У Решетилівці встановлять пам’ятник Юрію Горліс-Горському

Полтавська «Просвіта» отримала офіційну відповідь з обласної ради на своє звернення з цього приводу

Цьогоріч влада і патріотична громадськість відзначають 120-річчя з дня народження Юрія Горліса-Горського (справжнє ім’я Юрій Юрійович Городянин-Лісовський) – нашого земляка, уродженця Решетилівського краю, старшини армії УНР, письменника, військового і громадського діяча. На Полтавщині для увічнення пам’яті діяча Української революції 1917-21 рр. зроблено кілька важливих кроків. За пропозицією заступника голови обласної ради Анатолія Ханка встановлено щорічну премію Полтавської обласної ради з патріотичного виховання на його честь. З ініціативи міської громадсько-наукової топонімічної групи та «Просвіти» в рамках декомунізації відповідно до розпорядження голови ОДА Валерія Головка у обласному центрі з’явилася вулиця імені Юрія Горліс-Горського, а на телеканалі «Лтава» у 2014-15 роках виготовлений і демонструвався документальний фільм з циклу «Поборники незалежності. Полтавщина». Цьогоріч, у січні-лютому в ефір обласного радіо «Лтава» вийшли три радіонариси «Обличчя епохи:Юрій Горліс-Горський».

Водночас, ця постать наскільки масштабна, що цілком заслуговує на спорудження пам’ятника. Так вважають очільники Полтавської обласної ради та товариства «Просвіта».

Цю ідею підтримали учасники «круглого столу» у Решетилівці, який відбувся на початку року за участю заступника голови обласної ради Анатолія Ханка. Чимало патріотичних громадських діячів Решетилівщини висловлювали позицію щодо спорудження пам’ятника у селі Демидівка, де народився Юрій Горліс-Горський. «Просвіта» переконана, що пам’ятник має постати у районному центрі Решетилівка. Що ж до рідного села письменника, то ми ініціювали найменування місцевої школи на його честь та встановлення меморіальної дошки на її фасаді», – повідомив Олег Пустовгар, перший заступник голови Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта».

Він повідомив,що у зверненні, скерованому голові обласної ради Олександру Біленькому та його заступникові Анатолію Ханку товариство «Просвіта» навело низку аргументів. Зокрема, у документі зазначено: «Юрій Горліс-Горський є постаттю всеукраїнського масштабу, тож створення такого місця пам’яті саме у райцентрі є вкрай важливим як для області,так і для всього району: саме біля цього пам’ятника найдоречніше відзначати День Незалежності, День захисника України (14 жовтня) та інші дати, пов’язані із визвольним рухом. Решетилівці надано статус міста. А село Демидівка не має навіть статусу центру об’єднаної територіальної громади, тож складно спрогнозувати його майбутнє у контексті чисельності, соціальної сфери тощо. Як відомо, решетилівська вишивка «білим по білому» є не лише одним із культурних брендів Полтавщини, а й усієї Центральної України. Встановлення пам’ятника саме у Решетилівці ще більше посилить статус одного із найпотужніших туристичних центрів Полтавщини, оскільки збагатить його ще одним туристичним об’єктом».

Днями на адресу Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта» надійшла офіційна відповідь від Полтавської обласної ради. Лист підписав заступник голови Анатолій Ханко. «Ідея встановлення пам’ятника Юрію Горліс-Горському в місті Решетилівка вже частково відпрацьована. Відшукуємо можливості та шляхи втілення цього задуму», – зазначається у документі.

