Іноземний та контррозвідувальний відділ ГПУ про ОУН

Юрій Щур

Невпинний процес розсекречення документів совєтських спецслужб сприяє більш ґрунтовному вивченню різноманітних сторінок історії ХХ століття. Не в останню чергу це стосується історії діяльності Організації Українських Націоналістів, зокрема її наддніпрянського («підсовєтського») напрямку. Серед розсекречених матеріалів Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України, зокрема у архівних справах оперативного листування іноземного та контррозвідувального відділів ГПУ УССР 1930-х років, зустрічаються такі, що проливають світло на деякі моменти цієї діяльності.

Серед таких документів – Спецповідомлення про діяльність ОУН, датоване 23 червня 1935 року. Тут подавалася уся головна узагальнена інформація про ОУН, її створення, керівництво, напрямки діяльності, орбітальні структури тощо. Спецповідомлення розпочиналося з того, що ОУН, очолювана полковником Коновальцем, є «однією з активних українських закордонних організацій у справі ведення повстанської та диверсійної роботи на території УССР і в підготовці організації терористичних актів проти представників партії й совєтської влади в СССР та за кордоном». Тут же було подано характерну відмінність Організації від інших емігрантських сил (УНР, УПСР, УПСД, гетьманців тощо) – «чітко стоїть на платформі єдиної, незалежної й соборницької України».

За власною інформацією та даними агентури, співробітники іноземного відділу НКВД склали список опорних пунктів ОУН, зокрема й тих, через які відбувалися зв’язки із Наддніпрянською Україною. У Литві за це, зокрема й перекидання кадрів, відповідав Бартович, він же – Бартовичус (цим псевдо користувався Іван Ревюк).

Андрій ФединаАндрій Федина

У Данцигу (Гданську) керівником експозитури був Андрій Федина, учасник І Конгресу українських націоналістів. За даними НКВД, у 1934 році він мав забезпечити переправу відпоручника ОУН до Наддніпрянщини. Без прив’язки до конкретної дати чекісти повідомляли, що саме через пункт у Данцигу до УССР були переправлені оунівці Павлюк, Стрельбицький, Лукомський та Іванов (пізніше виявлені та заарештовані у підсовєтській Україні). Федина також був кандидатом до роботи у місті Гельсінкі (Фінляндія), де мав також забезпечувати функціонування переправочного пункту між СССР та фінською стороною.

У Фінляндії ж керував пунктом ОУН Василь Баранецький, який мав значний досвід переправки членів ОУН до СССР та навпаки. Пізніше він загине за загадкових обставин у Аргентині, а його місце займе совєтський агент Кіндрат Полуведько. Все це відбуватиметься в рамках підготовки атентату на полковника Коновальця. Цікаво, що у доповідній НКВД хтось із читачів зробив помітку напроти інформації про Баранецького, написавши лише одне слово – «Демократ». У цьому ж документі було подано список членів групи Баранецького, які проводили діяльність у Гельсінкі: Ючинський (втікач зі Сквирського концтабору), Бобошко, Лисенко, Дегтяр, Клочко (луганчанин, втікач з СССР), Терещенко (з Херсонщини, втікач з СССР), Мироненко та згадуваний вже Полуведько. Крім того, зачіпний пункт ОУН був ще у місті Виборг (тепер у складі Росії). Про важливість фінських пунктів ОУН говорить і той факт, що їм особливу увагу приділяли члени Проводу українських націоналістів Андрієвський та Сціборський.

Як зазначали у своїх донесеннях агенти іноземного відділу, у Ризі питанням зв’язку із підсовєтськими землями по лінії ОУН займався колишній ад’ютант Гетьмана Скоропадського Микола Світличний, який певний час співпрацював з екзильними структурами УНР.

Поза увагою співробітників іноземного відділу НКВД також не залишилися контакти полковника Коновальця з японцями. Зокрема, їх особливо турбували плани ОУН щодо проведення роботи на території «Зеленого Клину», який перебував під владою Совєтів.

Зазначимо, що інформацію про організацію пунктів перетину кордону із підсовєтською Україною співробітники іноземного відділу та їх агентура фіксували й на іншій території. У липні 1931 року надійшла інформація, що тернопільські члени УВО-ОУН для перетину кордону використовують зв’язки доктора права Сеника, який проживав у Новому Селі (Підволочиського району). Його дружина була з Харкова й через неї він мав необхідні зв’язки.

У липні 1932 року надійшла інформація, що у Здолбунові (Рівненська область) є пункт продажу книжок Мартинюка, який є прикриттям для переправлення націоналістичної літератури на територію УССР. З підсовєтської території Мартинюк, в свою чергу, отримував офіційні видання, часописи та газети. На підставі цієї інформації Славутському прикордонному загону ГПУ було надано вказівки організувати перевірку.

Того ж місяця співробітники ГПУ отримали інформацію про намагання полковника Коновальця організувати зачіпний пункт у Болгарії, куди переправлялися деякі члени ОУН з Франції (у березні 1932 нарахували загалом 20).

Із грудневого 1932 року донесення агента іноземного відділу ГПУ з Чехословаччини виходило, що «найближчим часом ОУН буде стреміти перекинути своїх людей всіма легальними засобами не лише в кордони Польщі, але й за кордони УССР».

Макар_Кушнір

Серед тих членів керівництва ОУН, хто мав зв’язки із підсовєтською Україною, агенти ГПУ виокремлювали постать Макара Кушніра – «Богуша». Зокрема, у повідомленні серпня 1930 року писалося, що перебуваючи на еміграції, йому вдалося встановити контакти з комуністичними журналістами, зокрема допомагаючи їм з перекладами на українську мову. Також Кушнір мав дружні відносини з редакторами підсовєтських газет «Вісті» й «Пролетарська правда» та деякими діячами Компартії у Києві та Харкові. З цими особами Кушнір постійно листувався, отримуючи таким чином відомості (подекуди секретного характеру) про внутрішньопартійні справи комуністів.

Могила_Макара_Кушніра

Опубліковано Національна пам'ять.