Усе це наповнило театральну залу в Гайльбронні цього особливого вечора, що мав назву «Візерунки долі». Ініціаторкою проєкту є українська дизайнерка Ольга Дрозд, чия соціальна ініціатива вже давно вийшла за межі України.

Вперше в Німеччині вона представила унікальну колекцію суконь, вишивка на яких нерозривно переплетена з життєвими історіями українських жінок — жінок, які знайшли в собі мужність розповісти про свій досвід війни, про свій біль, втрати та про силу, що допомагає їм жити далі після того, як найцінніше було відібране жорстокою війною, розв’язаною Росією проти України.

Організатором заходу виступило Німецько-українське товариство Гайльбронна під керівництвом Анастасії Козак, яка наголосила на важливості таких культурних ініціатив для української громади в Німеччині.

«Візерунки долі» об’єднали гостей із Гайдельберга, Нюрнберга, Дюссельдорфа, Мюнхена, Лейпцига та багатьох інших міст Німеччини.

Вечір розпочався зі зворушливого вшанування пам’яті тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. Присутні схилили голови в глибокій вдячності перед кожним захисником і захисницею України, перед світлою пам’яттю тих, хто пожертвував життям заради нашого майбутнього. Зала наповнилася звуками Державного Гімну України, які подарували відчуття впевненості та надії.

Особливою честю стала присутність Генерального консула України в Мюнхені Юрія Никитюка. Він підкреслив значення таких заходів для жінок, які пережили тяжкі втрати, але не зламалися, які виховують дітей, підтримують свої родини та допомагають Збройним силам України.

Після цього завіса відкрилася для найемоційнішої частини вечора.

П’ятнадцять моделей вийшли на сцену театру в сукнях із вишуканою вишивкою — символами жіночої сили, болю, любові до життя та людей. Усі погляди в залі були прикуті до них.

Цими моделями стали українки, які нині живуть у Німеччині й чиї життя назавжди змінила війна. Серед них були жінки, які втратили чоловіків на фронті, чекають повернення своїх рідних із російського полону або втратили свій дім.

Кожна сукня мала символічну назву — «Між сиренами», «Лінії долі», «Повернення додому» — і супроводжувалася відеоісторією, що розповідала про долю жінки, якій вона була присвячена.

Відеоісторії про кожну з героїнь і субтитри німецькою, створила Аліна Бурдейна, студентка академії мистецтв.

З кожною новою історією глядачі ближче знайомилися з героїнями вечора. Вони говорили про втрати, страхи, надію та найглибші почуття свого серця. Атмосфера була настільки довірливою, теплою й проникливою, що ніхто в залі не міг залишитися байдужим. Сльози не приховувалися. Емоції не стримувалися. Ці історії торкалися самого серця і дозволяли присутнім відчути біль та силу цих жінок.

Особливої глибини презентації надали розповіді Ольги Дрозд про кожну сукню. Вручну зроблений стібок ніби розповідав історію жіночої долі — про характер, життєвий шлях, біль і надію нашого часу.

Тут про стійкість і мужність говорили не слова, а самі нитки, спрямовані рукою мисткині. Сукні стали набагато більшим, ніж просто модою. Вони перетворилися на символи захисту, пам’яті та незламності.

Можливо, саме в цьому прихована й особиста правда самої Ольги Дрозд. Як вдова, вона носить у своєму серці біль втрати чоловіка. Можливо, тому її вишиті візерунки часто промовляють голосніше за слова. Через орнаменти, кольори, тканини та форми вона прагнула передати те, що сьогодні хвилює українських жінок у всьому світі.

«Ми бачимо красиво вдягнену жінку, але не знаємо, який тягар вона несе в собі», — каже дизайнерка. Ця думка стала головним посланням проєкту.

«Йдеться не про жалість, — наголошує Ольга Дрозд. — Йдеться про те, щоб побачити, вислухати й зрозуміти».

Наприкінці дефіле вона особисто вручила кожній учасниці подяку — момент, сповнений тепла та вдячності.

Ініціатива привезти цей соціальний проєкт до Гайльбронну належить Олені Хаваліц, заступниці голови Німецько-українського товариства.

«Ми хотіли показати Німеччині Україну через людські долі — не лише через новини та цифри», — пояснила вона.

«За останні чотири роки ми організували багато заходів на підтримку України. Але такого відгуку ще не бачили. Люди плакали, дякували та говорили, що лише тепер зрозуміли, що приховується за усмішками українських жінок», — розповіла Олена Хаваліц.

Серед почесних гостей були Марійка Ковалишин, голова Організації українських жінок у Німеччині, Еліна Чернова, громадська діячка та мати лауреата премії «Оскар» Мстислава Чернова, а також Ріна Соболевська, голова нюрнберзького благодійного об’єднання «Menschlichkeit spenden e.V.».

Особливу атмосферу створили музичні виступи Анни Доблер, яка також була ведучою та перекладачкою вечора, а також німецької співачки Марлен Маас із Аахена, яка переклала українську пісню «Ой у лузі червона калина» десятьма мовами світу, побувала в Україні під час війни, дала безліч концертів.

Вражаючий танцювальний виступ юної мисткині показав не лише страждання війни, а насамперед силу жінки, її незламність, характер і шлях до перемоги.

Світлі почуття наповнили залу. Вони перетворилися на потужну енергію, яка об’єднала всіх присутніх. Натхненні цим духом стійкості, учасники та гості були одностайні:

Цей проєкт має подорожувати не лише Німеччиною. Його повинна побачити вся Європа.

Вечір відбувся завдяки Анастасії Козак, голови НУТ, її доброти, небайдужості, матеріальної та моральної підтримки.

Дякуємо за вашу людяність у цей непростий для України час.

Віра Марущак
письменниця, журналістка.

30 травня – 7 червня 2026 року

Ванкувер та Одеса зміцнюють історичні побратимські зв’язки через культуру, солідарність та людську взаємодію

ВАНКУВЕР, Британська Колумбія — З 30 травня по 7 червня 2026 року у Ванкувері відбудеться другий щорічний «Тиждень Одеси у Ванкувері» — масштабна гуманітарна та культурна ініціатива, організована Maple Hope Foundation та Ukrainian Cultural Society (Ванкувер) в межах офіційного партнерства між містами-побратимами Ванкувером та Одесою.

Програма цього року об’єднає культурні події, публічні мистецькі інсталяції, освітні ініціативи, благодійні заходи та громадську активність, покликані зміцнити зв’язки між двома містами та підтримати мешканців Одеси в умовах триваючої російської війни проти України.

У день народження Одеси, 19 травня, організатори мали честь отримати офіційну Прокламацію від Мера та Міської ради Ванкувера, яка засвідчує підтримку та визнання Тижня Одеси у Ванкувері.

Ця Прокламація є важливим визнанням історичного зв’язку між Ванкувером та Одесою, які є містами-побратимами з серпня 1944 року, а також підкреслює важливість зміцнення культурних, гуманітарних та громадянських зв’язків між нашими громадами сьогодні.

«Вітаю, Одесо! Хочу, щоб ви знали: ми думаємо про вас. Ми щиро любимо вас тут, у Міській раді Ванкувера. Ми підтримуємо вас і стоїмо поруч з вами у солідарності», — сказав мер Ванкувера Кен Сім під час церемонії проголошення Прокламації на підтримку Тижня Одеси у Ванкувері.

Одеса стала містом-побратимом Ванкувера під час Другої світової війни — у той час, коли поранені канадські військові поверталися з фронту, а місто Ванкувер готувало житло, реабілітацію та підтримку для мужніх чоловіків і жінок, які боролися проти нацизму. Сьогодні історія знову перегукується із сучасністю.

«Поки українці захищають свою землю та свободу, Одеса приймає поранених військових, підтримує родини загиблих і внутрішньо переміщених осіб та продовжує жити під постійною загрозою російських ракетних і дронових атак. Діти в Одесі досі навчаються під час повітряних тривог. Мешканці проводять ночі в укриттях, а вранці прибирають зруйновані культурні та історичні пам’ятки після масованих атак», — говорить Світлана Комінко, співзасновниця Maple Hope Foundation.

«У такі моменти надзвичайно важливо, щоб Одеса та її мешканці відчували: далеко за океаном, у Ванкувері, є люди, яким небайдужа їхня доля. І ця турбота вимірюється не лише словами, а й конкретними та дієвими вчинками. Від людини до людини. Від громади до громади. Саме так молодший брат Ванкувер піклується про старшу сестру Одесу, яка цього року святкує своє 618-річчя», — зазначає Ірина Мітнович, співзасновниця Українського культурного товариства.

Програма Тижня Одеси 2026 включатиме:

• Офіційну церемонію відкриття та вручення Прокламації від Мера Ванкувера (19 травня);
• Зустріч у форматі запитань і відповідей з українським громадським діячем та волонтером Сергієм Стерненком (30 травня);
• Інтерактивну публічну мистецьку інсталяцію «Одеса Live. Пряме з’єднання Ванкувер–Одеса» у Ґастауні (1–5 червня);
• Марш солідарності «Ванкувер крокує заради Одеси — через океан» на підтримку поранених ветеранів Одеси (6 червня);
• Благодійну вечерю, присвячену кулінарній та культурній спадщині Одеси (6 червня);
• Презентацію книги та бранч «Одеська кухня», присвячені багатокультурній історії та традиціям Одеси (7 червня).

Ключовою благодійною ініціативою Тижня Одеси 2026 стане збір коштів на дрони-перехоплювачі для південних регіонів України у партнерстві з Благодійним фондом Сергія Стерненка.

Ініціатива також має на меті протидіяти російській пропаганді через сторітелінг, громадську освіту, культурну дипломатію та безпосередній зв’язок між людьми у Ванкувері та Одесі.

Минулорічний Тиждень Одеси приніс дух Одеси до Ванкувера через концерти, кінопокази, історичні дискусії, кулінарні події та благодійні ініціативи на підтримку поранених військових, матерів полеглих захисників, культурних установ та дітей Одеси.

«Тиждень Одеси у Ванкувері» демонструє, що побратимські відносини між містами є не просто символом, а живим проявом міжнародної солідарності під час війни.

Йосиф Сірка

До дня народження історика, політолоґа, дослідникака, українського діяспорного діяча, довгорічного редактора Літопису УПА Петра Йосифа Потічного

Істерика, навіть, поважних польських політиків (включно з президентом ПР К. Навроцьким), стосовно присвоєння назви Окремому центру спеціальних операцій «Північ» ССО ЗСУ почесного найменування «імені Героїв УПА», побила всі рекорди безглуздя, нетолерантности до героїв сусіда, спроби диктувати сусідовсі кого він може вважати героєм, а кого ворогом.

За попередників президента Навроцького, складалося враження, що два сусідні народи – Польщі та України, нарешті, стали на шлях, який їх об’єднує у боротбі зі споконвічним ворогом, який століттями намагався знищити поляків і українців, щоб їх зробити «додатком» до проголошеної імперії, під украденою назвою Росія!

Багатостраждальні українці, які найцбільше постраждали від сусідів у ХХ ст., мріяли про мирне сусідство, хоча б з поляками, з якими успішно боролися проти турків і жили у спільній літовсько-україньско-польскій державі. Тому укранці погодилися на відкриття військового меморіалу «Польські орлята» (травень 2022), які в українській пам’яті боролися 1918 – 1919 проти ЗУНР.

Мер м. Львів Садовий, з цієї нагоди висловив думки та бажання обох народів:

«Багато чого в історії було між українцями та поляками. Могили наших предків по обидва боки кордону є свідками конфліктів і взаємних кривд. І хоча це давні справи, часто вони ставали на перепоні взаєморозумінню. А наш спільний ворог ще й вдало підливав олії до вогню. Ця війна показала хто друг, а хто ворог. Нехай ці леви на Польських військових похованнях у Львові, які свого часу були об‘єктом суперечки та стояли закритими, стануть кроком до остаточного взаємного прощення за минулі кривди». (підкр. ЙС).

Ультиматуми, які пролунали на адресу українського президента В.Зеленського, викликали не тільки обурення в Україні, але й підозру, що дехто в Польщі «забув» про «взаємне прощення» і не подивився на історію боротьби найближчого сусіда, який був не тільки «ворогом», але й «спільником». В науковому світі історичні проблеми залишають досліджувати та аналізувати науковцям – історикам. Польський президент Навроцький, як історик, повинен би це знати краще, ніж будь хто з його політичних радників.

Щоб не лякати польських виборців воїнами УПА, то нагадаю історикові Навроцькому, що «найнебеспечнішим ґлобальним Упістом (УПА)» досі залишається відомий боєць УПА – Петро Йосиф Потічний – 97 років! Він приєднався до лав УПА 15-річним – боровся з німецькими і совєтськими окупантами, зі загонами Армії Крайової (якою керувала екзильна польська влада в Британії), був учасником Корейської війни. Сьогодні, у свої 97 років, П.Й.Потічний відомий не тільки як один з найстарших борців УПА, але й науковець, якого два китайські університети оголосили почесним професором, який «допоміг» китайським історикам звернути увагу на історію Незалежної України. П.Й.Потічний, як ніхто інший, приклався до очищення московського бруду про діяльність УПА, яким досі послуговуються різного роду популісти-політики, для яких важлива не істина, не правда, але ефект брехливої пропаґанди.

