«Меморіал» іде шляхом правди і творення

memorial

Понад чверть століття Україна крокує шляхом незалежності. Нелегким і тернистим був шлях до волі. Згадаймо підступно організований опричниками сталінської системи штучний голодомор, багатомільйонні втрати українців у пекельному місиві Другої світової війни.

Радянська імперська м’ясорубка нещадно трощила життя і долі українців в енкаведистських катівнях і в сибірських концтаборах, – розповідає голова Тернопільської обласної організації «Меморіал» ім. В. Стуса Антон Грицишин. – З нечуваною жорстокістю і витонченим садизмом нищили українську інтелігенцію – найбільш свідому й активну верству населення: вчителів, лікарів, священиків, учнівську і студентську молодь. У рабських умовах «суцільної колективізації» відробляло копійчану колгоспівську примусівку селянство. Свої підступні плани більшовицькі зверхники та їх опричники здійснювали методично: соціальну групу за групою, прошарок за прошарком, кидаючи у пекельну прірву найкращих синів і дочок України – цвіт нації.

Не варто забувати і про наслідки безглуздої політики більшовицької влади – Чорнобильну катастрофу, яка поглинула тисячі безневинних жертв, наслідки якої досі відчувають не лише тодішні мешканці Прип’яті а й їх нащадки.

Справді, перелік фактів нищення української нації протягом багатьох років можна було б продовжити. Дослідити і обнародувати злочини більшовицької системи в Україні – таку мету поставив перед собою «Меморіал». Перша в СССР офіційно зареєстрована громадська організація була опозиційною до комуністичного режиму, а невдовзі їй присвоєно ім’я видатного українця-дисидента, політв’язня сталінських концтаборів Василя Стуса. Його знищили у спецтаборі особливого режиму «Перм-36», а через чотири роки перепоховали в Києві.

Не всім відомо в яких непростих умовах народжувалася і утверджувалася обласна організація «Меморіалу». Розкажіть про це конкретніше.

Справді, перші спроби організувати осередок «Меморіалу» зазнавали з боку місцевої компартійної влади жорстких утисків. Під приводом всіляких причин і заборон зривали проведення зборів. Та попри всі труднощі у квітні 1989 року установчі збори, на яких був обраний керівний склад і статут обласної організації «Меморіал», відбулися.

До речі, в цей час паралельно діяв так званий «обкомівський», прокомуністичний «Меморіал», створений під керівництвом тоді ще діючого обкому партії. Правда, існував недовго. Так і не зробивши нічого конкретного із обіцянок, невдовзі відійшов у небуття. Варто також відзначити, що з боку деструктивних сил робилися неодноразові спроби розколоти громадську організацію, штучно прилаштувати до її керівництва «своїх», випадкових людей, однак такі спроби були марними. Міцний і згуртований колектив активістів кожного разу давав людям із злими намірами рішучу відсіч.

Нині, напередодні ювілейної дати 30-річчя з часу заснування вашої громадської організації варто було б згадати з чого починали свою діяльність активісти «Меморіалу».

Перші публічні акції «Меморіалу» відбулися наприкінці вісімдесятих років. У зверненнях до властей ставились вимоги притягнути до відповідальності організаторів і виконавців масового більшовицького терору, відновити законні права колишніх політв’язнів і репресованих, увіковічнити пам’ять жертв політичних репресій: спорудити меморіальні комплекси, пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні дошки, музеї тощо.

Не можна забувати і про те, як більшовицька репресивна машина проводила каральні операції і в післявоєнний період. В наших краях, тобто на заході України, практично рідко знайдеться родина, яка б не відчувала важкого тягаря репресій.

За нашими приблизними підрахунками упродовж сорокових-п’ятдесятих років з області насильно вивезено на «перевиховання» у ГУЛАГ та пересильні табори Сибіру понад 200 тисяч наших краян. Частина з них після каторжних робіт повернулася до себе на батьківщину, але немало, виснажених і знедолених, з підірваним здоров’ям, так і не дочекалися омріяної волі, їм не судилося повернутися на рідну землю, до отчих порогів. Вони навічно залишилися у мерзлоті приполярної Абезі. Саме в цьому краї тернопільські меморіалівці спільно з Львівським товариством «Пошук» віднайшли сотні імен українців, останки яких покояться у Воркутинській області Росії і завдяки Інні Федущак, яка все життя присвятила пошукам без вісті зниклих, про них подано відомості у книзі «Абезь і Адак: дорога у вічність».

Очевидці цих буремних дев’яностих років досі пам’ятають не лише мітинги і акції «Меморіалу» на підтримку демократичних ініціатив, прав і свобод громадян, а й те, як активісти проводили пошуки занедбаних могил українських патріотів, їх урочисте перепоховання.

