Декілька слів про ті пропагандистські прийоми, до яких Кремль і його союзники в Україні будуть вдаватися за нинішніх обставин.
В першу чергу хочу звернути увагу на один ролик, який поширює російська спільнота ТОК у Фейсбуці. Сенс ролика – українські (?) і пітерські блогери провели експеримент і виявили, що типу ворожнечі між українцями і росіянами немає. Суть експерименту – підтримати й обійняти людину, яка стоїть з табличкою «Я из Украины, давай обнимемся». Насправді, ролик має конкретну пропагандистську мету і розрахований на українську аудиторію, він покликаний продемонструвати, що в РФ до нас нормально ставляться.
Поясню суть маніпуляції: «я из Украины» – для багатьох росіян це тотожно з «я из «днр-лнр», «я бежал от киевской хунты», «яэммигрант – жертва репрессий со сторони бандеровцев». Це раз.
Друге – росіяни, які дійсно проти Путіна і за Україну, проти анексії Криму і війни дійсно можуть подумати – а чому б не поширити цей ролик, він же так відповідає парадигмі загальнолюдських цінностей! І ці росіяни також потрапляють у пастку путінської пропаганди.
Ще один «підводний камінь»: українській ФБ-аудиторії цей ролик має нав’язати думку, що «треба домовлятися, припиняти війну, треба встановити мир будь-якою ціною»…
Всю фальш цього пропагандистського відеозапису розкриває навіть не українська, а російська (!) соціологія: за данимиЛевада-Центру, на даний момент третина росіян вважає Україну ворогом, в 2017 таких було 50%.
Ще одну пропагандистську кампанію Росія і її сателіти розгортають проти ідеї створення єдиної Української Помісної православної церкви.
Зокрема, олігарх, депутат від «Опозиційного блоку» Вадим Новінський і ко зібрали ручних політологів та церковних ієрархів, які мають переконати суспільство, що автокефалія української церкви не на часі, що це питання посилить розкол, що має бути консенсус і т.д.
При цьому прихильники «руского міра» використовують викривлену аргументацію, яка розходиться з реальним станом справ.
Наприклад, в УПЦ МП говорять, що для отримання Україною своєї Помісної церкви треба згода всіх визнаних Константинополем Православних Церков. На питання, чи є така вимога в церковних правилах, УПЦ МП починають ніяковіти і врешті визнають, що такої вимоги нема, що Константинополь може дати автокефалію, але це, дослівно «буде неправильно, бо потрібен консенсус усіх, зокрема, й Москви, бо інакше представники інших церков просто будуть уникати спільних контактів з Україною, хоча при цьому нашу церкву таки визнають…»
Ручні політологи екс-регіоналів намагаються дати аргументацію: мовляв, цей крок – просто передвиборчий піар непопулярного в країні Президента, що звертатися до Варфоломія мав не президент і не УПЦ КП чи УАПЦ, а народ (цікаво у який спосіб? Саме Президент уповноважений народом України проводити всі зовнішні зносини, в тому числі – й з церковних питань, хіба не так?).
Наприклад, Андрій Бузаров, який є фахівцем в галузі арабістики (і яким він боком до питань християнських канонів, якщо він експерт зовсім в іншій сфері???) вважає, що звернення УПЦ КП до Константинополя виглядало б як звернення так званої «днр» до ООН з проханням про визнання!
За логікою цього експерта, лише УПЦ МП мало б вести перемовини з Варфоломієм і то – тільки через Гундяєва (Кіріла).
Ну, і це тільки початок. Незабаром, якраз «під вибори», чекайте новий набір російських «ізощрєній» на тему «какая у вас власть коррумпированная, какое плохое НАТО и Запад вообще и что кроме России вы никому не нужны»…
