Українці в Польщі не пропали

Уже перші звітно-виборчі збори у теренових ланках Об’єднання українців у Польщі (ОУП) показують, що в найближчий час доведеться діаметрально міняти пріоритети і напрями діяльності організації.

oupАктивісти гуртка ОУП в Ілаві. Фото автора статті.

Першими серед 17 ланок Ольштинського відділу ОУП організували збори гуртки в Ілаві (26 квітня) та Срокові (4 травня).

Практично в обох випадках висновки щодо поточної праці ланок, активності членів, процесів асиміляції, роздумів про майбутнє, співпраці з Україною, а радше уваги України до своїх співбратів у Польщі, у тому числі й сотень тисяч українських громадян, були подібними. Не треба бути ясновидцем, щоби передбачити, що така ж проблематика озвучуватиметься і в інших теренових організаціях протягом усієї звітно-виборчої кампанії.

Без рідного слова нема українця

Ірландський патріот Томас Девіс, який жив у часи Тараса Шевченка, закликав: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію… Втратити рідну мову і перейняти чужу – се найгірший знак підданства…». Істина, що без рідної мови нема держави, без української мови нема українця, як без польської – поляка, а без німецької – німця, здається, для всіх зрозуміла. Тимчасом українці, нащадки вигнанців злочинної Операції «Вісла», щораз частіше забувають про неї. Нашою силою є пам’ять про прабатьківські землі, місця поховань наших прадідів, традиції, звичаї. І ми повинні боронити цю пам’ять як свою символічну територію.

Зі зворушенням доводиться згадувати ентузіазм, який охопив українців на зламі 50-60-х років минулого сторіччя, коли комуністична влада Польщі нарешті дозволила організувати українську освіту. У пунктах навчання, а потім і в українських школах появилися тисячі дітей. Перешкодою не було навіть і те, що до єдиного в ті роки українського загальноосвітнього ліцею в Лігниці дітям доводилося їхати понад 700 км в один бік. Порівнюючи з минулим, нині освітня картина невтішна. Куди краще освічені від своїх предків батьки часто вважають за недоцільне записувати дітей на навчання української мови або посилати в загальноосвітні школи з українською мовою навчання, які нині працюють у Лігниці, Ґурові-Ілавецькому, Перемишлі, Білому Борі. Удома теж не вчать своїх нащадків рідного слова, а повинні робити це від колиски. Тому вже й не дивує факт, що тих дітей, які все-таки потрапляють на уроки української мови, треба вчити рідної як іноземної. Не всюди там, де є українські діти, діє пункт навчання нашої мови. Нема його, зокрема, в Ілаві, яка колись славилася численними учнівськими класами, які вивчали рідне слово. Новообрана управа ланки ОУП під головуванням Любомири Жолудок зобов’язалася організувати навчання рідного слова. Є міста, наприклад, Ольштин, де можна було б утворити окрему українську школу. Попри прихильність самоврядної влади міста, чотириразові спроби організувати школу не увінчалися успіхом. Коло сотні дітей і далі вивчає рідну мову у міжшкільному пункті навчання. Не вдалося здійснити спільного проекту ОУП та ольштинського пароха УГКЦ о. Івана Галушки, який передбачав створення в дитсадку однієї групи українських дошкільнят. Знайшовся дитсадок, готовий надати підтримку, декларувало ольштинське самоврядування, а самі ж батьки не зацікавилися справою, бо, мовляв, далеко возити дітей до цього садочка – майже в центрі міста.

Безперечно, у вирішенні освітніх проблем потрібна постійна підтримка ОУП, починаючи від головної управи у Варшаві. Там повинна бути людина, яка би професійно займалася освітніми питаннями, у тому числі й видавництвом підручників та забезпеченням кваліфікованих кадрів. Останнім часом «розчинилися» щорічні конференції в Україні, які вона підтримувала. Нереґулярні поїздки вчителів до Львова не завжди вистачають для збагачення знань. Вагоме слово у справі освіти української меншини, як це вже траплялося раніше, повинна мати Україна. Постійна підтримка материка, організування щорічних поїздок та активного відпочинку учнів, ознайомлення їх з духовною батьківщиною необхідні нам, як кисень.