П.Й. Потічний, відомий науковець, який не тільки першим заговорив про велику траґедію двох сусідніх народів – поляків та українців – взаємознищення – на прикладі рідної Павлокоми та сусідньої Сахрині. «Павлокома 1441 – 1945. Історія села», Торонто, 2001 (576 стор.). Це вперше, коли науковець не звинувачує когось, не засуджує, але подає інформацію. Коли б він був пропаґандистом-популістом, то починав би з того, що поляки його батька два рази арештовували (1938 та 1939 рр.), а совєтські «визволителі» арештували 1940, а 1941 розстріляли.

Мама залишилася з трьома близнюками, з яких Петро був «найстаршим» і вже через чотири роки «відпустила» Петра Йосифа до УПА – яка була одинокою структурою опору знищення українців, чого сподівалися німці (які мріяли заселити українські землі), москалі – мріяли зросійщити, а хто не бажав, то його чекала доля батька дітей Потічного Петра – розстріл. На жаль, серед поляків-сусідів були й такі, які хотіли позбутися українців. Тобто, українці Павлокоми не могли рахувати на допомогу від жодної адміністрації, яка мала владу над цією територією під час Другої світової війни!

Мама синів Петра Потічного вважала своїм обов’язком хоч одного сина відправити до УПА, яка охороняла, вірніше, обіцяла охорону від аґресорів. 15-річний Петро Йосиф брав участь у різних пропаґандистських рейдах УПА, які заносили летючки до Словаччини, в яких попереджали населення, щоб непіддавалося на московські обіцянки та пропаґанду. Після ґеноцидного вчинку комуністичного уряду Польщі проти лемків, УПА не залишилось нічого іншого, як пробратися до американської зони у Західній Німеччині.

Петрові Потічному вдалося – він пробрався до Баварії – до американської зони, а згодом емігрував до США, де вступив до війська і брав участь у Корейській війні. Оскільки американські солдати мали змогу безплатно здобувати вищу освіту, то, демобілізований Петро скористався цією нагодою. Після здобуття відповідної кваліфікації, він отримав місце в університеті канадського Гамільтона та поставив перед собою завдання внести правду про історичні події, пов’язані з УПА.

У своїх наукових працях Потічний завжди дотримувався вірних джерел, уникав припущень та фальші і пропаґанди. Тому вже 20 років тому оголосив «війну» брехні про УПА. Неймовірний сплеск ненависті проти героїв УПА у декотрих політиків ПР цілковито протирічить інтересам Польщі і, складається враження, що справжні ляльководи «обурення», «ультиматумів» випробовують на тих, у кого коротка пам’ять – про «братні» народи, та «вічний інтернаціоналізм» – в якому кремлівська зірка сяє на увесь світ!?

А якщо хочете правди про УПА, то шукайте її у історика, політолоґа, дослідника рідного краю, який з 1973 р. був співзасновником, згодом, редактором «Літопису УПА – з 1976 – 2011 вийшли друком 92 томи. Окрім того він є автором 30 книжок та кілька сот наукових і публіцистиxних статей. Цілковито новий підхід до досліджень продемонстрований у виданні англійською мовою

«The Ukrainian Village of Pavlokoma: A Demographic Study» by Peter J. Potichnyj and Peter J. Yakob (2025), що робить авторів новаторами в історичних рослідуваннях.

Саме життєвий і творчий – науковий шлях Петра Йосифа Потічного руйнує ворожі пропаґандивні штампи та міфи про УПА, які «просочуються» у декотрих польських політиків, які не розуміють, що «прощення» є складовою не тільки християн, але й цивілізованого світу.

Торонто, 2.6.2026 р.

В Україні, у місяці травні, щороку відзначається «Свято Героїв». У цей День пам’яті ми вшановуємо та згадуємо усіх, що віддали своє життя у боротьбі за самостійну соборну Українську Державу. Їхня жертва та мужність ніколи не сміють бути призабуті.

Історія України переповнена героїчними чинами та героями – починаючи від Княжої доби, до Козаків Гетьманської доби, Гайдамаків, Січових стільців, героїв Крут, вояків Армії УНР, УГА, Дивізії, ОУН, УПА, героїв Небесної Сотні, та сучасної національно-визвольної московсько-української війни – Збройних Сил України. Імена славних українських героїв всім знайомі, але згадаймо Симона Петлюру, голову Директорії Української Народної Республіки та Головного отамана військ і флоту, якого 100-ту річницю вбивства відзначається у місяці травні цього року.

Сьогодні нове покоління натхнене прикладом героїв минулого, із тим самим прагненням свободи, яке є в крові кожного українця, незалежно від століття.

За часів визвольних змагань 1940-их років, лицарі УПА ішли до бою із переконанням та присягою – «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї».

Нині – Маніфест Руху Опору сил спеціяльних операцій ЗСУ з таким самим переконанням стверджує що «Ми народ України. Ми тотальний опір на захисті незалежності. Ми всюди. Ми бачимо все. Ми вдома. Наша мета – вільна, сильна і соборна Україна. Ми щодня наближаємо всеукраїнську перемогу над нашим споконвічним ворогом».

31-го травня ц.р. в далекому заокеанському місці Філядельфії заходом Товариства УПА-США було влашатовано «Свято Героїв». В програмі виступали місцеві громадські організації та мистецькі ансамблі.

Урочистим внесенням прапорів під звуки «Зродились ми Великої години…» та відспіванням американського та українського гимнів ропочалось свято. Відтак офіційно відкрила та ним провадила голова Товариства УПА-США Зеня Ковальчин Брожина, дочка вояка УПА, який у 1947 році разом з інщими упівцями перейшов Великим Рейдом на Захід.

Чисельно зібрану громаду вітала «Привітом» школа українських танців «Волошки» під керівництвом директора школи Ляриси Шпішіч. Опісля фолкльорно-театральна група 128-го Відділу Союзу Українок Америки під керівництвом Віри Губіцької представили сценку «За Україну, за її волю».

Присутні захоплювались спільним виконанням (сполученням співу з танцями) чоловічого хору «Дзвін» та школи «Волошки». В програмі виступали також члени Філядельфійської станиці Пласту, Української Скавтської Організації, які представили монтаж «Юнацтво в обороні Рідної землі».

Театральна група «Язиката Джезва» пригадала нам: «не забуваймо про дітей героїв та дітей війни в Україні…» Одним із таких дітей, це був син ген.-хор. УПА Тараса Чупринки – Юрій Шухевич: «Те, що попереду буде маштабна і кровопроливна війна Росії проти України я завжди знав. Це наш смертельний ворог і те, що відбувається є ґеноцидом. Вигнання російської орди з наших земель – це тимчасовий успіх. Поки існує Росія у такому вигляді як зараз, вона ніколи не дасть нам вільно дихати. Імперія мусить розвалитися і тільки тоді це буде реальною перемогою». І це представила присутнім «Язиката Джезва» у їхній точці «Дихати далі».

Ведуча програмою З. Брожина вказала також на ролю українських жінок-воїнів в боротьбі за волю. Вони – від доби Київської Русі до УПА жінки брали до рук зброю як зв’язкові, розвідчиці та медики.

Жінки-воїни — це символ незламності, мужности та самопожертви. Вони ламають стереотипи, пліч-о-пліч з чоловіками захищають рідну землю. Сьогодні роля жінок-військовослужбовниць стала мірою професіоналізму та відданости. Вони наші Героїні. Наша гордість!

Кінцевою точкою свята було спільне виконання хором «Дзвін» та усіма присутніми в’язанки повстанських пісень та молитвою «Царю Небесний» у звукозаписі Волинського народного хору.

Слава Україні! Героям Слава! Україна понад усе!

Дорогі друзі,

Не пропустіть новий UKR Co-Lab від Yara цього тижня. У середу, 27 травня, о 18:30 в UKR Co-Lab №14 від Yara виступить Сьюзен Хванг, яка співатиме свої нові пісні, Олена Дженнінґс читатиме свої нові вірші та приходьте подивитися на танець Оксани Горбань. Наш захід відбудеться в Асоціації “Самопоміч”, 98 Second Ave у Нью-Йорку. Вхід БЕЗКОШТОВНИЙ, але пожертви рекомендовані та дуже цінуються.

В іншому випадку Yara зайнята роботою над двома новими театральними проектами. Один з них присвячений художниці-авангардистці Александрі Екстер. Наша перша презентація-майстерня відбудеться наприкінці червня. Тож слідкуйте за оновленнями!

Ми називаємо нашу іншу нову театральну постановку – “Майя Какао”, і це цікава історія про те, як вчені вперше розгадали ґліфи майя. 8 червня ми проведемо першу постановку цієї нової спеціальної постановки. Запам’ятайте дату. Я буду тримати вас в курсі подробиць.

Наша щомісячна серія UKR Co-Lab в Іст-Віллідж продовжиться в червні. Якщо ви хочете взяти участь, приходьте на цю зустріч і поспілкуйтеся зі мною. Сподіваюся побачити вас найближчим часом.

Підтримайте нас, щоб мрія Яри про створення нових робіт про Україну, які будуть захопливими та доступними для нашої громади та сусідів.

УІС

23 травня, у Торонто, Канадський Комітет Антиімперського Блоку Народів приймав першу з 1986 року конференцію АБН.
Конференція на тему:”Реагування на розрив: росія, глобальні зміни влади та демократична стратегія” зібрала політиків, науковців, журналістів, представників національно-визвольних рухів поневолених народів та членів української канадської спільноти для важливої дискусії про майбутнє регіональної безпеки та деколонізацію.

Під час відкриття конференції Президент Антиімперського Блоку Народів Олег Медуниця наголосив на тяглості боротьби АБН проти московського імперіалізму, закликавши міжнародну спільноту до підтримки України та визвольної боротьби поневолених народів.
З вітальним словом до учасників та гостей конференції звернувся, також, Президент Світового Конгресу Українців Павло Грод, який наголосив, що АБН та СКУ об’єднує спільна місія – деколонізація московської імперії зла.
Під час дискусії спікери та учасники конференції з Канади, США, України, партнерських організацій, які досліджують агресію росії, обговорювали роль поневолених народів у формуванні майбутнього своїх націй, гібридні загрози, інформаційну війну, демократичну стратегію та важливість скоординованої західної підтримки України та визвольних рухів.
Важливо, що конференція ознаменувала не тільки повернення АБН до Торонто, після чотирьох десятиліть, але й чітко окреслила необхідність продовження історичної місії Антибільшовицького Блоку Народів у форматі його сучасного наступника – Антиімперського Блоку Народів. У час відновлення імперської агресії та глобальної нестабільності принципи свободи, національного самовизначення та солідарності серед пригноблених народів залишаються актуальними, як ніколи.

Цифрова спільнота українців, що діють за кордоном, Strichka святкує другу річницю. За два роки ініціатива, що народилася як відповідь на потужну хвилю громадської активності українців по всьому світу, перетворилася на впливовий інструмент народної дипломатії, що об’єднує тисячі людей у системній боротьбі за інтереси України.

Strichka у цифрах:

• Понад 10 000 активних українців завантажили застосунок Strichka.

• 70+ партнерських організацій серед українських громад у 45 країнах.

• 24+ глобальні кампанії: 29 країн, 66 міст, 76 спільнот на зв’язку, 200+ заходів по всьому світу.

• Понад 7000 виконаних “квестів” на платформі – конкретних дій на підтримку України.
• Понад 350 публікацій в українських та міжнародних медіа, що посилили голос українців за кордоном.

Strichka була створена у травні 2024 року, щоб надати українцям, розкиданим по світу, інструмент для координації. За два роки платформа провела низку резонансних акцій, які змінювали наративи та безпосередньо впливали на підтримку України:

• «Прибираємо в спільній хаті» – кампанія, в межах якої українці прибирали парки та громадські простори від Іспанії до Словенії. Заходи відбулися в 14 містах Європи. За результатами вийшло понад 50 публікацій в іноземних ЗМІ про ініціативу, що потужно продемонструвало європейцям, що українці – не лише реципієнти допомоги, а вдячні та відповідальні члени спільноти.

• «Stop the Evil Together» – глобальна кампанія до роковин повномасштабного вторгнення, що мобілізувала десятки тисяч людей на акції по всьому світу, від Мехіко до Антарктиди – 19 країн світу, 37 міст, до кампанії долучилося 39 партнерських організацій. 
• «Let Ukraine Strike Back» та збір підписів під петицією до Європарламенту – приклади прямої адвокації, спрямованої на посилення обороноздатності України та пришвидшення її євроінтеграції. Зібрано понад 3,5 тисячі офлайн підписів резидентів країн Європи на підтримку петиції; люди збирали підписи в понад десяти європейських країнах.

