Степан Мудрик найдовше очолював розвідку ОУН (б) – із 1951 року і практично до кінця 1980-х років. Водночас він увійшов у історію як послідовний борець за незалежність України. Із 1991 року обіймав посаду Голови Головної Ради ОУН. Протягом 10 років був заступником президента Світового конгресу вільних українців у Європі. Упродовж 11 років очолював Координаційний осередок українських громадських установ у Європі. Написав низку монографій, книг, статей з історії національно-визвольної боротьби і діяльності спецслужб ОУН і УПА, починаючи з 1940-х років. Саме про цей період його діяльності йдеться в розсекреченому документі з архіву СЗР України.
Згідно з довідкою, складеною за матеріалами справи агентурної розробки, «Мудрик Степан Михайлович, 1919 року народження, уродженець Радехівського району Львівської області, українець, освіта середня, в ОУН із 1937 року, має організаційний псевдонім «Мечник», мешкає в Мюнхені».
У довідці лише фрагментарно розповідається про діяльність Степана Мудрика у роки Другої світової війни. Однак навіть цієї інформації було достатньо для 1 Управління КДБ при Раді Міністрів УРСР, щоб зрозуміти, що цього діяча ОУН слід тримати під особливим оперативним контролем.
«У 1940 році як член ОУН за завданням організації в районі Сокаля нелегально перейшов державний кордон, утік із УРСР у т. зв. генерал-губернаторство, де включився в діяльність ОУН-бандерівців. До початку війни неодноразово переходив кордон в УРСР і назад, забезпечуючи діяльність референтури зв’язку, яку очолював Сидір Михайло.
Із початком війни в складі похідної групи бандерівців прибув у Житомирську і Київську області, на території яких діяв як член боївки СБ.
Внаслідок посиленого переслідування каральними органами окупантів на початку 1943 року змушений був покинути район своєї діяльності (Житомирщина, Київщина) і повернутися до Львівської області, де був включений до складу «проводу» ОУН «Волинського краю».
Влітку 1943 року «Мечник» направлявся в східну Україну для організації загонів УПА. Після повернення у Радехівський район, 21 листопада 1943 року, на прийомі, організованому православним священиком з нагоди дня св. Михайла, «Мечник» був заарештований гестапо.
В Освенціумі утримувався до звільнення американцями у квітні 1945 року. Із 1945 року поновив націоналістичну діяльність у складі референтури СБ, одночасно співпрацюючи з американською розвідкою» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12580. – Т. 18. – Арк. 107).
З одного боку, характеризуючи у довідці антирадянську діяльність Степана Мудрика, органи КДБ оперують такими поняттями, як «нелегально переходив державний кордон», «діяв як член боївки СБ», «брав участь в організації загонів УПА», «співпрацюював з американською розвідкою». Лише за це тоді могли засудити до смертної кари або 25 років таборів. З іншого боку, не наводяться конкретні приклади цієї діяльності. Натомість зазначається, що «Мечник» був репресований гітлерівськими каральними органами.
Щоб заповнити ці прогалини, зрозуміти, проти кого і за що боровся Степан Мудрик, слід звернутися до інших документів, офіційної біографії та його особистих спогадів.
До лав націоналістичного підпілля у рідному краї, який тоді перебував під Польщею, його привело прагнення відстоювати українську ідентичність і працювати на благо свого народу. Напередодні Другої світової війни він став зв’язковим між краєвим провідником ОУН і Степаном Бандерою. Війну між нацистською Німеччиною та СРСР розглядав як історичний шанс для повалення сталінського режиму й відновлення державної самостійності та соборності України.
Але сподівання на Німеччину швидко розтанули. У відповідь на проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акта відновлення Української держави німецька окупаційна влада заарештувала Степана Бандеру, а згодом інших активних діячів ОУН(б). До початку 1942 року низку провідних діячів українського націоналістичного руху гітлерівці ліквідували, кількасот осіб, зокрема С. Бандеру, відправили до концентраційних таборів. У 1942–1943 роках тривали репресії німецьких окупантів проти обох гілок ОУН як в Україні, так і в деяких великих містах Німеччини, Австрії, Польщі, Чехословаччини. Під репресії потрапив і Степан Мудрик.
У липні 1942 року гестапо затримало його на Київщині, але Мудрик втік із-під попереднього арешту. Відтак долучився до створення УПА. Невдовзі став заступником командира воєнної округи УПА «Буг». У листопаді 1943 року був укотре заарештований гестапо, зазнав жорстоких катувань, але не зрадив друзів. Засуджений гітлерівським судом до смертної кари, яку згодом апецяційний суд замінив на 15 років ув’язнення у концтаборі. Покарання відбував у таборах Ґросрозені, Заксенхаузені, Ревенсбурзі та Дорі.
У своїх спогадах із цього приводу він писав: «Я належав до покоління, яке в часи жорстокого панування різних окупантів на нашій землі боролося з наїзниками. Ми не корилися ворогам і не йшли ворогові служити, а творили власну силу, творили наш український зміст. Ми творили й розбудовували наш Український Визвольний Рух – ОУН і УПА, що провадив боротьбу з усіма окупантами України. В час Другої світової війни ми вели боротьбу на два фронти – з гітлерівським і червоно-московським окупантами».
