Розкажу про українців Білорусі

Lozynskyj_Askold_01_02Поїхав я у Білорусь зустрічати і запізнати українську діаспору. Був я там 14 років раніше. Тоді відвідав столицю Мінськ та етнографічні землі Полісся на Берестейщині. Тепер знов Мінськ, а згодом поїхав на південний схід у сторону Могильова і Гомеля.

Білорусь країна політичного застою. Мало змінилося за 14 років. Можна і сьогодні зустріти серп і молот на будинках. Радянська спадщина відчутна. Пам’ятники Леніну, назви вулиць Совєтська, Леніна, Кірова, Калініна. Одначе, парки, газони прибрані, дороги асфальтовані. Будівлі не погані, відремонтовані і навіть цікаві архітектурно. Техніка запрацювала майже за нормами західного світу. Як казали колись в Італії, за диктатури Муссоліні примусив поїзди прибувати за графіком. У Білорусі також порядки завдячують доброму, хоча авторитарному господарю. У бідних демократіях немає такого порядку. Білорусь країна бідна, люди також, але при порядку. Кажуть що коли б Олександр Лукашенко не надуживав авторитаризмом при виборах, його і так обрали б, тільки меншою перевагою голосів. Тут російський тиск надзвичайно відчутний.

Українці дружать з білоруським населенням, але влада Білорусі остерігається імпорту з України демократії. Тому тримає стислий нагляд і контроль. Тим більше цей контроль над населенням і зокрема над українським залежить від Москви. Вплив Москви для Лукашенка обтяжний але потрібний і корисний для економіки та його утримання при владі. Натомість дипломатичні відносини між Україною і Білоруссю одночасно трагічні і викликають іронію.

За різними підрахунками у Білорусі проживає десь 200,000 українців з яких хіба 40,000 громадяни України хоча на обліку в українському консульстві тільки 11,000. Останній перепис з 2009 року налічив тільки 160,000 українців. Кількість автохтонів ніхто не зміг мені обчислити. Вони знаходяться переважно на Берестейщині у області Західного Полісся. Їх ніхто окремо не лічить.

Посольство України у Мінську це нова і елегантна будівля і на престижному місці, напроти Посольства Росії і поруч з Посольством США. Під вікнами Посольства у парку знаходиться пам’ятник Шевченкові. Крім Посольства працює ще генеральне консульство у Бресті та почесний консул у Гродно. Відношення та співпраця з діаспорою більше ніж задовільні. Інколи в приміщенні Посольства проходять заходи за участі діаспори.

Працюють в Білорусі різні крайові, регіональні і міські громадські організації та об’єднання: Ватра, Заповіт, Січ, Дніпро, Верховина тощо. Є домовленість на державному рівні про українськомовні освітні факультативні заняття. Поки що їх нема. При цьому існують курси української мови для дорослих у Мінську, Гомелі. Недалеко від Мінська існує дуже цікавий самодіяльний музей українського побуту під назвою “Рідні джерела” де знаходяться експонати одягу, рушників, ляльок виробництва з льону, писанки, тощо членкині організації «Січ».

Крім Мінська вдалось відвідати громади у Могильові і Гомелі. Також поклонився перед Хрестом — пам’ятником Великого Голоду 1932-33 у Довську спорудженого ще у 2003 році українською громадською організацією «Січ» з Мінська на території Білоруської Православної Церкви Московського Патріархату. Священник настоятель цієї церкви був білорусом одначе з бабцею в Україні. Історія символізму спорудження як і місця спорудження полягала у тому, що у час Великого Голоду 1932 українська жінка з Черкащини з двома дітьми втікала пішки від голоду і врятувалася на цій території завдяки добрим людям білорусам. Цю історію пізніше розповів правнук тої жінки який був членом української діаспори в Білорусі. У 2018 році той хрест потребував заміни і на його місце встановлено залізний хрест із символічними 5 колосками, один з яких зламаний. На цей раз до акції за долучилося і Посольство України. Цікавими явищами при цьому і мабуть не випадковими що у 2018 році отцем настоятелем у тій Церкві був українець з Рівенщини, а сьогодні є священик з Тернопільщини.. Правда слова Голодомору не використовується бо Великий Голод 1932-33 не визнаний геноцидом владою Білорусі. От яскравий приклад як і в яких обставинах працюють українці у Білорусі.

Білоруське законодавство не дозволяє безпосередню фінансову допомогу суспільно громадським організаціям з-за кордону. Тому до цього прийшлось підходити обережно. Для прикладу можна навести декілька конкретних прикладів:

Домовились влаштувати при освітній інституції в Україні літній табір української мови вже у липні-серпні 2000 для українських підлітків з Білорусі. Це дасть можливість їм не тільки вивчити рідну мову але також побути в українському довкіллю.

До більших проблем наших громад у Білорусі належить відсутність приміщеннь для постійної праці. У цьому інколи допомагає Посольство України а також білоруські громадські організації типу Товариства Білоруської Мови, яка теж має проблеми в Білорусі. Розглядалися можливості профінансувати оренду приміщень для українських громад приймаючи саму оренду на себе та даючи можливості користування українській громаді. Місцеві організації повинні підшукати відповідні приміщення. Я погодився ангажувати різні заходи українських допомогових та громадських організацій та фундацій.

Обговорено також влаштування Інтернетного банку даних для активізації комунікаційних мереж української молоді по цілому світу.

Українська діаспорна громада у Білорусі специфічна і заслуговує на окреме зацікавлення з боку України та організованої західної діаспори. Білорусь сусідня держава, яка охоплює також етнографічні українські території. Формально вона під сильним впливом Москви. Українська громада тут політично свідома хоча більшість тут походить також з важко зрусифікованих земель України, наприклад Чернігівської області яка межує. Якщо ще треба переконувати про доцільність зв’язку і допомоги то мушу згадати, що недалеко від міста Могильова у Білорусі я мав нагоду побачити річку Дніпро.

6 червня 2019 Аскольд Лозинський

Опубліковано Українці в світі.