До найуважніших чинників демократії належить громадянський контроль, який проявляється різними способами- від виборчого процесу до публічного протесту, а то і громадянської непокори. Прояви можуть мати зовсім мирний характер, а то і далеко більш жорсткий. Все нормально, так довго як прояв не завважає мирові других громадян. В такому суспільстві всі мають голос.
Україна, фактично, під цим оглядом, окрім різних мінусів у площині корупції, далеко більше розвинена країна ніж інші не тільки колишні радянські держави, а і сателіти, а також держави які хваляться довгоквітучою незалежністю. До передових завдань міжнародних інституцій, наприклад Організацій Об’єднаних Націй,входить пропихати потребу серед своїх держав-членів влаштовувати таке суспільство у своїх країнах. Деякі держави-члени ООН зовсім спаплюжили цю концепцію влаштовуючи для пропаганди громадянські органи урядовими чинниками такими як Росія. В Україні, натомість, в основі ,мабуть, це розвинулося у відносно короткому часі через індивідуалізм, що ми звикли критично оцінювати- мовляв: де два українці- два чи навіть три гетьмани, або через бунтівничий характер українського “демосу”. Можна згадати багато випадків, а головне два дуже потужні моменти 25 річної історії незалежності— Помаранчева революція і Революція гідності.
Ясно, що ці події можна приписати чи пояснити також нестабільністю українського політичного мислення, що легко вражається під впливом обіцянок політичних маніпуляторів та з огляду на поганий економічний стан у державі, тобто демократія чи популізм оснований на бідності.
В США політичний стан більш стабільний, одначе останні вибори в США не були пересічними під жодним оглядом, хоча спірність ідеологій не було ні ключовою, ні переважною. Фактично обом основним конкурентам останніх президентських перегонів важко приписати якусь чітку ідеологію. Для політичної кон’юнктури обоє намагались себе визначити в ідеологічній площині виразніше, а навіть і зовсім інакше чим виказував їх життєвий шлях.
Кандидат Гілларі Клінтон проявляла себе далеко більш лівою чим вона є бо відчувала потребу такого напряму, щоби перемогти соціалістичного, а то і марксистського конкурента у пра-виборах. Натомість Дональд Трамп став по стороні правиці бо цього вимагав популізм для нього нової партії де було надто багато кандидатів подібного напрямку. Трамп колишній демократ який стояв на позиціях права жіночого вибору, щодо абортів, та інших більш ліберальних позицій, раптово став кандидатом який вимахував немов по Донцовськи “хрестом і мечем”, сімейною Біблією та економічними погрозами прославляючи власні здібності заключити економічне, а то і політичне домовлення. Правда, Донцова він ніколи не читав, а власну книжку про мистецтво заключення угоди він ніколи не писав. Тільки до Путіна і Росії Трамп віднісся з дозою симпатії, мабуть з наміром колись поставити вежу Трампа на Арбаті. Про обох кандидатів можна було сказати, що вони напевне самі дивувалися своїм словам та новознайденим позиціям.
Ця ненормальність проявилася у результаті. Один кандидат здобув на три мільйони більше голосів, а другий переміг у виборах і став президентом. Різні махінації пере-числення виборчого голосу, тиску на фактичний електорат не вдалося надолужити непрямій демократичній системі вибору яка записана в американській Конституції. В історії США були подібні результати, але дуже рідко і мабуть ніколи з такою перевагою голосів як посередніх виборців так і безпосереднього електорату.
І мабуть тому Америка сьогодні знаходиться, як деякі грозять, чи не у конституційні кризі. Новообраний президент прийняв присягу і з місця почав поводитися як дві гілки влади, виконавча і законодавча. Екзекутивні накази взяли місце законів які мав би приймати Конгрес. Правда Президента Трампа попередник Президент Обама теж користувався не мало екзекутивними наказами, але у нього бодай було виправдання, що Республіканський Конгрес не дозволяв йому діяти відповідно, і тому він був примушений до цього. У кожній байці є трішки правди, але як показало судочинство чимало екзекутивних наказів Президента Обами були проти Конституції. Здається це саме чекає і Президента Трампа.
В між часі зреагувало американське громадянське суспільство. Тоді коли преса в США вважає себе четвертою гілкою влади, вона вже давно не виконує своєї функції як об’єктивний голос чи совість народу. На жаль сьогодні майже немає преси яка не відзеркалює переважно політичну думку свого видавця. Тому залишається тільки громадянське суспільство.
Події навколо цього Президента США передбачається будуть розвиватися з певними, а то і великими контроверзі-ями. Суспільство повинно бути чуйним до кожної події, кожного заходу, кожного рішення і не тільки екзекутивного, але також Конгресового і судового. Повна влада є у руках однієї партії, а найвищий представник тої влади приголомшений нею. Фактично, світова спільнота матиме нагоду не тільки спостерігати здалека, але інколи і учащати у розвитку демократичних процесів у США. Це не цирк. Конституційної кризи в Америці не буде бо громадянське суспільство в США, яке проявило певну дозу примітивізму у час виборів, врешті починає діяти зріло по обох сторонах барикади.
Чи Президент Трамп змінився від кандидата Трампа. Поки що ні. Недавно він виступив з погрозою проти Ірану коли іранці випустили ракету. Але поновну російську агресію в Авдіївці він промовчав. Час діяти! Українці теж частиною громадянського суспільства світового і американського. Треба включитися, а також і ініціювати свої протестні акції. З вибором президента не кінчається роль суспільства. Вона щойно починається.
3 лютого 2017р. Аскольд Лозинський
