На захист історичної правди

kupria

Вчена рада та науковий колектив Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України виступили з заявою на захист переслідуваного в Польщі українського історика Григорія Купріяновича. Автори Заяви вважають неприпустимим у сьогоднішній об’єднаній Європейській спільноті розв’язане певними силами в правлячих колах нинішньої Польщі цькування громадянина Польщі, знаного українського історика, одного з найактивніших представників української громади у Польщі, Голови Українського товариства в Любліні, доктора Григорія Купріяновича під приводом видуманого йому «злочину», який доктор Г. Купріянович, нібито, мав вчинити під час траурних урочистостей за участю Президента України Петра Порошенка при відзначенні памяті жертв знищеного бойовими силами Польської підпільної держави у 1944 р. українського села Сагринь на Холмщині.

«Судячи з повідомлень преси, між польською та українською стороною були певні контакти з приводу чергової річниці знаних волинських подій 1943 р. задля, ніби, прийнятного для обох сторін уникнення чергового загострення стосунків. Проте у Варшаві взяли верх прихильники гасла «szczerbić Szczerbirc o Bramę Złotą». Внаслідок цього Президент Польщі поїхав на Волинь, а Президент України прибув до Польщі відзначити память українських жертв Сагриня та навколишніх сіл. Видається, для певних кіл у Польщі такий крок української сторони виявився «не зовсім сподіваним». Оскільки «болісно» реагувати на нього Варшаві, ніби, не зовсім випадало, «від імені і за дорученням» випало виступити «на місці» люблінському воєводі Пшемиславу Чарнеку…

Обєктом особливої уваги воєводи став доктор Г. Купріянович, який виступив з промовою на траурних урочистостях у Сагрині. Не без відома Варшави, воєвода приписав докторові Г. Купріяновичу «однозначне», на його думку, порівняння подій на Волині й у Сагрині та навколишніх селах та блюзнірськи маніпулюючи «статистикою загиблих» (у нинішній Польщі це вже не 350 тис., як було ще зовсім недавно, а 130 тис.) «з кількомастами особами, які загинули в Сагрині», побачив у цьому пожаданий «злочин», хоча ніякої «дикості порівняння», звісно, не було – дикості допустився, власне, воєвода.

Вважаємо, що поведінка воєводи перекреслює також і професійну наукову етику й несумісна так само зі статусом науковця, підриває основи, на яких століттями будувалося європейське наукове середовище. Тому звертаємося із закликом до широкої наукової спільноти дати належну оцінку, щонайменше, дивним крокам воєводи-правника. Не випадково, мабуть, люблінський ІПН відхилив позов воєводи проти доктора Г. Купріяновича й довелося поспішно відшукати «згідливішого» прокурора на провінції…

Вважаємо, що ганебна провокаційна метушня навколо доктора Г. Купріяновича затіяна з єдиною метою – задля підігрівання дуже потрібної певним силам у нинішній Польщі побутової антиукраїнської істерії, не виключено, – замовленої ззовні, як це нерідко виявляється в особливо активних на цьому полі сусідів України. Саме так зазначені потуги сприймає й переважна більшість думаючих представників польського суспільства, які слушно вбачають у діях воєводи Чарнека, його покровителів та іже з ними чергову ганебну сторінку нинішньої польської історії».

УІС

Опубліковано Громадське життя.