Дощ, хоч літній і не вельми рясний, все ж змушує пришвидшити ходу до української святині.
Якби не горбиста місцевість, Перемишль надто схожий на Львів. Площа Ринок звідусіль обрамлена шпилями та вежами. Піднімаємося трохи вгору і перед очі унікальна споруда XVII століття у стилі раннього бароко. Колишній костел єзуїтів. Ще у сиву давнину цісар Йосиф ІІ пропонував її українським греко-католикам під катедру. Відмовились, бо отримали тоді давній костел отців кармелітів. Про нього трохи згодом.
Будень, але напрочуд людно. Відразу помічаю заупокійне богослужіння. «Померла в Лондоні наша парафіянка, уві сні, їй було ледве за сорок, зараз мають привезти тіло»,– говорить Марія Туцька, голова Перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі. Вражає іконостас. Згодом дізнаюся, що йому понад 300 літ і привезли його із Любачева чверть століття тому. Відомий скульптор Іван Могитич доклав рук і умінь, аби пасував у новому храмі.
Чудовий спів витає до куполів. Неперевершена акустика. Все таке рідне і близьке. Ікони українських святих, з-поміж яких Блаженні владики Йосафат Коциловський та Григорій Лакота, що прийняли мученицьку смерть у комуністичних казематах за Віру і Церкву. Відчуття, що вдома, в Україні, посилюється. Святі мощі колишнього ректора Перемиської Духовної Семінарії, Єпископа-помічника Перемиської УГКЦ Григорій Лакоти перебувають у місті Лева, в храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Поруч проживають мої рідні, в яких часто зупиняюсь. Не оминаю святиню. Молюся завжди до Блаженного Григорія Лакоти. Зараз я тут. На місці служінь Богові і народу того, про якого італійський священик П’єтро Леоні писав: «На засланні, серед людської мізерії, я зустрів також і правдивих янголів у людському тілі, які своїм життям представляли на землі Херувимів. Між ними був ісповідник віри, владика Григорій Лакота, який просвічував нам, знесиленим каторжникам, своїм прикладом християнських чеснот».
Звідси, понад сімдесят років тому, були вивезені сотні тисяч українців. Ця нелюдська акція «Вісла», у більш вишуканій формі, тривала щодо українців довго. Десять років потому польська влада знову заборонила українським греко-католикам, очолюваних отцем Сильвестром Крупою, проводити богослужіння. Остаточно суперечки розв’язав Іван Павло ІІ під час своєї візитації до Перемишля 1991 року.
Виходимо із храму. Вже не дощить. З-за дзвіниці виглядає сонце. Світить у вічі. Підходимо з іншого боку. Вражають величезні дзвони – святих Івана, Петра та Стефана. Під ними святі Володимир і Ольга, які перебували у старій катедрі українських греко-католиків Перемишля, у костелі святої Терези. Забрали звідтам не все. Монахи-кармеліти, доволі не дружні всьому українському, демонтували 150-кілограмовий хрест, на третину із золота! Змінили купол, аби не нагадував українське…
Та сонячно! Хмари вже десь аж за Сяном. Велично сяє Архикатедральний собор святого Івана Хрестителя Української греко-католицької церкви! Виходять із храму люди: «Слава Ісусу Христу!». Перемишль живе!
Слава Україні!
Григорій Жибак, УІС із Перемишля
