Не раз доводилось сперечатися зі знайомими, особливо зі зросійщеними українцями, про роль та значення української діаспори в історії України. Мої оповідки про ветеранів Армії УНР, які жертвували гроші на українські музеї, видавництва, журнали і газети переважно не справляли враження на співрозмовників.
Часто люди з недовірою перепитують: «Чому ж ми ніколи про це не чули?». Чимало визначних емігрантів зневажливо ставились до піару власної благодійності. Шляхетність погано уживається із самохвальством.
Проте, така скромність не завжди була корисною Україні. Наприклад, протягом багатьох років різні емігрантські середовища щедро підтримували дитячі та старечі притулки на Донбасі та Слобожанщині. На жаль, десятки, а може й сотні тисяч доларів, пожертвуваних на ремонти, придбання меблів, одягу, ліків, іграшок, облаштування санвузлів, виплата стипендій молоді із бідних родин, лишилися непоміченими для широкого загалу українців та мешканців східних областей зокрема.
Гадаю, що такі акції, особливо на Донбасі, мали б широко висвітлюватися – бодай у місцевій східноукраїнській пресі. На кожному кроці потрібно наголошувати: придбано за гроші українських націоналістів, відремонтовано за кошт нащадків петлюрівців і т.д. Брендувати подарунки відповідною символікою. Бо народ нерідко думає, що той чи інших притулок відремонтований за гроші Ахметова, – не підозрюючи, що це дар української діаспори.
Ось лише кілька прикладів благодійності наших братів з УПЦ в США, зокрема парафії Святого Андрія Первозванного у м. Савт-Бавнд-Брук (відомого осередку українського православ’я, заснованого Патріархом Мстиславом І – колишнім хорунжим Армії УНР):
– Придбання продуктів для незаможних пенсіонерів на Донеччині та Луганщині;
– Придбання памперсів для всіх мешканців Маріупольського старечого будинку (на весь рік);
– 1000 захисних щитків і понад 8000 антисептиків для лікарів і військових.
Велика подяка нашим братам і сестрам з Ukrainian Orthodox Church of the USA, які люблять Україну не гучними словами, а тихими справами.
Павло Подобєд
