Доля норільського повстанця з Фастівщини

Kocovskij_html_4ee062d3

Володимир Іванович Косовський (28 липня 1923, с. Веприк, Фастівський район, Київська область – 29 травня 2000, м. Фастів, Київська область) – відомий громадський та культурний діяч на Київщині та в Україні. Батько – Косовський Іван Купріянович, учасник національно-визвольного руху 1917-1921 рр. на Київщині, репресований і розстріляний у 1938 р. житомирським НКВС. Мати Євгенія Корж, сестра Ольга Іванівна Косовська-Михайличенко, громадська і культурна діячка, репресована радянською владою як членкиня ОУН (б). Завдяки батьку і діду виростав і формувався національно-свідомим українцем, мав хороші знання дійсної історії України, почасти історії національно-визвольної боротьби за незалежність 1917-1921 рр. та відомості про повстанський рух на Київщині 1921-1926 рр. Вчився у Київського залізничному технікумі, але не закінчив в зв’язку з початком війни.

Влітку 1941 р. Фастівщина була окупована німецькими військами. Сюди прибула похідна група ОУН (б) під командуванням Василя Кука. Також на Фастівщину прибув Крайовий провідник ОУН (б) на центральній і східній Україні Дмитро-Мирон «Орлик», який до осені 1941 р. перебував на нелегальному становищі у с. Фастівець. Члени похідної групи ОУН з під стягу С. Бандери швидко створили підпільну мережу, членами якої стали відомі в нашому краю діячі: В. І. Косовський, О. І Косовська, Є. Р. Чередниченко, П. Онищенко, А. С. Кравець-Кравченко. Провідниками фастівської районової організації ОУН (б) були посланці з Галичини на псевдо «Кравченко», а пізніше – «Лановий». Мережа ОУН (б) на Фастівщині була настільки широкою, що мала чотири міські осередки та кілька у районі, чисельність мережі перевищувала 300 чол.

Для прикриття своєї підпільної роботи використовувалася легальна громадська діяльність у культурно-просвітницькій сфері, створенні і функціонуванні театрів, товариства «Просвіта», журналістиці та благодійництві. Часом доводилося іти в глибше підпілля до криївок в селах або виїжджати на Житомирщину до с. Корнина. Деякі члени мережі не уникли гестапівських арештів, В. Кука було заарештовано у м. Василькові та етаповано до м. Львова, але він зумів втекти з етапу. Так само вдалося визволити з під арешту П. Онищенка силами збройного підпілля ОУН (б). Під час окупації Київщини радянськими військами восени 1943 р. підпільники-оунівці отримали наказ переходити лінію фронту в західному напрямку щоб влитися в тамтешні загони УПА. Під час переходу лінії фронту Володимир Іванович був заарештований СМЕРШ і доправлений на розстріл разом з іншими в’язнями в с. Червоне. Косовський, скориставшись неймовірно щасливим моментом, разом із другом втік з під варти і зумів сховатися у родичів в с. Волиця, пізніше, взимку пробираючись до Києва, В. Косовський був заарештований повторно, відбував слідство і ув’язнення у Києві, отримав вирок на 20 років каторжних робіт з поразкою у правах та був етапований до Воркути. Там в таборах він так написав про це:

За дротом небо червоніє.

Болото, бездоріж кругом.

Могили братськії чорніють,

Повисли хмари над горбом.

Тут же, на шахтах Воркути, він зустрівся з друзями по підпільній роботі Є. Чередниченком та своєю сестрою Ольгою. Вони теж отримали каторжні роботи як борці за незалежність України. Каторжна праця та табірний режим не зламали волю поета-борця, не змусили його стати на коліна:

Я до цих пір ще думаю про крила,

Ще моє літо тільки зацвіло.

Влітку 1953 р. в таборах Воркути українські в’язні-націоналісти підняли велике повстання, учасниками і свідками якого були наші підпільники-фастівчани. Масове звільнення в’язнів ГУЛАГУ 1956 р. випустило на «волю» і Косовських, вони повернулися до Фастова як політв’язні, безправні люди антирадянських настроїв і залишалися під наглядом КГБ аж до 1989 р.

Після каторги Володимир Іванович зумів знайти таку життєву дорогу, яка забезпечила йому постійний заробіток, утримання сім’ї, інтелектуальну незалежність, витримати утиски і обшуки КГБ, брехню і ворожі домисли та підозри. В. Косовський став знаменитим народним цілителем-терапевтом, завідуючим фельдшерсько-акушерськими пунктами в с. Пилипівка та с. Веприк. Він володів такими секретами народної медицини, що став знаменитим на всю Україну лікарем, який врятував від безпліддя, подарував радість материнства десяткам українських жінок. Незважаючи на утиски, обшуки, виклики на Володимирську, 33 до Києва, Володимир Іванович систематично цікавився новинками літератури, театру, мистецтва, культури, але ніколи не просив у репресивної влади дозволу зайнятися літературною працею. Поет-мрійник дочекався таких сприятливих обставин вже у незалежній Україні, він став членом Спілки письменників України, надрукував збірки «В терні колючому», «Я б сипав райські самоцвіти», «Тризуб», «Дума дена і нічна», які користуються широкою читацькою популярністю і тепер.

Повернувся В. І. Косовький і до політичної діяльності та патріотично-громадської роботи. У 1993 р. він входить до членства Київського Крайового Братства ОУН-УПА і в цьому ж році має зустріч із провідником ОУН (б) Ярославою Стецько. Ця важлива зустріч відбулася у стінах Веприцького Меморіального музею К. Г. Стеценка, фундатором і завідуючим якого був і В. І. Косовський. З ініціативи керівництва ОУН (б) у 1993 р засновується Конгрес Українських Націоналістів. Першими членами новоствореної партії стали ветерани боротьби за незалежність України 40-50 рр. ХХ ст., підпільники ОУН та вояки УПА, колишні політв’язні і репресовані, серед них і В. І. Косовський та О. І. Косовська.

До будинку Володимира Івановича у Веприку завжди приїжджало багато гостей із Києва та й зі всієї України. Гостинний, усміхнений, уважний цілитель і поет радо спілкувався із ветеранами визвольного руху і школярами, із відомими письменниками і лише йому відомими своїми пацієнтами. Тяжка хвороба відняла у нас борця і поета-мрійника саме в останній рік другого тисячоліття. Але слово учителя, цілителя і борця натхненне і безсмертне живе серед нас і для нас.

Які б кати не ставили бар’єри.

Імперський бруд осунеться з лиця:

Мазепа, і Петлюра, і Бандера

Займуть в історії святі місця!

Володимир Підіпригора

Опубліковано Національна пам'ять.