пошуку і можливості його перевидання, а мету його він сам пояснив:

«Мені дуже хотілося, щоб це перевидання, так би мовити, піднесло українців, додало їм самооцінки, але, на жаль, так не сталося. «Реймське Евангеліє» засвічує блиск в очах діаспорян, адже вони досить часто зазнавали утиску в різних країнах свого поселення, а такий раритет, така цінна спадщина їхнього народу вказує, що ми не якісь там маргінали, що за нами велична історія, що ми здавна культурний і освічений народ. (підкр. ЙС).. Українцям в Україні, як і французам, це не так важливо. Але свою частину роботи для загалу я зробив».

Олег-Володимир Іванусів, інженер, історик сакральної архітектури українців, зі сумом зазначив, що «свою частину… я зробив». Тобто, О.-В. Іванусів живе тим, що людина, якщо вона здатна, повинна зробити для суспільства те, що інші не можуть (а, може, і не хочуть). Зусилля Іванусіва видати одну з найстарших історичних пам’яток книжної культури Русі-України, відоме під назвою «Реймське Євангеліє Анни Ярославівни», датоване ХІ віком, увінчалося успіхом. «Радіо Свобода» та телеканали України (20.10.2010) повідомляли, що у Києві відбулася «презентація найдавнішої вітчизняної книги, що походить з бібліотеки Ярослава Мудрого» (983(7) – 1054).

Факсимільне видання «Реймського Євангелія» у Києві представив ініціатор та його організатор О. Іванусів, який звернув увагу на те що видане воно, вперше, українською, англійською та французькою мовами. Якщо згадати, що КПУ була заборонена щойно 5 років пізніше, то зрозуміємо слова «Спогадів» Іванусіва. Він мав надію, що в такому вигляді (яким його він сам презентував) «Реймське Євангеліє» послужить українській дипломатії на шляху до Европи, до цивілізованого світу, який Україну «змішував» з росією.

Якщо пригадати, що поява факсимільного видання тисячолітньої історичної пам’ятки України відбулася тоді, коли в країні обрали проросійського кандидата Януковича, то у «спогаді» О. Іванусіва можна зрозуміти слова «я ‘свою роботу зробив». Він вже тоді зрозумів ( 5 років перед записом п. Мідик), що його кількарічні старання, видати факсимільно унікальний доказ української ідентичности, не принесли, – 2010 р. – того ефекту, який він очікував, бо ж, це був рік перемоги проросійського президента і ворогів Незалежної. А те, що «спогад» викликав сум і сльози є свідченням чуливої і чуйної людини, яка не жаліла сил, фінансів і здоров’я задля вищої мети.

Зазначимо, що всі видання, з ініціативи і за допомоги О.Іванусіва, послужили та далі служать тому, щоб українці і світ ближче ознайомилися з культурою, яка вже увійша у список світової спадщини ЮНЕСКО. Шкода, що мало таких інженерів, яким був у свої продуктивні роки О.Іванусів – чужого він научався, а свого ніколи не цурався і дбав про те, щоб не тільки свої, але й чужі його поважали!

Зусилля О. Іванусіва, вплинути на відновлення історичної пам’яті українців, дорівнює боротьбі українських захисників в рядах ЗСУ, але замість Ордену, чи Золотої зірки Героя України докладемося стародавнім українським вітанням – «Многая літ», яких йому бажаємо від щирих сердець, а Господнє Благословення нехай буде йому на допомозі у доброму здоров’ї і його добрих справах!

Торонто, 25.7.2025 року.

Тим хто вже призабув про одну з неймовірних біблійних історій, пригадаємо, що: «Книга Буття, 11 глава, розповідає про Вавилонську вежу, яка символізує людські амбіції та повстання проти Бога. Німрод, диктатор, сприяв будівництву вежі, щоб зробити собі ім’я та досягти небес. Бог змішав мови, щоб зупинити будівництво, що призвело до розсіювання людства. » (Вікіпедія).

Нагадаємо, що в Україні не тільки християни та євреї обізнані з біблійною історією, причинами, долями та наслідками будівництва Вавилонської вежі. Актуальними, на сьомому році влади у воюючій країні, стають амбіції та дії президента і вигаданої партії СН. Після несподіваних перемог на виборах 2019 р. і низки порушень Конституції та норм ВР України, керівництво української влади викликає асоціацію «біблійного повстання проти Бога» – проти українського народу. Звичайно, українці були не першими, і, певно, не будуть останніми, хто повірив популістам. Сподійваймось, що і майбутні виборці будуть про це пам’ятати та ще й дітей і внуків відмовляти від такого «вибору».

Згідно з історією Старого завіту Ной був обраний Богом патріарх, а його внук Німрод став авторитарною і деспотичною людиною. Біблійна розповідь зазначає, що гордість, марнославство і зарозумілість Німрода спонукали його побудувати Вавилонську вежу, яка дозволила б йому продемонструвати свою славу як правителя. У цьому сенсі Вавилонська вежа, згадана в Біблії, зокрема в книзі Буття, у християнському контексті є символом бунту проти Бога.

Українські антигерої прихованого запровадження диктатури (антиконституційна ліквідація парламентсько-президентської форми управління країною), через узурпацію всієї влади Офісом президента, викликає асоціацію з діями біблійного короля Німрода. Саме демонстрація авторитаризму ОП, на чолі з президентом Зеленським, яку вони задокументували перестановками в уряді України та ухвалою ВР України підпорядкування антикорупційних (незалежних) НАБУ, САП Ґенеральному прокуророві (підпорядкованого Зеленському), виявили напрям «ґаранта» Конституції – диктатура, яка знищила українську незалежніть і несумісна з вільним духом українців, задокументованим Майданами.

Півсля поспішного підпису Зеленським ухвалення Закону про ліквідацію незалежности антикорупційних установ (не зачекав, навіть, наступного дня), президент став нагадувати біблійного царя Німрода, який прагнув добратися до Бога. Але оскільки наша дійсність дуже відмінна від біблійських оповідань, то «герої» офісного дійства нагадують нам більше їх візуальну подібність не до біблійних осіб, а, скоріш, до літературних героїв іспанського письменника М. де Сервантеса, з його роману «Дон Кіхот». Щоправда, головний герой – Дон Кіхот (в нашій історії – Зеленський) фізично (ростом) – нагадує більше незамінного «супутника» Санчо Панса, який, у «традийійній двійці» є незмінним Єрмаком. Та українська нерозлучна пара («Дон Кіхот і Санчо Панс») в управлінні демократичною країною, якою стала Україна, після переможного Майдану, доводить щоденними діями, що вона стала «каменем спотикання» демократичного розвитку, на який вона вийшла вже після російського вторгнення 2014 р..

Зеленський, як і всі його соратники, прийшли в політику цілковито випадково. Не знаючи історитчної боротьби української нації за незалежність, героїв, які, протягом століть, боролися за визнання та мову, вигадана, у сенсі більшовицької пропаґанди, партія «слуги народу», добралися до найвищої влади, мов, той рибалка із народної казки «Про золоту рибку».

Поведінка В.Зеленського на посаді президента України дуже нагадує бажання дружини рибалки, який зловив золоту рибку. Спочатку він «виграв» демократичні вибори, потім став президентом, а з повномасштабним вторгненням РФ в Україну став Верховним головнокомандувачем ЗСУ, потім, за допомоги «Санчо Панса» ( А.Єрмака), взяв під контроль ВРУ, Уряд України, іґноруючи факт, що Україна парламентсько президентська республіка. Тобто, безкарно і безвідповідально порушив Конституцію України.

Забороняти критичні зауваження на адресу ОП і переслідучи опозиційні партії (окрім залишків Партії реґіонів), не сумісне, у воєнний час. А говорити про популістську єдність і переслідувати героїв на фронті і в тилу це нагадує дружину рибалки, яка бажала всякий люксус і славу для себе, а покору і жертовність від інших.

Це не державницька позиція в країні де вже 12 років тривають вбивства, вибухи, руйнування, переселення. Зрештою, існує також багатостраждальна країна Ізраїль, то повчіться – безкоштовно – як консолідувати, об’єднати країну, а не ухвалювати рішення, які кидають країну у сумнозвісні часи Януковича – ганьбу українців!

23.7.2025 р.

(Хто симулює, той нічого не вхитрує! Нар. Прислів’я).

Найновіша перестановка у тзв. уряді голови Офісу президента А.Єрмака та і самого президента В.Зеленського довели, не тільки Европі, до якої вони «прагнуть», але своїм виборцям, що з демократією та законами і Конституцією України – вони – або необізнані, або їх іґнорують.

«Театр абсурду», який продемонстрував Офіс президента, за допоги і самого президента з «обранням нового уряду, був яскравим симулюванням «демократії» у розумінні Єрмака. «Здібності» А.Єрмака проявилися після його «вдалої» організації таємної і «короткої відпустки» «новоспеченого» президента України В.Зеленського до Оману (початком 2020 р.). Кількаденна «утаємничена відпустка» недосвідченого не тільки у дипломатії, але й у можливостях досягти «таємно» міжнародного проґресу, виявилася пасткою для Зеленського – її наслідки принесли українцям зміни, яких ніто не міг передбачити, як і збиття українського цивільного літака Іраном, яке припало на той час.

Таємне повернення та таємниці навколо літака, яким повернувся Зеленський з неоголошеного «відпочинку», закінчилося «втратою терпіння» президента, досягти «змін, реформ, проґресу», які він обіцяв перед виборами. Першою жертвою «нетерпеливого» президента став приятель і перший голова Офісу президентка А. Богдан, якого замінив «успішний» організатор «таємного відпочинку» – А.Єрмак.