У квітні 1945 року Степан Мудрик був звільнений американськими військами. Відновивши втрачені зв’язки з ОУН, займався організацією громадського життя українців у Німеччині. Був членом Проводу закордонних частин (ЗЧ) ОУН і упродовж багатьох років очолював територіальний провід ОУН(б) у ФРН. Закінчив правничий факультет Українського вільного університету, займався викладацькою роботою, був професором цього закладу.
Однак найвідповідальнішою справою його життя стала організація розвідувальної діяльності. Степан Мудрик опікувався розвідкою ЗЧ ОУН чи не найдовше з-поміж інших діячів. Ще навесні 1951 року Степан Бандера на таємній нараді у присутності керівника Служби безпеки (СБ) ОУН Івана Кашуби і Степана Ленкавського (у майбутньому – голови Проводу ОУН) поставив завдання виокремити розвідку зі Служби безпеки і здійснювати її з дотриманням найсуворіших вимог конспірації, із залученням відданих справі і перевірених осіб, які мали хист до проведення такої роботи. Відповідальним за організацію цієї діяльності С. Бандера призначив С. Мудрика, який у подальшому офіційно значився заступником керівника СБ ОУН.
Він був одним із тих, хто за кілька тижнів до останнього замаху на Степана Бандеру агентом КДБ Богданом Сташинським інформував про те, що радянські спецслужби щось затівають, і пропонував посилити заходи безпеки Провідника ОУН. Але до нього не дослухалися. Проте досвід, набутий С. Мудриком у роботі в СБ і, зокрема, в розвідці, був настільки цінним, що нове керівництво ОУН навіть не розглядало питання про його можливу заміну. На той час краще нього навряд чи хто міг упоратися з цими обов’язками.
Так само відданих справі однодумців Степан Мудрик добирав для роботи в розвідці. Характеризуючи психологічні особливості своїх співробітників у книзі «Служба безпеки революційної ОУН у боротьбі з НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ», він зазначав: «Серед них були люди з уже набутим досвідом, які мали за собою довгі роки підпільної праці, тюремних ув’язнень з найвищими вироками ворожих судів. Це були скромні люди з великою вірою в українську правду й Українську державу, які жили в той час у дуже тяжких матеріальних нестатках».
Розвідувальна діяльність українських закордонних центрів не припинялася практично до розпаду СРСР. У різні періоди для збирання інформації про ситуацію в Україні вони використовували туристичний канал, канали культурного, наукового, молодіжного обміну, приватні поїздки, участь у міжнародних форумах. Ще влітку 1959 року С. Бандера давав вказівки керівникам СБ ОУН І. Кашубі та С. Мудрику збирати розвідувальну інформацію на VII Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Відні і поширювати українські видання серед його учасників. Група Кашуби-Мудрика діяла і на XVII Олімпійських іграх 1960 року в Римі та на інших міжнародних заходах у наступні десятиліття.
У період написання вище цитованої довідки за матеріалами справи агентурної розробки (жовтень 1970 року) Степан Мудрик відчував на собі пильну увагу з боку КДБ. З цього приводу у спогадах він писав: «На мене посилюється наступ КГБ. З декількох джерел мені повідомлено, що мною дуже зацікавлені робітники совєтського посольства… В січні 1969 року я складаю зі себе деякі обов’язки, що належали до закритого сектора… Лише агентура КГБ не залишила мене в спокою. Анонімні листи, телефонні дзвінки, час від часу стверджую стеження…».
Це й не дивно, бо навіть попри нездужання він не припиняв своєї активної діяльності в українських емігрантських колах. Так, за його ініціативою почалася кампанія надсилання допомоги українським політв’язням-шістдесятникам Євгенові Сверстюку, Юрієві Бадзьо та іншим. А під час візиту генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брєжнєва в Бонн Степан Мудрик був одним із організаторів великої демонстрації протесту. Він доклав багато зусиль для розбудови міжполітичних еміграційних українських форумів, обіймав на них високі посади.
У своїй книзі «У боротьбі проти московської агентури», виданій у Мюнхені в 1980 році, Степан Мудрик виклав, по суті, своє життєве кредо: «Тож наша боротьба з москалями ведеться за нашу національну державу, а це вимагає політичного і державницького вироблення цілого нашого народу, великої його відпорности на ворожі затії та усвідомлення про постійну небезпеку. Бо ж ворог, коли не може тих, що боряться, ошукати чи звести на манівці, – то знищує їх фізично. З ворожими органами терору і провокації не можуть воювати звичайні громадяни. Для цього треба підготовляти спеціалістів, які вміють розгадати ворожі пляни й їх демаскувати. Маємо бо діла з підступним і підлим ворогом…».
Написані понад 40 років тому, ці слова актуальні і в нинішній ситуації. Так само цінним є і багаторічний професійний досвід Степана Мудрика у протистоянні з КДБ СРСР – однією з найпотужніших на той час спецслужб світу та її арсеналом спеціальних операцій, агентурного проникнення, активних заходів, інформаційно-пропагандистських акцій, методів психологічного і фізичного знищення, які взяли на озброєння спецслужби РФ і нині активно застосовують проти України.
Степан Мудрик помер 20 квітня 2004 року. Похований у Новому Ульмі (Німеччина).
(Фото Степана Мудрика із домашнього архіву двоюрідної внучки Наталії Ткачів).
Джерело – Служба зовнішньої розвідки України
