Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих зініціювало круглий стіл до 85-х роковин Голодомору в Україні

1_Зачин

Дні пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні зібрали нас у столиці. Київський музей шістдесятництва – пристрасної боротьби за національну ідею, злочинних репресій проти кращих синів України, славної історії повернення до народних традицій – відчинив двері для однодумців із усіх куточків України. «Голодомори XX століття – Голгофа українського народу» – так називався круглий стіл, зініційований Всеукраїнським товариством політичних в’язнів і репресованих.

2_Виставка

Найжахливішими насильницькими Голодоморами в Україні було сплановане сталінізмом вбивство нашого народу голодом у 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 роках, аби позбавити українську націю прагнення утворення Незалежної Держави, утвердження своєї мови й розвою національної духовності. «Трагічна загибель мільйонів наших земляків голодною смертю мучеників заподіяна на рідній землі радянською владою з метою ліквідації народного спротиву московському режимові, етнічного знищення українців», – наголосила голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих Орина Сокульська та згадала своїх найрідніших людей і всіх побратимів, хто за волю України мучився й загинув у московських катівнях. Нещадне засудження спричиненого комуністичним режимом Голодомору 1932–1933 років в Україні та визнання його геноцидом українського народу країнами світу стали темами виступів доповідачів – очільників обласних, міських, районних організацій ВУТПВіР. У промовах неустанно лунав заклик не забувати загублених зумисним голодом тоталітаризму співвітчизників, вояків УПА, покоління Розстріляного Відродження, долю кримсько-татарського народу, нинішніх в’язнів Москви, полеглих на Східних кордонах захисників держави від російських окупантів.

3_Свiдчення

4_Доповiдачi

5_Пiдсумок

Ми принесли до Української столиці із Херсона й Чернівців, зі Львова й Запоріжжя, із Одеси й Хмельницького свої святі спомини про убієнних голодною смертю радянської влади батьків і дідів… Їхні стражденні образи живуть у наших душах… До нас озиваються їхні знесилені мукою голоси… На чиїхсь грудях золотів хрестик, збережений у часи рукотворної Голодної Трагедії на рідній землі, і Київські схили повнилися пам’яттю українців про страчених земляків… А хтось думкою полинув у Берлін до Бранденбурзьких воріт, де в Німеччині малюнки полтавських дітей свідчили світові про Голодомор-геноцид українського народу 1932–1933 років…

Валентина Шемчук,

заслужений працівник культури України,

кавалер ордена Пресвятої Богородиці

Фото Олесандра Мацарова

Опубліковано Громадське життя.