«Вроджений талант» проводити переговори Єрмак проявив «хист», коли віддав – «обміняв» важко здобутого свідка і терориста «ДНР», учасника збиття малайзійського літака (17.7.2014 – Володимира Цемаха. Українській СБУ цей свідок обійшовся дуже дорого, але Путін, за допомоги «нововиявленого переговірника» (який хвалився «добрими знайомствами» у Москві) Єрмака, зумів «обміняти», ключового свідка Цемаха, що затримало судовий процес на роки.

Та і «дипломатичні здібності» Єрмака, які він проявив у тзв. Мінських переговорах, в організуванні світового «збіговиська» на «підтримку» України, окрім фінансових витрат, не дали жодної користі. Звичайно, сьомий рік безмежної влади Офісу президента завдав шкоди не тільки розвиткові демократичного суспільства (президент Зеленський часто підкрелює саме ту дійсність, що «ми – українці» – відмінні від «тоталітарної Росії» – де панує диктатура одного вже третє десятиліття.

На жаль, зелена влада не прислуховується до бажань більшості опитаних стосовно «нової влади». Більшість опитаних висловилася за «нову владу» – національного порятунку – взяти приклад із воюючого Ізраїлю, а не «пересуванням осіб» того самого уряду. Що зробив ОП Єрмака – в народі називають «пересуванням меблів», яке залишає зміст старим і непридатним для користування.

Дії Офісу президента підтвердили істину, що: факт є інформацією без емоцій; опінія дорівнює факту і досвіду; незнання дорівнює опінії без інформації, а дурнота є опінією, яка іґнорує факти. Незнання можливо виправити, але дурнота невиліковна – вона на життя.

Торонто, 18.7.2025 р.

«Гляди, не забудь: людиною будь!»

«Від науки – міцніють руки. (Нар. Прислів’я).

Тотальний хаос, яким позначені українські ЗМІ, зокрема, коли приглянутись до каналів ТБ та YouTube. Не вкладається в голові, коли взяти «причину» Путіна розпочати повномасштабну війну, яка вже триває четвертий рік – російський язик. Справа не тільки в тому, що диктатор РФ і досі вважає, що українці розмовляють тою самою мовою що й він. В тому, зокрема, мовні телеканали створюють йому підстави твердити, мовляв, громадяни України навіть не звертають увагу на те, якою мовою до них звертаються їхні журналісти, політолоґи, військові фахові кореспонденти та численні російськомовні закордонні фахівці, яких, дивом, використовують журналісти, володіючи російською краще ніж українською.

Справа не тільки в російськомовних колишніх аґентах СССР (Ю.Швець, С.Жирнов), але й численних ізраїльських військових і політичних фахівцях, яких декторі журналісти, як Н. Ващенко В. Голованов та інші, які працювали на каналах оліґархів, вишуковують, щоб їхні слухачі мали «свіжу» інформацію російською. Незрозумілі причини переходу на російську мову таких україномовних військових кореспондентів-фахівців, якими є Т.Березовець, О.Жданов, Д.Снєгірьов та, нехочеться вірити, що і Р. Світан за 35 років не оволодів українською, хоча в його віці, зараз, вже не просто вивчати мову.

Та дивує і те, що навіть полтавський канал RTV.UA надає місце військовому фахівцеві О.Жданову, незважаючи на те, що той чудово володіє українською, щоб він коментував, інформував українського слухача, на українському каналі – мовою аґресора і окупанта – московським язиком! Невже ж це мають слухати українці, які після аґресії та московських злочинів перейшли на державну мову і радо б послухали експерта воєнних справ?!

Зазначу, що жоден національний теле-, радіо, YouTube канал не тільки в Европі, але й у світ,і не буде залучати своїм глядчам, слухачам інтерв’ю мовою, якою щодня лунають накази бомбити, руйнувати, вбивати рідних, знайомих, сусідів. На жаль таку практику вживає більшість українських телеканалів та YouTube. Зазначу, що російська мовіа є зрозумілою лише для тих українських громa- дян, які її змушені були вивчати. Вона є «близькою» лише тим, хто її вивчав, а ті, яким зараз вже 35-й рік іде, то російська вже не була потрібна і без неї можна було обійтись. Як дипломований славіст, і знавець більшости слов’янських мов, стверджую: найближчою до української мови є білоруська, далі слідує словацька, польська. Тобто, про близькість московського язика (чи пак, як дехто любить твердити «спорідненість, не може бути мови, бо і сербо-хорватська, чеська мови випереджають послідовність «споріднености» – бо ж джерело «письмової» було одне, а впливи на розвиток мов слов’ян, були інші, аніж на племена Московії.

Дивним залишається, що саме після смерти Проф.І.Фаріон, яка боролася за виконання і дотримування Закону про державну мову, в ЗМІ почалася «навала» російськомовних експертів, яких журналісти свавільно (?), без перекладу на державну мову, презентують схухачам важливу інформацію мовою найбільшого і найстаршого ворога. Щоб заплутати слухачів, то на YouTube на російськомовну програму назви дають українською (можливо, – задля «квоти» державної?), а на українську – російською – яких значно менше (це викликає підозру, що російська вже давно становить на каналах YouTube не законних 10%, але й понад 50%. Таке враження, що УПОВНОВАЖЕНИЙ, який має доглядати за дотриманням Закону про статус державної мови, не встигає за цим слідкувати, бо ж є ще низка блоґерів з власними каналами (зі «школи» Д. Гордона, каналів «Украина сегодня», УНІАН, Freeдом та різних поцінувачів мови аґресора путіна, який доводить щодня цілому світові, що саме російська мова є вбивцею навіть тих, які її вважали і вважають своєю!

На жаль, українська, мова українських журналістів (двомовних «поліґлотів»), які демонструють свої знання мови ворога, терпить від впливу російської, коли в україномовних матеріялах використовують слова язика, які несумісні з українським правописом, граматикою, а часто і значенням. Найпереконливівшим прикладом у цьому є брак українського словотворення, граматики. Наприклад, в московському язику, щоб творити суперлативи, то використовують слово «самый”: самый большой і т.п.. українською, якщо скажете: “саме велике”, то, грамотна людина подивиться “підозріло” на вас, бо значення “саме” цілковито відмінне від російського. Хто вивчав українську в українській родині, чи школі, той ніколи такого не скаже.

В українській мові існує приставка най-, яка вживається для творення форм найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників із значенням найбільшої або найменшої міри якости. Щоб показати перевагу над московським язиком, нашої мови – наведу, до прикладу, вживання слова саме, яке переконливо доводить багатство нашої мови: саме тепер, саме вчасно, саме так, саме тому, хто саме? залишилось саме та ін..

Завданням журналістів є не тільки інформувати, але використовувати правильну термінолоґію та граматику, бо ж слухачі очікують інформацію зрозумілу, грамотну і цікаву. І тут, якщо вже володієте російською, то це не означає, що її граматичні норми відповідають нормам української, оскільки в російській мові відсутній звук і буква – h – (г – українське). «Зближення мов» (лише української і російської) російська імперська політика просувала дуже активно протягом усього свого існування царського і комуністичного панування, щоб знищити українську мову.

Задля уникнення безглуздого перекручення вимови чужих імен, прізвищ та назв, пропоную звертатися не до російських джерел, але до ухваленої і утвердженої Українським урядом та ООН «Української транслітерації» 2011 р..

Саме заплановане «зближення мов» послужило імперським намір ліквідувати українську мову. Розпочалося все із заборони Українського правопису, затвердженого РНК УСРР 1928 р., який діяв до 1933 р.. З нього викинули букву Ґ, яка була відмінною від російсьуої Г. Звичайно звука українського Г нема в багатьох мовах, не тільки в російській – французи, іспанці букву h мають, але звук бракує (вони пишуть Humanite, але H не вимовляють). Українське Ґ стало для московитів першою «поважною» і «націоналістичною» літерою в історії світового письменства!

Ос кільки російські мовознавці вирішили передавати російською Н (га), як Х, то зробили з англійської вимови: hand – ханд, haus – хаус, hockey – хокей, a з прізвищ і імен: Hitler – Гитлер, Hillery -Хиллери – це російською мовою, а українською вони повинні звучати: ганд, гаус, гокі, Гітлер, Гіллері – вимова, яка близька до ориґіналу і вказує на те, що вимові чужих слів є шкідливим повторювати чужі помилки лише тому, що у сусіда вже «вроджена вада» передавати звукові символи в ориґіналі. Тому російські загарбники вже після проголошення імперії РоССия 1721 р. намагалися знищувати національні ознаки підкорених народів, що починали із знищення національних мов та шкіл, культури, успадкованої століттями,

В Україні сьогодні російські наративи підступно запроваджують через російську мову і нема людини, подібної до науковиці в галузі мовознавства, історії та державної політики Ірини Фаріон, після вбивства якої «какая разніца на каком язике – гланоє, чтоби на руском» запанувало на багатьох каналах. Чому саме російськомовні мають отримувати найбільшу інформацію і від західних експертів, коли штучний інтелект перекладає на будь-яку мову миттєво!?

Надіюся, що 30-ті роки минулого століття не повернуться, і «не той тепер Миргород, Хорол – річка не та», як писав П.Тичина 1933 р.!

До уваги журналістів додаю витяг із Закону про державну мову, щоб нагадати відповідальним в галузі Медіа:

«Стаття 24. Державна мова у сфері телевізійного і радіомовлення 1. Теле- та радіомовники здійснюють мовлення державною мовою у порядку використання мови у сфері телевізійного і радіомовлення, встановленому Законом України “Про медіа”.