Так, за роки нашої діяльності було зорганізовано сотні розкопок і перепоховань, майже в усіх населених пунктах області спільно з органами місцевої влади споруджені памятники, насипано символічні могили. Зокрема, зведено пам’ятники командирам УПА, які прославилися героїзмом і мужністю, Климу Савуру зі Збаража, Рену Мізерному із Вербова Підгаєцького району, Осипу Дякову-Горновому з Олесина Козівського району. З ініціативи нашої організації на Микулинецькому цвинтарі впорядковано братську могилу українських патріотів, розстріляних у 1941 році в тернопільській в’язниці, проведено спільно з Тернопільською міською радою реконструкцію меморіального комплексу «Могили українських січових стрільців». Щороку біля цих святинь проводимо траурні мітинги і панахиди з участю представників місцевої влади, громадськості міста, молоді. З ініціативи меморіалівців при підтримці обласної ради споруджено в Умані Черкаської області меморіал жертвам розстрілу енкаведистами в’язнів Чортківської тюрми в 1941 році. Делегація тернополян взяла участь у відкритті меморіалу, священнослужителі відправили панахиду.

Громадська організація «Меморіал» ім. В. Стуса займається не лише вище згаданими проблемами. Знаємо, що поза вашою увагою не залишається й історико-просвітницька діяльність.

Справді, у нашому активі чимало заходів, пов’язаних з відзначенням українських національних пам’ятних і ювілейних дат. Проводимо вечори пам’яті визначних людей нашого краю, презентації книг, виданих за нашим сприянням, які розкривають героїчну боротьбу за свою державу. Скажімо успішно пройшла науково-практична конференція «Роман Шухевич – постать на тлі нашої епохи», присвячена легендарному командирові УПА. Торік спільно з освітянами нашої області провели конкурс старшокласників загальноосвітніх шкіл на кращий твір, присвячений 75-річчю УПА. Кращі творчі доробки конкурсантів увійшли до другого випуску альманаху «Зродились ми великої години», який нещодавно побачив світ. На високому організаційному рівні відбувся літературно-мистецький вечір «Не відлюбив свою тривогу ранню», організований спільно з Тернопільським музичним училищем ім. С. Крушельницької, приурочений 80-й річниці від дня народження Василя Стуса, політв’язня концтаборів, визначного українця, ім’я якого носить наша громадська організація.

Якось на одному із сайтів мою увагу привернуло оголошення про те, що обласна організація «Меморіал» збирає книжки українською мовою для дітей Донбасу. Ця акція триває досі?

Так. Ми вирішили долучитися до корисної справи – зібрати дитячі українські книжки і відправити їх школярам Донецької області, аби допомогти їм глибше засвоїти державну мову. Маємо також намір відправити на схід України літературу для наймолодших читачів. Цю ідею нам підказала одна із відвідувачів громадської приймальні, що працює в нашій організації. До речі, сюди звертаються люди з різними проблемами. Скажімо, колишні репресовані просять допомогти встановити їх законні права, вирішити соціальні проблеми. Людей турбує нинішня економічна нестабільність, соціальні негаразди, непроста суспільно-політична ситуація в країні, воєнні дії російського агресора, які вже протягом кількох років тривають на Сході України. Аби надати кожному, хто до нас звертається, дієву допомогу, підтримуємо тісні зв’язки з органами місцевої влади, інколи доводиться звертатися і до своїх колег з інших областей країни.

Активно співпрацюємо також і з районними осередками «Меморіалу». Допомагаємо їм зосередитися у своїй роботі на важливих питаннях збереження пам’яті про жертв геноциду, увічнення пам’яті загиблих внаслідок політичного терору, сприяння реабілітації жертв репресій. Скажімо, нині спільними зусиллями проводимо паспортизацію могил українських патріотів, що дасть можливість налагодити їх облік і догляд за ними. Орієнтуємо також своїх колег на відродження духовної культури, проведення просвітницької роботи, масових громадських заходів із залученням молоді.

У вихованні патріотизму в молоді велику роль відіграють музеї. Вони плідно працюють у Тернополі, Бучачі, Чорткові, Денисові Козівського району, Бережанах. Тому ініціативу із створення таких історичних скарбниць всіляко підтримуємо і заохочуємо.

Словом, добрих справ, які є на рахунку «Меморіалу» упродовж тридцяти років немало, і їх перелік можна було б продовжити.

Чи справді за цей час наша громадська організація виконала свою місію? Мабуть, що ні. Адже ще не виявлено і не занесено у Золоту Книгу Пам’яті багато героїв, ще не написано всі героїчні сторінки їхньої мужньої боротьби, яка і нині триває на Сході України. А тому нас чекає попереду велика і напружена праця в ім’я зміцнення і процвітання незалежної України, в ім’я майбутніх поколінь.

І в цій безкорисливій, благородній праці хочу побажати всім своїм колегам – меморіалівцям творчого натхнення, впевнено іти далі, добиватися більшого.

Дякую за розмову.

Розмовляв Богдан Ничик

Опубліковано Громадське життя.