Польські ЗМІ: Міністр Ващиковський будує свою популярність на антиукраїнських настроях

waszczykowski_lwow_msz-1024x683

У студії радіо «TOK FM» була розмова про не найкращі часи польсько-українських відносин та політику глави МЗС Вітольда Ващиковського по відношенню до України. Аґата Дідушко-Зиґлевська з видання Krytyka Polityczna в ефірі поділилася думкою, що Польща не повинна будувати на Волинській трагедії сьогоднішню політику з Україною. «Ця жахлива подія, яку ніхто не виправдовує, мала однак свій контекст, свій фундамент, зокрема, як польські пани дуже довго сприймали українських селян як рабів , як спалювалися церкви. Зараз повертатися до болючого минулого не має сенсу. Ми повинні зосередитися на тому, що польський парламент шанує Національні збройні сили і панів, які вбивали на східних кресах дітей та жінок, а члени НЗС створювали список поляків, які допомагали та рятували євреїв під час окупації,  наприклад, як Ірена Сендлер. Нашим ворогом скоріше за все є Росія, а не Україна, якій ми повинні допомагати зближуватися з ЄС», — вважає журналістка. Збіґнєв Парафіянович з «Dziennika Gazety Prawnej», розповідає, що міністр Ващиковський будує свою популярність на хвилі антиукраїнських настроїв. Зі сторони партії PiS не було жодної пропозиції, наприклад, як створення щось на кшталт зали імен в Яд ва-Шем. Збудування в конкретному місці меморіального комплексу, де вшановувалися всі б жертви, було б слушним кроком для польської сторони. Не можна зводити польсько-український спір до антиукраїнської риторики, як робить це Вітольд Ващиковський.

«З одного боку міністр говорить про стратегічне партнерство з Україною, а з іншого їде до Львова з ексцентричним візитом, під час якого виглядає як якийсь делегат країни до Львівського воєводства, який приїхав з перевіркою польських справ», — ділиться публіцист. 

На порталі wpolityce.pl читаємо текст публіциста Пйотра Cквєциньського. В матеріалі говориться, що українських політиків не цікавить історія. Вони займаються реформами, війною з Росією та приватним бізнесом. Історію в Україні віддають в руки небагатьом ентузіастам. Як, наприклад, Володимиру В’ятровичу, який вирішив створити українську національну ідентичність на культі УПА. Сам історик може не є антипольським, але теж якісь переживання чи то по відношенню до поляків, чи теж щодо поняття історичної правди не обмежують його в цій активності. Що важливе, так це — політична мета. «Є провина і на польській стороні барикад. Наша політика стосовно України, м’яко кажучи, далека від позитивних наслідків. З крайності в крайність. Від оманливої реальності та наївності з закритими очима на усілякі ексцеси і майже кохання до Києва в ім’я спільного стримування російського імперіалізму до історичної гіперчутливості», — говориться в тексті. Скільки б не говорити про складну історію Польщі й України, а також про легковажне сприйняття Варшави Києвом, який прислухається до небажаних у країні над Віслою представників польської опозиції, обидві країни поєднують реальні інтереси. Інфраструктура, економіка і політика. Не треба їх переоцінювати, читаємо в тексті, не треба вірити в міф про Міжмор’я, але і для України, і для Польщі, набагато краще не допускати, аби суперечки про минуле вирішували, яким буде наше майбутнє.

Міхал Потоцький на сайті двомісячника «Nowa Europa Wschodnia» пише про безглузду ескалацію польсько-українського спору про історію. Конфлікт Варшави і Києва зосередив в собі найгірші риси політичних еліт двох держав — незрілість, непослідовність, недалекоглядність та погано усвідомлену безкомпромісність. Журналіст пише, що інформація про заборону в’їзду Володимиру В’ятровичу до Польщі допоможе Вітольду Ващиковському в формуванні образу жорсткого грача. Це важливо в контексті оголошеної реконструкції уряду Беати Шидло. Не секрет, що міністр закордонних справ є одним із «фаворитів» на відставку.

«Ситуацію, де закордонна політика стає не лише функцією внутрішньої політики, але й використовується як елемент конкуренції в партії Право та справедливість, важко виправдати. Особливо, коли на загальному рівні і Ващиковський, і інші лідери PiS розуміють, що хороші відносини з Україною є одним з найважливіших факторів для безпеки Польщі», — читаємо в тексті.

Потоцький пише, що Володимир В’ятрович не полонофоб, хоча стосункам з Польщею шкодить. Його сприйняття історії, яке він пропагує як директор Інституту національної пам’яті, для польських істориків є неприйнятним. Але, В’ятровича теж не треба сприймати як єдиного представника українських дослідників у цій сфері. Роблячи його цапом-відбувайлом і символом політики пам’яті, тільки допоможе йому зміцнити свої позиції в країні над Дніпром. До того ж, такий підхід легітимізує націоналістичне бачення минулого в Україні.  Цього добивається Польща? Скоріше за все, ні. Автор зазначає, що провина теж є і на стороні України. Перед усім, мова йде про нехтування Києвом регіональної політики та відносин з сусідами. Багатьом українським політикам здається, що проблеми у відносинах з меншими державами ЄС можна вирішити опираючись на союз з Берліном. Роки нехтування допровадили до того, що українці не розуміють, що хочуть від них поляки, адже було ж наче все добре. Тим більше, суперечливі повідомлення, що надходять з Варшави, не допомагають їм це зрозуміти. Парадоксом останньої ескалації є й те, що вона почалася після інтерв’ю Віктора Ющенка, де він порівняв УПА до Армії Крайовей. Варшава вистрелила з гармати в горобця, бо Ющенко — це політичний банкрот, дискредитований екс-президент без найменшого впливу на події в Києві.

Сьогодні остання надія в президентах обох країн. Підготовка до грудневого візиту Анджея Дуди до Харкова починає виглядати місією останнього шансу. Якщо зима  не охолоне емоції, то тоді польсько-українські відносини заморозяться надовго.

опрацював Євген ПРИХОДЬКО, джерело – prostir.pl

Фото: МЗС Польщі, Вітольд Ващиковський на Личаківському цвинтарі у Львові

Опубліковано Новини.