Євангеліє Анни Ярославни – національна пам’ятка Франції

evangelie

“Реймське Євангеліє” – відома пам’ятка першої половини XI століття, яка за свою тривалу історію встигла добряче поподорожувати Європою. За переказами, книга походить із бібліотеки Ярослава Мудрого (у “Повісті минулих літ» згадана під 1037 роком). “Євангеліє” потрапило до Франції з донькою Ярослава Мудрого Анною. Вважають, що, виходячи заміж за короля Генріха І, Анна Ярославна під час шлюбної церемонії дала на Євангелії королівську присягу.

anna
Пергаментний рукопис“Реймського Євангелія”, що наразі зберігається у м. Реймс (Франція), складається з 2 частин, разом це 47 двосторонніх аркушів – 16 написано кирилицею уставного типу, а 31 – так званою, “ламаною” хорватською глаголицею. Книга прикрашена численними ілюстраціями і орнаментальними буквицями.
Кирилична частина – це уривки з євангелій із позначенням днів важливих релігійних свят, коли певний уривок потрібно читати. Охоплює час від кінця жовтня до початку березня. Якщо взяти до уваги, що рік в Русі традиційно починався з березневого рівнодення, можна припустити, що існувала початкова частина цього твору, яка охоплювала час від квітня до вересня.
Аркуші, написані кирилицею, є лише частиною загального твору і спираючись на логіку компонування тексту, можна зробити висновок, що це приблизно третя-четверта частина загального обсягу.
Глаголична частина книги дописана в Емауському монастирі, якому книгу подарував імператор Карл ІV. Він привіз Євангеліє із Франції, де провів своє дитинство та юність, перед тим як сісти на чеський престол. Очевидно слов’янський манускрипт, що зберігався у фрагментарному вигляді й був абсолютно незрозумілий французам, зацікавив принца, який мав частково чеське походження.
У глаголичному тексті, який є своєрідним продовженням твору, багато чехізмів, а наприкінці його міститься приписка, що книга створена в “літо Господнє”» 1395. Ось як про це сказано в самому завершенні твору: “А друга страна тіех-то книжек, єнж єст подлє русскего закона, ту псал єст свати Прокоп Опат сву руку, а то писмо русске дал нєбожтик Карел чтврти цар рзимски к ославєни тому-то кластеру, а ке цти Сватему Єрониму і Сватему Прокопу. Господине рач му дати покой віечни. Амн”.
Отже, як можна зрозуміти з цієї приписки, кирилична частина належить преподобному Прокопію Сазавському (бл. 970-1053). Цей святий надзвичайно шанується в Чехії і став першим чехом офіційно канонізованим римо-католицькою церквою.
Для братії Емауського монастиря Євангеліє мало сакральний характер, як в силу давності твору, так і в силу святості імені Прокопія Сазавського. Ченці зробили для манускрипта дорогоцінне оздоблення з частинкою мощей святих. Як безцінна реліквія, Сазавсько-Емауське євангеліє зберігалося в монастирі до початку ХV ст. й використовувалося для богослужіння лише в найбільші релігійні свята.

У середині ХV ст. євангеліє опинилося в Константинополі, це пов’язано з чеською місією до православного патріарха в 1451-1452 рр – посольство було відправлене до столиці Візантії, щоб шукати підтримки патріарха Константинопольського та вести переговори про перехід гуситської церкви під його покровительство. Між коштовними дарами було дорогоцінне “Євангеліє”.
Через століття старовинний манускрипт знову потрапив до Західної Європи. Ймовірно, він був привезений в числі інших святинь емісаром з Константинополя Костянтином Палеокаппою до Північної Італії, де в 1545-1563 рр. відбувався відомий Тридентський собор. Тут євангеліє придбав один з учасників собору реймський архієпископ Карл Лотаринзький і привіз до Франції, де передав на зберігання до Реймського собору.
Саме з цього часу “Реймське євангеліє”, відоме у Франції під назвою “Le Texte du Sacre” (“Коронаційне письмо”), використовувалося при коронуванні монархів аж до Великої Французької революції. Кожен новий король, кладучи правицю на “Євангеліє” у Реймському соборі, промовляв текст присяги: “Ainsi le jourons, vouons et promettons sur la sainte et vraie Croix et le saint Évangile touché” (“Таким чином, цим клянемося, обіцяємо та присягаємо, святого й істинного хреста і святого євангелія торкаючись”).
Тоді у Франції не могли зрозуміти текст твору, тож висловлювали різні припущення про походження цього документу. В описі реліквій Реймського собору в 1669 році позначено: “Також книга, у якій написані Євангелія мовами грецькою та сирійською [поряд приписка пізнішого часу: “згідно деяким – склавонською”], передана в дар сеньйором кардиналом Лотаринзьким напередодні Пасхи 1574 року. Вона вкрита позолоченим сріблом, з одного боку з багатьма дорогоцінними каміннями та п’ятьма кристалами, під якими зберігається багато реліквій, з них – дерев’яний хрест з істинного хреста [тобто з дерева хреста, на якому був розіп’ятий Іісус – Є. Л.] та частки мощей святого Петра та святого Філіппа, святого Сильвестра папи, святого Кирила, святої Марти, святої Маргарити Іспанської. Присутнє зображення Нашого Господа. З чотирьох сторін – срібні фігури, вкриті емаллю, з орлом. Чоловік, який доставив цю книгу із скарбниці Константинополя, свідчив, що вона походить від монастиря святого Ієронима. Важить вона шість марок шість унцій”.
Тривалий період часу ніхто у Франції не міг прочитати святе євангеліє, створене дивним східним письмом: перекази свідчать, що французи вважали його написаним божественними знаками.
В період Великої Французької революції Реймський собор був пограбований. Зникло з нього і дивовижне євангеліє. Проте, на щастя, цінний раритет не загинув. Варвари лише здерли з нього цінну обкладинку, зберігши непошкодженим текст. За наказом Наполеона І, “Реймське євангеліє” було передане до міської бібліотеки, де зберігалося надалі.