{Стаття 24 в редакції Закону № 2849-IX від 13.12.2022}

Стаття 25.Стаття. Державна мова у сфері друкованих медіа

1. Друковані медіа в Україні видаються державною мовою.

Стаття 32. Державна мова у сфері реклами

1. Мовою реклами в Україні є державна мова».

Торонто, 12.5.2025 р..

Маються на увазі не тільки росіянські злочинці на чолі з диктатором Путіном, але й виконувачі його нелюдських наказів та помічники-наводники, пропаґандисти. Звичайно, до московських злочинців добереться колись Міжнаро́дний криміна́льний суд. МКС — перший правовий інститут, що діє постійно, в його компетенцію входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності. Заснований на підставі Римського статуту, прийнятого в 1998 році. Існує з липня 2002 року.

Якщо згадати лише два ще «свіжі» вчинки злочинів Московії проти людяности – терористичні акти тз. РФ у Кривому Розі та Сумах, якими московські терористи вбили понад 13 дітей та понад 50 дорослих і покалічили понад 200 мирних жителів Українських міст, то зростає бажання найшвидшої помсти. На жаль, саме українське законодавство не дозволяє покарати навть зловлених зрадників, колаборантів, терористів.

У будь-якій цивілізованій країні, яка знахдиться під аґресією, існує смертна «кара! В Україні, вже 12-й рік війни і четвертий повномасштабна аґресія РФ, а за зоаду та тероризм рідко засуджують на «пожиттєво». Тому, майже щодня, появляються повідомлення про чергову державну зраду, яка спричинилася до таких терористичних актів, якими є балістичні ракети РФ по українському мирному насмеленню, що є незаперечним актом проти людяности!

Допоки у ВР України, буде безкарно займатися антиукраїнською пропаґандою найбрехливіша денпутатка В.Безугла, як символ безкарности, то буде зростати охота до самосуду людей, у яких загострене почуття справедливости. Гадаю, що ще багато-хто пам’ятає брехню і махінацію про так звану зрадницьку аферу, відому під назвою «Ваґнерґейт».

Саме тоді депутатка Безугла змогла «прославитися» по всій країні, як «видатна» брехуня, яка «здатна» приховати державну зраду ОП, зрадивши довготривалу підготовку професійних українських фахівців. Народна депутатка “Слуги народу” Мар’яна Безугла заявила, що удар балістикою по Сумах 13 квітня росіяни завдали через шикування для нагородження військових з ТрО.

Прирівняйте її «виправдання» московських терористів – «шикування для нагород» і «спеціально санкціонована операція» («Вагнергейт – зрадники)! А потім пригадайте її атаки на Головнокомандувача В.Залужного та війське вище управління – і вона ще далі має «голос» і сидить не в «сізо», але в парламенті. А коли б була кара смерті за держзраду, то можна було уникнути і фашистського вторгнення під назвою СВО, а (тим самим зберегти і сотні тисяч українських життів!

Торонто, 14.4.2025 р.

Її любили патріоти, а тупі вороги України її вбили!

Ірина Фаріон була дуже небезпечною для яничар, імперських слугів, які розумово не були здатні боротися з правдивими і незаперечними фактами нацiональної української історії науковиці у розквіті її творчих сил та здібностей. Незважаючи на те, що вона ніколи нікому не погрожувала вбивством – її підступно і холоднокровно вбили, за «білого дня» – професіонали, людиноподібні виродки. Що це зробили професіонали-вбивці, то видно із судових процесів над підозрюваним у вбивстві Зінченком.

Ганебною поведінкою можна вважати тих «симпатиків» підозрюваного у вбивстві, які вимагають його звільнення, замість покарання. Бо ж, поведінка обвинуваченого досі не подала сиґналу, який би вияснив – хто замовив і що його вело до ролі вбивці, чи імітатора. На жаль, сам підозрюваний і його «симпатизанки та симпатизанти», певно не знають, що за українську мову вже поплатилося багато українців – десятки мільйонів.

Розпочалося все зі сумнозвісної «українізіції» ХХ ст., відомої також під назвою «право́пис Скри́пника чи скрипникі́вка» — правопис української мови, ухвалений 1928 року президією Правописної комісії після обговорення на Всеукраїнській правописній конференції, яка відбувалася 1927 року у Харкові, тодішній столиці України. Щоб контролювати КП (б)У, Сталін, вже з вересня 1923 року, заслав до Харкова П.Постишева. Саме він, як довірена особа Сталіна, став зразу членом ЦК КП(б)У, Політбюро, Організаційного бюро і був головним організатором не тільки ліквідації «українізації» та «скрипниківки», але й сумнозвісного Голодомору-Ґеноциду 1 932-33 рр..

Отже, вже у 20-х рр. ХХ ст., Кремлівська верхівка «дбала» про те, щоб не тільки вільне хліборобство не розвивалося в Україні, але й щоб мова зникла. І саме ця політика шовіністичної верхівки російських комуністів знайшла продовження в політиці Кремля після розпаду тюрми народів, під назвою СССР. Незважаючи на неймовірне переслідування національних проявів, все ж вже 5.1.1968 р. на протест проти русифікації України протестував самоспаленням Василь Макух (5.1.1968), а, 10 років пізніше – 18.1.1978, Олекса Гірник, на Кобзаревій Могилі, розкидав листівки: «Хай живе самостійна Соборна Українська держава (радянська, та не російська)»! і факелем підпалив себе на протест проти русифікації.

Після проголошення Незалежности в Україні припинилася офіційна державна русифікація, але українську мову і за 34 роки не всі оволоділи, а за її використання вже поплатилося багато людей. Звичайно, нетолерантність є часто ознакою тупої ненависті до мови, що свідчить про тоталітарне виховання в шовіністичнрому дусі імперської мови. Неграмотність в історії, яку пропаґує російський диктатор-нелюд і воєнний злочинець В.Путін, стала найбільшою «причиною» московської аґресії ХХІ-ого ст..

Гасло «звільнення соотечественніков» Путіна спричинило найжорстокішу війну в Европі, яку Російська православна церква оголосила «священною». На жаль, навіть після 12 років війни, а на четвертому році повномасштабної війни, вмирають щодня не тільки україномовні, але, в основному, терплять реґіони, які й досі не збагли, що саме «язик», а не «мова» їх вбиває! Під сучасну пору, потрібно особливо прискіпливо слідкувати не тільки за тими, хто імперською мовою до вас звертається, але й задля чого це робиться?!

Якщо дотримуватися Закону, то уповноважений із захисту державної мови ще 2023 року пригадував, що в Україні з 1 січня 2024 року мінімальна частка української мови на телебаченні та радіо повинна становити не менш ніж 90%! На жаль, серед вибухів бомб та ракет, на цей закон забули майже всі ЗМІ. На українського слухача-глядача, після 2023 р., зокрема, на каналах YouTube, пішла така навала експертів, які не володіють українською, що працівники різних каналів вдаються до ґвалтування слухачів-глядачів, які очікують від українських каналів почути українську.

Звичайно, найбільшими фахівцями з військових справ та міжнародних оглядачів є ізраїльтяни, які володіють російською та, звичайно, росіяни, як Фейґін. Спочатку, появлялися пояснення іншої мови «аспектами правильної інформації», які «слід довести до слухача-глядача і РФ», бо ж там цензура та фашистська пропаґанда. З цим можна погодитись, але! Якщо приглянутись до праці жутрналістів «Європейської правди», які використовують у своїй праці ШІ, за допомогою якого проводять інтерв’ю з людьми, які не володіють українською настільки, щоб відповідати на складні питання (або й взагалі нею не розмовляють). Найкращий приклад такої журналістської праці продемонстрували журналісти ЄП у бесіді з відомим американським істориком Т.Снайдером (диви на YouTube), їхнього співрозмовника техніка, якою вже оснащені усі українські канали, миттєво подає українською!

Шкода, що україномовні канали іґнорують Закон про державну мову, внаслідок чого інформаційний простір українською перетворився на мовний «салат», який нагадує «найкращі» роки «зближення мов», сумнозвісної, ще недавньої, русифікації України. Не слід плутати фахівців з пропаґандою, яку можна прослідкувати на телеканалах московського аґресора. Я переконаний, що такі фахівці як: Яковенко, Камікадзе, Яковина, Швець, Жирнов, Левін, Демченко, Пінкус, Ліпшіц, Зільбер, Крутіхін, Ейдман, Шейтельман, Юнус, Галямов, Мірзаґулов, Асланян, Рашкін, Кісельов, Філіпенко, Світан, Гордон, Фейґін, Тизенгаузен та багато інших на українських каналах є незаперечними фахівцями і їм би нічим не зашкодило, коли б журналісти ставилися до слухачів з такою ж повагою, як вони ставляться до опитуваних.

Можна погодитись з тим, що велика кількість знає російську мову, бо ж, ще 34 роки тому, в декотрих областях України, без неї важко було купити і квиток на потяг. Звичайно, що й досі ще у Києві може знайтися виродок, який може викинути людину з таксі, бо вона розмовляє українською. Таке враження, що злочинне вбивство науковиці І. Фаріон, яка доводила науково потребу дотримуватися закону про державну мову, вплинуло на тих, хто вважає, що московський язик може зменшити вбивство українців бомбами, ракетами та найрізноманітнішою зброєю.