СФУЖО оголошує прийом заяв на здобуття стипендії імені Анни Кісіль на вивчення української мови

під час літніх онлайн курсів у ХХІ Міжнародній школі україністики «Крок до України» при Міжнародному інституті освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» 

14 – 25 липня 2025 року

Хто може зголоситися на стипендію імені Анни Кісіль?

Усі охочі українки з діаспори віком від 16 до 35 років

Як можна зголоситися на стипендію імені Анни Кісіль?

1.  На електронну адресу  СФУЖО wfuwo.office@gmail.com надіслати:

а) коротку інформацію про себе;

б) лист на тему: “Чому для мене важливі ці курси?” (до 200 слів);

в) рекомендаційний лист від місцевої української жіночої чи іншої громадської організації та 

2. Зареєструватись на навчання до Міжнародної школи україністики МІОК «Крок до України»  Реєстраційна форма | Application form (google.com)

Термін подання документів – до 25 червня 2026 р.

Розгляд заявок на отримання стипендії та визначення  кандидатур стипендіаток відбудеться у червні 2026 р.

Пресслужба СФУЖО

Діячі Німецько-Українського Товариства Гайльбронна (Німеччина) приїхали до Відня, щоб привітати Івана Марчука на ювілейному вечорі. Подумали, як подарунок передати книжку Анастасії Дмитрук «Augen von Mariupol», щоб вона стала відомою у Відні.

12 травня у Відні, в історичній Orangerie в Schloß Schönbrunn, відбувся особливий творчий вечір «Дорогами життя», присвячений 90-річчю легендарного українського художника Івана Марчука. Подія стала однією з найяскравіших культурних подій цієї весни та зібрала понад 500 гостей із різних країн світу.

Із музичної частини народна артистка України, донька Івана Марчука Богдана Півненко, виконала улюблену композицію батька — «Мелодію» Мирослава Скорика. До неї приєдналися також гурт «Піккардійська Терція» та співачка Сусанна Чахоян, які подарували гостям справжнє свято душі.

Іван Марчук зізнався, що подібного ювілею йому раніше не доводилося святкувати. На завершення вечора він процитував вірш Ярослава Равуляка, який чудово передає його життєвий і мистецький шлях:

«…З країв далеких світла, смути,
Бездомно любий, з небуття
Ти повернувся повернути
Своє незнадане життя».

Серед поважних учасників були такі відомі постаті, як Томас Рейндл — перший голова міської ради Відня та депутат парламенту, Андреас Веннінггер — представник Федерального міністерства ЄС та міжнародних справ Австрії, Василь Химинець — Посол України в Австрії, Райнгард Клоучек — президент PanEuropa Austria, Ґюнтер Лутшинґер — представник австрійської асоціації неприбуткових організацій, Любослав Моза — мистецтвознавець із Словаччини, Фіделіч Фантін — представник Бразилії у сфері безпеки та оборони, Валерій Карпунцов — відомий український правник.

Усі почесні гості, акцентуючи увагу на своїй особистій праці, представили зі своєї точки зору цікаву та інтенсивну співпрацю в Австрії та за кордоном між різними народами. Нагадали, що через століття і до сьогодні цісарі та панівна верства були талановитими митцями й поціновувачами краси. Це в Австрії одразу помітно по архітектурі: будинки зберігають красу минулих століть, міські садиби, парки й фонтани. Як у цісаря, так і в народу, важливе місце займала музика.

Австрія складається з багатьох національностей, які мирно та творчо живуть разом.

З села Москалівки, з Тернополя та Львова почесні гості висловлювали свої побажання ювіляру. Вони знають маестро ще з дитинства, згадували розмови із сусідом, його допомогу в корисних порадах. Серед тих дітей виросли хорові диригенти, учителі та священики. Із Києва також прибули вітання від мера Віталія Кличка.

Вихователі української школи у Відні створили конкурс на честь Івана Марчука та передали найкращу роботу на святкування 90-річчя.

Змалку Іван наслідував свого батька, який, окрім основної праці ткача, у всіх сільських справах брав на себе відповідальність. Ще й знаходив час для спілкування із сусідськими дітьми та допомагав їм розв’язувати математичні задачі.

Під час СРСР Іван Марчук був забороненим художником через незрозумілі для влади картини. Ці мотиви несли у собі біль Голодомору та кривду несправедливостей радянської системи.

Життєрадісний митець висловив думку, що якби йому дали 1000 років, він би все небо розмалював. Іван Марчук перебував в Америці, Канаді та Австралії. Різноманітність життя людей спонукала його запитати бідних людей, чи вони не заздрять багатим. Відповідь була такою: вони задоволені тим, що мають, не хочуть мати тих відповідальностей і не хочуть боятися, що хтось украде їхні гроші.

Іван Марчук став новатором українського мистецтва та світовим генієм.

Мистецтво як голос правди: Іван Марчук представляє свою найбільшу виставку та благодійний фонд

Понад 400 робіт відомого українського художника будуть представлені у Відні з 2 травня.

Іван Марчук — одна з найвизначніших постатей сучасного українського мистецтва. Від початку війни він живе та працює у Відні.

Під назвою «Скажи мені правду» з 2 по 12 травня 2025 року була представлена його найбільша персональна виставка, яка запропонувала глядачам імерсивний досвід у Будинку наук у Відні.

Виставка також стала пам’ятною подією з нагоди створення на початку 2025 року благодійного фонду Івана Марчука. Метою фонду є збереження культурної спадщини митця та забезпечення доступності його творчості для широкої публіки через виставкову діяльність.

Експозиція «Скажи мені правду» представила близько 400 найвідоміших творів художника з різних творчих періодів, розміщених на двох поверхах, частина з яких була показана в імерсивному форматі. Картини оживали на величезних стінах, змінюючись у захопливому ритмічному та музичному супроводі.

Ця виставка дала змогу побачити масштаб усього творчого шляху цього видатного митця та вільнодумця.

За майже 70 років творчої діяльності Марчук створив близько 5000 робіт і провів понад 200 персональних виставок на п’яти континентах.

У Києві відкривається виставка Івана Марчука «Пробудження»

Музей історії Києва спільно з Музеєм Івана Марчука та Центром сучасного мистецтва представляють виставку геніального українського художника Івана Марчука, творчість якого давно стала культурним символом України на міжнародному рівні.

Новаторський митець, філософ пензля, творець унікальної техніки «пльонтанізм», народний художник України та лауреат Шевченківської премії — мистецтво Івана Марчука гармонійно поєднує філософську глибину, технічну майстерність і безмежну любов до Батьківщини.

Виставка «Іван Марчук. Пробудження» побудована на трьох авторських циклах: «Голос моєї душі» — «Пейзаж» — «Цвітіння».

У цих циклах художник з особливою увагою до деталей висловлює любов до рідної землі, пам’ять про українські традиції, відчуття дому та тугу за втраченим.

Кожен із трьох циклів має окреме художнє оформлення, щоб ще глибше занурити відвідувачів в атмосферу виставки.

Роботи для експозиції були надані дев’ятьма музеями України та дев’ятнадцятьма приватними колекціонерами. Завдяки цій співпраці вдалося представити широку колекцію відомих творів митця, а також роботи, які раніше ніколи не демонструвалися публічно.

Організатори висловлюють щиру подяку Музею Івана Марчука, Центру сучасного мистецтва та благодійному фонду «Modern Art Foundation» за співорганізацію виставки, а також партнерам проєкту — Зоряні Пелех, засновниці Pelekh & Partners, та Андрію Кратюку — за всебічну підтримку, довіру та натхненну участь у реалізації цього знакового мистецького проєкту.

Зустріч Івана Марчука та Папи Франциска: діалог духовності та мистецтва

Важлива подія, що залишила глибокий слід у культурних обмінах між Україною та Ватиканом, нещодавно відбулася в Римі. Великий український художник Іван Марчук відвідав Рим, де у Palazzo della Cancelleria була відкрита його виставка під назвою «Епічна реальність». Ця експозиція привернула увагу численних шанувальників мистецтва та видатних осіб з усього світу, підкреслюючи світове значення події.

12 лютого відбулася особлива зустріч Івана Марчука з Папою Франциском, яка вийшла за рамки формальності й стала глибоким і змістовним спілкуванням. Під час особистої аудієнції художник поділився своїми роздумами про значення мистецтва в сучасному світі та про філософські теми, що переважають у його творчості. Марчук розповів, як його роботи відображають біль і надії його рідної України, яка переживає важкі часи.

Папа Франциск, відомий своїм інтересом до світу культури та прагненням підтримувати мир і справедливість, висловив глибоке розуміння послання, яке несе творчість Марчука. Він підкреслив, що мистецтво має унікальну здатність об’єднувати людей різних культур і вірувань, слугуючи мостом між націями та поколіннями.

Ця зустріч стала яскравим прикладом того, як культурні заходи можуть слугувати платформою для глибокого взаєморозуміння та поваги між країнами й народами. Вона залишила значний слід у розумах і серцях усіх учасників та надихатиме багато поколінь на пошуки миру через красу й мистецтво.

З Німеччини українці приїхали, щоб бути частинкою народу, який особисто зміг пережити успіх і визнання українського художника, що винайшов новий стиль накладання кольорів на полотно — стиль пльонтанізму.

Світ визнав його одним із «100 геніїв». Батько Івана Марчука був ткачем, і, можливо, син підсвідомо перейняв мистецтво плетіння ниток ще в дитинстві.

Ця стаття могла з’явитися задля додаткової інформації для австрійських газет та їхніх читачів про сприйняття творчості Івана Марчука глядачами виставок. Ватиканські новини з інтернету відкрили вікно до інформації про аудієнцію у Папи Франциска.

Анастасія Козак
Голова НУТ м. Гайльбронн

У Нью-Йорку відкрилася масштабна міжнародна виставка Modern Freedom, у межах якої представили роботи десяти українських митців поряд із художниками з країн Центральної та Східної Європи.

На запрошення польського Інституту Пілецького (відділення у США), українська Фундація Пилипа Орлика організувала представлення українського мистецтва серед понад 80 сучасних митців Європи.

Українська експозиція об’єднала роботи тих, хто сьогодні формує нову візуальну мову осмислення війни та сучасного українського досвіду. Серед представлених робіт — проєкт «Паляниця» Жанни Кадирової, аудіовізуальна інсталяція «Вибухи біля музею» Яреми Малащука та Романа Хімея, кінетична інсталяція Сергія Петлюка «Коли розвіється туман», текстильна робота «Мара» Даші Чечушкової, серія полотен Кристини Мельник та Наталії Лісової, а також інші роботи, присвячені темам війни, пам’яті, втрати дому та збереження людської гідності.

«Присутність роботи у Нью-Йорку саме зараз — це потужна мистецька підтримка на п’ятому році повномасштабного вторгнення РФ. Переконана, що мистецтво залишається чи не єдиною щирою формою висловлювання в сучасному світі, тому надзвичайно важливо говорити про Україну через мистецтво у міжнародному контексті. Я сподіваюся, що ці роботи, як вирвані спогади з минулого, передадуть мою любов до кожного фрагмента рідного краю», — наголосила Наталія Лісова.

З 2022 року Софія Козлова плете камуфляжні сітки, підбираючи кольори тканини на основі фотографій місцевості з передової, надісланих солдатами. У роботі «Лінії горизонтів» текстильні горизонти цих сіток чергуються з реальними горизонтами деокупованих херсонських полів, донецьких шлакових відвалів та звільнених околиць Харкова.

«В своїй роботі я говорю про тему волонтерства, а саме виготовлення маскування для нашої армії. Ці лінії горизонту — це тканина, з якої ми плетемо маскувальні сітки. Більшість матеріалів мають свою історію: це форма загиблого військового, футболки, які передавали військові, дитячі речі, тканини, які привозили волонтери. А також — фотографії полів деокупованої Херсонщини, териконів Донеччини та звільненої Харківщини», — розповіла Софія Козлова.

На відкритті Ігор Харченко — головний консультант Фундації Пилипа Орлика, Надзвичайний і Повноважний Посол України, наголосив:

“Відкриття виставки стало ще одним підтвердженням того, що Україна є, була і буде — не лише як держава, що сьогодні захищає свою свободу та виганяє окупанта, а й як країна сильної та глибокої культури.

Концепція виставки підкреслює спільний культурний простір Центрально-Східної Європи та водночас акцентує на самобутності української культури, про яку має знати світ — зокрема й у таких культурних центрах, як Нью-Йорк.

Сьогодні українці мають говорити про себе особливо голосно, аби світ не звикав до щоденних новин війни й пам’ятав: в Україні триває боротьба за свободу та справедливість. Попри російську агресію, Україна продовжує існувати як країна високої культури й прагне, щоб про це знали у світі”, —

Фундація Пилипа Орлика стала партнером виставки від України та забезпечила присутність робіт українських художників у міжнародній експозиції. Куратори виставки: Пйотр Франашек, Томаш Коудела та Войтек Радтке. Куратори з української сторони – програмна директорка Фундації Пилипа Орлика Ярина Ясиневич та керівниця культурних ініціатив Фундації Ольга Сало.

