Агентурна справа «Козаки-розповсюджувачі»

Недайкаша Василь

Юрій Щур

Процес розсекречення документів совєтських спецслужб, як один із результатів декомунізації в Україні, дозволяє дізнаватися все нові факти з історії визвольної боротьби українців у ХХ столітті. Останнім часом, поруч із документами архівів Служби безпеки України, все більше оприлюднюється матеріалів з Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України. Серед таких є й документи з історії спецслужб Української Народної Республіки, зокрема розвідки.
До таких матеріалів відносяться й ті, що стосуються агентурної справи «Козаки-розповсюджувачі», за якою розроблялися родинні й ділові зв’язки українських бійців та старшин. Серед фігурантів справи були видатні військовики з села Глодоси (тепер – Новоукраїнський район Кіровоградської області) Василь Недайкаша та Фотій Мелешко.
Василь Недайкаша у 1918 році був обраний отаманом Глодоського вільного козацтва, а у 1919 році командував кулеметною сотнею 14 полку Низових запорожців 5-ї Селянської дивізії Київської групи. У 1920-1922 роках командував 6-м куренем Низових запорожців 2-ї Запорозької бригади 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР. Від 1928 року він керував 1-м (розвідувальним) сектором 2-ї секції (розвідка і контррозвідка) Генштабу Військового міністерства Державного Центру УНР в екзилі. Очолюваний ним сектор мав назву «Наступ» і здійснював розвідувальну діяльність на території УССР. Зокрема, особисто Недайкаша переходив кордон з совєтською Україною, де створював на підконтрольній Совєтам території України мережу розвідпунктів. За визначенням самих співробітників совєтських спецслужб, Василь Недайкаша – «грамотний та хитрий ворог». Зокрема, йому вдавалося вести свою гру з совєтською розвідкою, вдаючи завербованого агента й надаючи їм дезінформацію в інтересах уенерівців.
Повстанський отаман Фотій Мелешко командував 5-ю селянською Глодоською дивізією. Мав звання майора Армії УНР. Учасник 1-го Зимового походу, нагороджений Залізним Хрестом. Після виведення збройних сил УНР з території Наддніпрянської України, на чолі повстанського загону боровся з більшовицькою владою, не раз переходячи польсько-совєтський кордон.
Рідні, близькі та знайомі фігурантів агентурної справи цікавили совєтські спецслужби через те, що ці багаточисельні зв’язки розвідників Генштабу Армії УНР на території України й інших місцевостей Совєтського Союзу використовувалися для утримання явочних квартир для уенерівців. Враховуючи, що за агентурною справою розроблялося до 30 осіб, то їхніх найближчих зв’язків співробітники УГБ НКВД обраховували до півтори сотні осіб.
Агентурна справа «Козаки-розповсюджувачі» була двічі частково реалізована, у 1932 та 1936 роках. За визначенням НКВДистів 1939-го року, повністю реалізувати справу не виявлялося можливим.
У 1936 році, зокрема, було заарештовано 71 особу, підозрюваних у створенні широко розгалуженої повстанської організації на території Кіровоградської області.
За свідченнями заарештованих, основні задачі організації полягали у:
1. Формуванні загонів, які мали на меті організувати збройне повстання проти совєтської влади.
2. Створенні боївок для ліквідації комуністичного й совєтського активу.
3. Здійсненні розвідки для потреб військовиків УНР.
4. Диверсійній діяльності, спрямованій проти заходів совєтської влади.
Також співробітники НКВД зазначали, що зв’язки повстанців є у Ленінграді (тепер – Санкт Петербург), Одесі, Тирасполі (Молдова), Сталіно (тепер – Донецьк), Дніпропетровську (тепер – Дніпро), Бобруйську (Білорусь) та інших містах.
Нова активізація роботи по агентурній справі відмічалася у 1939 році. Поштовхом для цього став приїзд із Тбілісі до села Глодоси 9 червня того ж року одного з братів Василя Недайкаші – Михайла. У 1931 році він був заарештований за зв’язок із розвідниками-уенерівцями та намір переходу за кордон, до брата. Михайло Недайкаша був засуджений до 5 років і органи НКВД, за їх визнанням, якось про нього забули і агентурно не розробляли.
У селі Михайло пробув до 17 червня. Увагу агентури НКВД привернули його контакти з рідною сестрою Ольгою, по чоловіку Паньковою. Остання характеризувалося як антисовєтськи налаштована особа. Зокрема, ще у 1932 році агенту НКВД «Надєждіной» пропонувала перейти кордон і на Заході зв’язатися з її братом та його товаришами.
Зустріч у Глодосах співробітниками НКВД була розцінена як ділова, така що відбувалася в інтересах уенерівської розвідки. Тому одразу ж було здійснено ряд заходів:
1. Терміново надані орієнтування та проінструктовані органи УГБ НКВД, як за місцем проживання Ольги Панькової, так і за місцями, де міг би перебувати Михайло Недайкаша.
2. Враховуючи, що Ольга Панькова у Глодосах мала намір перебувати лише до вересня 1939 року, з метою її форсованої розробки, були намічені дві кандидатури на вербовку з найближчого оточення. Під час особистого знайомства із «кандидатками», було встановлено, що одна із них для агентурної діяльності не підходить. Разом із тим, вдалося завербувати доньку ще одного бійця Армії УНР, який перебував на еміграції, Дем’яна Берещенка Марію, яка отримала агентурний псевдонім «Золота».
3. Було проведено зустріч із новим агентом «Орлом» (визнаний досить перспективним), який отримав завдання опрацювати зв’язки Михайла Недайкаші під час його перебування у Глодосах в червні 1939 року. Також необхідно було отримати агентуру серед виявлених зв’язків.
Співробітники УГБ НКВД пов’язували зустріч родичів уенерівського розвідника Недайкаші з намаганням активізації антисовєтської діяльності. То ж станом на липень 1939 року в усіх областях УССР, де проживали близькі зав’язки Василя Недайкаші, була налагоджена агентурна мережа. Зокрема, у Кіровоградській області було 12 агентів, Сталінській (Донецькій) – 3, Дніпропетровській – 2 (серед них «Орленко»), Київській – 3 (серед них «Юрковчаний» та «Слободской»), Одеській – 2, Харківській – 4, Полтавській – 3, Кам’янець-Подільській (Хмельницькій) – 3 та Вінницькій – 2. У інших областях, де також розроблялася агентурна справа, готувалися кадри для вербовки.

Опубліковано Національна пам'ять.