На жаль, російська лунає в українських ЗМІ не тільки в інтерв’ю з наведеними політолоґами та різними економічними, військовими фахівцями. На мову ворога перейшли і такі відомі раніше коментатори-журналісти, як Березовець, Жданов, Снєгірьов, Ганапольський. Звичайно, що такі журналісти як Голованов, Ващенко, Щаслива, Корбанова, та ін. можуть продемонструвати свої знання язика Леніна, певно, їм відома «новина» колеґині Мосійчук, що «українською мовою хліба не помастиш», а за російську, певно, більше платять.

Зрештою, для тих, хто і на четвертому році повномасштабної кривавої і руйнівної війни, ще не перейшов на українську, існує окремий державний телеканал «Freeдом» (в якому, навіть, «о» зберегли, щоб не «залякати» з «і») та канали колишніх оліґархів, УНІАН, які не звертають увагу на законні 90% державноЇ. Слід визнати, що працівники «Feeдом» працюють дуже професійно. Навіть цитати президента України негайно перекладають на язик – таке враження, що слухачі цього каналу і не знають, якою мовою розмовляють їхні співгромадяни.

Можна припустити, що були прихильники ідеї «поширити правду про путінську війну на РФ», бо ж пропаґандисти Останкіно брешуть на всю імперію: «украинские нацики уничтожают свои города!» Але до громадян РФ українські ЗМІ не доходять, а збільшення російськомовного висилання на українських каналах не дала жодного ефекту, доказом цього стали ракетні бомбардування житлових будинків у Кривому Розі та міжконтинентальна ракета у Києві. Москаля можна «переконати», хіба, «Гаймерсом», чи «Нептуном», а для цього не потрібно язик Леніна.

Дехто каже, що незамінних людей нема, а Пікасо вважав , що існують неповторні. Нас в цьому переконало брутальне вбивство видатної науковиці та патріотки професорки І.Фаріон, майже, рік тому. Допоки появлялися наукові розвідки з історії українського народу, його політичних прагнень до незалежности, з історії української мови, яку московський ворог заперечував і заперечує, то і більше звучала державна мова у ЗМІ!

Поведінка багатьох журналістів, які на українських каналах щодня масово «годують» слухача-глядача російською, є те, проти чого боролася І.Фаріон, а захистити державну від напливу імперської нема кому. А кажуть – незамінних людей нема.

Щоб освіжити пам’ять, то, не зашкодить пригадати, що російський язик ніколи не був «близьким» до нашої мови. Це вже довели найвидатніші українські мовознавці, серед яких вирізняються вчені А.Кримський (1871 – 1942) з понад 1000 наукових праць і знаннями 60 мов! Та К. Тищенко (1941 – 2023) – понад 250 наукових праць та знаннями понад 50 мов! Саме Тищенко науково довів, що до української найближчими мовами є білоруська, словацька, польська та чеська, а російська знаходиться десь на 9-му місці – тобто, про «близькість» ніхто, окрім імперських «вчених» не згадує.

Дивує такий «мовний салат» в українському ефірі та в інших ЗМІ, коли до українських передач подають написи російським язиком, а, часом, під російькими – українською, мовляв – «нікакой разніци»!? Невже , українські журналісти необізнані з ідеями захисту державної мови, за які І.Фаріон поплатилася життям? Невже ж фінансова підтримка будь-якої інформації мовою, якою безжалю і співчуття до мовних «соотечественніков» вбивають щодня кремлівські ракети та бомби й автомати, важливіша від правди?

А ПРАВДА полягає в тому, що російський язик ніколи не був і не буде близьким і зрозумілим, бо він залишиться назавжди засобом примусу підкоритися тих, хто його несприймає, хто має цілковито інше коріння і інший ДНК.

Торонто, 9.4.2025 р.

«Яничáри (тур. yeniçeri — дослівно нове військо) — регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у ХIV-ХІХ  ст., створена  султаном Мурадом І. Яничари спершу набиралися з полонених , потім поповнювалися примусовим набором дітей християн підданих (сербів, болгар та інших). Після переходу на іслам, яничари виховувалися в дусі релігійного  фанатизму й сліпого послуху; творили дисциплінований корпус, іноді чисельністю до 40 тисяч.» (Вікіпедія).

Наведена цитата дуже нагадує «русский мир», сформований ще московськими царями, а Петро І, позбавивши православну церкву патріархата, перетворив її на слугу імператора. Й.Сталін, не з любові до віри, але задля пропаґанди (для заходу, мовляв «свобода віровизнання), дозволив вірити в Бога, існування якого зарпепречував. Задля цього, він наказав скликати Собор РПЦ. „Постановление ном. 993, 14. сентября 1943 года. Совета Народных Комиссаров Союза ССР”, підписане И.Сталіном.

У ніч з 4 на 5 вересня 1943 року за благословенням Йосипа Сталіна було створено нову церковну організацію під назвою “Русcкая православная церковь» Московський патри -архат – тобто йдеться про нинішню РПЦ МП.

Тоді, під час зустрічі з представниками російської православної церкви для виборів нового патріарха Сталін відвів усього три дні. Собор одностайно обрав митрополита Московського і Коломенського Сергія “патріархом Московським».

Московський «собор» 1943 року, на якому не було представлено і 70 відсотків ієрархій “Русcкой Церкви”, не був легітимним і канонічним, а його «постанови» не мали церковно канонічну силу. Проте, незважаючи на всю штучність, першим совєтським патріархом, як і було заздалегідь вирішено, був проголошений єдиний кандидат — Сергій Страгородський, що також суперечить, як канонічним нормам Вселенського православ’я, так і встановленій на Помісному Соборі 1917–1918 рр. процедурі обрання патріарха. Звісно, Сергій одразу починає співати осанну радянській владі й самому “вождю народів” – Сталіну.

На Соборі був утворений Священний Синод Російської Православної Церкви з постійних і тимчасових членів. Було також прийнято звернення до радянського уряду, в якому висловлювалася підтримка загальнонародної боротьби за порятунок Батьківщини (СРСР) і звернення до всіх християн світу з закликом про посилення молитви до Господа про швидке здобуття перемоги і відкриття другого фронту.

Російська православна церква завдячує свою „канонічність” комуністові-атеїстові, який дав наказ: „Организовать при Совете Народных Комисаров Союза ССР Совет по делам русской православной церкви, возложив на него задачу осуществления СВЯЗИ МЕЖДУ ПРАВИТЕЛЬСТВОМ СССР И ПАТРИАРХОМ МОСКОВСКИМ И ВСЕЯ РУСИ…” ( підкр. ЙС). Тобто, йдеться не про „відокремлену” церкву від держави, а про заснований „Совет по делам Русской православной церкви при СНК СССР. Совет возглавил Георгий Карпов (на должности до 6 февраля 1960 года); продолжал возглавлять также церковный отдел НКВД». (підкр. ЙС).

Нагадаємо, що 30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналісті, під проводом Степана Бандери, проголосила Акт відновлення Української Держави. У свою чергу проукраїнська частина духовенства відгукнулася архіпастирськими та пастирськими посланнями на її підтримку. На окупованій частині німцями, почався процес відродження Української автокефальної церкви: на Пінському соборі 7-10 лютого 1942 року вона організаційно оформилася на підставі закону Директорії УНР про автокефалію 1919 року. Крім того, значна частина кліру УАПЦ підтримала оунівське підпілля, а пізніше, в 1943 році, виник інститут польового духовенства на чолі з о. Олексієм (Гуменюком).

Тобто, сталінський патріархат був запланований не для вірян, їхніх духовних потреб, але задля того, щоб краще контролювати не тільки членів КПСС, але й все населення. Притім, Заходові можна було сказати «у нас демократія і свобода віровизнання»! В дійсності, це був важливий крок НКВД контролювати все населення, що дозволило виховувати «совєтських дітей» «багатонаціональної» імперії яничарами, бо ж панував і в церкві по всіх республіках язик Леніна. Україна, після Голодомора-

Ґеноцида (1932 – 1933) зазнала понад 10 мільйонів голодних смертей, а до 1941 р. (до німецької окупації) була знищена, майже, вся українська інтеліґенція: науковці, письменники, лікарі, інженери, артисти, письменники та священнослужителі.

Після 80 років, вже не на УССР (у складі СССР), але на Україну Незалежну, підступно напала не «фашистська» Німеччина, Італія , Угорщина, але фашистська Росія (під назвою РФ), колишня «сестра-республік (до 1990 р.) – 24.2.2022 р.. «Православний» окупант, своїми вчинками, довів світові, що для нього поняття гуманности, людяности, законности невідомі. Московський фашист відрізняється від гітлерівського фашизма тим, що при німецькому дозволяли людям відновлювати церкву, яку комуністи заборонили, а російські фашисти 2022 р. заборонили людям не тільки українську церкву, але й її мову.

На окупованих територіях ворог став палити бібліотеки, знищувати не тільки написи з українськими буквами, але й змушувати брати російські паспорти, щоб зразу дорослих послати воювати проти своїх співвітчизників. Оскільки яничарські школи русифікації в Україні закінчилися, але яничари залишились, то вони й стали «помічниками» ворога, який за гроші вербував і вербує яничар, щоб скеровували ракети, бомби на ЗСУ, на лікарні, на електростанції, школи та життєво важливу інфрастуктуру. Притім, кремлівські кроти у владі робили своє, а покарання, якщо зловили – грошове, не беручи до уваги злочин, який завдав смерті, руйнації. Хіба спроба вбивства Головнокомандувача В.Залужного, за допомоги телефона, не найкращий приклад толерування зради? Справу навіть не розслідували!