Ярина Ясиневич, наголошує: “На виставці будуть роботи 10 українських митців: Лія та Андрій Достлєв, Жанна Кадирова, Ярема Малащук та Роман Хімей, Софія Козлова, Даша Чечушкова, Наталія Лісова, Кристина Мельник, Сергій Петлюк.

Твори, створені людьми у війні, є невідʼємною часткою сучасного європейського простору свободи, який захищається від брутального наступу авторитаризму. Для нас і партнерів було важливо представити цю українську оптику серед відібраних понад 80 мистецьких обʼєктів із Європи”— прокоментувала Ярина Ясиневич.

Про виставку «Modern Freedom»

Modern Freedom — міжнародний мистецький проєкт, присвячений темам свободи, пам’яті та досвіду життя після тоталітаризму. У виставці беруть участь митці з України, Польщі, Чехії, Словаччини, Грузії, Литви, Молдови, Румунії, Болгарії, Німеччини та інших країн Центральної та Східної Європи.

Виставка триватиме з 19 травня до 31 серпня 2026 року в Інституті Пілецького США.

Організатори проєкту — Інститут Пілецького у США та Університет Острави.

Партнери з української сторони — Фундація Пилипа Орлика, Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики та Одеський національний художній музей.

Ксенія Дворнікова
Фундація Пилипа Орлика

25 травня 1926р. на паризькій вулиці у Франції радянський агент Шолем Шварцбард застрелив Головного Отамана УНР Симона Петлюру.
Французький суд зачитає вердикт про невинуватість у одному з найбільших вбивств в українській історії, тому що судили не Шварцбарда, а нову, радянську версію життя Петлюри.

16 травня 2026р. у Пармі та Клівленді були проведені найбільша у Сполучених Штатах виставка української воєнної історії Першої визвольної боротьби наряду з політично-історичною панельною дискусією, присвячені «Петлюрі 100», для обговорення тем Петлюри, УНР, уроків історії та розвінчання радянського наративу, закріпленого на крові Петлюри.

Групи реконструкторів з клубів Живої історії Чикаго, Філадельфії, Клівленда та Ню Йорка створили найбільшу у Сполучених Штатах експозицію Української воєнної історії Української Народної Республіки: оригінали та репродукції уніформ, зброя, прапори, гроші, медалі та марки УНР. 

Групу істориків-волонтерів на чолі з “ВІК Сотня Сіромаців» з Чикаго запросили дати лекцію в школі українознавства ім. Тараса Шевченка та в осередку Спілки Української Молоді ім.Богдана Хмельницького.

Голова «Сотні Сіроманців» Юрій Сорока розповідав про історію УНР і те як українці виборювали незалежність 100 років тому, та звернувся до української молоді Клівленда: «Що таке Нація? Нація існує коли є взаємодопомога та порозуміння між тобою і громадою, між людьми. Прийде час коли хтось з вас буде кандидатом до Конґресу чи Місцевої Ради тощо, і ви маєте йому чи їй допомогти перемогти, бо це не тільки ваш однокласник, а і українець. Ви маєте підтримувати один одного, Україну, та всіх, хто для неї працює.»

Юрій Кимйотик виступив зі словом поради студентам: «Ви виростаєте у Діаспорі і у вас є чималі можливості і вибір: бути українцем чи ні. 
Ваша відповідальність – це вчитися, покращувати себе, стати найкращим взірцем України та Українців для наших сусідів тут. Не можна собі простити бути абияким у цей історичний час та у своєму житті. Ви несете стяг та надію ваших предків і народу. Пишайтеся цим і знайте, що хтось віддає своє життя щоб ви могли гартуватися і вчитися вільно.»

Серед спікерів панельної дискусії «Петлюрі 100» були Голова Фонду Вовк Юрій Вовчук, Юрій Сорока, та колишній народний депутат України (2012-2014) Ігор Мирошниченко. Модератором програми і дискусії був Президент 3го філіалу ООЧСУ Юрій Кмйотик, лауреат нагороди «30 до 30» від Українського Світового Конгресу.

У вступній промові спікери зазначили три напрямки роботи щодо Петлюри та історичної памʼяті: політичний, культурний та війна спадщини.
Ігор Мирошниченко відповів на запитання у чому криється значущість Петлюри: «Симон Петлюра утворив українську армію коли уряд ще формувався і добивався міжнародного визнання. Він створив армію коли було багато варіантів державного устрою. Маємо оцінювати досягнення Петлюри, які найкраще видимі у діях наших ворогів. Москва досі називає українців іменами своїх найбільших тогочасних ворогів: мазепівцями, пелютлюрівцями, бандерівцями, і я впевнений, що у ході теперішньої війни зʼявиться ще інше імʼя».
Юрій Вовчук поокоментував «ліву і праву природу мислення Петлюри» і яким чином робота Петлюри у якості критика театра і драми може використовуватися для популяризації Головного Отамана у ширших колах в Україні та за кордоном.

Теми питань стосувалися сильних та слабких сторін УНР, сучасних уроків, які Україна може винести зі своєї історії, російської стратегії тероризму та політичних вбивств, та що означає бути лідером у воєнний час.

У завершальному слові Юрій Сорока сказав: «Існує певна радість від того, що сучасна Україна існує з символікою, прапором та мрією тих, хто будував її століття тому. Вони відновили використання тризуба, тисячолітнього символу України, під ним крокували і вмирали за це. Завдяки цім людям, і зокрема Петлюрі, у нас існує розуміння сучасної України. І в цьому наша історична спадщина.»

Спікери отримали подяку та спеціальну відзнаку за їх участь у першому заході вшанування пам’яті Петлюри у Сполучених Штатах.

Юрій Кимйотик, 
Українська Інформаційна Служба.

Торонто, Канада | 18 травня 2026 року — Світовий Конґрес Українців у співпраці з Українським товариством у Швейцарії сьогодні оголосив Meest головним партнером Самітy світового українства (Global Ukrainian Summit 2026), що відбудеться 5-7 червня 2026 року у Берні, Швейцарія.

Партнерство об’єднує дві інституції, глибоко укорінені в світовій українській спільноті: Світовий Конґрес Українців, міжнародний голос українців у світі, та Meest, засновану українцем глобальну логістичну компанію, яка відіграє важливу роль у поєднанні діаспорних громад з Україною.

Саміт світового українства збере українських та міжнародних лідерів, представників влади, бізнесу, громадянського суспільства та громадських лідерів для посилення скоординованої підтримки України у критичний момент для оборони, відновлення та глобальної адвокації України.

Заснована в Торонто у 1989 році українським підприємцем Ростиславом Кісілем, компанія Meest розпочала діяльність як кур’єрська служба до України та зросла до міжнародної логістичної компанії, що працює у понад 70 країнах світу. Від початку повномасштабного вторгнення Росії Meest доставив в Україну понад 900 тонн гуманітарної допомоги та підтримав гуманітарні зусилля на суму понад 1,5 млн доларів США, продовжуючи транспортувати гуманітарні вантажі зі Сполучених Штатів, Канади та Європи.

“Meest добре розуміє силу зв’язку: зв’язку між родинами, громадами, бізнесами та країнами,” — зазначив Павло Ґрод, Президент Світового Конґресу Українців. “Разом із Meest ми віримо, що підтримувати Україну означає об’єднувати лідерів і надавати реальну вагому допомогу.”

Минулої п’ятниці в Національному музеї України в Чикаґо відбулося відкриття персональної виставки Романа Вовка «Кольори прокидаються у відкритих вікнах».
Вечір зустрів майже 100 гостей, які мали можливість особисто ознайомитися з роботами художника та зануритися у яскравий світ живопису, присвячений темам пам’яті, свободи, гідності та внутрішньої сили.

Відкриття зібрало членів громади та друзів музею для змістовного святкування сучасного українського мистецтва. Серед гостей був український художник Володимир Монастирецький, який поділився своїми враженнями та роздумами про творчість Романа Вовка та виставку в цілому. Атмосферу вечора ще більше збагатив живий музичний виступ Марти Софі Фрейзер. Її музика гармонійно доповнювала візуальну мову Вовка, створюючи багатошаровий досвід, де звук і зображення резонували в діалозі одне з одним.
Ми висловлюємо щиру подяку всім, хто приєднався до нас на цю особливу подію та допоміг зробити вечір незабутнім.
Виставка триватиме до 31 травня.
Щиро запрошуємо вас відвідати Національний музей України та особисто відчути «Барви прокидаються у відчинених вікнах».
Ukrainian National Museum | 2249 W. Superior | Chicago, IL 60612 US

У Берліні з’явився простір для української пам’яті. Простір для історій, які десятиліттями залишалися невидимими в одному з головних центрів європейської культури пам’яті.

З 4 квітня по 9 травня 2026 року Vitsche e.V. провела першу Ukrainische Erinnerungswoche в Берліні. 12 подій, присвячених українській перспективі на Другу світову війну, пам’яті про примусову працю, деколонізації та місцю України в європейській культурі пам’яті.

“Україна вперше сприймається як самостійний суб’єкт в історії Другої світової війни — однак реальні знання про українську історію цього періоду залишаються надзвичайно обмеженими в німецькому публічному дискурсі.”

— Dr. Kai Struve

Слово про уродженку села Климівка (нині належить до Ланнівської громади Полтавського району), неперевершену майстриню гри на українській бандурі, співачку й письменницю, організаторку мистецького життя українців в Австралії світлої пам’яти Галину Анну Глуховеру (Корінь). 12 травня 2026 року Божого виповнилося 100 років від дня народження цієї видатної діячки української культури.

Климівка на Полтавщині – родинне село Галини Корінь

Дружина тернополянина з походження св.пам. Мирослава Болюха (1921-†2012) й вірна супутниця його героїчного та працелюбного життя пані Марія народилася 27 лютого 1924 року у селі Климівка на нашій квітучій Полтавщині, в родині Івана (сина Федора й Варвари) Глуховери та Параскевії Олени (з дому – Дробець). Батько трьох своїх дітей – Марії, Галини Анни та Миколи, – Іван Глуховера мав вищу освіту, був бухгалтером та економістом, мати цих дітей, – Параскевія Олена, – отримала лише народну освіту.

По закінченню Другої світової війни родина Глуховерів, яка в міжвоєнний період зазнала переслідувань від совєцького НКВД, опинилася у французькій зоні відповідальності Західної Німеччини. У 1945-ому році Івана Глуховеру було викрадено вночі з хати для насильного вивезення в совєцький союз, однак, пізніше він був врятований офіцером французької армії, майором Юлієм І. Лярош і привезений назад до своєї родини.

Родинне село Марії Глуховери (в заміжжі – Болюх), Галини Анни (у шлюбі – Корінь) та Миколи Глуховери – Климівка знаходиться на території Ланнівської сільської громади Полтавського району Полтавської області на лівому березі річки Орчик. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера, а самим селом Климівка протікає пересихаючий струмок з загатою. У 18-ому сторіччі поселення належало до Протовчанської паланки. Станом на 1885 рік у Климівці мешкало 1827 осіб, налічувалось 364 дворових господарств, існували православна церква, школа, богодільня, 2 лавки, 2 ярмарки на рік, 27 вітряних млинів. За переписом 1897 року, кількість мешканців зросла до 2722 осіб, майже усі вони були православної віри.

Корінь (з дому – Глуховера), пані Галина Анна

До Австралії полтавки Марія та Галина Анна Глуховери зі своєю родиною прибули тільки наприкінці 1949-го року. Марія, маючи середню освіту, вже в Австралії викінчила приватні музичні та вокальні студії, також виявила себе як співачка, актриса та громадська діячка. Весь час Марія, Галина Анна та їхній брат Микола виступали на українських сценах та час від часу на австралійських й телебаченні, були учасниками літературних й музичних конкурсів, входили до складу різних українських вокальних груп, друкувались в українській пресі, були також членами земляцького «Товариства «Полтава».

Але в цьому огляді зосереджуюсь на постаті та творчому шляху рідної сестри Марії Болюх та Миколи Глуховери – Галини Анни Глуховери (Корінь), яка народилася на окупованій большевиками Полтавщині 100 років тому, 12 травня 1926 року.

Серед творців українського мистецького життя в Австралії

Напередодні та в часі Другої світової війни в роках 1939-43 була актрисою Красноградського театру на теренах Харківської області- окупованих спочатку совєтами, а пізніше – гітлерівцями . У 1944 році виїхала з України до Західної Німеччини. Від 1949 року на еміґрації – в Австралії, спочатку з родиною замешкала в Аделаїді. Від 1951 року проживала у Мельборні, де навчалась на приватних музичних і вокалльних студіях, у В.Барановича.

