Сказати, що продовжую перебувати під враженнями від “Міф(у)”, не сказати нічого.
Стрічка, побачити яку, як і вся українська громада Греції, очікувала майже рік, природно викликала шквал емоцій, відчуттів і думок, які не дають зараз зосередитися ні на чому іншому. В якийсь дивний спосіб це пов’язано із сьогоднішнім днем українського народу в переддень його надважливого вибору.
Хотіла би поділитися своїми відчуттями, роздумами та переживаннями.
Іван Ясній — один із талановитих режисерів документальної кінострічки “Міф” про унікального митця зі Львова, Василя Сліпака, разом із братом співака, Орестом Сліпаком, відвідали Афіни для першого показу фільму в Греції, який відбувся 13 квітня в афінському кінотеатрі “Данаос”. Фільм вже побував у понад 20-тьох країнах, де відбулося понад 100 показів. Дуже прикро, що відійшов від нас співрежисер стрічки, ще один молодий і талановитий колега і близький приятель Івана Яснія — Леонід Кантер. Можливо, цю втрату теж можна занести на рахунок несправедливої і жорстокої війни, яку веде проти України росія та п’ята колона всередині нашої країни. Творчі люди разом із талантами успадковують свої особливості, вони є більш чутливими..
Спілкуючись з Іваном та Орестом протягом дня, перетравлюючи всі дрібниці з історії створення фільму, про які Іван Ясній розповідав вдень дітям нашої суботньої школи, розповідь про дитячі роки Василя Сліпака, цікаві особливі випадки з його життя, про що, відповідаючи на питання, підготовлені нашими юними “кініматографістами”, розповідав старший брат українського диво-співака Орест, дивуючись впевненому позитивному налаштуванню обидвох чоловіків на перемогу, твердому переконанню, що нічого не марно, що жертви виправдані, і ми повинні йти вперед, до тої цілі, до тої України, за яку віддали життя наші люди. Такі справжні люди як тисячі наших загиблих і десятки тисяч покалічених.. Такі люди як Василь Сліпак!!
Щось велике і нестримно пекуче зароджувалося всередині, якийсь неймовірний протест, відчуття чогось дуже неправильного, яке, зливаючись з іншими почуттями, наростало наче сніжка, що котиться з гори і раптом робиться неймовірних загрозливих розмірів. Я не могла вловити, що це так миттєво розростається і не дає спокою, аж поки не прозвучала фраза, сказана Послом України в Греції Сергієм Шутенко у його вступному слові до глядачів: “я хотів би зараз оголошувати його (Василя Сліпака) концерт тут, в Афінах”, чи якось так.. В цьому місці я зрозуміла.. Мої відчуття стали переконанням, коли показ закінчився. Прекрасна, талановита, майстерно зроблена стрічка, яка викликала почуття щирої вдячності всім дотичним, спершу — Іванові Яснію та Леоніду Кантеру, Оресту Сліпаку, побратимам з бліндажів, яких велетень Василь прикрив, піднімаючись з окопу на свій великий двометровий зріст, приймаючи вогонь на себе; і тому довгому-довгому списку людей в самому кінці фільму, які доклалися до її створення, надсилаючи з усіх країн та континентів фотографії, відео, спогади. Якби не вони — Іван і Леонід, Орест, ми би могли цього не побачити, не почути!! Але ж..
“Він не повинен був бути на війні, йому мали заборонити, – говорив із сумом, бідкаючись, Олександр Ашла, мій давній приятель з наших, маріупольських, греків, під час першого туру виборів у посольстві, – він був один на весь світ, – продовжував, – хіба ж так можна!?”. Ні, не можна! – волало оте розпачливе нерозпізнаване в мені. “Це був свідомий вибір Василя. Він не міг по-іншому. Він мусів бути там, – розповідає дітям Орест, – Василь прожив яскраве, наповнене життя, він був ним задоволений. Він хотів зробити щось для України, щоб вона стала заможною. Щоб вона була такою, якою він хотів би її бачити. Він готовий був іти в політику. Він би був, мабуть, сьогодні кандидатом у президенти”. “Василь продовжує свою справу, – каже Іван Ясній, – і саме від нас залежить, щоб втрати, понесені на Майдані, на Донбасі, не були марними”, – додає щораз людина, яка, слідом за рідними Василя, досконало вивчила про нього все.