Довідково: Юрій Горліс-Горський  народився у  14 січня 1898 року у селі Демидівка неподалік Решетилівки на Полтавщині. Помер 27 вересня 1946 року. Учасник Першої світової війни. В роки Української революції — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії, до якого вступив у віці 20 років. На початку 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, занедужав і був змушений лишитися на лікування в Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Після лікування мав наздоганяти свою частину, та холодноярівці, яким бракувало старшин з військовим досвідом, переконали його лишитися. Обравши прізвисько Залізняк, Лісовський прийняв призначення осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Василя Чучупаки. Навесні 1921-го за наказом підпілля прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником. Ставши зв’язковим уряду УНР, навесні 1922-го, повертається в окуповану більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом «Горський» — провадив спочатку у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у Вінницькому ГПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти. За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ , проваливши не одну чекістську операцію. У 1924-му знову арешт: більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі 15-ма роками ув’язнення. За цей час пізнав тюрми Вінниці, Києва, Полтави та Херсона. Втекти вдалося у квітні 1931 року. Через рік, після мандрів Радянським Союзом, перейшов кордон і опинився у Рівному. А потім була Галичина, де він проживав у Львові, БагатківцяхПлугові. Зокрема, проживаючи у Багатківцях в місцевого священика о. Василя Їжака, відвідував місцеву читальню, де розповідав про життя українців за Збручем. У Львові його знайшла слава. У жовтневому числі 1932 р. видавництво «Літопис Червоної Калини» надрукувало статтю Горліс-Горського «Холодний Яр», а з наступного числа почалася публікація журнального варіанту його найголовнішого твору — «Холодного Яру» — під назвою «Рік в Холодному Яру» (продовження в 1934 році виходило під назвою «Холодний Яр говорить»). Львівська газета «Наш клич» (1933 р., № 17, 18, 20—22) друкує п’ять автобіографічних нарисів «Живе обличчя червоного сфінкса», про життя автора в Радянському Союзі після втечі 1931 р. Першою книжкою, яку вдалося видати вже наступного, 1933 року, була антисталінська «Ave dictator!». У 1934 р. видано повість «Отаман Хмара». У листопадовому числі «Літопису Червоної Калини» 1934 року Горліс-Горський оголосив, що припиняє журнальну публікацію твору «Холодний Яр говорить». Наприкінці того ж 1934 року вийшло перше книжкове видання, вже під назвою «Холодний Яр». 1935 року у Львові виходять друком книжки «У ворожому таборі» та перевидання першої частини «Холодного Яру» (передруковане 1961 р. у Нью-Йорку без змін Миколою Сидором-Чарториським, разом з 2-ю частиною). Восени 1935 року виходять спогади «Червоний чортополох (Червона армія в світлі дійсності). 1936 року у видавництві «Вікторія» виходить п’єса «Клянемося могилами героїв! (отаман Хмара)». Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року. Вона мала у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. У переповнених залах «Просвіти» проводилися колективні читання. Після поразки Карпатської України Юрій якийсь час учителював у глухому закарпатському містечку, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії. Тут чекав виклик до Канади: українці Саскачевану запрошували знаменитого письменника оселитися в цій країні. Та поголоски про можливу війну Німеччини проти Радянського Союзу змусили змінити плани: справедливо вбачав у цій майбутній війні шанс для України стати самостійною державою, тому й, зрозуміло, не міг відсиджуватися у комфортних умовах. Наприкінці 1939 р. Горліс-Горський їде до Фінляндії, де формує відділ з українців, які потрапили в полон під час радянсько-фінської війни. Подорож до Суомі він відобразив у двох статтях «Фінляндія» та «Подорожні зиґзаґи». Навесні 1942 року Юрій прибуває до Рівного. Майже відразу у рівненській газеті «Волинь», яку редагував Улас Самчук, з’являються спогади Горліса-Горського «Їх прийшло дванадцять». У червні 1942-го здійснив свою мрію — повернувся до Холодного Яру. Письменник оселяється в Олександрівці і збирає свідчення учасників холодноярської боротьби. У Мельниках  відвідав батьків Петра і Василя Чучупаків і подарував їм свою книжку про холодноярців, зокрема, про їхніх синів. Бере участь у відновленні могили Василя Чучупаки. З наступом Червоної армії починає рух на Захід. У Львові 26 листопада 1943 р. у православній церкві Святого Георгія він бере шлюб з Галиною Талащук. Через Австрію Юрій Горліс-Горський із дружиною перебирається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі. Тут 25 вересня 1946 року народжується донька Леся. Тут розгортає активну політичну діяльність. Поруч з Іваном БагрянимБорисом ЛевицькимРоманом Паладійчуком та іншими засновує Українську Революційно-Демократичну партію (УРДП).

Короткометражний документальний фільм на телеканалі «Лтава» можна переглянути за цим посиланням

http://www.ltava.poltava.ua/oblyzhya_epohy/22/

Прес-центр Полтавського

обласного товариства «Просвіта»

Опубліковано Новини.