Пані Галина в українському народному строї з бандурою

Виявила себе талановитою бандуристкою й співачкою, поетесою, здібною організаторкою культурно-мистецького життя українців в Австралії. Була солісткою чоловічого хору «Чайка», співала також в квартетах «Акорд», «Коралі». У її репертуарі були пісні, арії з опер Дж.Пуччіні, Дж.Верді, В.-А.Моцарта, А.Дворжака, М.Лисенка, М.Аркаса.

Галина Корінь промовляє на урочистостях

Стала авторкою понад 100 пісень на слова українських поетів та власних творів, випустила дві платівки, була авторкою п’єс, скетчів, опублікованих у різних періодичних виданнях Австралії – «Вільна думка», «Українець в Австралії», «Церква і життя», «Громадський вісник», «Нові обрії», Канади – «Нові дні», «Юнак», США – «Наше слово». У 1989 році пані Галина Анна видала збірку «З творчости Галини Корінь».

Фундаторка ансамблю «Кольорит»

Галина Анна Корінь (Глуховерою) заснувала у Мельборні в 1978 році ансамбль бандуристок і бандуристів «Кольорит». Була його постійним мистецьким керівником.

Марія та Мирослав Болюхи зі своїм сином-одинаком Юрієм, -Мельборн (Австралія), 1956-ий рік

Під час виступу українського хору Чайка (Австралія)

Подружжя Коренів – пані Галина і пан Степан на пагорбах Києва

Вшановуємо Великого Тараса…

Квартет Коралі

Українці в Мельборні, в центрі світлини – Галина і Степан Корені

Учасниками ансамблю в різні періоди були: Галина Корінь, Дарія Баб’як, Дуся Бойко, Ірина Любченко, Люба Прокопів, д-р Віктор Коваленко, Діяна Бойко, д-рка Оля Корицька, Генрі Батицький, Данило Кутний, Таня Кутіна, Зіна Бойко, Маруся Бойко, Тамара Дідик, Христя Когут, Наталка Моравська, Ганя Сенів, Григорій Березняк, Люда Березняк, Наталка Ботте, Андрій Мішура, Наталка Верещака, Тереза Сконцень, Данута Кашубська, Олена Богдан, Дан’єла Фурик, Маруся Святківська, Анна Мішура, Елеонора Стефанів, Ганя Кметь, Алла Олійник, як також інша наша землячка з Полтавщини, уродженка села Соколова Балка Філоніла Габелко (з дому – Карюк). Більшість членів та членкинь Ансамблю грали на бандурах та співали, інші – лише співали. В репертуарі – українські народні, популярні та релігійні твори. Колектив виступав в національних та стилізованих строях не лише у Мельборні, але багатьох більших та менших містах цілої Австралії, як також брав участь в концертах відомого Хору «Чайка», в етнічних фестивалях, громадських імпрезах, не раз акомпаніював хорові «Чайка» та окремим солістам.

Новий рік на чужині

До того ж ансамбль «Кольорит» розповсюджував англомовні брошури про бандуру, виступав на телебаченні, в чудових залах, включно з Мистецьким Центром Мельборну. «Ансамбль працював, щоб «…здобути фонди для Товариства Української Мови в Києві, Школи Українознавства в Полтаві, Дипломатичної служби України, для мельборнської Громади, Союзу Українок, Пласту, Катедри Українознавства, Церкви тощо. При ансамблі діяла театральна група, яка ставила одноактівки, скетчі, інсценізації. – Керівник Г.Корінь (дружина дириґента С.Коріня) була уродженкою Полтавщини. Постійно виступала як співачка-солістка, та з власними вокально-музичними і літературними творами. – «Кольорит» і Г.Корінь нагороджені грамотами різних організацій . Одержали золоті медалі Т.Г.Шевченка від Спілки Визволення України. Медалі призначені урядом теперішньої незалежної України. «Кольорит» зареєстрований в українських та австралійських довідниках про мистецтво…», – йдеться у книзі «Українці Австралії. Енциклопедичний Довідник».

Мисткиня відійшла у засвіти 1 березня 2014 року.

Олександр Панченко,

доктор права, приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен), адвокат з міста Лохвиці Полтавської області (для представництва Українського інституту національної пам’яті у Полтаві)

Світлини: з архіву автора статті та із родинного архіву Олі Москалюк (з дому – Ґралюк) з Мельборну (Австралія)

У Приматорському залі міста Градець-Кралове відкрилася виставка «Війна. Зроблено в Росії», присвячена наслідкам повномасштабної російської агресії проти України. Вона демонструє не абстрактний образ війни, а її реальні наслідки — втрати, руйнування та вплив на долі людей.

Експозиція представляє артефакти, привезені з України: обгоріле військове спорядження, пошкоджені особисті речі та предмети повсякденного життя цивільних, які стали свідками війни після вторгнення РФ у 2022 році. Частиною експозиції стали роботи українського митця та директора Українського інституту у Празі Ростислава Прокоп’юка. Під час відкриття він наголосив на ролі культури під час війни та подякував чеській стороні за підтримку України:

«Мистецтво — це теж зброя. Сьогодні ми зібралися тут, щоб показати, що українська культура жива, вона бореться. Ці роботи — це емоції, біль і надія на перемогу».

Метою проєкту є не лише документування подій російсько-української війни та збереження пам’яті про них, а й формування критичного осмислення причин і наслідків російської агресії для України та європейського суспільства.

У відкритті виставки взяли участь староста міста Градець-Кралове Павліна Спрінгерова та керівник напряму досліджень з міжнародної політики Фундації Пилипа Орлика, Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Єльченко.

Організаторами та партнерами проєкту виступили Фундація Пилипа Орлика, Магістрат міста Градець-Кралове та Український інститут у Празі.

Виставка у Чехії триватиме до 21 травня 2026 року включно (крім суботи та неділі).

Ксенія Дворнікова

Від 8 до 10 мільйонів українців загинули під час Другої світової війни — однак їхній досвід і досі не має офіційного визнання в німецькій культурі пам’яті.

8 травня ми пройдемо Берліном, щоб звернутися з чіткою вимогою до Бундестагу: Німеччина має створити місце пам’яті, присвячене українському досвіду Другої світової війни.

Хода поєднує перформативний акт голосіння — традиційної української форми ритуального плачу — з вшануванням тих солдатів, які 81 рік тому підняли прапор перемоги над Рейхстагом, але не мали права боротися за власну незалежну державу.

Просимо вдягнути чорний одяг — на знак скорботи та пам’яті.

Нью-Йорк, (5 травня 2026 року) — З нагоди 40-х роковин катастрофи 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції, Енергетична робоча група Українського конґресового комітету Америки (УККА) провела вебінар «Енергетика під вогнем: уроки від Чорнобиля до сучасної України». У вебінарі, що відбувся 22 квітня, у День Землі, в Сполучених Штатах, взяли участь міжнародні експерти з енергетичної політики, національної безпеки та питань довкілля. Серед учасників панелі були д-р Аріель Коен, д-р Юрій Щербак і д-р Бенджамін Шмітт, які говорили про центральну тему вебінару: стратегію використання цивільної енергетичної інфраструктури як поля бою в сучасному геополітичному конфлікті.

Модерований Іреною Яросевич, головною представницею СФУЖО при Відділі громадянського суспільства Департаменту глобальних комунікацій ООН, вебінар став другим заходом у поточній енергетичній серії УККА, яка досліджує безпрецедентні загрози для цивільної енергетичної інфраструктури України та її руйнування внаслідок агресивної війни росії проти України. У своєму вступному слові, зазначивши, що цілеспрямоване знищення цивільної енергетичної інфраструктури є воєнним злочином, пані Яросевич наголосила на тривалій актуальності уроків Чорнобиля та критичній важливості енергетичної безпеки в геополітичній стратегії.

Виступаючи з Києва на тему «Уроки Чорнобиля — 40 років потому», посол Щербак — академік і лікар, перший міністр охорони навколишнього середовища України, призначений у 1991 році, видатний дипломат, міжнародно визнаний експерт із питань Чорнобильської катастрофи, а нещодавно, у березні, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2026 року в галузі прози — виголосив  глибоку й застережливу доповідь. Він підсумував довгострокові та далекосяжні екологічні, медичні й геополітичні наслідки Чорнобильської катастрофи 1986 року, водночас проводячи нагальні паралелі із сучасними ризиками. Він попередив, що триваюча військова активність уже поставила під загрозу захисні споруди на кількох атомних електростанціях України, яких у країні є п’ять, включно з пошкодженнями на Чорнобильському майданчику. Сучасний, другий саркофаг, збудований у 2017 році над Чорнобильською станцією для того, щоб накрити та ізолювати триваючий викид радіації, зазнав серйозних пошкоджень, спричинених російськими ракетними та дроновими ударами. Він наголосив на міжнародному характері ризиків для атомних електростанцій — не лише тих, що розташовані в Україні, — і розкритикував Міжнародне агентство з атомної енергії ООН та директора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі за те, що вони не роблять більше для засудження «ядерного тероризму, який росія розв’язала проти України».

Зокрема, д-р Щербак навів застережливу інформацію про факти, пов’язані з конструкцією чорнобильського реактора: «Радянські агенти у Сполучених Штатах і Великій Британії надали Москві тисячі сторінок цілком таємних документів із Мангеттенського проєкту у 1942–1945 роках. Пізніше багато з цих так званих технічних “рішень”, використаних у радянських конструкціях, були “запозичені” з викрадених американських розробок і впроваджені на практиці. Конструкція реакторів РБМК, яких по всьому СРСР було 14, була копією американського військового реактора Hanford B 1944 року — реактора, який був спроєктований спеціально й виключно для промислового виробництва плутонію-239, що використовувався в атомних бомбах».   «І. Курчатов, батько радянської атомної бомби, у меморандумі 1946 року, адресованому В. Абакумову, тодішньому міністрові державної безпеки СРСР, написав це важке для сприйняття твердження: “Деякі особливості роботи ядерних реакторів Hanford — конструкції Hanford, на мою думку, є правдоподібними і становлять великий інтерес для нашої вітчизняної роботи”. — див.: “Розвідка і створення атомної бомби”. Реактор РБМК збройового класу потім був адаптований у СРСР до потреб “мирної” ядерної енергетики з притаманними конструкційними вадами, які призвели до вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС».

Коли пані Яросевич попросила його докладніше пояснити свій коментар щодо зв’язку між Чорнобильською катастрофою та проголошенням незалежності України, д-р Щербак зазначив, що, на його переконання, вибух у Чорнобилі був критичним чинником, який безпосередньо призвів до розпаду СРСР п’ять років потому. Лише за кілька місяців до вибуху, у лютому 1986 року, у широко рекламованому телевізійному виступі на XXVII з’їзді комуністичної партії Генеральний секретар Михайло Горбачов пообіцяв реформувати систему управління СРСР, обіцяючи перебудову і гласність. Проте лише за кілька місяців брехня щодо надзвичайно небезпечного вибуху на атомній електростанції, розташованій за 80 миль на північний захід від столиці України Києва, приховування цієї правди, небажання приймати міжнародну допомогу та небажання започаткувати довготривалі медичні дослідження ще більше посилили вже наявний гнів і обурення українського народу щодо централізованої влади в москві.

«Цей глибокий гнів, разом з іншими давніми кривдами, привів до проголошення незалежності України в серпні 1991 року», — сказав д-р Щербак.

Професор Бенджамін Шмітт, старший науковий співробітник Університету Пенсильванії,  обіймає подвійну академічну посаду в університеті  та працював радником із європейської енергетичної безпеки в Державному департаменті США. Д-р Шмітт, який не зміг залишитися на обговорення після панельних презентацій, у своєму виступі розглянув поточний стан санкцій проти росії та експортного контролю, наголошуючи на важливості збереження санкцій проти росії для міжнародної безпеки, щоб обмежити економічну здатність росії продовжувати війну, яка не лише руйнує Україну, а й загрожує європейській безпеці. Він говорив про перетворення енергетичної інфраструктури України на зброю, підкреслюючи критичну роль міжнародної підтримки у зміцненні енергетичної стійкості України, а також порушив тему, яка отримує мало висвітлення в загальних медіа: триваючу тіньову війну саботажу, яку росія веде проти наземної та морської енергетичної і критичної інфраструктури в Європі. Він заохотив громадянську активність на підтримку України, закликавши учасників вебінару в Сполучених Штатах звертатися до своїх обраних представників, щоб забезпечити подальшу фінансову та політичну підтримку України, зазначивши, що безпека України, попри політичні твердження про протилежне, нерозривно пов’язана з безпекою Америки.

Д-р Аріель Коен,  позаштатний старший науковий співробітник Євразійського центру Atlantic Council та член Ради з міжнародних відносин, виступив на тему «Україна між двома аренами глобального протистояння».  Д-р Коен зазначив, що протягом чотирьох років Україна здійснила технологічні прориви у воєнних технологіях — як у розробці оборонних і ударних дронів, так і в робототехніці у веденні війни. Він пояснив, що через необхідність захищати Україну від дронів Shahed іранського виробництва, які використовує росія, українські військові розробили антидронові системи, які лише через кілька років після їх проєктування та створення вже використовувалися країнами Близького Сходу для захисту своїх територій від тих самих іранських дронів Shahed. Він прокоментував, що він, разом з іншими експертами, у 2022 році, на початку посиленої агресії росії проти України, не був переконаний, що Україна зможе витримати російський тиск. Однак, додав він, потреба України винаходити технології та стратегії для власного захисту не лише завдала великої шкоди росії, а й позиціонувала Україну як лідера у глобальних інноваціях оборонних технологій. Він із захопленням відзначив рішучий спротив українського народу, додавши, що вже сам цей чинник був критично важливим у формуванні сучасної геополітичної безпеки та міжнародних відносин.

