Служба безпеки та Національна поліція заблокували шість нових схем ухилення від мобілізації і затримали організаторів оборудок, які діяли у Київській та Миколаївській областях.

За суми від 4 до 37 тисяч доларів США ділки пропонували військовозобов’язаним уникнути призову через підроблені документи або допомагали втекти за кордон поза пунктами пропуску.

Так, у Києві підозру отримав місцевий ділок та його співмешканка, які продавали ухилянтам фіктивні свідоцтва про народження дітей за кордоном для оформлення багатодітного батьківства.

Встановлено, що у такий спосіб військовозобов’язані сподівалися отримати відстрочку від призову з подальшим виїздом за межі України.

Правоохоронці затримали обох фігурантів «на гарячому» під час отримання частини грошей від клієнта в одному із столичних кафе.

У Вишгороді викрито посадовця державної компанії водних шляхів, який за гроші «бронював» ухилянтів до себе на підприємство.

Крім одержання хабарів, він додатково забирав щомісячні зарплати «новоприбулих» працівників, які навіть не з’являлися у держустанові.

У Святошинському районі столиці викрито юриста, який пропонував ухилянтам безпідставно оформити ІІ групу інвалідності.

Для цього правник обіцяв вплинути на членів експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (колишня МСЕК).

У Білій Церкві підозру отримав співробітник районного ТЦК, який за гроші гарантував мобілізованим переведення до тилових підрозділів з подальшим «списанням» зі служби за станом здоров’я.

Також у регіоні викрито ділка та його спільницю, які продавали ухилянтам фіктивні медвисновки з тяжкими діагнозами і пропонували «бронь» на критично важливих підприємствах.

Крім цього, фігуранти обіцяли й третій варіант «послуг»: організувати втечу до сусідньої країни Євросоюзу в «обхід» пунктів пропуску.

У Миколаєві підозру отримала адвокатка, яка пропонувала ухилянтам «зняття» з розшуку та військового обліку на підставі фіктивної інвалідності. Для цього юристка планувала задіяти особисті зв’язки в місцевій ВЛК.

Наразі фігурантам повідомлено про підозру відповідно до вчинених злочинів за п’ятьма статтями Кримінального кодексу України:

• ч. 1 ст. 114-1 (перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період);
• ч. 3 ст. 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України);
• ч. 3 ст. 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів);
• ч. 3 ст. 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою);
• чч. 2, 3 ст. 369-2 (зловживання впливом).

Зловмисникам загрожує до 10 років ув’язнення з конфіскацією майна.

Комплексні заходи проводили співробітники СБУ у м. Києві та Київській, Миколаївській областях за процесуального керівництва Вишгородської, Оболонської, Святошинської окружних прокуратур, Київської міської прокуратури, а також Київської та Миколаївської обласних прокуратур.

Служба безпеки України

Представник Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар розкритикував ініціативу переміщення демонтованого у Києві пам’ятника Булгакову до Полтави – він назвав подібні заклики антиукраїнською провокацією. Про це він повідомив у коментарі кореспонденту державної агенції «Укрінформ». https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/4131934-v-instituti-nacpamati-nazvali-provokacieu-iniciativu-perevezti-pamatnik-bulgakovu-do-poltavi.html

Пустовгар прокоментував раніше оприлюднену ініціативу полтавського бізнесмена Віктора Бажана щодо викупу памʼятника та переміщення до Полтави. Віктор Бажан оголосив збір на це у Фейсбуці: «Викупити пам’ятник у родини скульптора. Транспортувати та встановити у Полтаві, на подвір’ї Музею Бажана».

Представник УІНП, коментуючи цю публікацію, наголосив, що постать Булгакова офіційно визнана Експертною комісією УІНП символом російської імперської політики. У 1919-1920 роках письменник служив у білогвардійській Добровольчій армії Денікіна, яка намагалася знищити Українську Народну Республіку. У своїх творах, зокрема в романі «Біла гвардія» та оповіданнях «В ніч на 3-тє число» і «Я убив», Булгаков свідомо паплюжив українських військових, гетьмана Павла Скоропадського та Симона Петлюру.