Тому на одинадцятому році війни, та на четвертому – повномасштабної інвазії, яничари ожили і через язик Леніна. Спочатку «мріяли» вплинути на «домашніх» «рускоязичних». Пізніше виникла мрія «вплинути» на тих, яких «заплутала» кремлівська пропаґанда, мовляв – непоінформованих в РФ. А перемогли гроші – купити блоґерів ( на подобіє Арестовича), аналітиків, «фахівців». Таким чином український простір, який окупанти не контролюють зі зброєю, стали заповнювати російськомовними фахівцями, порушуючи основні принципи журнадістики.

До цих принципрів належить не тільки доненсення правдивої інформації до слухача-глядача, але й на мові відповідного національного каналу. Нагадаємо, що в Україні, як і в більшості демократичних країн світу, існує справедлива політика стосовно державної мови, яка керується законами України. Оскільки «любителі» московського язика не можуть змиритися з тим, що в Українській Державі законно забезпечена частка української мови на телебаченні та радіо, то вони «спонукають» багатьох журналістів, військових фахівців, різних оглядачів до заміни мови – на язик, який, здавалось, вже призабули.

Таким чином, майже всі телеканали, зокрема, більшість на YouTube заповнили українські канали російською мовою. Це приводить часто до того, що лунає не державна «солов’їна», а «великий могучий» Леніна. Отак, через недотримування журналістських стандартів, коли інтерв’ю журналіст не вважає за потрібне перекладати на мову слухачів, але ґвалтує слухача-глядача! Зверну увагу на те, що Україна вже 34 рік незалежна , а уповноважений із захисту державної мови ще 2023 року пригадував, що в Україні з 1 січня 2024 року мінімальна частка української мови на телебаченні та радіо повинна становити не менш ніж 90%!

Таке враження, що кожний канал створює собі квоти. Трапляється ще й таке, що питання журналіста – журналістки звучить українською, відповідь – російською. І це стало такою «звичайною» справою, мовляв: какая разніца?! А різниця ВЕЛИЧЕЗНА, бо йдеться про українського слухача, який, може, ще недавно перейшов на рідну мову (було таких багато, які після злочинного нападу Мосоквії перейшли на державну – пригадайте, що було «причиною» путінської аґресії , руйнувань та вбивства – ЯЗЬІК!!!

Мені подобається професійний і відповідальний журналістський стиль і повага журналістів до своїх слухачів «Європейської правди»: незважаючи на те, що володіють і чужими мовами (певно і язиком леніна), своїм слухачам-глядачам подають найцікавіші розмови з видатними людьми – українською. Я певний, що їм ідеться про те – показати, як має журналіст проводити інтерв’ю, за допомоги досягнень ШІ – миттєвий переклад! Щоб слухач-глядач мав змогу послухати на мові, яку він очікує від українського канала і українського журналіста, почути думку вченого, чи відомого політика, фахівця, політолоґа, історика, журналіста. Отаким зразком журналістської праці можна вважати інтерв’ю «Європейської правди» з відомим істориком Т.Снайдером на YouTube: «Ексклюзив! Снайдер про причини Ґеноциду…»

Мені пригадується кінець 50-х рр. м.ст., коли вже «зближення мов» (звичайно, лише російської і української) набрало «державного масштабу», вершиною якого були «Тарапунька та Штепсель. 75 років пізніше мені саме ці «смішні хлопці» пригадуються, коли журналісти не здатні своєму слухачеві подати думки його мовою, але керуються шовіністичним московським: Какая разница? Главное – по-русски!

В очі кидається те, що, навіть, журналісти відомих не владних каналів (Прямий, Еспресо, 5-й канал), полюбляють чужинців російською, демонструючи, що нею володіють краще, ніж українською. Тому й не дивно, що в передачах українською часто лунає московський суржик, як: саме велике – іґноруючи префікс най-, який вживається для творення форм найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників із значенням найбільшої або найменшої міри якості, тобто, не: саме велике, але – найбільше; не уходять, але відходять; а звідки речення: два різних офіційних документа? Вони хотять? Пробіжатися?

Наведене є не тільки доказом того, що журналіст повинен дбати про свою мову, грамотність, бо ж нею слухач не тільки отримує інформацію, але й культуру мови, яку формують не тільки підручники, але й писані та мовлені програми. Журналісти ж тут на одному з перших місць ЗМІ.

Якщо взяти до уваги, що в Україні вже 34 роки нема примусу вивчати «мировой язик», але, майже, всі молоді журналісти (яким ще й далеко до 34 років) демонструють бездоганне володіння російською і суржик держасаною, то це викликає запитання: А чого б це?

Зрештою, чому україномовні канали не вчаться від єрмаківського телеканалу Freeдом, який вже своєю назвою вістить, що він не український, хоч і плачений українськими податками. Працівники цього каналу перекладають на язик навіть короткі заяви президента України! Не хочеться вірити, що слухачі канала Freeдом за 3 роки так і залишилися «глухими» до державної української, яка могла багатьом врятувати не тільки спокій та волю, але й життя!

Невже ж, сотки тисяч жертв московських вбивць, садистів, гвалтівників та мародерів не спонукають врятованих відмовитися від мови, яка принесла Україні більшу руйнацію, ніж усі немосковські загарбники разом взяті за останню 1000 років?!

Йосиф Сірка

Відомий скандальний журналіст Т. Карлсон 22.3.2025 р. взяв інтерв’ю у спецпредставника президента США Д.Трампа С.Віткоффа (Witkoff), стосовно його зустрічі з кремлівським диктатором. Карлсон відомий своїми прокремлівськими поглядами та поширенням фейкових новин, пов’язаних саме з його «поінформованістю», коли справа йде про Україну. Саме брехню він допоміг поширювати і «спеціальному уповноваженому президента», мільярдерові, юристові, інвесторові і т. п. С. Віткоффові.

С.Віткофф, навіть, не знає, що йдеться про 11-річну війну, з якої вже четвертий рік існує повномасштабна війна, а не «збройний конфлікт» і тзв. СВО. При цьому, спецпредставник Трампа переконаний, що російський президент Владімір Путін, який розпочав війну проти України, нібито не хоче захоплювати всю країну, мовляв, той вже отримав усе, що хотів: Крим, Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську області – відверта брехня. Віткофф, в дійсності, визнав неліґітимні «референдуми РФ, які, з порушенням Міжнародного права відбулися на окупованих українських територіях.

З інерев’ю Віткоффа, складається таке враження, що для нього не існують такі поняття, як «суверенітет», «Територіяльна цілісність», «»Будапештський меморандум», «Міжнародне право», «Статут ООН» (одним із засновником якої є Україна), «Міжнародний кримінальний суд (The International Criminal Court (ICC), «Аґресія» і т. і.. Та коли взявся за таку справу, як «виправдання» кремлівської загарбницької і ґеноцидної війни, то мільярдер і близький приятель президента Трампа, повинен би хоч «базово» ознайомитись з історією Украни, а потім висловлюватись до питань: чий Крим, хто такі українці і звідки взялися «русскоязичні» – з якого року, і в якій імперії, вони появилися.

Віткофф, навіть не згадав того, що Путін змусив його чекати на «аудієнцію» 8 годин, але згадав «сердечність» та «чутливе серце» Путіна, який так «переживав» постріл на Трампа, що після поранення кінця правого вуха, тодішнього кандидата на президента, диктатор , на сумлінні якого мільйони замордованих солдатів, не тільки російсько-української війни, але й чеченської, грузинської, молдавської, сирійської, африканської – побіг до найближчої церкви – помолитися за «приятеля»! Як зворушливо, аж сльози викликає «співчутливе серце» кримінального злочинця, на якого виписаний ордер на арешт за злочини проти людяности!

Спецпредставник Трампа заявив, що його другий візит до Москви мав не лише робочий, але й особистий характер. Віткофф згадав, що Путін замовив чудовий портрет Трампа у провідного російського художника і передав цю картину американському президенту. Дивний жест, який викликає підозру підкупу! Чи не після «подарунка» і «молитви» самого «ангела» – рогатого і з копитами – з руками, по лікті в крові, зародилася ідея «російського Криму»?

Інтерв’ю видатного мільярдера Віткоффа, видатному брехунові Карлсонові, дуже нагадує українське прислів’я: Брехня на брехні, брехнею поганяє! А шкода, бо оба могли долучитися до людяности і справедливости: називати аґресію – аґресією; злочин – злочином; убивцю – убивцею; жертву – жертвою; ґеноцид – ґеноцидом; загарбника – загарбником!

Торонто, 2 2. 3. 2025 р.

6 березня Radio NV повідомило, що 5-ого березня, була узгоджена зустріч під час телефонної розмови радника президента США з нацбезпеки Майка Волца та глави Офісу президента Андрія Єрмака, було узгоджено, що 10 – 11 березня н. р. проведуть переговори у Саудівській Аравії. «У переговорах візьмуть участь Єрмак, міністр закордонних справ Андрій Сибіга, а також представники адміністрації США – Майк Волц, спецпредставник президента у справах Близького Сходу Стівен Віткофф та державний секретар Марко Рубіо».

Йдеться про доленносні перемовини про майбутнє України і в очі кидається знов особа «дипломатичного дилетанта» Ф.Єрмака. Його нікчемні дії та підпис під локументом (11.3.2020 р.), яким він «леґалізував «ОРДЛО», були першою зрадою України.

Вся 5-річна діяльність Єрмака в ОП паралізувала Міністерство закордонних справ, а «нашіптування» Зеленському, що Москва ніколи не піде на повномасштабне вторгнення – сприяло недовірі Зеленського попередженням союзників, зокрема, США, що стримало президента від кроків, які він повинен був здійснити після інформації про підготовку повномасштабної аґресії.

Протягом трьох скликань ВРУ, Єрмак був помічником на громадських засадах народного депутата від Партії реґіонів Е.Тедеєва. Тедеєв ніколи не виступав в парламенті, зате, голосував за антиукраїнські закони та підписав звернення до польського Сойму визнати боротьбу УПА «ґеноцидом» польського народу. 

Як “дипломат і переговірник», Єрмак прославився після ним організованого «сімейного відпочинку» Зеленського до Оману початком 2020 р. Після збиття українського цивільного літака та і досі заплутаного пояснення повернення з Оману. Почався ріст «перемовника», «дипломата» – 11. 2. 2020 р.він став керівником ОП. Вже місяць пізніше (11.3.2020). раптово, поїхав «перевірити» перемовини ТКГ у Мінську, де, не маючи на це юридичного права (сам юрист), підписав, фактично, визнання «ОРДЛО».

Це був перший дипломатично-переговірний «успіх» Єрмака, в якому можна знайти «вплив» українофоба і приятеля Е.Тедеєва. Важко пригадати щось, де Єрмак зробив щось корисне для України. Літання по світі та здача понад 3000 Азовців до рук московських людожерів, не дало жодного позитивного момента Україні. Та і останній візит до овального офісу Білого дому, задокументував, що «потужний переговірник», скинув уніформу «сантехніка», перед відвідинами Трампа, а Зеленському придбав новий костюк, в якому той виглядав сажотрусом (діалектне – коминар).

Зрештою, досі не відбулося жодного розслідування, щодо підозри, висловленої кількома політичними аналітиками та юристом С.Крижанівським у тому, що А.Єрмак, під іменем Козирь, працює на Кремль. А на посаді найбільш наближеної особи до президента країни такі справи потребують негайної перевірки.

Зрештою, перемовини зі США відіграють життєво важливу роль для України і тому слід залучити досвідчених професійних дипломатів, якими є С.Кислиця, К.Єлісеєв, В.Огризко, В. Чалий, Р.Безсмертний та ін.. Зрештою, слід притримуватися Конституції України, в якій ясно сказано:

«Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадян. Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав.» (ст. 102).»

Тут же мовиться і про роль МЗС: «Поточними справами зовнішньої політики безпосередньо займається Міністерство закордонних справ України: захищає інтереси держави, фізичних та юридичних осіб за кордоном, представляє на розгляд главі держави та урядові документи зовнішньої політики, надсилає директиви і дає вказівки дипломатичним представництвам і консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує і контролює їх діяльність». 

А далі зазначено, що: «Відповідно до завдань міністерства сформовано і його структуру: керівництво міністерства та його секретаріати, прес-служба, група послів з особливих доручень та група головних радників, генеральна інспекція, департаменти, управління – територіальні (регіональні), функціональні, адміністративно-фінансові, закордонні представництва України».

Тобто: В Конституції України нема жодного слова, яке б наділяло керівника адміністрації президента уповноваженнями, якими себе «наділив» керівник ОП А.Єрмак. Узурпація влади в Україні, ніким не обраною особою, є грубим порушенням Конституції України. За дотриманням Конституції повинні доглядати не тільки політики, але й усі громадяни, бо це основа існування будь-якої держави, а Україна – Парламентсько-президентська Республіка!

8.3.2025 р., Флорида

Здається це питання, взяте з п’єси всесвітньовідомого поета й письменника В. Шекспіра (1564 – 1616), є найвідомішим із його траґедії «Гамлет», яка була написана в 1601- 1602 рр.. «Гамлет» В. Шекспіра давно перетворився на афоризмами. Завдяки напруженому сюжету, наповненому гострими політичними та любовними колізіями, трагедія залишається популярною ось уже шосте століття. Кожне покоління знаходить у «Гамлеті» проблеми, властиві його епосі. Незмінно привертає увагу і філософська складова твору – глибокі роздуми про життя і смерть. Вона підштовхує кожного читача до своїх висновків.

Мотиви зради, злочину, любові завжди були поширені в літературі. Шекспір ​​умів помічати внутрішні коливання людей і яскраво передавати їх за допомогою слова, тому він не міг залишитися осторонь перерахованих проблем. Головна тема «Гамлета» – злочин, скоєний заради багатства і влади. Саме такі емоції викликають дії української влади, не тільки у громадян України, після, майже, шестирічного правління Офісу Єрмака і Зеленського.

Мотиви зради наявні у твердженнях декотрих політичних аналітиків, як Ю.Швець, чи С.Жирнов, стосовно таємного «сімейного відпочинку» президента України В.Зеленського та А.Єрмака, на той час помічника президента, досі не були спростовані, а твердження про зустріч Зеленського з Патрушевим – не була заперечена. Генерал Г.Омельченко в інтерв’ю на каналі YouTube Я.Кендзьор (16.1.2020: З ким чаював Зеленський) просив журналістів звернутися до Зеленського з питанням – з ким пив чай в Омані 8. 1. 2020 р.? Тобто, мотив злочину залишається?!

Мотив збагачення і влади в «Гамлеті», в діях президента при Офісі Єрмака, проявився у небаченій корупції, яка охопила не тільки різні державні інституції, але й Міністерство оборони. Узурпація влади в Україні, під дашком ОП», перетворила парламентсько-президентську Республіку на Офісно-президентську.

І тут приходить на допомогу шекспірівський Гамлет з понад 500-річним афоризмом, щоб поміркувати над питанням: Бути, чи не бути?

Оскільки найбільшим «надбанням», на шостому році абсолютної влади ОП та партії Слугів народу, є повномасштабна війна, то, на жаль, Офісно-президентська влада, своїми закликами «не робити паніку», «не вірити чужим», «наша розвідка краще знає» – просто, «запрошувала» до аґресії ворога. Це стало найважливішою причиною недооцінки, або свідомим вчинком керівництва країною.

Сучасне переслідування військових, в першу чергу, офіцерів, членів опозиційних партій, непокарання корупціонерів та зрадників, тісна співраця з членами незаконних (заборонених) партій у ВРУ та порушування Конституції і Законів України, відмова створити «Національний уряд порятунку» — є основною причиною критичної і воєнної ситуації в країні.

Прострочений президент з незмінним керівником свого офісу, а по сумісності – з «головним управителем» держави – головні винуватці бездіяльности влади на численні попередження загрози повномасштаьного вторгнення РФ в Україну. Їх слід було арештувати наступного дня, після вторгнення, і створити військовий уряд, до якого б не увійшов жодний ухилянт.

Цілковито зворотній план проробила кремлівська структура, яка, після трьох днів аґресії, не змогла провести запланований «парад перемоги» на Хрещатику. Ворог вдався до «купівлі» та вербування представників 5-ої колони, які, за певну суму, наводили ракети не тільки на позиції ЗСУ, але й на лікарні, школи, електростанції, на сусідів та, навіть, на похоронні скупчення людей. Замість запровадження смертної кари, як це водиться в цивілізованих країнах, зрадників, часто, відпускали, після якоїсь грошової кари, яка не перевищувала, навіть, суму їхньої «винагороди» за злочин.

Єрмаківська влада Зеленського довела країну до того, що українську дипломатію замінила особа, яка в дипломатії не має жодного, не тільки, досвіду, але й знань. На керівні посади призначалися не фахівці, але, якимсь чином, причетні до Єрмака. Вершиною деґрадації управління державою стало цілковите втручання політичного представництва, неграмотного у військових справах, до управління ЗСУ – і це під час провадження жорстокої й підступної московської війни проти України. Першим злочином Верховного головнокомандувача було безпідставне звільнення Головного і найуспішнішого українського Говнокомандувача Залужного.

Злочин чотириразового ухилянта Зеленського у звільненні був прихованим і до сьогоднішнього дня необґрунтованим, окрім повідомлення про звільнення Головкома італійському журналістові, громадськість довідала від італійців. Безпідставна заміна Залужного та звільнення дальших 16 бойових ґенералів і офіцерів сприяла активізації московської аґресії. Внаслідок популістської пропаґанди, мовляв, перезавантаження, «тотальні зміни» – все закінчилося захопленням московитами значної, звільненої під командуванням Залужного, території. То ж, втручання Зеленського та і незмінного «перемовника, дипломата, радника, керівника» Єрмака, які не немають «зеленого» поняття про працю та структуру армії, вплинули на здачу територій.

Окрім цього, «політичне керівництво» держави відповідальне за «захмарну» корупцію в Міністерстві оборони, яке призначалося і призначається Офісом президента. Справа не тільки в непрофесійності керівників цього відомства, але й у замовленні, через які подавалися на фронт забраковані міни.

Зрештою, що доброго зробив президент Зеленський, який обіцяв, вже майже шість років тому, мир, добробут, побороти кумівство, нові обличчя? Замість миру — виборці отримали війну; замість добробуту злидні, смерть, переселення, еміграцію; замість «нових облич» – одну – незмінну фізіономію Єрмака та «успішного» юриста Януковича – Татарова і його «незмінного» консультанта і українофоба Портнова; замість кумівства – вигаданого «лейтенанта» Баканова на важливу посаду голови СБУ.

Гадаю, цього досить, щоб Зеленському скористатися пропозицією ґенерала Омельченка: вибачитися перед своїми виборцями і зректися, письмово, свого «продовженого» мандата на президентство, який закінчився ще у травні минулого року. А далі: згідно з Конституцією України!

Саме така розв’язка, навислого над країною, питання Гамлета: Бути, чи не бути? Бо ж:

Україні і Українцям – БУТИ! Іншого нема.

5.3.2025, Флорида

Засоби масової інформації в Україні перевершують часи сумнозвісних 30-х р. минулого століття, коли українців позбавили української абетки, а замість неї «вожді пролетаріята» накинули українцям приховану російську. Тоді все відбувалося «в імені пролетарської диктатури», яку контролював «секретар ЦК КПСС» із самої столиці усього «пролетарського» – Москви. І для всіх «вільних і братських (хоч, мало б бути сестерських) республік» ідеолоґію призначала правляча «партія рабочих і крестян», бо всякі інші партії та, навіть, релігія були заборонені.

Саме 30-ті р. були найтрагічнішими для української нації, не тільки через Голодомор, який запровадила «партія рабочих і кртестян», який обійшовся українцям нечуваними втратами – понад 10,5 мільйона загиблих, які доведені вже не тільки українськими, але й іноземними істориками-дослідниками. До цієї суми слід додати ще й мільйони смертей українгської інтеліґенції, яка була винищена лише через те, що прагнула вивчити минуле свого народу, своєї історії, своєї мови. Штучнитй Голодомор 1932 – 1933 р. був спрямований проти селянства, як частина ґеноцидних планів московських головорізів.

Якщо комуністичній диктатурі Кремля вдалося зломити опір вольнолюбів-землевласників, бо ж сотки українських поселень залишилися незаселеними, то «небезпека» для імперії залишалася у містах – українська інтеліґенція. А вона, інспірована представником і впертим «ленінцем» українських комуністів М. Скрипником – не відповідала «ідеям Кремля» – творити «пролетарську культуру», керовану мовою пролетаріяту – російською. Тому в Україну, у січні 1933 р., Сталін надіслав українофоба П.Постишева, який став 2-им секретарем ЦК КП(б)У. Він зразу став шукати «ворогів народу».

Постишев виступав за застосування репресивних методів при проведенні колективізації і виконанні плану хлібозаготівель в Україні, за боротьбу зі «шкідниками» і «націоналістичною контреволюцією». Постишев був одним з найголовніших організаторів Голодомору.

 Всі труднощі й зриви здійснюваної тоді індустріалізації і колективізації в Україні, Постишев приписував «контрреволюційній» діяльності «українських націоналістів, що гуртувалися навколо М. Скрипника (1872 – 1933) і прикривалися його авторитетом». Скрипника піддали гострій критиці й звільнили від керівництва народним комісаріатом освіти. Можливо, тому, не маючи іншого виходу, Скрипник запобіг неминучій своїй ліквідації, вчинивши самогубство.

Смерть Скрипника – «ленініста-ідеаліста», який вірив у побудову соціалістичної України у складі СССР, сприяла Постишеву розгорнути криваву боротьбу з «українським націоналізмом», яку у ХХІ-ому ст. продовжує кремлівський диктатор Путін. Щоправда, Путін перевершив свого попередника, він вирішив здійснити Ґеноцид українців не голодом, але наймодернішою зброєю, яка зрівнює українські міста та села з землею.Путін розуміє, що залишати цілими міста і села не має сенсу – бо ж і так нема ким їх заселяти: великі території РФ також порідшали, завдяки війнам та еміґрацією (втечею від смерті)! А бомбардування атомного «саркофаґу» Чорнобильської АЕС є підтвердженням того, що в Кремлі за останніх понад 100 років імперські «вампіри» втратили не тільки людяність, але й почуття будь-якої відповідальности перед власним народом та нащадками.

Респресії 1937 – 1939 р. були зачисткою «національного мозку» – інтеліґенції, яка повірила, що «союз братських республік» є,справді, вільним, забувши, що «диктатура» – вилучає такі слова, як воля – свобода, бо ж вони є антаґоністичними до диктатури

До революції 1917 року М. Скрипник ішов цілковито в течії російського більшовизму. З українським визвольним рухом він зустрівся, коли прибув з доручення Леніна до України. Розуміючи вагу національного питання, як послідовний ленінець, понад усе ставив ідею світової пролетарської революції, яка, на його думку, мала принести справедливе розв’язання всіх соціально-політичних питань, у тому числі й національних. Але в практичній діяльності Скрипник наразився на вороже ставлення чужинецької за національним складом (особливо в її керівництві) КП(б)У до всього українського, трактованого нею як «контрреволюційне». Тому він повів боротьбу проти нігілізму («люксембурґіянства») в національному питанні, зокрема проти тодішніх керівників КП(б)У  Е.Кірінґа та Д.Лебедя, автора теорії боротьби двох культур. По усуненні їх з Української ССР Скрипник став ініціатором запровадження українізії.

Особливо велику діяльність у цій ділянці він розгорнув, ставши народним комісаром освіти, якому тоді підлягали всі галузі культурного будівництва. Під його керівництвом була завершена українізація преси, початкового і середнього шкільництва, значною мірою українізоване викладання у вищій школі. Крім того, Скрипник скликав 1927 року всеукраїнську (з участю вчених і з-поза УССР) правописну конференцію, внаслідок якої був опрацьований т. зв.  «скрипрниківський правопис», затверджений 1928 року, який усував русифікаційні впливи на українську мову.

На жаль, Постишев подбав, щоб довгорічна мрія Скрипника – дати можливість українцям розвивати українську мову, яка вже вживалася в українських школах та університетах – померла з ним. Присланий з Москви українофоб нашвидко організував «виправленну» тзв. «Скрипниківку», а зросійщений «Український правопис» появився у вересені 1933 р. з поясненнями, які зводяься до одного: він дуже відмінний від «Скрипниківки», бо «чистий» від «націоналізму та буржуазної культури».

Задля «наукового пояснення» причин «випралень» «Українського правопису», який був затверджений 1928 р., наведу хоч кілька пояснень «виправлень». «Основні виправлення стосуються ліквідації усіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар’єр між українською та російською мовами. В зв’язку з цим — а) ліквідовано націоналістичні правила щодо правопису іншомовних слів; б) викинуто з правопису форми, що засмічували сучасну українську мову архаїзмами, непотрібними паралелізмами, провінціалізмами; в) змінено правило про вживання роду в іншомовних словах; г) ліквідовано націоналістичне правило нормування географічних назв; д) змінено ілюстративний матеріал, що мав націоналістично-куркульський характер; е) внесено зміни в граматичну термінологію».

«Правопис, ухвалений М. Скрипником 6-го вересня 1928 року, скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар’єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами».

«Націоналісти намагалися українську мову протиставляти іншим мовам братніх народів нашого Союзу, особливо мові російській.»

Видатний революціонер, державник і патріот України М.Скрипник був найяскравішим прикладом того, як російська шовіністична большевецька зграя вміла «нагороджувати» активних і здібних людей, які вірили, що з московитами можна жити у союзі «рівних і незалежних респіблік. Звичайно, що, теоретично, «союз» вільних республік міг стати першим «прикладом» для Европи. Европейський Союз, який був заснований 6 країнами, а сьогодні існує у вигляді на основі Мастрихської угоди, підписаної 7.2.1992 р., став тим «союзом вільних держав» у якому всі мови вільні, відповідно – навіть найменша держава є рівноправним членом ЕС. На сьогодні Европейський Союз займає площу 4 233 255 км² ( 7-ме місце у світі), з населенням близько 445 мільйонів людей (3-тє місце у світі).

СССР називали «тюрмомою народів», а від самого початку його виникнення, за допомоги зрусифікованих яничар (приклад грузинських, українських, польських, єврейських та багатьох інших більшовиків-яничар) збереглася імперія з державною шовніністичною ідеолоґією, яка привела Московську імперію до нацизму гітлерівського зразка. Сучасна війна московської орди в Україні підтверджує «спадковість» першого російського царя Івана Ґрозного (1530 – 1584), яка проявилася, надіюся, у останнього «незмінного» президента тз. РФ і всієя Московії – В.Путіна. На основі звірств московських збройних сил в Україні – які перевершують звірства війська І.Ґрозного при руйнуванні окремих князівств, до прикладу – Новнородської республіки, коли 1546 р. під його керівництвом, московське військо, із 35 000 мешканців Новгорода, 27 000 стали жертвами небачених досі звірств московського «царства». Наступний «героїчний» злочин московських «м’ясників-різників» відбувся 262 роки пізніше, в козацькій столиці Батурині 1708 р., жетвою якого спалене і тотально зруйноване місто та 11-15 тисяч життів, разом з дітьм та жінками.

Після 476 років вчинок московських орків в Новгороді та 316 років після Батурина, орки московського «Володимира Жахливого» (Путіна), при віроломному вторгнені до України 2022 р., коли перевершили звірства в Новгороді та Батуриніпри допомозі наймодернішої зброї, танків, та літаків в українських містах: в Маріуполі, Бучі, Ірпені, Оленівці та ін.,бомбардуванням українських лікарень, навчальних закладів, електростанцій та житлових будинків. Злочини московії, які вчиняють москалі в Україні щодня є свідченням того, на Московії протягом століть ніщо не змінюється.

Совєтська влада тривалий час намагалася приховати деталі провадження кривавого процесу 1937-1938 рр., тому, певний час, доля української інтелектуальної еліти залишалася невідомою. Але на сьогодні, ми знаємо що таке Великий терор, Соловки та Сандормох. Ми знаємо, що вчинила радянська репресивна машина в період 1937-1938 рр. і що дійсно найголовніше – це зберегти пам’ять про те, що сталося в даний період і пам’ятати про той спадок, який залишила нам знищена Великим терором українська інтелектуальна еліта.