Усі учасники панелі зазначили, що цивільна енергетична інфраструктура перетворилася на центральний об’єкт глобального конфлікту — від катастрофи 1986 року до нинішніх воєн в Україні та на Близькому Сході — і наголосили на потенційних світових наслідках для здоров’я та довкілля, спричинених перетворенням регіональних енергетичних систем на зброю. Як приклад д-р Коен говорив про небезпечну ситуацію на окупованій росією Запорізькій атомній електростанції на півдні центральної України — найбільшій АЕС у Європі, вразливість якої в умовах активного конфлікту створює серйозні глобальні безпекові ризики. Окрім шкоди Україні, катастрофа на ЗАЕС перенесла б радіоактивні частинки повітрям у напрямку союзників Америки в Південній Європі, на Кавказі та на Близькому Сході.

На завершення вебінару пані Яросевич зазначила, що, поки геноцидна війна росії проти України триває, уроки Чорнобиля залишаються  надзвичайно  актуальними,  підкреслюючи необхідність захисту критичної інфраструктури та запобігання майбутнім ядерним катастрофам.

Отримано з поштової розсилки СФУЖО

Повномасштабна агресія РФ проти України продемонструвала необхідність термінового відновлення та посилення оборонного потенціалу Європи — про це заявив президент Чехії Петр Павел під час міжнародної конференції «Європа як завдання», яка відбувається у Чехії.

Про це повідомив із Чехії керівник напряму досліджень з міжнародної політики Фундації Пилипа Орлика посол Володимир Єльченко, який перебуває від України на заході на запрошення організаторів.

У своєму виступі Петр Павел наголосив, що Європейський Союз сьогодні не є настільки сильним і об’єднаним, як цього вимагає ситуація.

«Агресія РФ проти України доводить, що нам потрібно різко прискорити “реанімацію” військової сфери, поглибити реальну співпрацю в оборонній галузі, ВПК і, нарешті, повністю відмовитися від енергетичної залежності від РФ», — сказав Павел.

Президент Фінляндії Александр Стубб підкреслив, що Європейський Союз історично створювався як інструмент запобігання війнам і гарантія стабільності на континенті. Хоча економічно цей проєкт виявився успішним, у сфері безпеки, за його словами, Європа зіткнулася з серйозним викликом через агресію Росії проти України.

Стубб наголосив, що ЄС не може ігнорувати безпекові загрози лише тому, що вони походять із країн, які наразі не є членами Союзу. Він закликав якнайшвидше інтегрувати Україну, Молдову та інші країни-кандидати до ЄС, підкресливши, що це зміцнить спільну здатність протистояти російській агресії.

Окремо він відзначив значний військовий потенціал України:

«Величезний набутий Україною військовий потенціал має працювати на користь спільної безпеки ЄС. Ми маємо полишити песимізм щодо членства України в ЄС», — зазначив Стубб.

Подробиці заходу з Праги повідомив Надзвичайний і повноважний посол України Володимир Єльченко, керівник напряму досліджень з міжнародної політики Фундації Пилипа Орлика, колишній постійний представник України при ООН та Раді Безпеки ООН, а також екс-посол України в США, Росії та Австрії.

«Президенти Чехії та Фінляндії — справжні друзі України, від позиції яких, як і інших наших партнерів усередині ЄС, багато залежить у питанні швидкості просування України до членства. Водночас потрібно переконати й інших, передусім найбільші держави-члени ЄС. Інакше цей процес може затягнутися», — наголосив Єльченко.

Конференція «Європа як завдання» — новий міжнародний захід високого рівня, присвячений майбутньому Європейського Союзу. Вона зосереджена на вирішенні ключових європейських викликів із глобальної перспективи та покликана збагатити дискусію про ЄС у чеському контексті.

Ксенія Дворнікова

УІС

У Мюнхені відбувся Другий ювілейний Конґрес Антиімперського Блоку Народів. В роботі Конґресу взяли участь делегати від чеченського, татарського, бурятського, черкеського, карельського, поморського та інших національно-визвольних рухів, уповноважені особи від Комітетів АБН зі США, Канади та Грузії, представники української діаспори в Німеччині, журналісти, науковці. Подія була приурочена 80-літтю створення АБН, адже саме у Мюнхені 16 квітня 1946 року було скликано установчу конференцію Антибольшевицького Блоку Народів.

Напередодні Конґресу «міністерство юстиції росії» внесло Антиімперський Блок Народів до реєстру так званих «іноагентів». Ця новина лише підкреслила значущість роботи АБН на деколонізаційному антимосковському фронті.

Відкриваючи подію, Президент Антиімперського Блоку Народів, голова Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Олег Медуниця наголосив: «Для мене велика честь звертатися до вас сьогодні тут, у Мюнхені – місті, яке має особливе символічне значення для нашого руху. Саме тут, 80 років тому, відбулася конференція Антибільшовицького Блоку Народів – об’єднання народів, які піднялися проти радянського імперіалізму. Сьогодні ми продовжуємо цю історичну місію як Антиімперський Блок Народів – спадкоємці великої традиції визвольної боротьби.

Ми стоїмо тут не лише як представники окремих народів, – зазначив Олег Медуниця, – ми є голосом тих, кого намагалися змусити мовчати. Голосом тих, чиї держави були знищені, культури – пригнічені, а свобода – відібрана.

Я хочу щиро подякувати всім представникам волелюбних народів, які сьогодні прибули до Мюнхена. Ваша присутність – це не лише знак солідарності. Це доказ того, що імперія не змогла зламати головного – прагнення до свободи.

Наші народи мають різну історію, різні мови, різні традиції. Але нас об’єднує одне – досвід боротьби проти імперського гноблення і віра у власне право бути господарями на своїй землі, – підкреслив Президент АБН. – Сьогоднішня росія – це не нове явище. Це продовження тієї ж імперської сутності, яку втілював радянський союз. Змінилися прапори, змінилися гасла, але не змінилася суть. І тоді, і зараз – це «тюрма народів», де свобода придушується силою, а ідентичність – стирається репресіями.

Але історія дає нам підстави для віри. Наші попередники, які створили Антибільшовицький Блок Народів – вистояли у найтемніші часи. Вони не здалися. Вони зберегли ідею свободи. І, зрештою, імперія, яка здавалася вічною – впала. Радянський союз зник з карти світу. Це означає лише одне: імперії не є безсмертними.

Сьогодні перед нами стоїть новий виклик. Московська імперія, що постала на уламках СРСР, намагається відновити контроль над народами, відновити колоніальну систему, повернути світ у минуле.

Але ми – не покоління поразки. Ми – покоління завершення боротьби. Наша місія – довести справу до переможного кінця. Наша мета – ліквідація імперії як системи. Наш шлях – солідарність народів, які більше не погодяться бути колоніями. Ми повинні діяти разом. Бо тільки разом ми є силою, яка здатна зламати імперію. Разом ми здатні побудувати світ, у якому кожен народ має свою державу, а кожна людина – свою свободу. Наше майбутнє залежить від нашої рішучості сьогодні. Свобода народам! Свобода людині!».

За вагомий внесок у справу деколонізації московії та боротьбу за визволення поневолених народів, Олег Медуниця нагородив ювілейними відзнаками АБН Прем’єр міністра Чеченської Республіки Ічкерія Ахмеда Закаєва, відомого діяча чеченського національного руху Мусліма Цебієва, віцепрезидентку АБН, голову Комітету Незалежності Татарстану Аїду Абдрахманову, багатолітнього голову ОУН (бандерівської) Андрія Гайдамаху, лідера бурятського національного руху Доржо Дугарова, голову Закавказького Комітету АБН Лашу Мукбаніані, члена Ради Канадського Комітету АБН Бориса Михальця, представника черкеського національного руху, випускника Університету Вільних Народів Рустама Хуажева, представницю уряду Чеченської Республіки Ічкерія у Відні Розу Дунаєву.

На початку події було оголошено вітання організаторам та учасникам Конґресу від Чеченського добровольчого батальйону ім. Шейха Мансура, Державного комітету деокупації Чеченської Республіки Ічкерія, Комітету Незалежності Татарстану, національно-визвольного руху «Вільна Бєларусь», Уряду Незалежного Татарстану у вигнанні та інших партнерів АБН.

Делегати Другого ювілейного Конґресу АБН заслухали інформацію про реалізацію основних проектів Антиімперського Блоку Народів. Освітній проект «Університет Вільних Народів» представив його керівник – віцепрезидент АБН, ректор УВН Леонтій Шипілов. Результати реалізації правозахисного проекту «Справжні в’язні путіна. Політичні в’язні поневолених народів» презентував виконавчий директор Антиімперського Блоку Народів Олег Вітвіцький.

У звітній частині Конґресу було, також, представлено інформацію про роботу Комітетів АБН. Зокрема, широку інформаційну довідку про діяльність АБН на терені Сполучених Штатів Америки представив виконавчий директор «Американських друзів АБН» Юрій Кимйотик, на терені Канади – секретар Канадського Комітету АБН Антон Сестріцин.

Головною темою панельної дискусії, яка відбулась в рамках Конґресу, стало обговорення перспектив національно-визвольної боротьби поневолених народів. Учасники дискусії внесли ряд практичних пропозицій, висловивши готовність щодо ефективної співпраці із структурами АБН заради їхньї реалізації.

Під час Конґресу, також, відбулося обговорення стратегії підтримки національно-визвольної боротьби поневолених народів, затверджено програму дій Антиімперського Блоку Народів на найближчу перспективу, зокрема, щодо розвитку Університету Вільних Народів, обговорено ідеї щодо пошуку партнерів у справі розвалу московської «тюрми народів» як в Україні, так і у всьому цивілізованому світі. Головна мета програми – перемога України та деколонізація росії.

Важливим завданням Конґресу було налагодження співпраці між представниками національно-визвольних рухів поневолених народів та керівництвом Комітетів АБН за кордоном. Така співпраця включатиме координацію діяльності щодо підтримки України та формування єдиного антиімперського фронту боротьби.

Делегати Конґресу одноголосно підтримали «Мюнхенську декларацію», у якій затвердили головні постулати щодо спадкоємності боротьби та програмових цілей АБН.

На завершення події учасники Конґресу віддали шану пам’яті провіднику Організації Українських Націоналістів Степану Бандері, Президенту Антибольшевицького Блоку Народів, голові ОУН (б) Ярославу Стецьку та видатному лідеру чеченського національно-визвольного руху Абдурахману Авторханову, поклавши вінки до їхніх могил на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Відео з покладання вінків тут

Український ресторатор Микола Олексів відкриває новий ресторан у самому центрі Риму — неподалік Колізею. Заклад стане продовженням його роботи в Італії та ще одним кроком у популяризації української кухні за кордоном. Підприємець зізнається: ця ідея була його мрією майже десять років.

Олексів розповідає, що думка про власний ресторан у Римі з’явилась ще після відкриття першого закладу у 2015 році. Тоді він часто бував в Італії і щоразу проїжджав повз столицю, уявляючи, як одного дня реалізує цей задум.

«Рим — це була моя мрія. Я завжди їздив і думав, як я підкорю це місто і як відкрию тут ресторан. Це ще десь 2016 рік був. І я знав, що колись це станеться. Бо всі дороги ведуть до Риму, це столиця, велика українська діаспора. Хотілося популяризувати українську кухню саме тут. Я не здався — і через 10 років відкриваю ресторан у Римі», — говорить підприємець.

Одним із найскладніших етапів виявився пошук локації. За словами ресторатора, знайти приміщення у центрі Риму, особливо поруч із Колізеєм, майже неможливо.

«Я шукав локацію 3–4 роки. У центрі Риму знайти приміщення під ресторан — це дуже складно, майже нереально. Коли я знайшов це місце, воно навіть не здавалось в оренду — потрібно було домовлятися і викуповувати право. І коли я прийшов, там вже стояло ще 10 людей, які хотіли цей заклад», — пояснює Олексів.

Попри це, сам процес відкриття, за його словами, пройшов без критичних труднощів — значною мірою завдяки досвіду.

«Як не дивно, великих труднощів не було. І тільки через те, що в мене вже є 10 років досвіду в ресторанному бізнесі. Я розумів, як робити ремонт, як будувати кухню, як усе організувати. Тому це більше про час: ремонт, процеси, запуск — це все займає період, але без критичних проблем», — зазначає він.

