У цьому році відзначаємо 130 років від поселення українцями сонячної Бразилії. З цієї нагоди Острозька Академія, найстарша інституція вищої освіти в Україні, спільно з Посольством України у Бразилії влаштували конференцію «он лайн». До цього заходу приєднались представники громади у Бразилії а також і української світової спільноти. Вступну і дуже змістовну доповідь з фактами та подробицями виголосив Посол України. Приєднався також Посол Бразилії у Києві вказуючи на вклад українців у розвиток культури та політики його країни.
За обчисленням демографів більше пів мільйона громадян чи просто мешканців Бразилії знаходять своє коріння серед українців. Це наслідки трьох течій імміграції, яка фактично почалась 1889 року, друга від 1907-14 і третя 1947-52. Здебільш вони знаходяться у провінції Парана, а зокрема у місті Прудентополіс, а також Куритиба та Сао Павло. Вони мають свої церкви, громадські приміщення, культурні одиниці, танцювальні ансамблі, хори тощо. Одна з давніших церков з 1899 року у місті Маллеті ще стоїть. Понад 200 церков було побудовано у Парані. Саме українці у Парані зробили з рудої землі сільськогосподарський центр. Очолює сьогодні і вже майже 20 років зорганізовану громаду юрист за фахом, якого ще дідо прибув до Бразилії з України.
З моєї сторони я пригадую ще з моєї молодості хоча не дуже чітко співпрацю між українцями Бразилії та США. Представники громади з Бразилії також прибули до Ню Йорку у 1967 році на велике зібрання, що дало початок Світовому конгресові вільних українців (СКВУ). Пригадую також наради Злученого українсько американського допомогового комітету (ЗУАДК) який протягом років складав фонди на Земельний фонд українців у Бразилії. Чимало у тих часах було і зацікавлення інших українських американських організацій, наприклад Союзу українок Америки (СУА), зокрема допомогою дітям сиротам у Бразилії. Але напевно найбільш чітко пригадую довголітню роль отців Василіан з Бразилії яких прямо імпортували до наших Василіанських парафій в Америці, щоби виконувати будь яку душпастирську працю. Василіани з Бразилії це були молоденькі хлопці котрі жертвенною працею збагатили мою парафію Святого Юра у Ню Йорку та взагалі Чин Святого Василія Великого (ЧСВВ). Вони спочатку були сотрудниками (помічниками), опісля парохами, а згодом і сьогодні прото-ігуменами.
Я був у Бразилії у ролі очільника Світового конгресу українців (СКУ). Це було у 2005 році. Відвідав поселення, церкви, Владику. Запізнав народ, його культурні одиниці, його молодь. Засадничо втішили мене ці зустрічі зокрема з молоддю., хоча засмутило, що мало розмовляли українською мовою. Проводив мене підстаркуватий юрист, голова центральної репрезентації українців у Бразилії, Віторіо Соротюк.
Віторіо зовсім не розмовляв українською. Розумілись ми хіба тільки тому, що і він, і я — обидва підстаркуваті юристи. Правда, Віторію трішки знав англійську. Одначе, відчув я його українську теплоту, а також теплість українців у Бразилії, взагалі теплій та гостинній країні.. Кілька років пізніше я зустрів Віторія цим разом у Києві. Він повідомив мене, що буде вивчати українську мову. У 2017 році Світовому конгресові українців виповнилось 50 років. З’їхались ми в Україні. Приїхав і Віторію. Почали ми розмовляти вже українською мовою. Це трішки монументальна подія. Відносно старий чоловік, бо йому тоді було близько 65, третього покоління, завдав собі стільки труду, щоби навчитися рідної мови своїх предків, і не тільки розмовляти, але також писати і читати. Віторію не звичайний українець у Бразилії. Він надзвичайний, але також приклад для тої громади, давньої, відданої, завжди свідомої свого українського кореня. Цей корінь становить велику частину їх життя.
Я взяв участь у конференції Острозької Академії, привітав учасників, а зокрема мого бразилійського брата по національності з запевненням дружби та співпраці. Після конференції Віторіо надіслав мені статтю про українців у Бразилії, що появилася у часописі в Україні під рубрикою «нашого цвіту по всьому світу». Заголовок статті: «Україна там, де ми з любов’ю до неї…» От схопили сентимент цих наших людей у Бразилії і разом з ними Віторія! Я подумав, у пенсійному віці той українець третього покоління який ціле своє життя живе у Бразилії, почав учити українську мову, а українці у себе вдома розмовляють мовою ворога. От іронія!
18 вересня 2021 року Аскольд С. Лозинський
