Пам’яті Митця

bodnar

30 жовтня 2012 року Валєр Бондар змінив харківську адресу на Вічні оселі. Поки був тут, дещо залишив для українського Харкова. За його проектами встановлені пам’ятний знак героям УПА (1992), пам’ятний знак Розстріляним Кобзарям (1997); меморіальні дошки автору «Самостійної України» Миколі Міхновському (1994), учасникам СВУ-СУМ (1999), художнику Василю Кричевському, Патріарху Йосифу Сліпому (2005), мовознавцю Юрію Шевельову (2012).

Роботи українського графіка завжди люто ненавиділа проросійська харківська влада. Хронологію її ненависті можна вести з початку 90-х до сьогодні, коли перед Покровою в чергове пам’ятний знак УПА місцеві братки обляпали червоною фарбою. Пам’ятний знак Розстріляним Кобзарям теж плюндрували, зазвичай чомусь на день міліції. Меморіальну дошку патріарху Йосифу Сліпому, встановлену під час проведення у Харкові Світового Конгресу Українців у 2005 році, освячену владикою Ігорем, розбивали двічі: перший раз комуністи, другий – члени проросійської організації «Русский блок». І це серед білого дня, зірвавши зі стіни, кайлом розбивали в друзки. Пізніше, правда, львівський і харківський міські голови полюбовно домовились про свій варіант дошки Патріархові.

І така лють по відношенню до робіт Валєра Бондаря легко пояснюється. Це стосується не лише змісту робіт митця, але і його стилю. Експресивного, рвучкого, динамічного, міцного композиційно, з опертям на духовно-національну традицію. І те ж можна сказати про портретну графіку митця. Стиль Валєра ні з ким не сплутаєш. Чи це князь Володимир Великий, чи композитор Артемій Ведель, чи провідники націоналістично-визвольного руху Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, Ярослав Стецько. Культурна еліта нації – Тарас Шевченко, Іван Франко, Гнат Хоткевич, Олександр Олесь, Грицько Чупринка, Агатангел Кримський. «Аристократи Духу» (Д.Донцов) – Олег Ольжич, Юрій Липа… Василь Стус.

Валєр Бондар ніколи не розлучався із Святим Письмом, розмірковуючи в художній площині над її сюжетами, притчами, персонажами. В нього є цикли робіт, пов’язаних з пісенною лірикою та літературними творами. Він мав унікальну візуальну пам’ять і колосальні знання з історії українського і світового мистецтва. А ще в нього була інтуїція – він наскрізь бачив людей і трагічно переживав реальність, яка руйнувала його ідеали. Власне, це і спричинило його передчасне прощання з нами…

Ольга Різниченко

Опубліковано Національна пам'ять.