Новий заклад працюватиме під назвою «ANASTASIA» і матиме концепцію сучасного українського ресторану в європейському стилі. Водночас акцент робитимуть саме на українській кухні.

«Це буде сучасний український ресторан у центрі Риму. Ми поєднуємо українську кухню з європейським стилем, живою атмосферою і нашим колоритом. Для мене важливо, щоб це не було місце тільки для українців. Я хочу, щоб сюди приходили італійці, туристи, щоб вони куштували українську кухню і поверталися знову», — каже засновник.

У меню планують зібрати як класичні, так і адаптовані страви української кухні.

«Як український ресторан без борщу? Буде борщ, вареники, котлета по-київськи, деруни, голубці, холодець. На старті — близько 35 позицій, а далі будемо розширювати меню», — говорить ресторатор.

За його словами, середній чек становитиме близько 40 євро на людину.

Відкриття ресторану заплановане на 23 квітня. Ресторатор готує масштабний запуск із залученням українських гостей, шеф-кухарів та артистів.

«Ми плануємо велике відкриття. Запросимо українців, які живуть в Італії, гостей міста, італійців, туристів. Будуть шефи, артисти, музика, українські закуски, просеко, вино. Також хочемо запросити українського священника, щоб посвятити ресторан. Це має бути не просто відкриття, а подія для української культури в Римі», — підсумував він.

Однією з найпомітніших подій став захід «From Principles to Voices: Survivor-Centered CRSV Global Practices and Survivor Stories from Ukraine», що відбувся 9 березня в Українському інституті Америки. Його співініціювали Делегація України на КСЖ 70, Постійне представництво України при ООН та Постійне представництво Великої Британії при ООН. До партнерської коаліції заходу увійшли Georgetown Institute for Women, Peace and Security, Світова Федерація Українських Жіночих Організацій, Союз Українок Америки, Український Американський Культурний Центр Нью Джерсі, Глобальний Фонд Тих, Хто Пережили Насильство, Dr. Denis Mukwege Foundation, Український жіночий фонд, Український інститут Америки, та Self Reliance Financial Federal Credit Union.

Захід 9 березня  “From Principles to Voices: Survivor-Centered CRSV Global Practices and Survivor Stories from Ukraine” На фото: Представники офіційної делегації Уряду України, представники делегації громадських організацій, спікери, учасники панельних дискусій та організатори заходу.

Захід був присвячений практичному застосуванню підходу, орієнтованого на постраждалих, у запобіганні та реагуванні на конфліктно зумовлене, сексуальне насильство — з першочерговою увагою до потреб і голосів тих, хто пережив таке насильство. Програма поєднала експертну дискусію, мистецький компонент і свідчення жінок, які пережили насильство під час російської агресії проти України. У рамках заходу були представлені «Compendium of Best Practices of a Survivor-Centered Approach,» документальний фільм Traces, виставкова складова до 25-річчя Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 та видання «Navigator 1325.» Серед спікерок була Заступниця Міністра закордонних справ України Мар’яна Беца; Посол Меланн Вервір, Виконавча директорка Georgetwown Institute for Women, Peace and Security; Естер Дінгеманс, Виконавча Директорка Глобального Фонду Тих, Хто Пережили Насильство; Катрін Коппенс, Виконавча Директорка, Dr. Denis Mukwege Foundation; Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань гендерної політики України; кінорежисерка Аліса Коваленко; Ірина Довгань, SEMA Ukraine; Людмила Гусейнова, голова громадської організації «Нумо, Сестри!». Лідія Зайнінгер, Виконавча директорка Українського інституту Америки, привітала гостей. Захід зібрав понад 120 учасників, а також привернув увагу провідних медіа та високоповажних гостей, що додатково підкреслило його масштаб і публічний резонанс. 

На заході від СФУЖО були присутні Представницi СФУЖО при ООН (ДГК/ВОГС) Марія Чухнова і Зоряна Головата;  Представницi СФУЖО при ООН (ЕКОСОР) Оксана Коник, Софійка Зєлик, Айла Баккаллі, Софія Фаріон; Перша заступниця голови СФУЖО Маріянна Заяць; Друга заступниця голови СФУЖО Марія Фінів.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш; Виконавча директорка UN Women Сіма Самі Бахус та представники громадянського суспільства під час Town Hall Meeting.

Важливою складовою присутності СФУЖО на КСЖ 70 стала участь у заходах на рівні штаб-квартири ООН. Зоряна Головата, як Представниця СФУЖО при ООН (ДГК/ВОГС), представила організацію на «Townhall Meeting with the United Nations Secretary-General and Civil Society» — одній із ключових платформ прямого діалогу між Генеральним секретарем ООН і представниками громадянського суспільства на полях сесії. Участь у цій зустрічі засвідчила вагому роль СФУЖО в міжнародному інституційному діалозі, підтвердила довіру до її представницького мандата та відобразила визнання високого рівня фахової експертизи, що стоїть за її представництвом на глобальному рівні.

(Зліва): Сіма Самі Бахус — Виконавча директорка UN Women (ООН Жінки), Заступниця Генерального секретаря ООН та Зоряна Головата.

Зоряна Головата також представила СФУЖО на «NGO CSW70 Reception» — офіційному прийомі, що проходив на полях КСЖ70 і традиційно об’єднує лідерів громадянського суспільства, партнерські організації та учасників сесії. Участь СФУЖО в цій платформі посилила видимість організації в міжнародному професійному середовищі та підкреслила її включеність у коло партнерств і коаліцій, що супроводжують ключові дискусії довкола гендерної рівності, прав жінок і відновлення.

Подія “Bridging Systemic Gaps: Advancing Justice for All Women and Girls” На фото зліва: Зоряна Головата, Сара Хендрікс; Марія Чухнова

Подальша участь представниць СФУЖО у заходах, що проходили безпосередньо в штаб-квартирі ООН, засвідчила не лише широту цієї присутності, а й тематичну включеність організації до ключових міжнародних дискусій КСЖ 70.

Представниці СФУЖО Марія Чухнова та Зоряна Головата представили організацію на низці ключових заходів, що проходили у штаб-квартирі ООН. Серед них — подія «Bridging Systemic Gaps: Advancing Justice for All Women and Girls», за участі Сіми Самі Бахус — Виконавчої директорки UN Women (ООН Жінки), Заступниці Генерального секретаря ООН, а також Сари Хендрікс, директорки Відділу політики, програм та міжурядових питань в UN Women. Окрім цього, Зоряна Головата та Марія Чухнова долучилися до «CSW70 High-Level Side Event for the Launch of the Conflict-Related Sexual Violence Prosecution Network,» організованого Польщею, Україною та OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights, присвяченого запуску міжнародної мережі для посилення координації у сфері правосуддя, кримінального переслідування та відповідальності за злочини конфліктно зумовленого сексуального насильства.

(Зліва): Марія Чухнова, Зоряна Головата, Посол Андрій Мельник — Постійний представник України при ООН, Христина Гайовишин — заступниця Постійного представника України при ООН — у штаб-квартирі ООН, Delegates’ Lounge

Представниці СФУЖО при ООН Оксана Коник, Айла Баккаллі, Зоряна Головата та Марія Чухнова взяли участь у Side Event «Beyond Peace, Security and Justice: Why Gender Transformative Recovery Matters?», що проходив у штаб-квартирі ООН. Захід, організований за участі представництв України, Німеччини, Швеції та UN Women, був присвячений підходам до відновлення, які виходять за межі суто безпекового чи юридичного виміру та передбачають трансформаційний, інклюзивний і гендерно чутливий підхід.

Захід “Beyond Peace, Security and Justice: Why Gender Transformative Recovery Matters?” На фото зліва: Айла Баккаллі, Оксана Коник, Зоряна Головата, Марія Чухнова

Поза межами офіційних заходів у штаб-квартирі ООН, СФУЖО також була представлена на провідних міжнародних та академічних майданчиках Нью-Йорка, зокрема в Колумбійському університеті, Інституті Сервантеса та на заході Світового банку. На цих платформах Зоряна Головата представила організацію в колі міжнародних експертів, дипломатичних представників, академічної спільноти та лідерів громадянського суспільства. Зокрема, у Columbia Law School вона взяла участь у дискусії “The Future of Human Rights in US Foreign Policy”, організованій Columbia University | SIPA, за модерації Рейчел Вогельстайн та за участі Ріна Амірі, Джессіка Стерн, Ґіта Рао Ґупта.

Захід «The Future of Human Rights in US Foreign Policy» у Колумбійському університеті. На фото: спікерки та запрошені учасниці дискусії, зокрема Рейчел Вогельстайн, Ріна Амірі, Джессіка Стерн, Ґіта Рао Ґупта, Катріна Фотоват, Зоряна Головата та інші

В Instituto Cervantes Зоряна Головата представила СФУЖО на заході «Power, Representation, and the Future of the UN», організованому Global Women Voices, де серед учасниць панелі були Марія Елена Агуеро, Сусана Малкорра, Посол Меланн Вервір, Ана Хіменес, Посол Дар’я Бавдаж Курет та Алісія Буенростро а на заході Світового банку — в дискусії про правосуддя, правові реформи та фінансову інклюзію жінок.

Захід «Power, Representation, and the Future of the UN». На фото: спікерки заходу Марія Елена Аґуеро, Сусана Малкорра, посол Мелані Вервір, Ана Хіменес, посол Дар’я Бавдаж Курет та Алісія Буенростро

12 березня СФУЖО стала партнером ще двох важливих українських подій. Перша — «Advancing a Just Peace: Justice As An Integral Element and Women’s Participation in Peacebuilding» у Постійному представництві України при ООН. Серед співорганізаторів і партнерів заходу були Постійне представництво України при ООН, Офіс Урядової комісії з питань гендерної політики України, Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем», Український жіночий фонд, Світова Федерація Українських Жіночих Організацій, Georgetown Institute for Women, Peace and Security, Глобального Фонду Тих, Хто Пережили Насильство та International Center for Transitional Justice. Подія була присвячена темі справедливого миру, який неможливий без відповідальності, правосуддя та повноцінної участі жінок у процесах миробудування.

Захід 12 березня «From Principles to Voices: Survivor-Centered CRSV Global Practices and Survivor Stories from Ukraine». На фото: спікерки та запрошені гості заходу, серед яких Маріянна Заяць, Ірена Яросевич, Наталія Павленко, Посол Андрій Мельник, Мар’яна Беца, Катерина Левченко, Оксана Коник, Анатолій Досич, Христина Гайовишин та інші

Також 12 березня, ввечері, в Науковому Товаристві ім. Шевченка в Америці відбувся захід «From Principles to Voices: Survivor-Centered CRSV Global Practices and Survivor Stories from Ukraine». Організатором заходу виступила Нью-Йоркська регіональна рада Союзу Українок Америки, a СФУЖО виступила партнером. Захід став простором прямої взаємодії між офіційною українською делегацією, громадянським суспільством і українською громадою у Нью-Йорку.

Захід 9 березня в Українському Інституті Америки. На фото представниці української делегації, уряду України, ПП України при ООН, GIWPS та команда СФУЖО.  Зліва: Айла Баккаллі, Христина Гайовишин, Мар’яна Беца, Оксана Коник, Катерина Левченко, посол Мелані Вервір, Зоряна Головата, Софійка Зєлик, Марія Чухнова, Маріянна Заяць, Наталія Добровольська

Команда представниць СФУЖО при ООН зробила внесок в організацію та активну участь у заходах, пов’язаних із КСЖ 70, спільно з Постійним представництвом України при ООН, членами офіційної української делегації та міжнародними партнерами, за координації Ірени Яросевич, Головної представниці СФУЖО при ООН  Департамент глобальних комунікацій/ Відділ зв’язків з громадянським суспільством.

Участь СФУЖО в координації планування заходів і присутності на них забезпечила інституційну тяглість, належний рівень залученості та ефективне представлення СФУЖО в ООН і на міжнародних партнерських платформах.

Представниці СФУЖО при ООН беруть участь у заходах КСЖ понад 30 років, а участь СФУЖО в КСЖ 70 вкотре підтвердила послідовну роль організації в міжнародній адвокації на підтримку України, а також включеність СФУЖО до спільноти інституцій, партнерств і коаліцій, у межах яких формуються підходи до правосуддя, відповідальності, гендерної рівності та відновлення.

Участь СФУЖО також підкреслила роль організації не лише як партнера українських ініціатив, але і як активного учасника міжнародного діалогу на рівні ООН та в межах глобальних експертних платформ.

Фото: СФУЖО та Оксана Сорочан

У рамках цьогорічного «Тижня антирасизму», що проходив у березні, Німецько-Українське Товариство Гайдельберґ Райн-Неккар» (DUG- Rhein-Neckar e.V.) представило громадськості гостроактуальну тему – права людини. „Людська гідність – це право кожної людини, яке закріплене в законах Хартії людських прав».

Організатором та керівником цього заходу був Андрій Капроцький, представник організації DACH-ОUOD, центрального громадського органу, який представляє українців у Німеччині.

У презентації, яке відбулося у відео-форматі через інтерв’ю з Андрієм Васьковичем, який є довголітнім представником гуманітарних структур Німеччини – католицької «Карітас» та протестантської «Діяконії» в Україні, широка авдиторія отримала детальне уявлення про щоденну роботу названих організацій. Було надано конкретну матеріальну допомогу в Україні для ліквідації наслідків стихійних лих: необхідні теплі ковдри, теплий одяг, взуття та продуктові пайки для індивідуального розподілу. Навіть невелика фінансова підтримка здатна допомогти, даючи людям можливість самостійно придбати ліки чи продукти харчування. Війна проти України сформувала справжнє почуття спільноти – кожен готовий піклуватися про нужденних і виснажених у своєму районі та особистому оточенні.

Про великі страждання дізнаємося з конкретних прикладів, таких як порятунок людей, яких врятували після того, як цивільні будинки були уражені ракетами. Ці люди отримають лікування їхньої травми і перебувають в розселенні, наприклад – вісім осіб ділять невелику кімнату. Багато хто повертається з тісного житла до своїх зруйнованих домівок, де знаходять притулок у зруйнованих підвалах. Це можна пояснити тим, що після розпаду Совєтського Союзу люди в Україні мали змогу приватизувати свої квартири, отримавши таким чином право власності та безпеку свого житла.

Діти не є «супутними втратами» у війні Росії в Україні, а стали радше жертвами цілеспрямованої та агресивної державної політики Російської Федерації. Дітей та їхні травми використовують як зброю зі стратегічною метою окупантів – зламати волю громади до спротиву.

У відео неодноразово показували випадки викрадення дітей у батьків за допомогою різних хитрощів як, наприклад, обіцянкою захистити табори відпочинку молоді, нібито, для лікування ран від війни. Діти зникли, їх не можна знайти, а батьки не мають жодної інформації про місце перебування своїх дітей, чи про їхню подальшу долю. Йдеться про тисячі дітей. У рідкісних випадках дітям вдалося втекти з Росії після кількох років, або їм казали, що їхні батьки втекли за кордон і покинули дітей напризволяще. Тому їх передали до сиротинців. Їхню ідентичність стерли, діти отримали нові імена та російські паспорти, вони були змушені відвідувати російські школи. Дітей підготували до воєнізованих формувань, а невдовзі відправили на передову проти України для участі у військових операціях.

З початку війни на Донбасі, в Криму створили «Реґіональний центр з прав людини», який потім переїхав до Києва, до його складу входять правозахисники та юристи.

Ліберальні юристи з Німеччини, такі як старший прокурор Клаус Гофманн із Фрайбурґу, понад два роки активно працювали в Києві в прокуратурі, щоб визначити російські воєнні злочини – вони визнали та задокументовали список 144 000 воєнних злочинів.

«Разом ми сильні» – це гасло культивується та живе тут у співпраці з цілим рядом українських асоціяцій, таких як «ЛЕЛЕКИ e.V.», „Приятельськтй гурт українських ВЕТЕРАНІВ південь e.V.», «Приятельський гурт без кордоні e.V.». На запрошення прийшли від «Німецько-Українського Товариства Гайльбронн» (DUG-Heilbronn e.V.) -Анастасія Козак – голова, та Олена Хаваліц – заступник голови. На знак солідарності з цим заходом, який зростав у свідомості німецького суспільства через щорічне проведення офіційного «Тижня антирасизму».

Ми звернулися до організаторів заходу з проханням, щоб саме з такою тематикою виступати в Гайльбронні на «День прав людини», який плануємо відбути 10 грудня 2026 року. Цей «День» набирає змісту та вагомості в німецькому суспільстві, коли про нього постійно нагадують. Саме такий «Міжнародний День» відзначали щорічно американці з африканським корінням від 1965 року. Після закінчення «Холодної війни» 1 серпня 1975р. підписали т.вз. «Гельсінську Угоду». Москва, яка стояла перед економічним колапсом і хотіла в себе проводити Олімпійські Ігри в 1980 р., дала згоду на свій підпис під цим документом. Тим самим вона давала згоду, що в Совєтському Союзі будуть шанувати та дотримуватися «Хартії прав і основних свобод людини».

В «Гельсінській угоді» йдеться про безпеку і співобітництво між країнами, але у т.зв. третьому, «гуманітарному кошику» угода вимагала також дотримуватися зобов’язання до свободи вільного пересування, контактів, інформації та культури. В ній були закріплені теж непорушність кордонів і принципи територіяльної цілісності держав.

Москва не передбачала й не уявляла собі масштаб протесту представників з покоління українських «Шестидесятників», руху спротиву та «Руху за Легалізацію УГКЦ». На додаток, в Україні у 1976 р. створилася Українська Гельсінська Група, яка у 1988р. перетворилася в УГСпілку. Вони писали звернення до ООН і до Європарламенту. З часом українські автори свої вимоги розширювали від дотримання «свобод і прав людини» – до реалізації національної свободи і право на політичне самовизначення народів. У країнах т.зв. Соцтабору та в Москві поширювався рух дисидентів. Натомість у Східному Берліні та інших містах зростав народний протестний рух проти комуністичної влади, який завершився політичним об’єднанням двох частин країни в об’єднану і суверенну Німеччину. Це призвело вкінці до вікопомної історичної події – разом з політика «Ґласность та Перестройки» російського Президента Михайла Ґорбачова остаточного розвалу російської імперії у формі комуністичного СССР, і до проголошення незалежних національних держав.

31.03.2026 Анастасія Козак – Голова громадської організації «Німецько-Українське товариство в Гайльбронні»

Андрій Васькович і Юлія Разнатовська. У віці 17 років, наприкінці 11 класу, українка Юлія Разнатовська, переїхала з Одеси до Німеччини на початку війни. Наразі навчається у Гайдельберзькому університеті за спеціальністю «політологія»

Андрій Васькович також молодим почав діяти: 1986 в Вільд-Бадкройт на науковому Сімпосіумі в підготовці до 1000-ліття Хрещення Руси-України

УІС

27 березня у американському місті Пармі було проведено другі загальні збори третього відділу Організації Оборони Чотирьох Свобід України, який діє на території округу міста Клівленд, штату Огайо. Робоче засідання і вибори до Управи відбулися у кімнаті, присвяченій жертвам Голодомору, при православному соборі Святого Володимира.

Збори почалися зі стрілецької молитви «Боже Великий, Творче Всесвіту» та хвилиною мовчання за загиблими українськими Воїнами. Присутні, також, вшанували пам’ять померлих членів організації: Григорія Тиграна Карапетова-«Кучера», члена управи та Йосифа Решецького, помічника видання часопису ОУН «Шлях Перемоги» у громаді Клівленда.

З вступним словом до зборів звернувся відомий бандурист та народний артист України Остап Стахів.

До новообраного складу управи було одноголосно вибрано: на посаду Президента: Юрій Кимйотик; віце-президент: Іван Шуран; Генеральний секретар: Ростислав Курчук; скарбник: Данило Якубовський; архівіст: Олександр Мацех. До складу комітету програми «Молодіжної Провідничої Екскурсії ООЧСУ», яка відбуватиметься тричі на рік, з метою підготовки молодих лідерів, були обрані Марко Мацех, Лена Вурт та Анатолій Гунко.

Учасники зборів також підтримали ряд рішень та проектів. Був підтверджений проект «Петлюра 100», до століття вбивства Симона Петлюри, Головного Отамана УНР. Проект планує відкрити виставку «живої історії» УНР і провести панельну дискусію під назвою «Приклад Петлюри в історії і сучасності».

Було прийнято рішення, що цьогорічною почесною назвою відділення залишиться «30 червня 1941 р. – День відновлення Української Держави», на честь 85-ї річниці цього Акту. Також було прийнято рішення нагородити почесним членством у відділі Остапа Стахіва, який протягом багатьох років підтримує діяльність молодого державницького руху.

«Сьогодні ми закриваємо перший термін відновленого відділу і його діяльність у нашому місті. Ми продовжуємо виховувати молодих українських патріотів. Хай звучить наше гасло «Молода Україна веде!» – наголосив переобраний Президент відділу, громадський діяч і виконавчий директор Американських Друзів Антиімперського Блоку Народів Юрій Кимйотик на закритті зборів.

УІС

Фінальна презентація британського туру правозахисного проекту Антиімперського Блоку Народів «Справжні в’язні путіна. Політичні в’язні поневолених народів» відбулась у Шотландії. Подію гостинно приймав Український клуб Союзу Українців Британії у Единбурзі.

Презентація розпочалась нагородженням ювілейною відзнакою АБН відомого історика та громадського діяча, координатора АБН у Шотландії Петра Кормила, яку вручив Президент АБН Олег Медуниця.

Олег Медуниця, також, розповів учасникам події про мету правозахисного проекту щодо підтримки політичних в’язнів, які представляють поневолені народи. Президент АБН у своєму виступі згадав про тісну спіпрацю АБН із Шотландською Лігою Європейської Свободи в часи «холодної війни».

Із вітальним словом до присутніх на презентації звернувся Консул України в Единбурзі Андрій Мадзяновський, який відзначив актуальність правозахисної роботи Антиімперського Блоку Народів і запропонував розмістити банерну виставку проекту на території Консульства.

Виконавчий директор АБН Олег Вітвіцький познайомив учасників події із історіями головних героїв проекту – політв’язнів, які представляють чеченський, башкортський, татарський, карельський, калмицький та інші національні рухи поневолених народів. Окремо Олег Вітвіцький зупинився на інформації про тюремні поневіряння Зареми Мусаєвої із Чечні, Фаїля Алсинова із Башкортостану та Андрія Васюренка із Карелії.

Директор Архіву ОУН Геннадій Іванущенко доповнив розповіді попередників щодо політичних репресій на території московської «тюрми народів» та розповів про інші напрямки діяльності Антиімперського Блоку Народів.

Після завершення презентації делегація АБН відвідала могилу багатолітнього керівника Шотландської Ліги Європейської Свободи, великого друга АБН та українського визвольного руху за часів «холодної війни» Джона Стюарта.

В рамках візиту, у приміщенні Консульства України в Единбурзі, відбулась конструктивна зустріч керівництва Антиімперського Блоку Народів із Консулом Андрієм Мадзяновським, на якій було обговорено основні напрямки співпраці.

Д-р Анатолій Груздь, канадський науковець українського походження, професор та дослідник технологій цифрової приватності, співдиректор Лабораторії соціальних медіа (Social Media Lab) Метрополійного університету Торонто (Toronto Metropolitan University), представив детальну доповідь про поширення пропаганди та дезінформації Кремля у мережі Telegram. Д-р Груздь підкреслив важливість розуміння цифрових мереж для захисту громадян та протидії кіберзагрозам на події Дослідного Інституту Україніка у п’ятницю 20 березня 2026 р. в Олд Міл, Торонто.

Дослідження канадського науковця та його команди показало, що майже половина канадців зазнала впливу кремлівських наративів щодо війни росії проти України, а близько третини респондентів частково вірили в те, що Україна була аґресором. Рівень сприйнятливості був вищим серед осіб із правого політичного спектру, проте залежність від соціальних мереж для отримання новин підвищувала ймовірність віри у дезінформацію незалежно від політичних поглядів. Для протидії дезінформації команда перевірила методи «м’якої модерації», коли дописи не видаляються, а позначаються як потенційно хибні. Такі невеликі втручання знизили залучення до кремлівських наративів на 66%, демонструючи ефективність перевірки фактів (факт-чекінг) та інформаційних позначок.

Дослідження Telegram зосереджувалося на систематичному відстеженні каналів та груп, які обговорюють війну Росії проти України. Використовуючи мережевий аналіз, команда визначила впливові акаунти, шляхи поширення інформації та посередників, які з’єднують російський і український інформаційні простори. Основні результати показали, що проукраїнський контент становив лише близько 15% мережі, тоді як російські та проросійські канали домінували на платформі.

Доповідь також висвітлила глобальний вплив Telegram, де перевірені англомовні канали — часто ультраправі впливові особи у Канаді та США — поширюють кремлівські наративи. Деякі з цих каналів, за даними, фінансувалися проросійськими організаціями, спрямовуючи контент на конкретні аудиторії та соціальні «точки напруги» для впливу й поляризації суспільства. За три роки команда зібрала понад 300 мільйонів повідомлень із понад 30,000 каналів і груп у Telegram, використовуючи обчислювальні методи та мережеву візуалізацію для визначення центральних вузлів, периферійних акторів та нових джерел інформації.

У рамках цього дослідження д-р Анатолій Груздь особисто представив свою доповідь у Дослідному Інституті Україніка 20 березня 2026 року в Олд Міл, де обговорювали шляхи поширення пропаганди та дезінформації і методи протидії їй у цифровому просторі. Необхідно бути пильними, адже дезінформація на платформах, як-от Telegram, є глобальною, постійною та складною. Розуміння її структури та шляхів поширення є критично важливим для захисту демократичних суспільств і протидії пропаганді.

Надя Ґерелюк