Крім того, Пустовгар зауважив, що Булгаков займався глорифікацією радянського диктатора Йосипа Сталіна, написавши у 1939 році хвалебну п’єсу «Батум». На думку представника УІНП, подібні ініціативи прямо суперечать Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», у який впроваджено безпекові терміни, спрямовані на протидію ворожій дезінформації. Зокрема, визначаються поняття «історична антиукраїнська пропаганда» (поширення викривлених фактів для дискредитації України).

«Політика пам’яті спрямована на протидію дезінформації та ворожим впливам. Закликаю правоохоронців дослідити публікації щодо спроби пана Бажана перемістити російський ворожий імперський маркер Булгакову до Полтави на предмет ознак згаданої пропаганди. Раджу пану Бажану зібрати кошти на відправку споруди звеличення російського мерзотника Булгакова до Москви, а взамін рашисти нехай віддадуть з «Ермітажу» вкрадені знакові артефакти Гетьманщини в т.ч. Івана Мазепи. Переміщення до Полтави може викликати протести, дестабілізацію у місті. А воно нам треба? Годі провокацій!», – підсумував Пустовгар.

Довідково:

Полтава вже має гіркий досвід переміщення з Києва до Полтави російських імперських маркерів. Зокрема, музей дальньої авіації невдало намагався берегти як «зіницю ока» так званий «памятник» російському полководцю, кату українського народу Алєксандру Суворову, який у 1768‒1769 роках придушував Коліївщину — козацько-селянське повстання в правобережній Україні. Суворов входить до пантеону героїв СРСР, нині путінської Росії, раніше — Російської імперії і має явну негативну репутацію в історії України. Тож цей монумент, що стояв на подвір’ї київського військового ліцею імені Івана Богуна, було демонтовано з ініціативи дирекції ліцею та за підтримки УІНП. Але споруду перемістили до Полтавського музею важкої бомбардувальної авіації — філії Національного військово-історичного музею України за ініціативи дирекції музею і встановили у лічених метрах від Стіни пам’яті військовослужбовців, правоохоронців та добровольців, які загинули під час відсічі збройної агресії московитів. Тож за наполяганням Інституту нацпам’яті у лютому 2022 року «суворова» демонтували й у Полтаві. Через два тижні у своєму телезвернення диктатор Путін обурився цим, отже все було зроблено правильно.

Поштовхом до демонтажу «булгакова» у Києві стали закон «Про засудження та заборону пропаганди імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» та рішення Експертної комісії УІНП. У цьому документі акцентовано, що ідеологія російської окупаційної Добровольчої армії Денікіна у якій служив Булгаков базувалася на ідеї відновлення «єдиної неподільної Росії» та українофобії, а практики були спрямовані на відновлення Російської імперії в кордонах станом на початок 1917 р., а отже, й на знищення відновленої 1917 року Української держави.

Вороже ставився до Української держави, очолюваної гетьманом Павлом Скоропадським. Зокрема, у романі «Біла гвардія» демонструє заперечення самої ідеї української державності, несприйняття факту відновлення політичної суб’єктності України та українства як такого. Устами свого білогвардійського персонажа Алєксєя Турбіна пише таке: «Я б вашего гетмана за устройство этой миленькой Украины, повесил бы первым! Хай живе вильна Украина вид Киева до Берлина! Полгода он издевался над русскими офицерами, издевался над всеми нами. Кто запретил формирование русской армии? Гетман. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман. Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман».

В оповіданні «Кієв-город» Булгаков свідомо паплюжив голову Директорії УНР Симона Петлюру: «Бухгалтеру в Кієве нє бивать, а пам’ять о Петлюре да сгинет».У оповіданні «В ніч на 3-е число» та романі «Біла гвардія» білогвардієць Булгаков гротескно зобразив воїнів 1-го полку Синьої дивізії, їхню уніформу, зовнішність, створив пародійні сцени спілкування та сцену біля Софійського собору з негативною характеристикою українських пісень та їхніх виконавців. Оповідання ж «Я убив» (1926) відображає ідеологію людиноненависництва, чітко продемонстрованого на прикладі ставлення до українців. У творі описує як пораненого військового, петлюрівця, офіцера Армії УНР вбиває білогвардієць лікар-парамедик Яшвін. Талановито виправдовує тяжкий злочин та доводить абсурдну тезу: лікарську присягу, клятву Гіппократа можна переступити. При цьому українських військовиків, на відміну від винахідливого російського денікінського вбивці Яшвіна, змальовано як винятково агресивних осіб, схильних до ірраціональних протиправних дій. «Одну из пуль я, по-видимому, вогнал ему в рот, потому что помню, что он качался на табурете и кровь у него бежала изо рта, потом сразу выросли потеки на груди и животе, потом его глаза угасли и стали молочными из черных, затем он рухнул на пол» .Опісля лікар утікає й повертається в уже червоний Київ. Твір закінчуються дуже знаковим діалогом з лєнінцями-червоноармійцями: «Меня остановили, спросили документы. Я сказал:— Я лекарь Яшвин. Бегу от петлюровцев. Где они? Мне сказали:— Ночью ушли. В Киеве ревком.И вижу, один из патрульных всматривается мне в глаза, потом как-то жалостливо махнул рукой и говорит:— Идите, доктор, домой. И я пошел». Українофобія оповідання працювала і далі працює на створення сприятливого тла для сьогоднішніх закликів у державі-агресорі до геноциду українців. У творі «Я убил» Булгаков талановито виправдовує тяжкий злочин та доводить абсурдну тезу: лікарську присягу, клятву Гіппократа можна переступити.

У романі «Біла гвардія» російський письменник вдався до принижень української мови, назвавши її «этим гнусным языком, которого и на свете не существует».Щодо української мови вжито також епітети «странный язык», «проклятый язык». У 19-му розділі ранньої редакції «Білої гвардії» (1925) написав, що українську мову вигадав Володимир Винниченко, що цією мовою «никакой дьявол не говорил».

У соцмережах пан Бажан називає пам’ятник Булгакову українською культурною спадщиною, але це неправда: встановлення у Києві фінансував бізнесмен-будівельник з команди Леоніда Черновецького, нині громадянин росії, мешканець Москви Денис Бас.

Представництво УІНП в Полтаві (за матеріалами державної агенції «Укрінформ» https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/4131934-v-instituti-nacpamati-nazvali-provokacieu-iniciativu-perevezti-pamatnik-bulgakovu-do-poltavi.html

та сайту УІНП https://uinp.gov.ua/dekomunizaciya-ta-reabilitaciya/ekspertna-komisiya-uinp/fahovi-vysnovky-ekspertnoyi-komisiyi/myhaylo-bulgakov )

Слідчі встановили, що керівник будівельної організації, що займалася зведенням одного з корпусів медзакладу, вніс у документацію про виконані роботи неправдиві відомості. Інженер технагляду підписав акти приймання виконаних робіт. Тож з бюджету було надміру сплачено понад половину вартості.

Договір підряду про будівництво було укладено в 2020 році. Будівельна організація виконала частину робіт, за які було сплачено понад 16,4 млн гривень з державного бюджету.

Водночас правоохоронці встановили, що керівник будівельної організації видав завідомо неправдиві офіційні документи. Він значно завищив обсяги робіт та витраченого на них матеріалу, а деякі роботи насправді взагалі не виконувались. За даними слідства, чоловік діяв за попередньою змовою з іншими особами, щодо яких нині триває окреме розслідування.

Надалі інженер з технічного нагляду підписав та скріпив печаткою всі надані директором акти, не перевіривши належним чином фактичне виконання робіт. У результаті вартість робіт та матеріалів, що насправді не виконувались та не купувались, склала понад 9,26 мільйона гривень.

Крім того, директор будівельної фірми, з метою приховування незаконного походження «надприбутків», здійснив перекази понад 4 млн гривень на рахунки інших товариств під виглядом господарських операцій.

Днями слідчі Звягельського районного відділу поліції завершили досудове розслідування.

Директор будівельного підприємства, 26-річний житель Житомирського району, обвинувачується у видачі завідомо неправдивих офіційних документів, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 366 КК України), заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим за попередньою змовою групою осіб у особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191 КК України) та легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом (ч. 2 ст. 209 КК України).

Відповідно до чинного законодавства такі дії караються позбавленням волі на строк до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна.

А 63-річному інженерові з технагляду, жителю м. Києва, інкриміновано службову недбалість (ч. 2 ст. 367 КК України). Йому загрожує позбавлення волі строком від 2 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Досудове розслідування проводилось під процесуальним керівництвом Звягельської окружної прокуратури та за оперативного супроводу співробітників УСБУ в Житомирській області

Відділ комунікації поліції Житомирської області

Житель Київщини, шукаючи підробіток, погодився підвезти автомобілем кількох чоловіків до прикордоння. Звідти «мандрівники» планували нелегально перетнути державний кордон. Слідчі поліції повідомили фігурантові про підозру в учиненні кримінального правопорушення.

За даними досудового розслідування 35-річний житель Київської області взявся виконати «трансфер» до прикордоння Житомирщини за винагороду в 1400 доларів США. Від одного з майбутніх пасажирів він отримав 15, 4 тисячі гривень передоплати. 23 травня чоловік приїхав автомобілем Subaru до столиці та зустрів там подорожуючих – двох жителів Київщини та тернополянина.

Того ж дня під час руху в прикордонній зоні поблизу одного з сіл на Житомирщині транспортний засіб зупинили працівники 9-го прикордонного загону ім. Січових Стрільців.

Слідчі Коростенського райуправління поліції затримали водія в процесуальному порядку. Також вилучили автомобіль, мобільні телефони, банківські картки, документи, чорнові записи, а також понад 2200 доларів США, понад 600 євро та готівку в гривнях.

За погодженням із Коростенською окружною прокуратурою чоловікові повідомили про підозру за ч. 3 ст. 332 (Незаконне переправлення осіб через державний кордон України) Кримінального кодексу України. Досудове розслідування триває.

За вчинене підозрюваному загрожує покарання у вигляді позбавлення волі строком до 9 років з конфіскацією майна.

Коростенське районне управління поліції

У сучасному світі музеї дедалі частіше перестають бути лише місцем зберігання експонатів. Особливу роль відіграють музеї-садиби – простори, де збережено не лише речі, а й атмосферу життя, творчості, думок і духовного світу видатних особистостей. Саме там відвідувач має можливість відчути живий зв’язок із людиною, яка творила історію, культуру чи мистецтво свого краю.

Музей-садиба – це не лише будинок із меморіальними речами. Це місце сили, де збережено автентичний простір життя мистця. Такі музеї мають особливу ауру. На відміну від традиційних музейних експозицій, вони дозволяють побачити людину не лише через її творчий доробок, а й через повсякденне життя. Там можна пройти стежками, якими ходив майстер, зазирнути до його майстерні, побачити предмети, яких торкалися його руки. Саме тому такі місця дають змогу глибше зрозуміти особистість мистця та відчути джерела його натхнення.

Інтер’єр Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко

Яскравим прикладом такого підходу є мережа меморіальних музеїв-садиб Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному – знаній Столиці українського гончарства. Там збережено оселі людей, які своїм талантом, працею й світоглядом сформували культурний образ цього унікального осередку.

Інтер’єр Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа

Особливе місце займає Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів. Саме там можна відчути атмосферу традиційного родинного гончарства, яке передавалося від покоління до покоління. Садиба розповідає не лише про майстерність окремих мистців, а й про родинні цінності, без яких неможливе збереження народних традицій.

Особливий світ постає перед відвідувачами в Меморіальному музеї-садибі гончарки Олександри Селюченко. Її творчість стала унікальним явищем української народної культури. Створені майстринею образи випромінюють щирість, доброту й народну мудрість. У її оселі легко уявити, як із грудки глини народжувалися дивовижні персонажі, що сьогодні захоплюють шанувальників мистецтва далеко за межами України.

Не менш важливим є Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Це місце нагадує, що культура живе не лише завдяки творцям, а й завдяки тим, хто її досліджує, осмислює та зберігає для наступних поколінь. У цьому просторі особливо відчувається сила думки, інтелектуального пошуку та любові до української культури.

Інтер’єр Меморіального музею-садиби гончаря Миколи Пошивайла

У Меморіальному музеї-садибі гончаря Миколи Пошивайла відвідувач потрапляє у світ справжнього народного майстра. Усе довкола промовляє про нерозривний зв’язок творчості з повсякденним життям. Тут особливо гостро відчувається, що гончарство для опішненців було не лише професією, а способом мислення, частиною їхньої душі.

Незабутнє враження залишає й Меморіальний музей-садиба гончаря Василя Омеляненка – одного з найяскравіших майстрів української глиняної скульптури. Там збережено особисті речі майстра, його інструменти, предмети побуту та численні твори. Саме в таких автентичних просторах особливо гостро відчувається присутність мистця: здається, що він лише на мить вийшов із майстерні й ось-ось повернеться до роботи . Його знамениті зооморфні скульптури, які прославили гончарний промисел Опішного далеко за межами України, ніби продовжують вести діалог із відвідувачами. Кожен куточок садиби наповнений духом творчості, який надихає й сьогодні.

Інтер’єр Меморіального музею-садиби гончаря Василя Омеляненка

Нині в процесі створення перебувають ще три садиби: Музей-садиба художниці-керамістки Наталі Кормелюк (музей кераміки української діаспори), Музей-садиба гончарського містицизму Андрія Ільїнського та Музей-садиба гончаря-характерника Сергія Радька.

Музеї-садиби Опішного є прикладом того, як культурна спадщина може залишатися живою. Вони дають можливість не лише отримати знання, а й пережити особливий емоційний досвід. Тут можна відчути ритм життя майстрів, зрозуміти їхній світогляд, насититися енергією творчості та усвідомити безперервність культурної традиції.

Саме тому музеї-садиби мають надзвичайне значення для сучасного суспільства. Вони допомагають зберігати історичну пам’ять, формують культурну ідентичність і надихають нові покоління на творчість. Відвідуючи такі місця, людина не лише знайомиться з минулим, а й відкриває для себе джерело духовної сили, яке продовжує жити в стінах старих осель, у речах їхніх господарів та в пам’яті про великих майстрів.

І, мабуть, головне – ці місця не залишають байдужими. Після відвідин Національного музею-заповідника українського гончарства виникає просте, але дуже сильне відчуття: сюди хочеться повернутися ще раз. Бо це не лише музейні садиби. Це живі історії людей, які перетворили глину на мистецтво, а своє життя – на частину культурної спадщини України!

Світлана Пругло,

завідувачка інформаційної служби Національного музею гончарства

Фото Тараса та Юрка Пошивайлів

У Львові відбулися заходи з нагоди 100-річчя від дня народження Ірини Сеник — членкині Організації українських націоналістів. Від міської влади був перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко. Представники громадськості та науковці поклали квіти та лампадки до її могили на полі почесних поховань Личаківського кладовища.

До сторіччя діячки на її могилі представники влади, духовенства, військовослужбовці та небайдужі львів’яни помолились та виконали Державний Гімн України.

За свою проукраїнську діяльність Ірина Сеник загалом провела 34 роки життя в тюрмах, концтаборах і засланнях.

У 1998 році на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій у м. Рочестер (США) її було визнано однією зі 100 героїнь світу.

Народилася Ірина Сеник 8 червня 1926 року у Львові. У 1939 році вступила в юнацтво ОУН, а у 1941 стала членкинею організації. Була зв’язковою Крайового проводу під псевдо «Леся». У 1945 НКВД відправили її у тюрму на Лонцького, а за рік засудили на 10 років позбавлення волі (10 років ув’язнення відбувала в Іркутській тюрмі, а згодом 13 років заслання у Кемеровській області СРСР).

Повернулася в Україну у 1968, без права проживання у Львові й області. Влаштувалася медсестрою в Івано-Франківську. Там увійшла до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів, подавала скарги й протести на захист Валентина Мороза, Святослава Караванського тощо, збирала кошти на підтримку родин політв’язнів.

У 1973 була ув’язнена на 6 років позбавлення волі — відбувала покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму в Мордовії. Потім відбувала 5 років заслання у Казахстані.

У 1979 році увійшла до Української гельсінської групи. Знову повернулася в Україну у 1983 році. Як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від Львова, тому оселилася у Бориславі.

Ірина Сеник померла 25 жовтня 2009 року. Її поховали на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища, поблизу подружжя Калинців.

Уродженець села Миролюбівське Миколаївської області.

Навчався у закладі загальної середньої освіти міста Кам’янка-Бузька.

Зі слів рідних, Олександр був добрим, працьовитим і чуйним, завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто цього потребував. Захоплювався риболовлею, велосипедами та мотоциклами. Вирізнявся відповідальністю, щирістю та надійністю.

