Геть капітулянство!

E864F5BB-4852-40AF-854B-D1ADEF1A0F55_w1597_n_st

Мода на капітулянство завжди небезпечна. Особливо в час війни і незавершеної національної революції.

У грецьких містах полісах усі вільні громадяни брали участь у вирішенні суспільних проблем, тобто буквально займалися політикою і були політиками. Тих мешканців міст, які не хотіли займатися міськими справами, називали ідіотами. Вислів абсолютно політичний, а не клінічний. В Україні ж століття окупації відбили бажання брати відповідальність за громаду та йти до влади.

Там чомусь, за визначенням, мають бути погані чужі люди.

Зараз з новою силою вірусний ролик «взагалі нікуди не йду» формує моду на показове капітулянство, моду на внутрішню політичну імміграцію. А це вкрай небезпечно. Адже кількість місць в міських радах не зменшиться, зате від розміру капітулянства і пораженства хороших людей різко зросте кількість нехороших людей.

Це те саме відведення військ зі своїх територій, фіктивне перемир’я з ворогом. Неприйнятне капітулянство.

100 років тому частина українських військових частин теж займали ілюзорний нейтралітет, не бажаючи займатися політикою. Тоді політика зайнялася ними і нами. Чужа влада і чужа окупаційна політика.

Зараз, коли капітулюють свої, владні місця займуть чужі.

Тому максима на виборах має бути інша:

Як не ми, то хто?!

Як не тепер, то коли?!

Як потрібно, то можливо!?

І разом зробімо, щоб чужинці, прислужники окупантів, слуги зелених банкнотних знаків, шанувальники опозиційних «майбахів» Коломойського, адвокати платформ і «пабєд» Путіна, усілякі шарікови ніколи взагалі більше нікуди б не балотувалися. Напевно так було б правильно.

Бо не час жити за правилом:

«Кожна піч українська фортеця міцна,

Там на чатах лежать патріоти».

Хоч і дуже інколи хочеться.

Юрій Сиротюк

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа