Необхідною передумовою відновлення самостійної України була зміна міжнародної політичної ситуації, тому в 1920-х – 1930-х роках українські націоналісти орієнтувалися на держави, які прагнули до ревізії Версальсько-Вашингтонської системи мирних договорів і спрямовували свою діяльність проти СССР та Польщі.
З 1937 р. до розробки зовнішньополітичної програми ОУН залучено Ореста Чемеринського – «Ярослава Оршана», який у Проводі займав посаду заступника референта з культурно-освітньої праці. В брошурі «Де стоїмо?» він простежив етапи діяльності українського визвольного руху в контексті міжнародної політики. Автор робить висновок, що фронт поневолених націй має збігатися з антимосковським і що основною метою ОУН слід вважати розпад СССР на національні держави. Автор проаналізував позиції легальних українських партій у Польщі та екзильного уряду УНР, охарактеризувавши їх як угодовські, опортуністичні та відірвані від політичних реалій. Вважав, що тільки ОУН, у формі «українського ордену», зможе здобути державність та наголошував, що їй, насамперед, потрібно дбати про інтереси нації.
У брошурі «Доба націоналізму» Чемеринський з’ясовує завдання українського націоналізму в загальноєвропейському контексті. Він намагається розглянути поняття Європи в географічній, расовій, економічній, політичній і культурній площинах; окремо аналізує расову теорію Третього Райху та націоналістичні революції кінця XVIII – початку ХХ ст. Автор робить висновок: «Український націоналізм займає сьогодні між другими націоналізмами окремішнє місце постільки, що він є в першій мірі ідеєю визволення з-під чужонаціонального ярма […]. Український націоналізм наставлений на тотальну мобілізацію нації – в ім’я боротьби за творчі ціли державности, національної спільноти, за буття нації».
У статі «Український міт», опублікованій в альманасі «Ідея у наступі» (1938), Іван Ґабрусевич стверджував, що український визвольний рух повинен очолити боротьбу за звільнення всіх поневолених Москвою народів, використовуючи свої потенційні можливості – географічні, людські, культурні і морально-політичні. Застосовуючи таку тактику в зовнішній політиці, ОУН зможе досягти відновлення української державності.
В «Українській воєнній доктрині» Михайла Колодзінського розкрито перспективи національної революції, наголошено на необхідності державного відродження і створення військових осередків. У його розумінні воєнна доктрина повинна мати виразні наступальні риси та орієнтуватися на ведення тотальної війни за незалежну Українську Державу. Основною метою автора стало з’ясувати характер майбутнього конфлікту. Також Колодзінський був автором популярної в середовищі ОУН концепції «будови держави від першого села», яку він сформулював в ході державотворчих процесів у Карпатській Україні в 1938 р. За сприятливих для початку збройного повстання умов націоналісти повинні проголошувати Українську Державу і народну революційну владу в кожному населеному пункті, де це можливо. Згодом влада централізовуватиметься в повітових містах й створюватимуться повстанські республіки.
Зі зміною геополітичної ситуації в Європі поряд із далекосхідним вектором для ОУН важливого значення набуло Закарпаття. У листопаді 1937 р. Є. Коновалець скликав нараду ПУН стосовно подальшої політики ОУН у Закарпатті («Мюнхенська конференція»). Вважаючи, що цей регіон у майбутньому зможе відіграти вагому політичну та військово-стратегічну роль у боротьбі проти Польщі та СССР, Провідник ОУН запропонував створити Окремий штаб ПУН для справ Закарпаття. Структура утвореного в Відні в лютому 1938 р. штабу об’єднувала два профільні сектори: політичний, до якого належали Р. Ярий – «Карпат» (відповідав за зовнішню політику), Я. Барановський – «Борис», М. Сціборський – «Органський», О. Сеник – «Канцлер» (займались організаційними справами та внутрішньою політикою), О. Чемеринський – «Оршан» (завідував пресою та інформаційною діяльністю), та військовий сектор, у якому працювали полк. М. Колодзінський – «Генерал», ген. М. Капустянський – «Низола», ген. В. Курманович – «Торк», полк. Р. Сушко – «Сич», пполк. В. Колосовський. Досягненням новоствореного штабу була розпочата 16 вересня 1938 р. трансляція українських передач із віденської радіостанції.