Працював на приватних підприємствах.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 475-го окремого штурмового полку «CODE 9.2″ Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Олександра Бойка залишилися брат, племінник, двоюрідні сестри, брати та тітки.

Ростислав Стародуб (18.04.1971 — 07.06.2026)

Львів’янин.

Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №44 імені Тараса Шевченка. Згодом навчався у Технологічному фаховому коледжі Національного університету «Львівська політехніка».

Працював на дочірньому підприємстві приватного акціонерного товариства «Концерн-Електрон» — «Телевізійний завод «Електрон», а також у сфері деревообробки на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Ростислав був добрим, товариським і впевненим у собі, любив тварин та читання. Захоплювався футболом, риболовлею і збиранням грибів, полюбляв відпочинок на природі.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому та Луганському напрямках у складі Регіонального управління Сил територіальної оборони «Схід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

У Ростислава Стародуба залишилися мати, брат та родина.

Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Олександра Бойка поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), Ростислава Стародуба — на кладовищі у селі Підгайчики Золочівського району.

Львівська міська рада

Дата і час: середа, 10 червня 2026, 14:30–16:00.
Локація буде повідомлена зареєстрованим учасникам/-цям.

• Елеонора Белей, керівниця відділу досліджень Архіву Війни;
• Наталія Ящук, старша менеджерка з напряму подолання наслідків війни Центру громадянських свобод;
• представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
• Людмила Янкіна, голова правління та співзасновниця організації Civis Fortis

7 червня на ВДНГ у Києві пройшов третій щорічний благодійний забіг на підтримку ветеранів із втраченими кінцівками — Go to the Future-2026. Організатор — фонд Future for Ukraine.

Попри дощ, забіг об’єднав майже 2000 учасників: бігунів, ветеранів з протезами, діючих військовослужбовців, представників бізнесу та проактивних киян, які вийшли на дистанцію, щоб сказати «дякую» тим, хто ціною власного здоров’я захищав нас від ворога та зараз проходить шлях протезування й адаптації.

Сьогодні тисячі військових і цивільних живуть із наслідками війни: ампутації, втрата зору, слуху, травми. Рівне ставлення та підтримка суспільства допомагають їм швидше повертатися до повноцінного активного соціального життя. Саме про це Go to the Future-2026 — спільними діями створювати майбутнє, де прийняття різності людей — базова цінність.

Це вже третій щорічний забіг, і цього року він відбувається за підтримки Фонду “Аскольд і Дір”, що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту “Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії” за фінансування Норвегії та Швеції.

Незмінні генеральні партнери забігу — міжнародний центр протезування Medical Center Orthotics & Prosthetics та The Pfizer Foundation.

Першими на дистанцію вийшли ветерани з протезами та зіркові гості. Разом вони подолали Естафету Єдності на 400 м. В естафеті взяли участь 4 команди, де капітани — ветерани, запротезовані фондом Future for Ukraine: Олександр Чайка, Гліб Кравченко, Іван Артюх, а також ветеран Олексій Дернов. Серед зіркових учасників: alyona alyona, Анатолій Анатоліч, ALEKSEEV, Гарік Корогодський, Юла, Даша Малахова. Також до Естафети Єдності долучилися військовослужбовці Національної гвардії України.

Для ветерана 3-го Армійського корпусу, Гліба Кравченка, це вже другий забіг Go to the Future та справжня сімейна традиція — брали участь разом із нареченою. Гліб має високу ампутацію та після протезування повернувся до активного життя та професії — очолив відділ рекрутингу в мілтек-компанії. Участь у забігу для нього — це місія.

«Як ветеран, який після протезування повернувся до життя та роботи, на власному прикладі показую хлопцям і дівчатам, які втратили кінцівки через війну, що якісне протезування доступне в Україні, і воно допоможе відновити мобільність та віру у власні сили», — каже Гліб.

Кожен учасник Go to the Future-2026 мав змогу обрати дистанцію на забігові, яку він подолає на підтримку ветеранів:

• Дистанція на 5 км або 2 км

• Дистанція для дітей 400 м та 800 м

• Дистанція 1 км з собаками, амбасадоркою якої стала співачка Даша Астаф’єва

На дистанцію із собаками вийшли хоробрі чотирилапі службовці кінологічної служби Національної гвардії України.