Різночасове створення 2 частин Євангелія та його бурхливі пригоди, стали однією з причин виникнення чисельних версій його походження, але спростувати зв’язок між ним та Анною Ярославною неможливо. Приналежність рукописної книги саме їй має чітку логіку. Крім того, що наявність богослужбової книги, природна для побожної князівни, що вирушала у далеку країну, спосіб написання літер у “Реймському євангелії” дуже подібний до уставних форм, які використовували у ранніх кириличних творах. Можна точно стверджувати, що літери у книзі дуже подібні до тих, які використовувала сама Анна, очевидно, Євангеліє відігравало для неї роль зразка при їх написанні.
На грамоті для Суасонського абатства датованій 1063 роком, зберігся підпис Анни Ярославни: АНА РЪИНА (ми розмістили зображення у попередньому дописі). За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає старофранцузькій вимові слова — roine, reine.
Під ним на зображенні текст, створений за допомогою виокремлення окремих літер зі сторінки 29 факсимільного видання “Реймського євангелія”.
Помітно, що Анна не мала постійної практики письма, на відміну від професійних книжників, проте схожість літер у її підписі та тих, що ми бачимо на сторінках “Реймського євангелія” безсумнівна. Єдину відмінність складає написання літери “ѣ” та кут нахилу літери “а”.
Слід також врахувати, що свій відомий кириличний підпис Анна поставила в 1063 році, тобто через 12-14 років після проживання в іншомовному середовищі.
До того ж якщо кириличний текст написано Прокопієм Сазавським, який помер в 1053 р., це повністю збігається з добою Ярослава Мудрого, який, як відомо, створив велику бібліотеку, організовував школи, будував церкви та монастирі, запрошував на Русь книжних людей із слов’янських країн. Цілком природно між Києвом і Сазавським монастирем, що був на той час одним з найголовніших форпостів слов’янської культури, могли бути тісні взаємини, й Прокопій Сазавський міг передати Ярославу Мудрому одну або кілька книг, з яких “Євангеліє” князь віддав дочці, відправляючи її до далекої Франції.

***
З ХІХ ст. твір знаходився під прискіпливим вивченням багатьох істориків-славістів. Його досліджували словенець Єрней Копітар, чех Вацлав Ганка, поляки Людвиг Ястржембський і Ян Лось, хорват Ватрослав Ягіч, росіянин Олександр Востоков (Остенек) та ін.

В 1843 р. у Парижі вийшло в світ яскраве факсимільне видання “Evangeliaire Slave, dit Texte du Sacre de la bibliothèque de Reims”, підготовлене до друку відомим французьким художником-копіїстом Самуелем Сильвестром де Сасі. Саме його можна побачити в експозиції нашого Музею.
Невдовзі відомий славіст Вацлав Ганка підготував нове видання твору з коментарями чеською та російською мовами, розбивкою суцільного старослов’янського тексту на окремі слова та транслітерацією глаголичних текстів кирилицею та латиницею, яке вийшло в Празі в 1846 р. Ще одне факсеміле було видано у 1852 з передмовою Ерне Копітара і бібліографічним покажчиком Луї Парі.

Мову Реймського Євангеліє вивчали Петро Раковський-Білярський (1847, що кириличну частину визначив як румунську копію 14 ст. з сербсько-болгарського оригіналу) та Олексій Соболевський («Русский Филологический Вестник», ч. 18, 1887, що уважав її сх.-слов. відписом 11 — 12 ст.).

Глаголичну частину “Євангелія” можна переглянути тут: http://www.croatianhistory.net/etf/reims.html
Літографне видання 1843 року в електронному вигляді можна побачити тут: https://books.google.de/books…

Список літератури:

Луняк Є. Анна Руська – королева Франції в світлі історичних джерел. – Київ–Ніжин, 2010. – 96 с.Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
М. Тимошик. Книгописання в давньоукраїнській державі після прийняття християнства. Е-бібліотека ІЖ КНУ імені Тараса Шевченка. journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1019
Т. Литовченко. Загадкове Остромирово Євангеліє. // Політика і Культура, 2003. tim-lit.narod.ru/PiC/2003/2003-Evangelie.htm
В. Ричка. Парадокси містифікаційної історіографії. Критика № 6, 2005. krytyka.kiev.ua/articles/s.5_6_2005.html
М. Веллер. Баллада о доблестном рыцаре Иване Гуеве (Айвенго). В кн.: Легенды разных перекрестков. Харьков: «Фолио», 2004. orda2000.narod.ru/books/ivangue.htm

Джерело – Музей книги і друкарства України

Опубліковано Національна пам'ять.