ЮНЕСКО: ISKONNO RUSSKAJA ZIEMLIA?

Khersones_rРосія внесла Херсонес Таврійський до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, як свою пам’ятку. Якщо дивитися об’єктивно, то й українською її не назвеш: місто-державу заснували на півдні Криму грецькі колоністи з Гераклеї десь у 422-421 рр. до Р.Х. Хоча Страбон згадує про інший Херсонес – Давній, який існував неподалік ще раніше. Греки принесли на кримські землі демократію, вирощували виноград, ловили рибу, займалися традиційними ремеслами, активно торгували. Саме вдале розташування на узбережжі зробило Херсонес у наступні століття великим осередком торгівлі – скіфи й таври постачали збіжжя й худобу, а з метрополії привозили якісні металеві вироби, зокрема зброю і ювелірні вироби, корабельний такелаж, тканини. Життя республіки було насиченим, але не безхмарним. Складними були стосунки з нашими предками – скіфами. Зауважу, що столиця Скіфського царства – Неаполь Скіфський – була в самому центрі Криму. З ними херсонесці довго воювали (ІІ ст. до Р. Х.) і навіть мусили просити допомоги в сусідів – Боспорського царства. Це, врешті, спричинилося до втрати незалежності і входження Херсонеса в Боспорське царство, потім він став важливим форпостом і військовою базою Риму й Візантії. З ІV-V ст. Херсонес стає християнським серцем Візантії і одним із найбільших культурних осередків світу. 988 року його мури вперше впали, здобуті київським князем Володимиром Великим. Але завойовник виявився завойованим: князь у Корсуні не лише став християнином, але й обрав цю віру як державну релігію для своєї держави – Русі.

Оце, мабуть, і змусило Путіна оголосити Крим «ісконно русской зємльой». Проблема лише в одному – в той час, коли Русь ставала християнською, на місці Москви мисливці племені мокша не те, що каплиці, а й дерев’яної хати не мали: мисливцеві добре й у шатрі чи курені. А поклонятися треба ведмедеві, духові пущі Лєшому, водяному й іншим духам, а не якомусь візантійському мученикові…

Однак ще в часи СРСР була неявна, але відчутна тенденція вважати Херсонес, так само як Судак чи понтійські міста, «загальнодержавною», а не «уересерівською» пам’яткою. Розкопками там завжди керували московські й ленінградські вчені, на практику туди українських студентів-істориків не возили. На жаль, за роки незалежності ми не змогли докорінно змінити ситуацію. Сподіваюся, що справа буде зовсім інакшою, коли Крим знову буде в Україні.

Сучасні українці увібрали в себе кров скіфів і кіммерійців, греків і праслов’ян, сарматів і половців, генуезців і таврів. Прадавні традиції осілих орачів і войовничих скотарів, умілих плавильників міді й кмітливих солеварів вони поєднали з навичками метикуватих торгівців, прадавніх мореплавців, волелюбних і завзятих воїнів. Кров усіх цих предків нуртує в наших жилах і не дозволяє спокійно дивитися й покірно мовчати, коли нахабний сусід пробує поцупити щось із нашої хати. Херсонес не Росія! Та й Росія, коли уважніше придивитися, ніяка не Росія. Московія вона була, Московією й лишилася.

Іван Сварник

Опубліковано Національна пам'ять.