Другий рік поспіль до забігу долучається команда Головного управління ДСНС України у Вінницькій області. Вінницькі надзвичайники підтримали ініціативу онлайн та пробігли дистанції у 2 та 5 кілометрів.

Після фінішу на учасників забігу чекав музичний сет від Katro Zauber – київської DJ, яка вміє робити так, щоб ноги після дистанції раптом знову захотіли рухатись.

Благодійний забіг зібрав понад 1 млн грн на протезування українців зі складними випадками ампутацій. Завдяки таким зборам фонд продовжує надавати протезування та відновлення для українських ветеранів і цивільних, які втратили кінцівки внаслідок війни.

Подія вже третій рік поспіль стає майданчиком, де цивільні, військові та ветерани можуть займатися спортом і бути частиною єдиного суспільства без бар’єрів. Олена Ніколаєнко, президентка Future for Ukraine у США, розповідає, що це наймасштабніша подія за три роки проведення забігу:

“Минулого року було 1500 учасників, цьогоріч вже 2000. Це свідчить про те, що люди стають відкритішими до ветеранів і розуміють важливість підтримки соціуму. Побудова безбар’єрності звісно потребує системних змін у суспільстві, але, якщо кожен з нас буде починати з себе, — робити крок назустріч ветеранам, як учасники нашого забігу, — майбутнє без бар’єрів стає можливим”.

Матеріал створено БО “БФ “Майбутнє для України” за підтримки Фонду «Аскольд і Дір”, що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту “Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії” за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст матеріалу є відповідальністю БО “БФ “Майбутнє для України” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

Прокурори обласної прокуратури скерували до суду справу стосовно організованої групи, до складу якої входило троє посадових осіб Богунського лісництва Коростенського надлісництва філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» та двоє приватних підприємців, які організували незаконний збут деревини.

Встановлено, що наприкінці 2024 року один із керівників лісництва організував та очолив злочинну групу, залучивши двох підлеглих працівників лісництва та двох підприємців. Спільники не обліковували частину ділової деревини, отриманої після рубок та у подальшому продавали її. Організатор особисто визначав обсяги деревини, яку спільники приховували від офіційного обліку.

Використовуючи підроблені документи, підприємці забезпечували незаконне перевезення лісопродукції з лісових ділянок та збували лісу за готівку комерційним підприємствам за ринковою вартістю.

Організатор схеми продовжував координацію незаконної діяльності навіть після звільнення з посади: координував діяльність через підлеглих працівників лісництва, які залишились там працювати.

Внаслідок протиправних дій державному підприємству завдано збитків на суму понад 1,4 млн грн.

Під час проведення санкціонованих обшуків у підозрюваних вилучено готівкові кошти у різній валюті на загальну суму близько 4,3 млн грн, які передано в управління АРМА.

П’ятьох чоловіків судитимуть за фактом заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, вчиненому організованою групою, в особливо великих розмірах, в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 191 КК України), а також за фактом складання та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів (ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України).

Санкції статей передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна.

Досудове розслідування здійснювалося слідчими другого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) ТУ ДБР за оперативного супроводу УСБУ в Житомирській області та сприяння та сприяння Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДП «Ліси України».

Пресслужба Житомирської обласної прокуратури

Контррозвідка Служби безпеки викрила ще одного російського агента на Дніпропетровщині. Ним виявився місцевий студент, який коригував обстріли Нікопольського району, який рашисти регулярно атакують керованими авіабомбами, ударними дронами та артилерією.

За матеріалами справи, зловмисник наводив ворожий вогонь по місцях тимчасового базування та логістичних центрах Сил оборони.

Також він намагався розвідати ключові мости та залізничні станції, які українські війська використовують для вантажних перевезень.

Щоб виявити потенційні «цілі», фігурант обходив прифронтову місцевість і фіксував їх на телефонну камеру.

Після розвідвилазок він узагальнював зібрані відомості для агентурного звіту, в якому фото «прив’язував» до геолокацій об’єктів на гугл-картах.

Згодом зловмисник виїхав на Черкащину, де сподівався «залягти на дно» в орендованому помешканні, щоб уникнути правосуддя.

