14 Героїв російсько-української війни не дочекалися нової весни: панахида за захисниками Вітчизни

09

4 березня у Свято-Успенському кафедральному соборі Православної Церкви України м. Полтава панахидою вшанували воїнів, які полягли на російсько-українському фронті взимку (січень-лютий) 2021 року.

Нагадаємо, Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті (УІНП) спільно з Полтавською єпархією ПЦУ рівно рік тому, у березні 2020 року започаткували традицію вшанування панахидою пам’яті захисників України, полеглих в російсько-українській війні. Цим пошановують українських воїнів і демонструють шанобливе ставлення до кожного Героя та засвідчують сім’ям загиблих повагу до їхньої втрати.

07

Панахиду відслужив владика Федір, архієпископ Полтавський і Кременчуцький ПЦУ. Звертаючись до присутніх, він сказав: «Молитва завжди важлива. Для віруючої людини – це основа духовного життя. Так складається, що коли нам складно, ми зазвичай звертаємося до Бога. Але Богові потрібно завжди молитися, дякувати. Якщо ми не можемо допомогти людині, навіть своїми матеріальними речами, то молитва за неї є справою милосердя».

Участь у вшануванні Героїв взяли курсанти й викладачі Полтавського військового коледжу сержантського складу Інституту телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут та представники громадськості, Полтавського обласного відділу Міністерства у справах ветеранів України, Полтавського обласного військового територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

06

«Восьмий рік російсько-української війни у січні й лютому розпочався щоденними обстрілами з боку проросійських сепаратистів і російських окупантів одразу на кількох ділянках лінії зіткнення на Донбасі. У січні було зафіксовано штабом ООС 166 обстрілів, у лютому – 180 обстрілів. За ці два місяці 35 військових ЗСУ отримали бойові поранення. 14 Героїв не дочекалися нової весни. Вони загинули за незалежність України, за кожного з нас. Серед них й уродженці Полтавщини: водій-кулеметник інженерно-саперного взводу 5-ї батальйонної тактичної групи Олександр Глушко, капітан 59-ї окремої мотопіхотної бригади Олександр Войтенко та В’ячеслав Олексієнко «Самурай» – солдат 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Тож балачки про «перемир’я» і «режим тиші», на мою думку, є аморальними і неправдивими. Правда у тому, що це війна, яку розв’язала проти України Москва і яку в Кремлі не хочуть припиняти, адже мають на меті знищити нашу державну незалежність», – сказав регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. Він поіменно згадав полеглих у січні-лютому Героїв, їхні біографії, досягнення на службі та обставини загибелі.

Олег Андрієнко

1. Олег Андрієнко народився 22 серпня 1983 року в Запоріжжі. На війну прийшов у березні 2016 року. Служив у десантурі, морській піхоті, був розвідником. А навесні 2020-го прийшов у 37-й окремий мотопіхотний батальйон “Запоріжжя” 56-ї бригади ЗСУ. Старший солдат, стрілець – помічник гранатометника. Малюк у сім’ї Андрієнків народився влітку 2020-го. Для Олега та його дружини Тимур був дуже бажаною й очікуваною дитиною – подружжя чекало на первістка 13 років. Новорічні свята щасливий тато провів разом зі своїми найдорожчими. А потім повернувся на передову. 11 січня поблизу селища Піски під Донецьком російські окупаційні війська вкотре обстріляли українські позиції. Куля ворожого снайпера не залишила Олегові шансів на життя.

Олександр Отрепєв

2. Олександр Отрєп’єв мав 28 років. Народився 28 липня 1992 року в селі Приют Єланецького району на Миколаївщині. Служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти ВМС ЗСУ імені контрадмірала Михайла Білинського навідником відділення батальйону морської піхоти. Увечері заступив на пост між селами Гнутове й Водяне на півдні Донеччини. За ворогом спостерігав дистанційно з планшета, до якого був приєднаний тепловізор. Постріл пролунав у ті лічені секунди, коли Сашко знімав тепловізор…

 03

3. 26-річний Роман Дзюбенко воював за свою рідну Луганщину – був родом із прифронтового села Вільхове Станично-Луганського району. Народився 13 жовтня 1994 року. На війні з 2019 року. Молодший сержант, військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ ім. кошового Івана Сірка. Ввечері 26 січня поблизу Новоолександрівки Попаснянського району Луганської області ворожий снайпер поцілив Романові в голову. Залишилися піврічний син, мати і брат. Поховали молодшого сержанта Дзюбенка у рідному Вільховому.

Дмитро Власенко

4. Дмитро Власенко. 38-річний боєць більше трьох років прослужив у 503-му окремому батальйоні морської піхоти ВМС ЗСУ, що дислокується в Маріуполі. Брав участь в АТО і ООС як на Донеччині, так і на Луганщині. Старший матрос, старший стрілець 2-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти. Народився 19 серпня 1982 року в селі Грушівка Первомайського району Миколаївської області. Цікавився біологією, екологією, тваринним та рослинним світом – загалом, надзвичайно любив природу, створив у фейсбуці спільноту Ліс/Forest. У ній можна помилуватися фотографіями українських лісів та інших природних куточків та явищ в усі пори року. У виписаних Дмитром правилах спільноти заборонялися, серед іншого, дописи російською мовою. Також любив читати – навіть на передовій мав при собі чималу бібліотеку. Останній допис у фейсбуці також присвячений книжкам. 2 лютого на бойовій позиції поблизу Шумів Донецької області Дмитро Власенко отримав важке поранення снайперською кулею.

Назарій Поліщук

5. 14 лютого у 24-річного Назарія Поліщука закінчувався військовий контракт. На рідній Черкащині його з нетерпінням чекали батьки, троє молодших братів і старша сестра. Він пішов на війну добровольцем у 2017-му. Став до лав 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу, яка базується на Одещині. Звання – старший солдат. Народився воїн 18 жовтня 1996 року в селі Вотилівка Лисянського району на Черкащині, в сім’ї християн-баптистів. Життя обірвалося 6 лютого, за тиждень до закінчення контракту, підірвався на російській міні під Мар’їнкою Донецької області.

05

6. Олексій Подвезенний народився 5 червня 1997 року в селі Красний Деркул Станично-Луганського району. У війську з 18 років. Захищав рідну Луганщину у 28-ій бригаді імені Лицарів Зимового походу. 6 лютого 23-річний Олексій Подвезенний підірвався на міні поблизу села Новомихайлівка на Донеччині. Поховали юнака в рідному селі, залишилися батьки і сестра.

Олександр Глушко

7. Олександр Глушко народився 11 листопада 1984 року в селі Рунівщина Полтавської області. За цивільним фахом був кухарем. Поки жив у рідному селі, працював у фермерському господарстві. Останнім часом разом із дружиною й двома дітьми мешкав у Полтаві, проте свою малу батьківщину, де досі мешкає мама, не забував – усі разом приїздили в Рунівщину на літні канікули, у відпустку тощо. У військо прийшов у січні 2019-го,в ООС потрапив у зону відповідальності бригади імені Якова Гандзюка. Солдат, водій-кулеметник інженерно-саперного взводу 5-ї батальйонної тактичної групи. Загинув 11 лютого, коли облаштовував позиції неподалік Зайцевого на Донеччині. Ворожий снайпер поцілив солдатові чітко у спину. Поховали Олександра Глушка на цвинтарі біля Рунівщини, поруч із могилою батька. Залишилися мати, дружина та двоє дітей – 11-річний син і 9-річна донька.

 Владислав Лященко

8. Владислав Лященко мав 24. Народився 16 червня 1996 року в Горлівці. Мешкав у місті Кілія Ізмаїльського району Одеської області. У військо пішов цілеспрямовано, щоб відвоювати у загарбників своє рідне місто. Контракт зі Збройними силами підписав у 2020-му. Служив у 28-й одеській бригаді ім. Лицарів Зимового походу. Загинув 11 лютого, коли російські найманці обстріляли позиції ЗСУ під Новомихайлівкою на Донеччині з великокаліберного кулемета.

Олександр Войтенко

9. 46-річний капітан Олександр Войтенко був кадровим військовим. Він народився 30 листопада 1974 року в Полтаві. Закінчив Полтавське вище зенітне ракетне командне училище. Військову службу проходив на офіцерських посадах у складі 23-го окремого прикордонного загону спецпризначення у Кременчуці, згодом – в “Альфі” СБУ та в МВС. Звільнився у запас. А в березні 2018 року поновився на службі й добровільно пішов на фронт – у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Пізніше перевівся у 5-ту батальйонну тактичну групу 81-ї окремої аеромобільної бригади (командир взводу вогневої підтримки), в якій проходив службу до направлення в район проведення ООС. На передову Олександр прийшов до 59-ї окремої мотопіхотної бригади як відкомандирований. 14 лютого під час переміщення на позиції неподалік селища Новолуганського на Донеччині отримав несумісні з життям поранення внаслідок підриву п’яти мін ТМ-62, які росіяни встановили у шаховому порядку. Поховали капітана Войтенка на Алеї Героїв Свіштовського кладовища в Кременчуці.

В’ячеслав Олексієнко “Самурай”

10. В’ячеслав Олексієнко “Самурай” народився 17 квітня 1987 року в Кременчуці на Полтавщині. До війни працював у службі безпеки магазину “Нова лінія”. Воював в АТО у складі третьої хвилі мобілізації у 2014-2015 роках. Після демобілізації та недовгого цивільного життя повернувся на війну – уклав контракт на проходження військової служби у 5 бтгр 81-ї ОАЕМБр, яка постійно перебувала на фронті. “Я захищаю свій власний дім, свою державу, розумних і талановитих людей”, – написав Славко в коментарях під одним із дописів у фейсбуці, відповідаючи промосковському тролю на запитання, за що він воює. Поліг 14 лютого внаслідок підриву п’яти мін ТМ-62. Поховали на Алеї Героїв кладовища в Кременчуці. Залишилися батьки і дружина.

Дмитро Мироненко

11. Дмитро Мироненко – 26-річний боєць 5-ї батальйонної тактичної групи 59 омпбр імені Якова Гандзюка. Народився 31 березня 1994 року в Харкові. З дитинства захоплювався спортом, комп’ютерними технологіями. Після 9-го класу вступив у Коледж управління та інформаційних технологій Харківського інституту управління, який закінчив у 2015-му. У 2017 році пішов у ЗСУ. Загинув 14 лютого поблизу Новолуганського.

01

12. Сергій Петраускас “Ящур” народився 18 грудня 1977 року в Ічні Прилуцького району Чернігівської області. Після школи півтора року служив у Національній гвардії України – у Харкові, Чугуєві, Дніпропетровську, Павлограді. Був активним учасником як помаранчевого Майдану 2004 року так, і Революції Гідності. У березні 2014 року був мобілізований до 1-ої танкової бригади у смт Гончарівське (Чернігівщина). Наголошував, що “не могли вчинити інакше, коли Батьківщині загрожувала небезпека”. У район Луганського аеропорту прибув 1 серпня 2014 року. В жовтні 2020 року за власним бажанням перевівся для подальшого проходження служби до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Загинув 22 лютого від ворожого обстрілу зі станкового та РПГ в районі проведення ООС неподалік від шахти “Бутівка”, район Авдіївки. Залишилися мати, дружина, дві доньки та син.

Дмитро Сардак

13.Дмитро Сардак. Військовослужбовець 59-ї окремої мотопіхотної бригади народився 11 червня 1986 року в Одесі. 34-річний одесит загинув 23 лютого. Того дня окупанти вчинили по всьому фронту 20 обстрілів. Уранці обстріляли позиції ЗСУ під Зайцевим зі станкових кулеметів та мінометів 82-го калібру. Зазнав осколкового поранення. Встигли доправити до лікарні, але всі зусилля медиків виявилися марними…

04

14. Сергій Моісеєнко поліг 28 лютого неподалік селища Пищевик на Донеччині, коли російсько-окупаційні війська відкривали прицільний вогонь зі 120-мм мінометів, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів, стрілецької та снайперської зброї. Служив у 1-му взводі 1-ї роти морської піхоти 1 ОБМП 36 ОБрМП. Народився 17 грудня 1988 року, жив у Херсоні. Багато займався спортом – боксом, бойовими мистецтвами, а також бігом, учасник бігової спільноти PlemiA, любив музику, подорожував.

08

Захід відбувся з дотриманням карантинних обмежень, встановлених Постановою Кабміну.

02

Світлини: кореспондент інформаційної агенції Міністерства оборони України «АрміяInform» Володимир Лазарєв.

10

Північно-східний міжрегіональний відділ УІНП

Опубліковано Новини.