Чітка мета гуртує громаду

Дуже багато у збереженні тотожності залежить від громадської активності в терені. Проте українці щораз менше і менше хочуть присвячувати свій час на працю для свого ж оточення, на зберігання батьківського слова і прабатьківських звичаїв і традицій, а навіть на пасивну участь у заходах, організованих із щораз більшими зусиллями і зменшеним фінансуванням. Та коли, однак, кожна окрема громада має окреслену мету, вона гуртується навколо неї і готова до спільної праці. Зростають шанси на припинення асиміляції. Українці Ілавщини протягом багатьох років мали окреслені пріоритети і завдання, хоч активність ще в УСКТ-івські часи починалася в піділавському селі Тинвалді. Там вели навчання української мови, організували купальські вечори та ряд інших заходів. Пізніше, коли, загально кажучи, села почали міґрувати до міст, активізувалася Ілава. Там, щоправда, без участі міського самоврядування, але громадським чином, вели навчання української мови громадські вчителі, зокрема Стефанія Герчак і Євген Пушкар, колишній учитель бартошицького педліцею. Потім навчання припинилося, хоч уроки релігії продовжуються. А це означає, що дітвора є. Нема зате вчителя української мови. Новообрана управа ілавської ланки ОУП визначила собі пріоритет – вирішити відкриття пункту навчання української мови. Ілава узагалі згуртувалася навколо побудови свого храму. Це було нечуване піднесення. Зі зруйнованих будинків газового заводу зусиллями ілав’ян удалося створити храм, світлицю ОУП і приходство. Ілавська парафія територіально найбільша в Польщі, але, з огляду на кількість парафіян, одна з менших. Українські прихожани проживають у трьох воєводствах: Вармінсько-Мазурському, Мазовецькому і Куявсько-Поморському. Це велика територія, хоч досить мало людей, але, як треба, активних. «А це, – сказав якось ілавський парох УГКЦ Ярослав Гостинський, – означає, що ми далі існуємо як українська громада. Це – видимий знак. Є церква, є парафія і є сповідники віри, та ще й на вулиці митрополита Андрея Шептицького. Ми своєю присутністю та активністю свідчимо про те, що українці, греко-католики тут не пропали. Ми були, є і будемо». Українська Ілава має ще одну особливість – взірцеву співпрацю з ланкою ОУП. «У цьому випадку, – як підкреслює ілавський парох, – велика заслуга Степана Герчака (головував 18 років до останніх виборів), який не лише є головою ланки ОУП, але й головою парафіяльної ради і паламарем. Завдяки цьому ланка міцно пов’язана з парафією. В Ілаві не відчувається поділу між парафією та ОУП. Це ті самі люди. Ми всі разом працюємо для добра Церкви і нашого народу, а також ширимо добре слово про українців». Основним спільним культурним проектом ланки ОУП і Церкви є щорічні «Післяобіддя з українською культурою», організовані в ілавському амфітеатрі (цього року він відбудеться 17 червня). Українці Ілави підтримують і українських заробітчан, знаходячи їм працю, а також поселяючи у вільних помешканнях.

oup-SrokowoАктивісти гуртка ОУП у Срокові. Фото автора статті

Сроківська ланка ОУП (у Кентшинському повіті) активізувалася завдяки проектові «Відкриття культурного сезону українців на Вармії та Мазурах», який розпочався 23 роки тому і продовжиться цього року 11–12 серпня. З часом сроківська початкова школа радо приймала запропонованих ланкою ОУП народних майстрів з України, які вчили дітвору художнього ремесла. Традицією сроківської ланки ОУП стає участь учнів пункту навчання української мови у щорічних престижних оглядах коляд і вертепів у Венґожеві. Сроків’яни не мусять вже їхати зустрічати юліанський рік далеко від дому. Вони мають змогу робити це у Сроківському будинку культури, з яким ланка ОУП плідно співпрацює вже чверть століття. Усе це сроківські українці хочуть продовжувати, одночасно плануюють організувати презентації українських художніх фільмів, мріючи передусім про стрічку «Кіборги» і зустрічі з цікавими людьми.

Вже багато років українці в терені не можуть дочекатися членських квитків, а управи ланок – матеріалів, які дозволили би вести документацію гуртків. І в ході цієї звітно-виборчої кампанії на ці недоліки звертається увага.

Звітно-виборча кампанія в низових ланках на Вармії та Мазурах, де українців і гуртків ОУП найбільше, продовжується. Вона повинна закінчитися, згідно з рішенням Головної ради ОУП, до кінця червня поточного року. Іноді доводиться скликати членів по два рази, бо присутність буває дуже незадовільною, однак є надія, що якщо термінів не буде дотримано, то все ж таки в липні найменш активні ланки свої статутні зобов’язання виконають.

Новообрана управа гуртка в Ілаві: Любомира Жолудок – голова; Зеновій Грабовецький – заступник голови; Лідія Кріль – секретар; Дарія Місило – скарбник, Єлисавета Левчик, Ярослав Демко, Степан Герчак – члени.

Ревізійна комісія: Роман Бараник – голова; Ольга Дембіцька, Юрій Тхір – члени.

Делеґати на конференцію Ольштинського відділу ОУП: Любомира Жолудок, Степан Герчак.

Новообрана управа гуртка у Срокові
: Богуслава Табака – голова; Іванна Оринчак – заступник голови; Дарія Оринчак – секретар; Ольга Оринчак – скарбник; Богдан Старух, Ярослав Стадник – члени.

Ревізійна комісія: Володимир Галак – голова, Володимир Мадай, Яків Мязга – члени.

Делеґати на конференцію Ольштинського відділу ОУП: Богуслава Табака, Іванна Оринчак, Богдан Табака.

Джерело: nasze-slowo.pl

Опубліковано Українці в світі.