Степан Бандера: контрольні точки життя

1 січня минає 108 річниця з Дня народження символу боротьби за незалежність України – Провідника ОУН Степана Бандери. Вороги України бояться згадувати його ім’я, патріоти ж навпаки – захоплюються подвигами та самопожертвою цього історичного діяча. Проте, окрім офіційних даних, про цю історичну постать зараз відомо небагато. З нагоди свята «Вголос» запитав у історика, автора книг про визвольний рух ОУН-УПА Ярослава Сватка про маловідомі, проте цікаві деталі з біографії Степана Бандери.Багато фактів з біографії Степана Бандери можуть бути вигадані«Зараз мало що відомо із життя Степана Бандери, багато чого взагалі придумано та перебільшено. Бандера жив життям підпільного діяча. Це варто розуміти, в тих умовах він не мав можливості показувати своє реальне життя, не міг хвалитися тим, що він зробив для України, ким він був. Були обмеження й до його оточення, ці люди не могли говорити про нього, бо це б підставляло Степана Бандеру. А тому багато інформації померло разом з видатним українським націоналістом та тими, хто працював з ним».

У Бандери було слабке здоров’я, але сильна воля

«Бандера був членом Пласту, і через слабке здоров’я, йому було вкрай важко здавати усі фізичні нормативи, але зібравши волю в кулак, він це робив. До речі, в той же час членом Пласту був і Роман Шухевич, але він був протилежністю Бандері – це був добре фізично розвинений молодий хлопець».

Bandera_plast_1923

 

Бандера став символом боротьби завдяки виступу в суді

«Бандера став символом боротьби ОУН, коли під час Варшавського процесу у 1935-1936 роках він відкрито заявив, що «так, я є крайовий Провідник і я розумію, що ви мене стратите, але ви не зупините боротьбу за волю України, бо за мною прийдуть інші». Так Бандера став зразком того, як потрібно себе поводити на суді перед обличчям смерті»

Особисте життя та боротьба за Україну у Степана Бандери поєднувались погано

«Всі б звичайно хотіли почитати, що у Бандери одночасно було п’ять дівчат і всі вони за ним бігали, але це було не так. Степан Бандера був вихований за іншими морально-етичними принципами. Особисте життя і політичну діяльність українському Провіднику було важко поєднувати. Він був підпільником і не міг вести активне публічне життя. У міжвоєнний період, зокрема під  польською окупацією, він звичайно спілкувався з однолітками. Проте він мусив обмежувати своє коло спілкування, щоб не наражатися на небезпеку. Відповідно, дівчата з його оточення мали розуміти, що ціль Бандери – це не тихе сімейне життя, а постійна боротьба. У той час у Бандери були певні симпатії, які не мали продовження.

Коли у 1939 році між Радянським Союзом та Німеччиною була розділена Польща, Степан Бандера вийшов з тюрми. Він тоді жив у Кракові, де було багато діячів з Організації українських націоналістів, які не могли лишатися на території вже радянської України, бо вони були «засвічені», і їх могли відразу розстріляти. Там він познайомився теж з членом Організації українських націоналістів Ярославою Опарівською. І у Кракові ще до початку радянсько-німецької війни вони одружились. Там же у них народилась дочка Наталка».

 

Німцям був потрібен Бандера, щоб маніпулювати ОУН

«Після проголошення Акту про незалежність України, німці арештували Бандеру. Покарання він відбував у концтаборі «Заксенгаузен», що являв собою концтабір, де німці, страхуючись, тримали політичних діячів із завойованих країн Європи. Їм потрібен був Степан Бандера як політичний діяч, і він їм потрібен був живим. Бо український Провідник був одним з керівників, хоч вже і не діючим (в ОУН були чіткі правила, хто потрапляв в тюрму, той виходив з категорії активних членів організації). Коли німці під натиском радянських військ втекли з території України, Бандера перестав їм бути потрібен як політичний в’язень. Тоді німці з його допомогою робили спробу шантажувати український повстанський рух. Зокрема, нацисти пробували домовитися через Бандеру з ОУН про те, що вони будуть у добрих стосунках з українськими націоналістами та звільнять Бандеру, якщо ті допоможуть їм у боротьбі проти Сталіна. На що «гітлерівці» отримали відповідь, що вимога звільнити українського діяча була ще від 1941 року, а про співпрацю вони не домовлятимуться. Потім німці, щоб це виглядало демократично в очах українського визвольного руху, перевели Бандеру під домашній арешт, після чого організація допомогла йому просто втекти. Надалі він жив у Німеччині вже у підпіллі».

