В пам’ять старшого друга

Luszczak_html_22de6e82

Господь Бог дає людині життя і кладе її на цей світ для того, щоби людина по своїй спроможності робила добро. Разом з дарунком життя та талантами, Господь надає також і випробування але тільки стільки, що Господь знає людина спосібна побороти. Люди падають інколи під випробуваннями не тому, що вони не в силі фізично перемогти, але тому, що вони себе не гартують і не наставляють силою своєї волі ці випробування побороти. Вони просто лінуються бо так здається легше, але наслідки стають далеко суворішими.

Життя покоління українців які родились між двома світовими війнами на території окупованої різними імперіалістами на протязі їхнього молодого життя було переповнене випробуваннями. Ці люди знали і буденні засадничі пригоди котрі є складовою частиною приємності і труду молоді , тобто звичайних переживань, але вони ці радісні хвилини цінили більше бо їх було так обмаль і звичайні денні клопотання відсувалося на бік бо ці люди жили і інколи вмирали більшими, тобто більш змістовними подіями. Ці події і переживання могли людину зломити або духовно скріпити.

Поляки, москалі, німці і знов москалі — це не були просто чужі господарі української землі. Вони були жорстокими окупантами які відносились до українського населення у надзвичайно брутальний спосіб. Життя у цих імперіях було пеклом для не пануючої нації і проти цього треба було боротися від самого початку і майже ввесь час. Але таке життя і такі обставини родили революціонерів, свого роду Дон Кіхоті більших і менших.

Провідною силою на Західній Україні у той час став рух націоналістичний і Організація Українських Націоналістів (ОУН) на чолі. Здавалося б звичайний собі хлопець з Тернопільщини, Мирон як і деякі його друзі, змалку зрозуміли свою життєву місію та захопилися революційним змаганням. Вони були молодими і не хотіли жити все своє життя під гнітом окупанта. Кормив їх гніт і гнів на ворогів, а зокрема любов до своєї землі і свого народу

І так у випадку Мирона з Тернопільщини пройшло три четверті його життя, тільки перші дві декади на рідній землі, а відтак на чужині але і на чужині місія не змінилась. І мабуть найцікавіше у цій історії життя того хлопця було, що навіть поза рідною землею він ніколи не припиняв змагання і боротьбу. Дон Донкіхотство тут було проілюстровано до найвищої степеня — мало хто надіявся на незалежну українську державу після Другої світової війни, але цю надію ніс не тільки у своєму серці але у кожному своєму почині хлопець з Тернопільщини та його друзі націоналісти. Для цього треба було працювати і ця праця продовжувалась наступних сорок п’ять років. Остання чверть життя вже після тяжко здобутої перемоги була зайнята відбудовою того страждального краю та народу, а також документального опису того великого зусилля у час війни, що освятило дальшу боротьбу і уможливило державну незалежність бо виховало нові покоління національно свідомих борців.

У 1940 році п’ятнадцять літній Мирон Лущак вступив в юнацтво ОУН. З цим почалась його життєва мандрівка діяльності на користь України. Ця мандрівка включала такі структури: ОУН, Українська Повстанська Армія, Дивізія “Галичина” куди його вислали з ОУН-УПА, щоби набрати військового досвіду, опісля вже на еміграції, Спілка Української Молоді, Організація Оборони Чотирьох Свобод України, Товариство Вояків УПА, Український Конгресовий Комітет Америки, Наукове Товариство імені Шевченка, Український Народний Союз, український Банк “Певність”. Закінчив свою життєву мандрівку на позиції Голови Видавничого Комітету “Літопису УПА”.

prodanyk2

Друг Лущак позначився працьовитістю, принциповістю, чесністю, а також по своєму характері доброзичливістю та гнучкістю хіба це йшло проти його принципів. Коли він щось робив, то робив це з великим запалом. Він завжди вислухав думку другу і старався впровадити її у свою дію. Одначе принципи українського націоналіста та добро української нації і її держави ніколи його не залишали.

Покійний був моїм старшим другом. На протязі понад сорока років ми інколи контактувалися і радились. І хоча ми не завсігди годилися ми завжди розходились друзями. Я шанував не тільки його відданість і досвід, але також його відкритість і щирість, знаючи завжди, що з відповідним аргументом його можна переконати. І хоча це може виглядати нормальним, то це не було звичайне між представниками двох різних поколінь хоча обидва націоналістичними. Найуважніше завжди у дискусії, я знав що друг Лущак не керується власними вузькими інтересами, а загальним добром нації чи громади. Його готовість вислухати і переконатись у думці молодшого друга було яскравим доказом того, що він шукав конкретних відповідей, а у жодному випадку не був засліпленим у власній особі ані у власній рації. Такий не егоїстичний підхід до громадської і державно-будівничої праці давав непересічні плоди та мобілізував молодших однодумців. Він єднав покоління українських націоналістів.

Мирон Лущак відійшов у вічність 3 червня 2018р. проживши майже 93 роки. Він не загинув для України як герой. Він для неї просто жив. Господнє Провидіння дало йому ласку довгого життя. Мені здається, що він віддав з себе все що міг і не змарнував цієї ласки. Він житиме ще довше не тільки у думках своєї дружини, синів та внуків але і своїх молодших друзів які будуть йти його слідами. Вічна Йому Пам’ять! Слава Україні! Слава її героям які за неї згинули і також її вірним синам і дочкам які просто ціле своє життя трудилися для неї.

8 червня 2018р. Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Національна пам'ять.