У нових зовнішньополітичних обставинах почалося формування концепції щодо Закарпаття. Влітку 1938 р. в Парижі заходами військового штабу ПУН вийшла друком брошура О. Чемеринського «Закарпаття». Тут він поставив собі за мету подати вичерпний історичний опис політичної, соціальної та географічної історії краю в контексті загальноєвропейської політики, визначити роль Закарпаття у всеукраїнському визвольному русі та у планах ОУН. Він стверджував: «Перша небезпека, що грозила, грозить і далі Закарпаттю: стати предметом порозумінь між якимись державами, і на підставі цього порозуміння впасти жертвою чи то збройної, чи то мирної окупації новим займанцем. Друга небезпека лежить у тому, що між українцями чи то Закарпаття, чи то поза ним – можуть знайтись сили, що будуть готові запродати Закарпаття якій-небудь чужій силі». Розв’язання політичної проблеми Закарпаття автор бачив у рамках вирішення майбутнього всієї України: «Першим практичним висновком буде створення тут політичної сили – в протиставленні до всіх агентур Праги, Будапешту, Москви й Варшави, які діють на Закарпатті. Цим агентурам мусить бути виповіджена найрішучіша війна в ім’я власних ідеалів: великих, ясних, захоплюючих, в ім’я ідеалів революційних, що мобілізують до боротьби за УССД». Автор брошури вважав, що Чехія, Словаччина, Закарпатська Україна повинні існувати як самостійні держави, уклавши пакт про добросусідство. Закарпаття мало би стати зав’язком української державності, приймаючи до себе українських політичних емігрантів із різних країн Європи. Завдяки інвестуванню капіталу української еміграції Закарпаття могло долучитися до світового господарського процесу. Щодо місця ОУН у майбутньому політичному житті краю О. Чемеринський зазначав: «Закарпаття може орієнтуватись тільки на ту єдину соборну, понадпартійну силу української дійсності, якою є організований український націоналізм. В тісному зв’язку з ним і стосуються організаційні методи. Закарпаття виробить собі певну особливу їх надбудову. Ця надбудова буде пристосована до сьогоднішніх умов боротьби на Закарпатті».
На основі брошури О. Чемеринського влітку 1938 р. ПУН підготував «Платформу Закарпаття» з десяти пунктів. Згодом її також прийняла закордонна делегація Карпатської України – як базу для подальшого плану дій у дипломатичній ділянці. У рамках роботи військового штабу ПУН 1938 р. М. Колодзінський викінчив розвідку «Воєнне значення та стратегічне положення Закарпаття». В ній автор визначив основні напрями діяльності ОУН та імовірний розвиток майбутніх подій. Він зазначав, що після підписання радянсько-чехословацького договору до Закарпаття прикута особлива увага провідних держав світу і згодом цей регіон може стати основною базою для радянських військ. Він констатував: «Під оглядом стратегічним, Закарпаття було б неоціненим для оборонної системи української держави… Сильно уфортифіковані Карпати зможуть здержати ворожий наступ зрівно з полудня як і з заходу. В цьому випадку має для нас неоцінене значення Лемківщина. З неї ми вічно будемо загрожувати полудневій Польщі. Ніякий поляк не відважиться перейти на схід від Вісли, якщо поперед не буде здобутою Лемківщина, сполучена фортифікаційною системою з Перемишлем і Львовом». Колодзінський підкреслював, що Закарпаття за короткий час можна було б перетворити у природний плацдарм-фортецю, своєрідну українську лінію Маннергейма.
У травні-жовтні 1938 р. Крайова Екзекутива ОУН розгорнула активну діяльність, спрямовану на здобуття автономного статусу для Закарпаття та на підготовку її збройних сил. У серпні 1938 р. КЕ поширила через місцеву пресу заяву: «Закарпаття мусить стати зародком одної Самостійної Соборної Української Держави від Попраду і Татрів аж до Каспійського моря і гір Кавказу! Стати цим зародком мусить бути для нас найбільшою честю! Ми будемо горді, що якраз ми перші будемо тими, що зачнуть відбудовувати Українську Державу. Що ми поможемо нашим браттям скинути московське, польське й румунське ярмо. В цій відбудові поможе нам тільки єдність народу, велика віра в свої власні сили й віра в те, що Бог призначив нас повести свій народ до Волі!».
На загальному з’їзді Першої української центральної народної ради в Ужгороді (1110 делегатів), який відбувся 4 вересня 1938 р., було створено парамілітарну організацію – Українську національну оборону (УНО). Її головою обрано В. Івановчика, заступником голови та організаційним референтом – І. Рогача, генеральним секретарем – С. Росоху. На з’їзді С. Росоха заявив, що «українське питання на Підкарпатті є частиною загального українського питання» і домагався інтервенції чехословацького уряду щодо Польщі в справі «нечуваного гноблення наших братів в Польщі».
Наприкінці 1930-х років Закарпаття зайняло чільне місце у військових планах керівників ОУН. Це підтверджує утворення окремого штабу ПУН та обговорення ролі краю в майбутніх європейських подіях і загальнонаціональній визвольній боротьбі українського народу. Водночас на її суспільно-політичні процеси вагомий вплив здійснював міжнародний фактор. Створення Карпатської України збіглося з політичною кризою у Європі, ліквідацією Чехословаччини та окупацією Закарпаття Угорщиною.
Микола Посівнич