Бандера налагодив контакти з в’язнями концтабору за допомогою азбуки Морзе

«У тому концтаборі («Заксенгаузен», – авт.) був жорсткий режим, забороняли будь-який контакт із зовнішнім світом, лише раз на тиждень Бандеру виводили на вулицю. Також контакти з іншими в’язнями були обмежені до мінімуму, проте Бандера і там зумів обіграти німців. Так, український націоналіст почав вистукувати азбуку Морзе по стінах і так встановив, хто біля нього сидить. Потім вже почав з ними спілкуватися, незважаючи на заборону німецького командування. Також Бандера постійно дивився у вікно, щоб знати, хто є в’язнями концтабору. В процесі перестукування він познайомився майже з усіма політичними діячами, яких спіткала схожа доля. Якось він дізнався, що у тюрму привезли заступника Андрія Мельника – Олега Ольжича, та у якій камері він перебуває. Цю інформацію Бандера зумів передати Мельнику під час його прогулянки, виставивши листок із написом у вікно камери».

У тюрмі Бандера узгодив перемир’я з керівником польської Армії Крайової

«Під час ув’язнення у концтаборі український націоналіст контактував з керівником Армії Крайової. Незважаючи на теперішні розмови про Волинську трагедію та українсько-польську ворожнечу, можна констатувати той факт, що в ті часи, перебуваючи в тюрмі, керівник Армії Крайової та Степан Бандера погодили, що їхні військові формування не будуть між собою воювати, оскільки мають спільних ворогів. Інша річ, це було невигідно німцям та більшовикам, які намагались схилити два народи до протистояння».

Коли німці наприкінці війни вкотре запропонували Бандері співпрацю, той відповів: «Лише дурний би співпрацював з політичними банкрутами»

«Де-юре, Степан Бандера з 1941 до 1945 року не був провідником ОУН, ним був Роман Шухевич та інші члени проводу. Бандера радше був символом боротьби, політичним в’язнем. Саме йому, наприкінці Другої світової, німці пропонували співпрацю у війні з більшовиками. Та цю пропозицію Бандера відхилив, аргументуючи це тим, що «лише дурний співпрацював би з політичними банкрутами». Це зайвий раз свідчить про те, що український націоналіст ніколи не співпрацював з німцями, а зараз, щоб очорнити постать Степана Андрійовича, деякі політичні сили говорять ледь не про його нацистське минуле. Це міф.

Дружина Степана Бандери була його зв’язковою

«Дружина Степана Бандери, Ярослава, в період, коли Бандера потрапив у німецький концтабір «Заксенгаузен», була його єдиною зв’язковою від ОУН. Відповідно до німецьких правил, дружині час від часу дозволяли бачитись з ув’язненим чоловіком і вона це використовувала. Можливо, на той час Бандера вже не мав впливу на українські реалії, але його потрібно було інформувати про те, що відбувається».

«Я приймаю ваш вирок смерті», – сказав Бандера, коли його обрали керівником Проводу

Після виходу на волю, перебуваючи в еміграції, він почав створювати мережу ОУН. Зокрема, його кілька разів обирали лідером організації, а після смерті Романа Шухевича та арешту Василя Кука Бандера став повноцінним Провідником. І тут цікавим є останнє засідання ОУН 1955 року, на якому Бандеру вибрали Провідником. А його відповідь на це була: «Я приймаю ваш вирок смерті». Степан Андрійович прекрасно розумів, що будучи на чолі організації, яка воює за незалежність України, він один із перших є під прицілом ворожих спецслужб. Він розумів, що життя йому дане для того, щоб зробити все для незалежності своєї країни. На його думку, смерть без мети – це ганебна смерть, а смерть за Україну – це найвища нагорода».

ЦРУ розшукувало Бандеру

«До початку погіршення стосунків між СРСР та США, Центральне розвідувальне управління уряду США у Німеччині розшукувало Степана Бандеру як злочинця. Радянський Союз вимагав від Штатів видати українського націоналіста. Тому організація була змушена переховувати Степана Андрійовича ще й від американців. На сьогодні загальновідомим є той факт, що у Мюнхені Бандера жив під прізвищем Попель. Ці документи йому надав відомий український шахіст-емігрант».

За Бандерою до церкви пішли усі спецагенти

«Коли між американцями та СРСР значно погіршились стосунки, Степан Бандера міг вже вільніше дихати і не боятися, що його схоплять. Тоді він почав вести напівпублічне життя:  жив під прізвищем Попель, ходив до церкви, з’являвся на вулиці. Тільки тоді його діти дізнались, що він є їхнім батьком, і хто він такий.

bandera_z_druzhnoyu_na_pikniku

Як розповідав мені вже покійний керівник розвідки ОУН (паралельна до Служби Безпеки структура) Степан Мудрик, що коли Бандера у Мюнхені почав ходити у церкву, то туди почали ходити й ті, хто жодного разу не переступав поріг храму. Це свідчить про те, що Степан Андрійович все одно залишався предметом зацікавленості багатьох політичних структур і спецслужб. За ним стежили. До речі звернення до нього “Степан Андрійович” запровадили політичні емігранти – східняки, і Бандера не дуже тому противився».

Бандера хотів повернутися в Україну

«Бандера хотів повернутися з підпілля в Україну, він розумів, що головний фронт боротьби там. Проте провід ОУН йому не дозволив, адже такий крок міг означати добровільну здачу радянським спецслужбам. Бандера пішов на поступки і до своєї трагічної смерті жив на еміграції».

Записала Марія Бойко, «Вголос»