Після появи «Українського правопису» (1933), українську мову позбавили комуністи українців можливости розвиватися й збагачувати свою мову. Позбавлення «Скрипниківки» стало початком притуплюввання вродженого інтелекту українців, поєднаного з рідною мовою. Кожна мова розивалася тисячоліттями і вміщує в собі щось, чого бракує в іншій, бо її носії жили не тільки на іншій землі, але й в інших умовах. Тому і мови різноманітні – як і письмо, яке постало значно пізніше від мови.

Московські комуністичні ідеологи, появою сфальсифікованого «Українського правопису», накинули українцям російську мову, складаючи саму азбуку та виключаючи з ужитку слова, які дуже відрізнялися від «пролетарського московського язика». Доречно пригадати, що московський язик не є мовою етнічної групи, чи народу, бо він є штучним «язиком», який створив М.Ломоносов (1711 -1765). Тому зразки української мови можна знайти в історичних книгах та на стінах Київської Св. Софії (поряд з церковнослов’янською). Польський лікар Л.Л.Заменгоф (Zamenhof, 1859 – 1917) створив також штучну мову – Есперанто.

Започатковане в Україні Постишевим шукання «ворогів народу» довело країну до Великого терору 1937 – 1938, який і його самого знищив. Щоправда, українці, за той період втратили майже всю інтелігенцію – нау ковців, поетів і письменників та навіть Українську автокефальну православну церкву та українських комуністів, які діяли за часів Скрипника, було ліквідовано. Зазначимо, що заміна «Скрипниківки» на русифікований «правопис» була вагомим втручанням не тільки в заведену Скрипником українізацію, але й до подальшого ставлення до української мови та історії, яке досі спостерігаємо в українській політиці, в освіті молодшого покоління та, особливо, в телебаченні, радіо, про що не слід забувати! (Продовження буде).

26.2.2025 р.

Під сучасну пору, дуже подібне становище виникло в Україні, коли – з одного боку історики-науковці – мов би послідовники пророка Ісаї; а з іншого – державні посадовці, рештки комуністичної ідеолоґії, які не хочуть чути, що не вкладається у їхні, зазомбовані кремлівською ідеолоґією, голови.

Я отримав «Звернення», відомої наукової дослідниці Олесі Стасюк, Докторки історичних наук, Голови Національної асоціації дослідників Голодомору-Ґеноциду українців, Заслуженої працівниці культури України, яке викличе у кожної порядної людини не тільки огиду до держслужбовців та декотрих суддів, але й осуд поведінки антидержавних бюрократів.

Голос «волаючої в державній пустелі», докторки історичних наук О.Стасюк, почули. Але ж, не відреаґували так, як на «голос пророка Ісаї» – Ткаченко, Чуєва та Дробович – почули! Вони забажали знищити джерело правди – бо ж: 10,5 мільйонів українських жертв штучного Голодомору, які беззаперечно доведені, вказують на велику комуністичну брехню Кремля про 3, 5 мільйонів!

«7 грудня 2021 р., перебуваючи на стаціонарному лікуванні, о 21 год. мені зателефонував А. Дробович, та посилаючись на вказівку міністра культури О. Ткаченка, вимагав написати заяву про звільнення з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду та публічно звинуватити видатних українських дослідників Голодомору: В. Сергійчука, В. Марочка, В. Василенка, С. Маркову та ін. у фальсифікаціях та фабрикаціях досліджень; визнати, що втрати 3,5 млн. жертв Голодомору – єдино правильними. У іншому випадку у нього є дозвіл з Кабінету Міністрів України «знищити мене так, що навіть мої діти не знайдуть роботи в Україні»».

ЗВЕРНЕННЯ до Правоохоронних органів 31.01.2025 р.

Оскільки «Звернення» О.Стасюк вказує на поважні порушення базових законів та Конституції України: політичне переслідування за наукову та громадську діяльність, суддівське свавілля та повну бездіяльність правоохоронних органів України, то потрібно чим швидше пояснити всім громадянам України, що це перші кроки до диктатури. Порушення Закону про імунітет військових під час війни з ворогом, який хоче знищити державу, є також ознакою диктатури. Тому, під сучасну пору, важливо всім українцям пригадати слова чеського антифашиста Ю.Фучіка (1903 – 1943), який перед самою стратою закликав: «Люди, будьте пильними!» На Московії також починали диктатроства, а потім «вилупився» – російський фашизм!

Йосиф Сірка

Флорида, 2. 2. 2025

Судилище над бойовими офіцерами ЗСУ (включно з двома ґенералами), яке сколихнуло українську терплячу громадськість, дуже нагадує сумнозвісні судилища 1937-38 рр., відомі під назвою Трійка НКВД. Тоді, офіційно існувала «диктатура пролетаріята», під якою панувала кривава диктатура більшовиків.

Особлива трійка НКВД— орган позасудового винесення вироків в СССР, що існував під час Великого терору. Трійки формувалися зазвичай на рівні області. Складалися з начальника підрозділу НКВС, секретаря обкому партії і  прокурора. Ще раніше трійки при колегії ОДПУ  — попередника НКВД.

Існування трійок НКВД повністю суперечило нормам Конституції СССР 1936 року, згідно зі 102 статтею якої судові функції в СРСР реалізовувалися тільки судом; жодних позасудових органів Конституція СРСР не передбачала.

Судилище над генералами та полковником ЗСУ, які не тільки воювали, але й були нагороджені численними медалями за хоробрість та відвагу, дуже нагадує сумнозвісну «трійку НКВД», яка не керувалася законами і діяла в супереч Конституції. Хіба ухвалення закону у березні 2022 р., коли ВР України була додана до Кримінального кодексу стаття про так званий бойовий імунітет, не нагадує нам 30-і рр.? Саме цей бойовий імунітет надає можливість всім військовослужбовцям – не лише командуванню – під час відсічі агресору не підпадати під кримінальну відповідальність. 

Дивним, непрофесійним і замовленим здається обвинувачення генералів після восьми місяців, в той час, коли кримінальні справи розмінування мостів, через які окупанти швидко і без перешкодно заїхали аж на саму ЗАЕС, навіть, не згадують. Зрештою, численні корупційні оборудки – замовлення для армії, виготовлення зброї, на призупиненні оборонної промисловости, при закупленні зброї, при розподілі гуманітарної допомоги, при закупленні медичних апаратів, при будівництві фортифікаційних споруд, замовлення ліків, при закордонних відрядженях, при незаконних мільйонних пенсіях і т. Ін.

Складається враження, що українські судді, або ніколи не чули біблійну притчу, про жінку, яку фарисеї хотіли «укамінювати», за фальшивим звинуваченням у перелюбі. Фарисеї попросили у Христа поради – що робити? На що Ісус дав відповідь: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь!» Ісус знав правду про жінку і про те, що ізраїльтяни за таке звинувачення карали не тільки жінку, але й чоловіка, як співучасника. Звичайно, що для багатьох безбожних суддів в українських судах не можна навіть помітити не те, що «любов до ближнього», але й здорового глузду. Судилище над бойовими офіцерами започаткували вже суди над полковником і успішним розвідником Червінським, якого вже другий рік бездушні виконавці волі прихованого диктатора, якого «призначив» на посаду голови адміністрації президента Зеленського Патрушев під час «оманського таємного відпочинку» (згідно з різними твердженнями: 8.1.2020).

Складається враження, що прихована диктатура «сіямського близнюка» Зеленського – А.Єрмака спрямована на запровадження диктатури «кремлівського зразка». Різниця лише в тому, що московський «зразок», при кінці 3-ого десятка років правління, доходить до завершення, а український, незважаючи на «московський дух і методи», щойно хоче укріпитися, звичайно, «демократичними виборами», яким можуть «заважати» ті, які боролися і борються, не тільки за незалежну, але й демократичну Україну.

Тому нема що дивуватись, що численні спроби юриста Крижанівського, який зі звинуваченням у держзраді Єрмака, місяцями звертався до усіх відповідних інстанцій – йому їх повертали, знаходячи різні причини. Рік пройшов і Крижанівський «прозрів» – побачив «невтомного» держслужбовця та став переживати за життя американського президента Трампа. Доля адвоката Крижанівського нагадує нам трагічний період в історії незалежної 30-х рр. – трійки, яких, часом, нагадують троє судів, які «одностайно» засуджують українських борців за Україну, за звинуваченнями різних ухилянтів від військової служби, серед яких і багато кількаразові.

Оскільки диктатура є здійсненням влади, при якій влада, незалежно від форми та ставлення до неї, здійснює своє правління прямим, директивним шляхом, то саме це спостерігаємо в сучасній Україні. Владу сконцентрувала особа, яку ніхто не обирав, але, яку, на жаль, призначив президент, який став формальним знаряддям створення диктатури. Це особливо небезпечно, оскільки «контракт» президента Зеленського закінчився ще у травні минулого року, а ОП поводиться – мовби нічого не сталося.

Справа в тому, що Конституція передбачає тимчасовий перехід влади після спливу терміну обраного президента. Генерал СБУ Г. Омельченко вже давніше оприлюднив свою пропозицію переходу влади від простроченого проезидента до демократично обраної структури держави – ВРУ. Оскільки в країні не карають корупціоненерів, злодіїв та зрадників держави і колаборантів, тоце може викликати самосуд зі снайперськими рушницями.

Оскільки президент Зеленський у своїх закордонних виступах твердить, що Україна демократична держава, то будемо надіятися, що і керівник його офісу зрозуміє, що накопичення влади неконституційним шляхом і керовані телефоном судилища були причиною не одного народного повстання. А дух волі українців не змогли знищити московські орди в минулому, то не знищать і зараз, запровадлжуючи методи большевицьких трійок проти українських патріотів!

28.1.2025 р.