Співробітники СБУ встановили адресу його перебування і затримали. Під час обшуку в нього вилучено смартфон із доказами роботи на ворога.

Як з’ясувало розслідування, російські спецслужбісти завербували студента, коли він шукав «легкі заробітки» у Телеграм-каналах.

Невдовзі він отримав від рашистів «тестове» завдання: з’їздити в Київ, щоб відстежити місце паркування авто військовослужбовця і передати відповідні координати куратору з рф.

Слідчі Служби безпеки повідомили агенту про підозру за ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану).

Зловмисник перебуває під вартою без права внесення застави. Йому загрожує довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.

Комплексні заходи проводили співробітники СБУ в Черкаській та Дніпропетровській областях за процесуального керівництва обласної прокуратури.

Служба безпеки України

Контррозвідка та слідчі Служби безпеки спільно із Нацполіцією по «гарячих слідах» затримали чоловіка, який 5 червня влаштував вибух на одному з терміналів «Нової пошти» в Оболонському районі Києва. Це призвело до загибелі одного з працівників відділення, ще двоє отримали тілесні ушкодження.

Подія сталася вранці під час розвантаження посилок, одна з яких здетонувала.

За даними слідства, відправлення містило осколкові боєприпаси, пересилання яких заборонено, а відправником небезпечної бандеролі був 35-річний уродженець Донеччини, який наразі проживає у Запоріжжі. 

Нехтуючи правилами безпеки, він надіслав знайомому з Києва незаконно придбані засоби ураження. 

Оперативники СБУ спільно з працівниками Національної поліції затримали фігуранта за місцем проживання у Запорізькій області. Під час невідкладних обшуків правоохоронці виявили у мобільному телефоні затриманого дані про вміст посилки та її відправлення.

Слідчі Служби безпеки повідомили затриманому про підозру за ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

Солом’янський районний суд м. Києва обрав фігуранту безальтернативну міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Триває слідство для встановлення всіх обставин злочину.

Комплексні заходи проводили співробітники Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області, а також Запорізьке управління СБУ за процесуального керівництва Київської міської прокуратури.

Служба безпеки України

Служба безпеки та Національна поліція затримали ще двох поплічників рф у різних регіонах України. Зловмисники допомагали рашистам проводити репресії проти цивільного населення під час окупації Херсона та Запорізької області у 2022 році.

Як встановило розслідування, однією із затриманих виявилася мешканка тимчасово окупованого селища Михайлівка, що на Запоріжжі, яка після захоплення громади вступила до місцевого підрозділу «мвс рф».

Там її призначили «старшим інспектором у справах неповнолітніх». На цій «посаді» фігурантка формувала облік дітей, які публічно підтримували рух опору, зокрема у соцмережах та під час масових заходів.

У подальшому сформовані нею списки ставали підставою для відправлення українських дітей до окупаційних спецустанов.

Правоохоронці затримали фігурантку на підконтрольній Україні території, куди вона прибула у сімейних справах до своїх родичів.

Сподіваючись уникнути правосуддя, жінка використовувала паспорт, в якому на початку повномасштабної війни змінила своє прізвище.

Ще одного фігуранта затримано у Херсоні. Ним є місцевий безробітний, який після окупації обласного центру охороняв катівню, облаштовану рашистами на базі захопленого СІЗО.

Перебуваючи на «посаді молодшого інспектора 2-ї категорії чергової частини», він контролював периметр і тюремні блоки, де утримували українських патріотів.

У камерах людей піддавали регулярним тортурам: били палицями, катували струмом, а також на тривалий час залишали без їжі та води. У такий спосіб ворог намагався схилити потерпілих до співпраці.

Після звільнення портового міста фігурант «заліг на дно» за місцем проживання і фактично не виходив звідти без нагальної потреби.

Співробітники СБУ задокументували його злочини і затримали.

Наразі обом фігурантам повідомлено про підозру за ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (колабораційна діяльність).

Зловмисникам загрожує до 15 років ув’язнення з конфіскацією майна.

Комплексні заходи проводили співробітники СБУ в Запорізькій, Миколаївській і Херсонській областях за процесуального керівництва Запорізької обласної прокуратури та Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.

Служба безпеки України