Дорогі мої українці, президенти, депутати, диригенти, музиканти, одним словом, люди – всі, кому хоч якимось боком є справа до долі цієї країни – чому ніхто ніколи не говорив про це неймовірне диво природи, яке виродилося в Україні, в моєму рідному Львові, ходило до тієї ж самої, що і я, школи, 20 (!) років жило у Франції, і тішило своєю унікальною харизмою витончені французькі вуха!! Не два, не п’ять і, навіть, не десять!!
Це є оцей неосвоєний капітал України, який мав би тримати на висоті українську націю, живити його зболене, пошкоджене столітніми гоніннями, коріння, вселяти гордість, нести славу нашому українському роду! Чи йшов би Василь в окопи, якщо він не вмів стріляти? Це я перейшла потім в 36ту школу, де можна було стріляти, і мені страшенно подобалося, бо цілила часто в десятку (хоча наш відставний воєнрук (мабуть, за особистими переконаннями) не дуже й вже нас, дітей загальної середньої школи, до цього спонукав, але й не заперечував 
🙂 ). Чи гнав би його обов’язок оцієї справжньої щирої людини перед Батьківщиною в окопи Донбасу, якби він заспівав на всю Україну, на ввесь світ своїм громовим голосом (“що це — землетрус?”), і вся планета би здригнулася — співає Українець Василь Сліпак. Це та країна, яку століттями нищить, і сьогодні напала росія. Так, ми її знаємо цю країну, в ній народився і виріс Василь Сліпак!
Василь Сліпак не дав жодного концерту в Україні. “Його туди ніколи ніхто не кликав”, – напише мені сьогодні зранку в Мессенджері Іван Ясній. Я майже була впевнена у відповіді 
🙁. “Ніхто не ходив на його концерт, – говорить мені сьогодні по-телефону ще одне невідоме в Україні, наше українське, тільки вже в Греції, талантище — художниця Оксана Чаус, – але море людей прийшло на його похорони”. Саме так!! Оце воно! Оце Василь і зробив. Ну як по-іншому можна заставити сліпого побачити, чи глухого почути!!??
Пане Петро Порошенко, Ви виявляєте волю до визнання помилок. Ми віримо у Вас. Ми покладаємо на Вас надію. Це, що відбувається — помилка. Патріоти в тюрмах, а злочинці на волі — це помилка. Це – деморалізація суспільства. Це точно потрібно виправляти. По-іншому, насувається зелена сарана, і це страшно.
“Василь Сліпак продовжує свою справу”. Його потрібно почути.
Про нашу Оксану Чаус повинні знати в Україні! Вона талановита, видатна, і страшенно любить Україну. В кожній країні може бути видатний Українець. Василь Сліпак був єдиним, але його вже немає. Однак..
“Василь Сліпак продовжує свою справу”.
І знаєте, куди поїхали прямо з летовища Іван Ясній і Орест Сліпак? В кінотеатр де завтра мав відбутися показ фільму “Міф”. І зовсім не для того, щоб перевірити технічну готовність до показу. А тому, що якісь грецькі “антифашисти” погрожували спалити кінотеатр і розтрощити все, тому що ніби-то кінотеатр “Данаос” підтримує українських “фашистів”. В такий спосіб ворог України спонукає грецьких фашистів представлятися антифашистами. І їм вірять пересічні, одурманені з точністю до навпаки, пропагандою греки. І потрібно було переконати порядну людину, хорошого підприємця, що це все брехня, і що у “антифашистів” єдина мета — зірвати показ фільму, щоб греки ніколи не дізналися правду — що Василь Сліпак хотів миру для своєї землі, а вони, разом зі своїми московськими друзями — фашисти, які несуть горе його рідній землі. І вони стояли перед кінотеатром зі своїми брехливими плакатами, і роздавали перехожим свої брутальні листівки. Це було про Вас, пане Петро Порошенко, і про нас, українців у Греції, і про Василя Сліпака, і про всіх українців, які хочуть мирно жити на своїй землі, які намагаються вигнати агресивного загарбника зі своєї рідної землі. Це ж Україна! І вона для нас понад усе!
Але краще за всіх це міг би заспівати Василь Сліпак. Так, що його би почули в усьому світі. Якби його захотіла почути така любима, але така глуха і незряча Україна..
“Василь Сліпак продовжує свою справу”.
І ми теж.
